Ресурсне обгрунтування виробничої програми піприємства, та матеріально-технічне забеспечення виробництва.

Ресурсне обгрунтування виробничої програми піприємства, та матеріально-технічне забеспечення виробництва.

Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали.

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

ЧОБ = ТПЛ / ТП * КН де Чоб — середньооблікова кількість робітників; Тпл — планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин; Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год; КН — коефіцієнт виконання норм.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

ЧОБ = N / ВД * ДП * КН де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі; ДП - середня кількість днів виходу на роботу.

Виробнича потужність підрозділів, виражена безпосередньо в обсязі продукції, обчислюється для умов одно продуктового виробництва за формулою: NВ.П = ТР * m0 / t0 де Nв.п — виробнича потужність групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі; Тр — час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.; m0 — кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі; t0 — затрати часу на виготовлення одного виробу.

За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення.

Виробнича потужність системи взаємопов'язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом (потокові, автоматичні лінії), обчислюється за формулою:

NВ.П = ТР * 60 / r де Тр — час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, год;

r — такт роботи лінії (проміжок часу, через який вироби сходять з лінії), хв.

При плануванні потреби в матеріальних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

Матеріально-технічне забезпечення є формою розподілу коштів виробництва на основі організаційних зв'язків та угод між постачальниками і споживачами безпосередньо або через посередника. Воно значною мірою визначає результативність виробництва, виявляючи безпосередній вплив на використання виробничих фондів, ритмічність виробництва, собівартість, продуктивність праці, тривалість виробництва та інші показники.

Основними функціями матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) виробництва є: забезпечення виробничих потоків необхідною сировиною, напівфабрикатами та деталями; зберігання, обробка і надання сировини на замовлення споживачів; забезпечення інструментом, пристроями; ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого обладнання; догляд та нагляд за ним; постійне підтримання обладнання у робочому стані; забезпечення підприємства електричною, тепловою енергією, стисненим повітрям і водою; переміщення вантажів; проведення усіх вантажно-розвантажувальних робіт.

Склад і характер господарств, що забезпечують МТЗ, визначається особливістю основного виробництва.

До служб МТЗ належать:— матеріально-технічне постачання, яке має своєчасно забезпечувати і регулювати поставки для виробничого процесу сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей.

— складування і зберігання матеріалів, палива, сировини і готової продукції, яке забезпечується складським господарством, що є виробничо-технічною базою системи постачання і збуту;

— виробничо-технічну комплектацію готової продукції; вона особливо важлива, бо часто виробничий процес потребує поставки сировини суворо за календарними графіками.

— інструментальне господарство і службу технологічної оснастки; вони повинні забезпечувати підприємство інструментом, пристроями, технологічною оснасткою, формами високої якості при мінімальних витратах на їхнє виробництво.

— ремонтно-механічні цехи і служби повинні забезпечувати робочий стан парку обладнання, машин, шляхом його ремонту та модернізації.

— транспортне господарство, яке забезпечує переміщення матеріально-технічних ресурсів всередині виробничого процесу і поза його межами.

Система матеріально-технічного забезпечення включає:

— поставки матеріальних ресурсів для державних потреб;

— оптову торгівлю матеріально-технічними ресурсами та технологічним обладнанням;

— торгівлю матеріально-технічними ресурсами через систему товарних бірж, торговельних центрів та посередницьких підприємств.

 

Маркетингова діяльність та її влив на формування програми випуску продукції.

Маркетинг -це виробничо-комерційна і наукова діяльність підприємства спрямована на дослідження кон’юнктури ринку з метою задоволення потреб споживача і отримання прибутку.

Мета: Маркетингової діяльності забезпечення належного збуту виробленої продукції.

Можливі заходи, які стосуються збутової політики підприємства:

*політика вибору виду продукції:

-рішення,щодо вдосконалення виду прод.,яка вже виробляється або вибору нових найменувань чи видів продукції;

*політика договірних умов продажу:

-охоплює питання ціноутворення

-систему цінових пільг,бонусів,знижок

-характеристику умов продажу продукції, її оплати гарантійного обслуговування

*політика дистрибуції товарів:

-систему рішень, щодо каналів збуту

-мережі органів збуту і збутової політики

*комунікаційна політика:

-в центрі її уваги знаходиться те, як підприємство може впливати на думки покупця, на його поведінку,враження (акцент на рекламу)

Маркетинговий комплекс -це сукупність і взаємозв!язок окремих цілей інструментів, видів і областей застосування маркетингу, які орієнтовані на досягнення найбільшої ефектив. виробничої і збутової політики підприємства.

