Загальна характеристика нацистського режиму в Німеччині (2 год.)

Заняття 2.

Загальна характеристика нацистського режиму в Німеччині (2 год.)

1. Криза Веймарської республіки та прихід до влади А.Гітлера.

2. Встановлення фашистської диктатури: політичний аспект.

3. Соціально-економічна політика А.Гітлера. Економічний розвиток Німеччини у 1933 – 1939 рр.

4. Політика нацистів у галузі культури. Національна політика.

5. Головні ознаки нацистської диктатури у Німеччині.

Додаткові проблеми для обговорення:

- особливості політичного режиму Веймарської республіки;

- політичний портрет А.Гітлера;

- силові структури нацистської Німеччини та їхній вплив на суспільство.

Методичні рекомендації:

1. Вказати на вплив економічної кризи на суспільно-політичну ситуацію у Веймарській республіці. Проаналізувати такі процеси як: поляризація німецького суспільства, зростання впливу ліво- та праворадикальних сил. Охарактеризувати результати парламентських 1930 р. та президентських 1932 р. виборів. Визначити причини зростання авторитету НСДАП та А.Гітлера.

2. Проаналізувати процес призначення А.Гітлера рейхсканцлером. Вказати на заходи А.Гітлера по обмеженню Конституції Веймарської республіки, боротьбу з опозиційними партіями тощо. Проаналізувати головні зміни у суспільно-політичному житті Німеччини, що свідчили про встановлення фашистської диктатури, зокрема: поступова ліквідація головних засад Веймарської конституції, проголошення А.Гітлера фюрером, формування культу його особи, поширення фашистської ідеології у німецькому суспільстві через ЗМІ, освіту, створення фашистських громадських організацій, розбудова органів внутрішньої та зовнішньої безпеки. Визначити реакцію суспільства на новий політичний режим, зокрема діяльність опозиції.

3. Проаналізувати заходи А.Гітлера по виведенню країни з економічної кризи, у першу чергу політику у галузі фінансів, промисловості, аграрному секторі. Вказати на мілітаризацію економіки. Визначити головні принципи та особливості соціальної політики у Німеччині за 1933-1939 рр. Визначити результати економічної політики А.Гітлера.

4. Проаналізувати політику у галузі культури. Вказати на особливості національної політики, зокрема на аріїзацію суспільства. Визначити особливості расової політики: антисемітизм.

5. Виокремити головні особливості нацистської ідеології та фашистського політичного режиму у Німеччині, а також ознаки нацистської диктатури у Німеччині, та визначити їхній вплив на суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток та зовнішню політику, а також на міжнародний статус Німеччини.

Вступ

Економічна криза, що наступила після першої світової війни, зубожіння основної маси населення стали тим середовищем, в якому почала розповсюджуватися ідеологія фашизму, що сприймалася як порятунки від всіх бід.

Фашизм як політична течія виник і розвивався в період загального кризису капіталізму, початок якому поклала перша світова війна та Велика Жовтнева соціалістична революція, в стані різкого загострення класових протиріч та похитнувшихся буржуазних режимів.

На політичному горизонті Німеччини фашизм з’явився відразу після закінчення першої світової війни в якості одного з багатьох різновидів реакційних націоналістичних рухів, коли антиліберальні, антидемократичні рухи здобули загальноєвропейський характер.

Під кінець 20-х років фашизм в Німеччині мав вже значні потенціальні можливості. Гітлерівська партія – НСДАП що підтримувалась розгалуженою системою „дочірніх” союзів та організацій, мала різні засоби агітації та пропаганди, а також озброєні банди, створені для терору. Сильна фінансова підтримка, яку надавали фашистам часина юнкерства та військових, дозволяла гітлерівцям не обмежувати себе в засобах, необхідних для утримання апарату партії, розширення пропаганди і оснащення терористичних бойових формувань.

Світова економічна криза, яка почалась у 1929 році, здобула особливу гостроту у Німеччині. Криза вразила всі сфери економічного життя країни. Промислове виробництво скоротилось майже у двічі. Кількість безробітних сягнула 7,5 млн. чоловік. Різко погіршився стан не тільки робітничого класу, але і середніх міських прошарків. Криза промисловості перепліталась з кризою аграрною. Криза загострила класову боротьбу в країні. У січні 1931 року відбувся страйк гірняків Рура, в якому приймали участь майже 350 тис. робітників. У авангарді робітників йшла Комуністична партія Німеччини (КПН). У 1930 році вона опублікувала "Програму національного та соціального визволення німецького народу". Хоча більша частина ще йшла за соціал-демократами, авторитет КПН зростав. В умовах економічної кризи і зростаючої класової боротьби пануючі класи Німеччини схилялись до думки, що буржуазно-демократичні методи керування країною стають неможливими. Ставка була зроблена на гітлерівську партію – НСДАП. Захвативши в 1933 р. владу, гітлерівці за короткий час знищили всі демократичні інститути, які існували в державі, і розвернули терор проти революційного робочого руху, перед усім проти комуністів.

В роки свої диктатури німецький фашизм підняв методи які застосовував в період боротьби за владу (бандитизм, тероризм, провокації, примус, шантаж) на рівень державної політики.

