Англійська літ-ра 18 ст. Загальна хар-ка.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Англійська літ-ра 18 ст. Загальна хар-ка.



1688 р. Бів вигнаний Яків II. На його трон прийшов правитель Голландії Вільгельм Оранський (Вільям III), який був одружений з дочкою Якова II – Марією. Вільям III видав “Біль про права”, де передав фактичну владу парламенту.

У 18 ст. Англія вела багато війн: 1707-1713 рр. – війна за іспанську спадщину. Приєднала Шотландію, Гібралтар, мала вплив над Португалією, окупувала Ірландію.

Англія поширює свій вплив на Америку – захопила величезні колонії. Брала участь у 7-річній війні (1756), захоплює Каналу, Флориду і стає наймогутнішою державою.

В ідейному формуванні фр. просвітництва зіграв роль Локк (“Досвід про людський розум” – довів залежність ідей від органів чуття).

Гострі соц. протиріччя, класові конфлікти приводять до появлення нових теорій в філософії та літературі: граф Шефсгбері – “Характеристика людей, вдач, думок і часів” (довів, що чеснота є вродженою рисою, добре і прекрасне зливаються воєдино). Цю прекраснодушність висміяв Мандевіль у творі “Байка про бджіл..” (одні будували матеріальні блага, інші нічого не робили, панував обман, корись.

Берклі (ентузіаст ідеалізму) направив своє перо проти матеріалістів і атеїстів. Девід Юм -філософ. агностицизму – песимістична, але не направлена проти церкви.

 

Історичне тло роману “Робінзон Крузо”.

На початку 18 ст. Адмірал Уільям Дампьєр відправився в Тихий океан на промисел. Плавання якось не вдалось і, повертаючись додому, почалися на судах безпорядки і люди тікали з них. За власним бажанням на острові Мас-а-Тьєрра, у берегів Чілі, залишився штурман Олександр Селькірк, який був знайдений аж після 4-х років перебування на острові. Тому Дефо перейменував героя, “переніс острів” з Тихого океану в Атлантичний, збільшив термін перебування героя на острові в 7 разів.

 

Французька література ХVII ст. Загальна характеристика.

Франція в ХVII ст. – наймогутніша країна Західної Європи. Велике зовнішньополітичне і культурне переважання було досягнуто не відразу й обумовлене значною внутрішньою економічною і політичною перебудовою, що відбулася в країні.

У 1610 р. Генріх IV, якому вдалося певною мірою домогтися зміцнення престижу верховної, королівської влади, загинув. Після цього починається період переходу влади від одних рук до інших. Спочатку це Марія Медічі, потім Людовик XIII (але фактично Рішел’є). Після смерті Людовика XIII до влади приходить Мазаріні. У 1661 р. Мазаріні помирає, а Людовик XIV заявив, що хоче правити самостійно. Результатом його правління стало те, що кінець ХVII ст. став сумним для Франції (селянство живе в жахливих умовах).

В таких умовах у Франції виділялись 3 стильові напрямки: класицизм, ренесансний реалізм, бароко.

Все, що стосується класицизму, дивіться у питанні 31.

Щодо ренесансного реалізму, то його традиції були продовжені в художній прозі, головним чином у романі. Бароковий напрямок проявив себе в аристократичній, так званій, преціозній літературі, а також у творчості пізнього Расіна («Аталія»). Проте це були сторонні, побічні напрямки, тоді як класицизм являв собою у Франції головний напрямок, яким йшла художня література.

 

Світове значення «вічного образу» Фауста.

Уже начиная со второго пролога «Пролога на небесах» возникает грандиозная по масштабу борьба зла и добра, великого и ничтожного, возвышенного и низменного, которая и является «вечным образом». На протяжении всей трагедии происходит борьба добра и зла, которые олицетворяют Мефистофель и Бог. Фауст связывается с Мефистофелем сам не понимая к чему это приведет. Ему надоели те сухие знания, которые он получал до этого и он решает постичь истину, вступая в союз самим дьяволом. И дальше он уже не может сделать ничего хорошего, хотя и пытается. Но Гете говорит о том, что у каждого есть право выбора, но после того, как человек выбрал себе дорогу, он уже не может изменить ничего. Так и Фауст после того, как связался с дьяволом, не мог уже изменить свою судьбу.

 

Німецька література ХVII ст. Загальна характеристика.

ХVII ст. – важка похмура пора в житті Німеччини. За Вестфальським миром 1648 р. розділена на дрібні князівства, таким чином спад культури. Письменники звертаються до літератур сусідніх народів у пошуках зразків (Італія, Франція, Іспанія і Давній Рим). Разом із деякими новими поняттями в німецьку мову проникла незлічена кількість потрібних і непотрібних слів. Але в той же час вони знайомили свій народ із поетичним досвідом інших народів.

