Міжгалузеві комплекси як об’єкти державного регулювання: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, військово-промисловий, хімічний, агропромисловий.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжгалузеві комплекси як об’єкти державного регулювання: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, військово-промисловий, хімічний, агропромисловий.



 

Промисловість — це високорозвинута й провідна галузь матеріального виробництва, від рівня розвитку якої залежить технічне переозброєння та інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення добробуту народу, зміцнення обороноздатності країни.

За ознаками впливу на предмет праці всі галузі та підгалузі промисловості поділяються на видобувні й обробні.

За видами діяльності промисловість України включає такі галузі: електроенергетику, нафтовидобувну, газову, вугільну, торф'яну промисловість, чорну металургію, кольорову металургію, хімічну та нафтохімічну промисловість, машинобудівну і металообробну, лісову, деревообробну та целюлозно-паперову, промисловість будівельних матеріалів, скляну та фарфоро-фаянсову, легку, харчову, борошномельно-круп'яну, комбікормову, мікробіологічну, медичну, поліграфічну та інші галузі промисловості. Галузевий поділ промислового виробництва покладений в основу галузевого державного регулювання і реалізується через систему міністерств і державних комітетів.

Промисловість сприяє розвитку та підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечуючи його технікою, будівельними матеріалами, мінеральними добривами та іншими видами продукції. Вона визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва — транспорту та зв'язку, будівництва, торгівлі та громадського харчування, заготівель, матеріально-технічного забезпечення.

Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні виступають міжгалузеві народногосподарські комплекси.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс — ця єдина господарська система, яка включає в себе групу взаємозв'язаних галузей і покликана забезпечити потребу народного господарства у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс містить ряд спеціалізованих галузей, технологічно, економічно і організаційно пов'язаних між собою.

До складу народногосподарських міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий. У паливно-енергетичний комплекс входять галузі, які спеціалізуються на видобутку і збагаченні палива, геології, електроенергетиці та галузі електрофікації. Металургійний комплекс об'єднує чорну та кольорову металургію. У машинобудівний комплекс включена основна частина підприємств галузей верстатобудування, важкого і середнього машинобудування, автомобіле- та приладобудування. До хіміко-лісового комплексу входять підкомплекси хімічний і лісовий, які забезпечують випуск прогресивних матеріалів. Частина галузей промисловості є складовими агропромислової комплексу (мікробіологічна борошномельно-круп"яна, комбікормова та інші галузі), інвестиційного (інвестиційне машинобудування промисловість будівельних матеріалів), комплексу соціального розвитку (виробництво товарів народного споживання, легка, місцева промисловість).

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві відносять: державні дозволи та контроль розміщення промислових підприємств на основі адміністративних важелів; залучення промислових підприємств незалежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи; застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг; грошово-кредитне регулювання ; регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін; використання норм амортизації та інших норм та нормативів.

 

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисло­вому виробництві відносять:

· державні дозволи та контроль розміщення промислових підпри­ємств на основі адміністративних важелів;

· залучення промислових підприємств незавіежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних про­грам; антимонопольні заходи;

· застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг;

· грошово-кредитне регулювання;

· регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до вста­новлення державних цін;

· використання норм амортизації та інших норм та нормативів. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є вироблення і реалізація програм державної підтримки.

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ (АПК)

Агропромисловий комплекс України — це цілісна народногоспо­дарська система взаємопов'язаних в своєму розвитку галузей, які за­безпечують виробництво сільськогосподарської сировини та продо­вольства, їх заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню.

До складу функціонально-галузевої структури агропромислового комплексу входять три групи галузей і підприємств:

1. Галузі і підприємства, які виробляють засоби виробництва для усіх підрозділів АПК; це тракторне і сільськогосподарське машинобуду­вання, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, будівельних матеріалів, спеціалізованого автотранспор­ту і устаткування, меліоративної техніки, будівництво в АПК, вироб­ництво. спеціалізованого устаткування і приладів для галузей АПК, підприємства з промислової обробки гібридного і сортового насіння, комбікормова та мікробіологічна промисловість, підсобні господарства, зайняті виробництвом засобів виробництва для сільського господарства.