Інформація про можливість збуту окремих товарів стосується таких параметрів ринку

*місткість ринку-можливість ринку поглинути мах можливу кількість певної продукції

*збутовий потенціал підприємства-мах можлива частка ємності ринку, яку може взяти на себе

*обсяги продажу на ринку-відображає фактичні чи прогнозовані обсяги продажу продукції, яка може бути реалізована за певний період часу на даному ринку

*частка підприємства на ринку

 

 

Принципи організації виробництва.Організаційні типи виробництва

Принципи - це вихідні положення, на основі яких здійснюється побудова, функціонування і розвиток виробничого процесу. Дотримання принципів організації виробничого процесу є однією з основних умов ефективної діяльності підприємства.

65.

Реструктуризація підприємств забезпечується відповідними організаційно-економічними заходами, а саме: заміною керівництва підприємства; частковою або повною приватизацією; частковим закриттям; проведенням процедури банкрутства; поділом великих підприємств на частини; відокремленням від підприємств непрофільних структурних підрозділів; виділенням казенних підприємств або спецвиробництв; звільненням підприємств від об'єктів соцкультпобуту; продажем (або наданням в оренду) частини основних фондів підприємства; конверсією, диверсифікацією; поліпшенням якості продукованих товарів (робіт, послуг); підвищенням ефективності маркетингу; зменшенням витрат на виробництво; запровадженням нових прогресивних форм і методів управління; скороченням чисельності зайнятих на підприємстві із забезпеченням соціальних пільг у разі звільнення; тимчасовим припиненням капітального будівництва та продажем об'єктів незавершеного будівництва; продажем зайвого устаткування, матеріалів і комплектуючих виробів тощо; відстрочкою або списанням боргів; пошуком інвестицій та інвесторів; залученням кредитів для фінансової реструктуризації.

 

Вибір тих чи тих форм і методів виходу підприємства з кризи залежить від очікуваних результатів (потенційної прибутковості), бажаного строку досягнення таких результатів, потрібних для цього коштів і можливостей їх одержати.

Реалізація вибраного заходу має забезпечити задовільний фінансовий стан підприємства на поточний період і перспективу. При цьому необхідно враховувати соціальні та екологічні наслідки кожного заходу.

Найважливішою умовою для прийняття рішення є його ретельне техніко-економічне обґрунтування. Відтак обов'язковою й необхідною складовою частиною проекту реструктуризації підприємства є бізнес-плани тих нових підприємств, що виникатимуть унаслідок реалізації цього процесу.

За перетворення структурних підрозділів (одиниць) на самостійні підприємства складаються окремі баланси нових підприємств (юридичних осіб), розробляються їхні статути. Крім того, обов'язково розглядаються питання: закриття окремих виробництв; консервації оборонних потужностей; забезпечення необхідного рівня мобілізаційної готовності; соціального захисту працівників підприємства та їхнього працевлаштування; передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури; реструктуризації дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації ведеться за результатами поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства, прискорення обороту капіталу та підвищення продуктивності системи господарювання реструктуризованого підприємства з одночасним збереженням гарантій соціального захисту працівників.

 

 

Слово "санація" походить від латинського "sanare", що означає оздоровлення або одужання. З "фінансово-кредитного" погляду це поняття треба трактувати як систему заходів, що проводяться для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських підприємств (організацій) і спрямовувати на їхнє майбутнє відродження.

В економічній літературі трапляється і ширше трактування поняття санації як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного характеру, які використовуються, з одного боку, — для подолання неліквідності та усунення капітальних збитків, а з іншого — для відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які забезпечили б прибутковість і життєздатність підприємства у довгостроковому періоді.

Отже, санація — це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Структурні елементи санації (фінансового оздоровлення)

Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних заходів (рис. 19.4).

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма і проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб'єкта.

 

67.

Наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства має бути неодмінною умовою для надання державної підтримки. ТЕО може мати різноманітну структуру, але, як правило, складається з таких розділів: загальні положення; характеристика підприємства; попит на продукцію та аналіз ринку; забезпеченість ресурсами і джерела їхнього поповнення; основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства (реконструкція, технічне переозброєння); персонал і продуктивність праці; кошторис витрат на будівництво (реконструкцію, технічне переозброєння); собівартість продукції; оцінка ефективності заходів для санації підприємства; основні техніко-економічні показники підприємства, що підлягає санації; фінансова та економічна оцінка санації; висновки та рекомендації.