Величезну роль зіграв поет Мартін Опіц (теоретичний трактат «Книга про німецьку поезію». Закликав вивчати поетичний досвід античності для створення національної німецької поезії. Головне завдання літератури – моральне виховання людей. Виходячи з норм німецької мови, відкрив поетичну систему, знайшов ключ німецького віршування.

Пауль Флемінг – учень Опіца. Поезія оптимістична; любов, молодість, краса світу, краса людини – предмет його лірики. Разом з його смертю пішла з німецької поезії здорова життєрадісність.

Німецьке бароко. Похмурий настрій охопив німецьких поетів, письменників, драматургів. Німецьке бароко зумовлене двома причинами:

1.Дух тодішнього німецького дворянства, дворянські салони, княжий двір. Дворянство захоплене загальною модою. Створюються товариства по всій Німеччині, які придумують замість іноземних слів нові, «вітчизняні» слова («Товариство добрих німців», «Плодоносне товариство» ª «Орден пальми»). Це перша сторона німецького бароко.

2.Друга сторона більш серйозна, більш трагічна і глибоко пов’язана з похмурими подіями історії Німеччини ХVII ст. (Тридцятирічна війна).

Антивоєнна тема: не було поета, письменника в Німеччині, який так чи інакше не озвався б на події 30-літньої війни.

Пауль Флемінг «Ода на новий, 1633 р.» - мріє про мирне життя.

Андреас Гріфіус сонет «Сльози Вітчизни»

Гріммельсгаузен «Сімпліциссімус» (мова проста, буденна. Роман – філософський роздум про людський світ. Автор пропонує глянути на світ очима простака. Іноді відходить від правдоподібності і вносить у свій роман фантастичні епізоди. Ім’я Сімпліцій Сімпліциссімус – вигадане ім’я, що символізує філософську основу роману.

 

Фантастичні образи міфологічного походження у «Фаусті».

«Фауст» открывается двумя прологами. В первом из них («Пролог в театре») Гете высказывает свои взгляды на искусство, второй («Пролог на небесах») непосредственно начинает собой историю героя, давая ключ к пониманию идейного смысла трагедии. В «Прологе на небесах» Гете пользуется традиционными образами христианской мифологии, но вкладывает в них совершенно иное – гуманистическое, просветительское содержание.

Мефистофель, появляясь перед господом, издевается над человеком, считая его жалким и ничтожным. Даже стремление к истине такого человека, как Фауст, представляется ему бессмысленным. Человеконенавистнической позиции Мефистофеля Гете противопоставляет свою страстную веру в человека, в силу и величие его разума. Эта просветительская программа вложена в уста господа:

Пока ещё умом во мраке он блуждает,

Но истины лучом он будет озарен…

Вторую часть Гете разбил на 5 актов (как было принять в трагедии классицизма), а также выделяет три «сценических пространства». Второе «сценическое пространство» - замок средневековых рыцарей-крестоносцев, куда силой волшебства перемещаются Фауст и Мефистофель. Здесь же появляется Елена, знаменитая красавица из древних мифов, похищение которой стало причиной Троянской войны, описанной в «Илиаде» Гомера. Союз Фауста и Елены символизирует соединение современности и античности – утопия в духе веймарской классики. Но этот союз оказывается недолговечным – гибнет сын божественной четы. Исчезает Елена, а в руках у Фауста остаются лишь классические одежды, прекрасная форма, не наполненная содержанием.

 

Іспанська та італійська література XVII ст. Загальна характеристика.

Італійська література

Відкриття водного шляху до Індії виявилося фатальним для Італії. Наприкінці XV століття битий шлях світової торгівлі вже пролягав далеко осторонь від неї, і це підірвало її внутрішні сили.

Припинилося надходження вовни з Англії й Іспанії, і сукняне виробництво італійських міст майже цілком зупинилося. Європейські держави, що розвинули своє власне виробництво, вже не потребували італійських товарів.

Правда, в Італію, як і раніше, їдуть художники всієї Західної Європи по науку. Як і раніше, Італія вважається центром і осередком культурного життя Європи, своєрідним університетом мистецтв. Багаті люди Англії, Франції, Німеччини, Іспанії звертаються з замовленнями до італійських майстрів, не помічаючи іноді того, що власні, національні культурні сили вже виросли. Проте вже безповоротно Італія поступилася іншим країнам своєю першістю в економічній могутності, змінилися світові торгові шляхи. Активніше завирувало життя в Англії, Франції. Осторонь залишилася Італія. Колись галасливі міста пустіли, робочий люд, не знаходячи попиту на свої руки, йшов у села. Провінційні володарі знову відчули силу на своїй стороні і потягли країну до феодальної старовини.