2. Галузі сільського господарства, які виробляють продукцію рос­линництва і тваринництва, а також лісове і ставкове господарство.

3. Галузі, зайняті заготівлею та переробкою сільськогосподарської продукції—, харчова та борошномельно-круп'яна промисловість; галузі легкої промисловості, які здійснюють первинну переробку сільськогос­подарської сировини — первинна переробка бавовни, льону, вовни, пуш-но-хутрової сировини; підсобні промисли сільськогосподарських підприємств, які виробляю'ть борошно, масло, сир, переробляють овочі, фрукти. Ядром агропромислового комплексу є галузі сільського господар­ства. У своєму розвитку вони характеризуються певними особливостями; це вплив природно-кліматичних факторів на характер і організацію виробництва, об'єктивна необхідність використання частини виробленої продукції як засобів виробництва, універсальність основного засобу ви­робництва — землі. Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в агропромисловому комплексі та особливості його державного регулювання.

 

Сутність аграрної політики держави у період становлення ринко­вих відносин полягає у проведенні земельної реформи; розвитку різних форм власності на землю і господарювання; .ліквідації- жорсткого адміністративно-державного управління у сільському господарстві; спри­янні розвитку конкуренції; поступовому відмовленні від обов'язкового встановлення державних замовлень (державних контрактів) на вироб­ництво і поставку сільськогосподарської продукції; розробці і здійсненні цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України та іншими актами законодавства України. Згідно з прийнятим законодавством в Україні є такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоря­джаються землею Ради народних депутатів, які у межах своєї компе­тенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Відповідно до форм власності суб'єктами господарювання у сільському господарстві виступають державні сільськогосподарські підприємства (державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, племінні заводи, конезаводи, господарства по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів тощо), колекивні сільськогос­подарські підприємства (селянські спілки), сільськогосподарські коопе­ративи, сільськогосподарські акціонерні товариства, садівницькі това­риства, селянські (фермерські) господарства, орендні сільськогоспо­дарські підприємства. У зв'язку із появою нових форм госпрдарювання механізм директивного планування розвитку агропромислового комплек­су замінюється механізмом державного регулювання, заснованим пере­важно на економічних методах впливу на товаровиробників сільськогосподарської продукції та продовольства.

Метою державного регулювання аг­ропромислового комплексу є забезпечення населення продуктами хар­чування, а також іншими товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки. Функції державного регулювання на макрорівні виконують в складі Міністерства економіки України департамент розвитку АПК, який об'єднує відділи економіки розвитку сільського господарства, еко­номіки виробництва продовольчих товарів, аграрної реформи, Міністерство сільського господарства та продовольства та ряд державних комітетів (Державний комітет по земельних ресурсах, Державний комітет по рибному господарству і рибній промисловості та ін.).

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні на­прями спрямування інвестицій на його розвиток;

встановлює механізм формування державних замовлень та контр­актів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і ме­ханізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки України, у складі якого фунціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Як і стосовно інших товаровиробників — Міністерство фінансів та Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податко­вого і грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують си­стему економічних важелів — податків і податкових пільг, диферен-. ційованих умов кредитування тощо.

 

В ПЕК:

Основу ПЕК утворюють галузі, які здійснюють видобування і попередню підготовку первинного енерговмісного ресурсу і перетворюють його на вторинний, а також підрозділи, що являють собою складну багатоцільову сукупність виробничих структур, покликаних забезпечувати як поточну роботу комплексу, так і його техніко-економічну перспективу.