Під час проведення експертизи поданих проектів слід дотримуватися кількох вимог: єдності системи оцінних показників ТЕО; єдності одиниць виміру цих показників; єдності методичних підходів щодо формування цих показників.

За розробки ТЕО використовується досить широкий спектр різноманітних показників, які слід розглядати у базовому та перспективному (після проведення санації) періодах. Це насамперед показники рентабельності продукції і виробництва; терміну окупності (як відношення дисконтованої величини грошових потоків до дисконтованого обсягу санаційних витрат); точки беззбитковості; загальний обсяг інвестицій для проведення санації, їхній характер і розподіл за термінами вкладення; обсяг реалізованої продукції; прибуток; витрати на виробництво та реалізацію продукції; строки й умови погашення кредитів; чисельність персоналу; рівень використання виробничих потужностей. Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.

Порівнюючи базовий та перспективний періоди слід зверетати особливу увагу на динаміку прибутковості й факторів, які забезпечили зростання прибутку, на обсяг та структуру розподілу прибутку; на джерела зниження витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.

Обсяг санаційних коштів (Іс) для оздоровлення фінансового стану неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:

Іс = В – (Р + Д), (19.1)

де В — необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів, які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства; Р — обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його використано для фінансового оздоровлення; Д — обсяги фінансової допомоги з боку інших підприємств, які заінтересовані у рентабельній роботі неплатоспроможного підприємства.

Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо.

Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери по кооперованих зв'язках; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені у позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства.

68. економіч-на безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності. Для того щоб пі-дприємству успішно функціонувати на ри-нку, йому необхідно:

- мати достатню кількість постійної клієнтури, яка бажає співпрацювати з пі-дприємством на довгостроковій основі;

- володіти високою конкурентоспроможністю і значними конкурентними пе-ревагами на ринку;

- мати перспективи на ринку;

- налагодити управлінські, виробничо-господарські, техніко-технологічні та інші процеси усередині підприємства;

 

- підібрати кваліфікований і добре вмотивований персонал;

- забезпечити відсутність проблем з владними державними структурами.

Кожне підприємство унікальне, і у кожного керівника є власне представлення про його процвітання. Крім цього, є бажання, щоб фінансовий стан підприємства був стійким, і воно мало перспективи розвитку на ринку. Принаймні, будь-які зміни зовнішнього середовища не повинні суттєво вплинути і докорінно змінити діяль-ність підприємства, привівши його до банкрутства. Саме такий стан підприємства відповідає «прийнятній економічній безпеці».

Економічна безпека підприємства - це такий стан справ на підприємстві, що визнається керівництвом і власниками як задовільний (прийнятний, бажаний, цільовий) і може підтримуватися протягом визначеного часу.

Отже, економічна безпека підприємства - це такий стан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки, устаткування, інших майнових прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного соціа-льного і науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негатив-ним впливам.

 

69. Необхідність постійного дотримання економічної безпеки обумовлена наяв-ним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення поставлених цілей. Рівень економічної безпеки за-лежить від того, наскільки ефективно керівництво підприємства спроможне уник-нути можливих загроз і ліквідувати наслідки окремих негативних впливів зовніш-нього і внутрішнього середовищ.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути:

1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

2) збіг обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринку, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Залежно від передумов функціонування підприємства на ринку негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер.

Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають проти волі конкретного підприємства або його окремих працівників.

Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємст-ва в цілому або окремих його працівників (передусім керівників і функціональних менеджерів).

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тому, щоб гаран-тувати його стабільне та максимально ефективне функціонування, а також висо-кий потенціал розвитку в перспективі.

 

 

70. Фінансова діяльність підприємства з незадовільним станом фінансів має метою вихід із кризового стану на основі розробленого плану або оздоровлення фінансів, або ліквідації підприємства як юридичної особи під час розпочатої процедури банкрутстваФінансова криза підприємства - це його неспроможність у повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за фінансовими зобов'язаннями та неможливість виконувати зобов'язання по сплаті податків. Фінансова криза характеризується різним ступенем розбалан-сованості фінансів підприємства - від періодичної неплатоспроможності до стану повного банкрутства, але завжди вона відображає нездатність до фінансового забезпечення поточної виробничої діяльності та недостатність або повну відсутність прибутковості.

Правильно діагностувати глибину фінансової кризи дозволяє її характеристика за такими параметрами:

- за видом кризи розрізняють кризи стратегії розвитку, прибутковості та ліквідності;

- за глибиною розвитку виокремлюють кризу, що або загрожує, або не загрожує існуванню підприємства;

- за факторами виникнення виокремлюють зовнішні (екзогенні) фактори та внутрішні (ендогенні) фактори кризи.