А потім почалися війни. Іспанія і Франція билися за італійські багатства, билися на території Італії. Іноземні війська грабували і тероризували населення.

У другій половині XVI століття Іспанія підпорядкувала собі майже всю Італію. Втратили свою незалежність Сіцілія, Сардінія і Південна Італія, Тоскань, Монферрат, Генуя, Міланське герцогство, Парма, Реджо, П’яченца, герцогство Феррара, Модена й ін. А разом із втратою незалежності почалася економічна експлуатація італійських земель іспанськими загарбниками у формі контрибуцій, податки. Так продовжувалося й у XVII столітті.

Національну трагедію італійського народу довершила католицька реакція.

Італієць епохи Відродження гордо дивився вперед, він вірив у себе, вірив у розум, вірив у людські сили. Його хвилювали великі проблемі життя Всесвіту, Землі, людського суспільства і самої людини. Він сміливо йшов на штурм усього, що заважало зрозуміти і розв’язати ці серйозні проблеми, і він був сміливий, веселий і талановитий.

Італієць XVII століття перестав вірити у всемогутність розуму, тому що сумні картини придушення розуму грубою силою вогню і меча показувала йому сучасна дійсність. Він став похмурий і підозрілий, він утратив сміливість, він утратив талант. (Спалення на вогнищі Джордано Бруно; примусили Галилея відмовитися від свого вчення). Найбільш легковажні зберегли веселість духу і з легкістю в думках і почуттях звернулися до поетичних дрібничок.

Джамбатіст Марино (1569-1625) – охрестив цілу течію в літературі.

Поет Габріелло Кьябрера (1552-1638)

Фульвіо Тесті (1593-1646) – послідовник Маріно та Кьябрера

Вінченцо Філікайя (1642-1707) – «Італія! Італія!»

Сумна сучасність не могла не хвилювати письменників Італії XVII століття. Окремі голоси закликають італійців до єднання проти іноземних поневолювачів. Видатним поетом-патріотом був, безперечно, Алессандро Тассоні (1565-1635) – «Філіппіках проти іспанців»; поема «Викрадене цебро» (1622) висміює роз’єднаність Італії, закликає до національної єдності.

В італійській літературі XVII століття можна побачити складне переплетення різноманітних стильових напрямків, їхню боротьбу і взаємовпливи. Кьябрера і «пастуші» поети кінця століття борються проти Марино і маринізму за «спрощення» літератури, проте і вони культивують своєрідний «аристократизм духу» і однаково належать до літературі бароко, представляючи у своїй творчості лише різноманітні його аспекти.

Іспанська література.Величезна роль церкви позначилася не тільки на політичному житті країни, але й в економіці: церква володіла однією чвертю всієї іспанської землі. У середині XVII століття в Іспанії буквально кожний п’ятий-шостий іспанець носив одяг священика або ченці. При населенні в 6 мільйонів чоловік у країні нараховувалося 200 тисяч священиків, 700 тисяч ченців, 300 тисяч черниць, усього – 1 мільйон 200 тисяч.

Усе має свої причини, і настільки широка діяльність іспанської церкви та релігії, що сильно підпорядкувала собі свідомість народу і так аж до нових часів, аж до наших днів, має своє пояснення. У свій час католицька церква очолила боротьбу з маврами і тим самим здобула величезний моральний капітал в очах народу.

Абсолютизм у Франції й в Англії в період свого становлення і боротьби з феодальною анархією, значно сприяв формуванню нації, економічному, політичного і культурному об’єднанню сил народу. В Іспанії цього не відбулося. Абсолютизм тут лише дуже обмеженою мірою виконав свою історичну місію. Королівська влада домоглася деякого обмеження феодалів, підпорядкувала собі лицарські духовні ордени, конфіскувавши їх величезні земельні володіння. (Лопе де Вега «Фуете Овехуна». В цій п’эсі зображено одне з повстань, причиною якого послужив соціальний і національний гніт.)

У XVII столітті Іспанія – другорядна країна Західної Європи. Її колишня могутність відійшла в царину легенд. Королі лише змогли підтримати декоративний престиж королівської влади, зберігаючи в непорушності холодний церемоніал палацового життя. Реальної влади іспанські королі не мають. Не випадково поет-аристократ Вільямедьяна (1580-1622) так відверто знущався з іспанського короля у свої сатирах.

В іспанській літературі XVII століття можна простежити дуже чітко три художні напрямки: ренесансний реалізм, очолюваний могутнім генієм Лопе де Вега, класицизм, представлений кількома вченими-поетами і підтримуваний університетами, і бароко, вищим вираженням якого була творчість Кальдерона.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.107.77 (0.015 с.)