Важливість забезпечення стабільної та ефективної роботи ПЕК України є очевидною. В національній економіці виробничі структури комплексу займають особливе місце:

по-перше, вони покликані гарантовано забезпечувати виробництво у необхідній кількості енергоресурсами з відповідними якісними характеристиками і параметрами, а також раціональною структурою за видами енергії;

по-друге, формувати довгочасну науково обґрунтовану технічну політику ефективного використання наявних паливно-енергетичних ресурсів з урахуванням реальних фінансово-економічних можливостей галузі та держави;

по-третє, 1/3 основних фондів промисловості зосереджено саме у галузях ПЕК.

 

В умовах впровадження ринкових відносин в економіці і, зокрема, в енергетиці основними завданнями державного регулювання господарської діяльності на ринках, що перебувають у стані природної монополії, та суміжних до них ринків у паливно-енергетичному комплексі України є:

- збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

- забезпечення права споживачів електроенергетичної та нафтогазової галузей на отримання товарів та послуг стандартизованої якості за економічно обґрунтованими цінами;

- сприяння конкуренції у сфері виробництва та постачання електричної енергії та газу, видобутку газу та нафти, зберігання та постачання газу, нафти і нафтопродуктів з метою забезпечення ефективного функціонування відповідних галузей та ефективного використання енергетичних ресурсів;

- формування цінової і тарифної політики для суб’єктів природних монополій в електроенергетиці, нафтогазовому комплексі, у сфері теплопостачання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії.

Особливо слід відмітити, що насамперед регулювання діяльності монополії – це захист ринку та споживачів від негативного впливу монополій, перешкоджання створенню монополій на потенційно конкурентних ринках. На сьогодні в енергетиці України це забезпечується шляхом застосування таких методів як ліцензування та тарифоутворення.

Метою державного регулювання ціноутворення в електроенергетиці є:

- захист економічних інтересів споживачів від можливого завищення тарифу на електроенергію;

- створення механізму оптимального співвідношення економічних інтересів, з одного боку – виробника електричної енергії в частині забезпечення достатності отримуваних коштів для розширеного відтворення, і, з іншого боку - споживачів електроенергії в частині забезпечення конкурентоспроможності продукції та рівня соціальної захищеності;

- створення для виробника електричної енергії умов, які стимулюють оптимізацію тарифу на основі підвищення ефективності діяльності, використання нової техніки, передових технологій і організаційних рішень при забезпеченні необхідного рівня безпеки, скорочення непродуктивних втрат та підвищення економічної обґрунтованості інвестиційних проектів;

- забезпечення можливості короткострокового і довгострокового прогнозування зміни рівня тарифів на електричну енергію для споживачів.

Сьогодні з власних джерел потреби в паливно-енергетичних ресурсах ми ледь задовольняємо на 50%. На нинішньому етапі становлення української держави існують певні об'єктивні внутрішні та зовнішні фактори загрози її енергетичній безпеці. До внутрішніх належать:

— надмірна енергоємність нашого валового внутрішнього продукту, яка за останні роки зросла у півтора раза (витрати енергоносіїв на виготовлення основних видів енергоємної продукції у нас в 3,5 — 9 разів вищі, ніж у розвинених країнах світу);

— високий рівень старіння основних фондів галузей паливно-енергетичного комплексу;

— недостатній обсяг інвестицій;

— криза платежів і пов'язані з нею хронічні невиплати заробітної плати;

— недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності галузі в ринкових умовах.

Серед зовнішніх факторів — високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів; залежність атомної енергетики від ввезення ядерного палива і обладнання.

Розглянемо головні напрями подальшого розвитку електроенергетики. Пріоритетами тут є:

— оптимізація структури виробництва електроенергії;

— забезпечення сталої діяльності енергосистеми, збереження паралельної роботи об'єднаних енергосистем України і Росії;

— збільшення обсягів експорту електроенергії;

— вдосконалення роботи оптового ринку електроенергії.

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.

 

........... ТУТ НЕ ПОВНІСТЮ ПИТАННЯ!!!!!!

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.218.88 (0.014 с.)