Зовнішніми факторами виникнення та розвитку кризового стану є такі, що не залежать від підприємства і здебільшого мають стратегічний характер впливу:

- погіршання кон'юнктури світових товарних ринків;

- погіршання економічного стану національної економіки, яке меншує сукупний попит на національному ринку;

- інфляційні процеси в економіці;

- погіршання інвестиційного клімату нестабільністю політичної ситуації, господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- стагнація окремої галузі

Внутрішніми факторами виникнення та розвитку кризового стану є такі, що залежать від підприємства повністю або частково:

- недоліки виробничого, фінансового то кадрового менеджменту;

- конфлікти між засновниками (власниками);

- недоліки в організаційній структурі;

- незадовільний рівень маркетингу, що призводить до зниження обсягів реалізації продукції;

- неефективна інвестиційна політика розвитку та на фінансовому ринку;

- дефіцит у фінансуванні як наслідок низької кредитоспроможності;

- недоліки фінансового планування залучення та розміщення капіталу. У завданні фінансової діяльності входить ідентифікація кожного з наведених факторів для виявлення загрози банкрутства на самих його ранніх стадіях - так звана рання діагностика банкрутства.

 

Ресурсне обгрунтування виробничої програми піприємства, та матеріально-технічне забеспечення виробництва.

Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали.

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

ЧОБ = ТПЛ / ТП * КН де Чоб — середньооблікова кількість робітників; Тпл — планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин; Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год; КН — коефіцієнт виконання норм.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

ЧОБ = N / ВД * ДП * КН де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі; ДП - середня кількість днів виходу на роботу.

Виробнича потужність підрозділів, виражена безпосередньо в обсязі продукції, обчислюється для умов одно продуктового виробництва за формулою: NВ.П = ТР * m0 / t0 де Nв.п — виробнича потужність групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі; Тр — час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.; m0 — кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі; t0 — затрати часу на виготовлення одного виробу.

За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення.

Виробнича потужність системи взаємопов'язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом (потокові, автоматичні лінії), обчислюється за формулою:

NВ.П = ТР * 60 / r де Тр — час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, год;

r — такт роботи лінії (проміжок часу, через який вироби сходять з лінії), хв.

При плануванні потреби в матеріальних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

Матеріально-технічне забезпечення є формою розподілу коштів виробництва на основі організаційних зв'язків та угод між постачальниками і споживачами безпосередньо або через посередника. Воно значною мірою визначає результативність виробництва, виявляючи безпосередній вплив на використання виробничих фондів, ритмічність виробництва, собівартість, продуктивність праці, тривалість виробництва та інші показники.

Основними функціями матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) виробництва є: забезпечення виробничих потоків необхідною сировиною, напівфабрикатами та деталями; зберігання, обробка і надання сировини на замовлення споживачів; забезпечення інструментом, пристроями; ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого обладнання; догляд та нагляд за ним; постійне підтримання обладнання у робочому стані; забезпечення підприємства електричною, тепловою енергією, стисненим повітрям і водою; переміщення вантажів; проведення усіх вантажно-розвантажувальних робіт.

Склад і характер господарств, що забезпечують МТЗ, визначається особливістю основного виробництва.

До служб МТЗ належать:— матеріально-технічне постачання, яке має своєчасно забезпечувати і регулювати поставки для виробничого процесу сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей.

— складування і зберігання матеріалів, палива, сировини і готової продукції, яке забезпечується складським господарством, що є виробничо-технічною базою системи постачання і збуту;

— виробничо-технічну комплектацію готової продукції; вона особливо важлива, бо часто виробничий процес потребує поставки сировини суворо за календарними графіками.

— інструментальне господарство і службу технологічної оснастки; вони повинні забезпечувати підприємство інструментом, пристроями, технологічною оснасткою, формами високої якості при мінімальних витратах на їхнє виробництво.

— ремонтно-механічні цехи і служби повинні забезпечувати робочий стан парку обладнання, машин, шляхом його ремонту та модернізації.

— транспортне господарство, яке забезпечує переміщення матеріально-технічних ресурсів всередині виробничого процесу і поза його межами.

Система матеріально-технічного забезпечення включає:

— поставки матеріальних ресурсів для державних потреб;

— оптову торгівлю матеріально-технічними ресурсами та технологічним обладнанням;

— торгівлю матеріально-технічними ресурсами через систему товарних бірж, торговельних центрів та посередницьких підприємств.