Розділ 1. Причини та особливості приходу фашистів до влади в Німеччині

Прихід до влади А. Гітлера

Весною 1932 р. відбувалися президентські вибори. Знов була висунута кандидатура Гинденбурга. Соціал-демократи підтримували її, заявивши, що обрання Гинденбурга нібито врятує Німеччину від фашизму. Фашисти висунули кандидатуру Гітлера. Німецька народна національна партія – Дюстерберга. Кандидатам комуністичної партії був Ернст Тельман. Комуністи виступали під гаслам: «Хто обирає Гинденбурга – обирає Гітлера, хто обирає Гітлера – той обирає війну!». У першому турі Тельман отримав близько 5 млн. голосів, Гинденбург – 18.6 млн., Гітлер – 11.3 млн., Дюстерберг 2.5млн. Оскільки не один кандидат не зібрав абсолютної більшості, 10 квітня відбувся другий тур. Був вибраний Гинденбург.[3]

За пропозицією Гинденбурга уряд Брюнінга 30 травня пішов у відставку. Новий кабінет очолив Франц фон Папен, відомий своєю реакційністю і тісними зв'язками з рейхсвером і фашистськими організаціями. Утворивши «кабінет графів і баронів», перш за все, збільшив податкове обкладення і урізав соціальне страхування. Одночасно магнатам промисловості і крупним аграріям були представлені мільйонні субсидії. [5]

У липні 1932 р. Уряд Папена розпустив рейхстаг і розігнав соціал-демократичний уряд Пруссії. Враховуючи положення, що створилося, комуністична партія звернулася до керівництва соціал-демократичної партії з метою провести загальний страйк протесту. Але праві лідери соціал-демократів і цього разу відхилили пропозицію комуністів, звинувативши їх навіть в провокації і заявивши, що діятимуть «легально». Вони всіма засобами зривали будь-який прояв революційної ініціативи мас.

На тих, що відбулися 31 липня виборах в новий рейхстаг фашистська партія отримала 13.7 млн. голосів і провела 230 депутатів. Більшість старих буржуазних партій розгубили своїх прихильників. Комуністична партія, не дивлячись на терор, зібрала 5.3 млн. голосів і отримала 88 мандатів, соціал-демократична близько 8 млн. голосів і 133 мандата.

Гітлерівці відкрито вимагали передачі ним власті. У цієї обстановки необхідні були найрішучіші заходи прихильників демократії. 30 серпня на першому засіданні нового рейхстагу сімдесятирічна Клара Цеткин виголосила полум'яну промову, в якій попередила німецький народ про небезпеку настання фашизму. «Вимогою часу, - говорила вона, - є єдиний фронт всіх трудящих, щоб відкинути фашизм і тим самим зберегти силу і потужність своїх організацій і дати своє власне життя. Перед цією настійною історичною необхідністю повинні відступити роз’єднуючи нас політичні, профспілкові і релігійні збори». [8]

Осінню 1932 р. Комуністичній партії вдалося організувати широкий рух пролетаріату проти фашизму і проти надзвичайних законів Папена. Бандитським нападом фашистів комуністи протиставили організовану відсіч, в якій прийняли участі також багато соціал-демократів і безпартійні. Це масовий рух міг стати основою єдиного робочого фронту.

У останні три місяці 1932 р у країні була проведена близько тисячі страйків. Частина з них носила політичний характер.

У листопаді відбулися нові парламентські вибори. Вони показали подальше зростання Комуністичної партії: за неї голосувало близько 6 млн. виборців. Комуністи і соціал-демократи разом тепер мали в рейхстагу 221 місто, тоді як фашистська партія втратила 2 млн. голосів і кількість її мандатів впало з 230 до 196. Фашисти потерпіли поразку також на виборах в місцеві органи самоврядування. Все це викликало розгубленість серед фашистських керівників.

З огляду на те, що уряд Папена не справлявся з революційним рухом, багато монополістів і юнкери почали вимагати негайного встановлення фашистської диктатури. У листопаді група промисловців і банкірів направило президентові Гинденбургу петицію про призначення Гітлера на пост рейхсканцлера. Правлячі круги ще якийсь час маневрували, намагаючись вибратися без допомоги Гітлера з економічної і політичної кризи, в яку вони самі завели країну. 17 листопада Папен пішов у відставку і рейхсканцлером став генерал Шлейхер, про якого Е. Тельман сказав, що його уряд повинен виконати роль «уряду уявних соціальних маневрів і заспокоєння». Шлейхер дійсно відмінив декілька найбільш одіозних надзвичайних декретів Папена, але «заспокоєння» не добився. У перших числах січня 1933 р., у Кельне, в будинку банкіра Шредера, відбулася зустріч монополістів Феглера, Кирдорфа, Тіссена, Шредера з Папеном, Гугенбергом і Гітлером, на якій було остаточно вирішено питання про передачу влади до рук фашистів.[7]

22 січня гітлерівці при потуранні поліції організували провокаційну демонстрацію у центральних установах Комуністичної партії. У відповідь на це 150 тис. берлінських робочих на чолі з керівниками комуністичної партії Э. Тельманом, С. Ульбріхтом, І. Шером, Ф. Флоріном пройшли 25 січня по вулицях столиці, демонструючи свою готовність дати відсіч фашистам. Керівництво Комуністичної партії знов запропонувала лідерам соціал-демократам спільно виступити проти фашизму, але соціал-демократи, як і раніше, ухилялися від встановлення єдиного фронту.

30 січня 1933 року президент Гинденбург призначив Гітлера рейхсканцлером. Папен отримав пост віце-канцлера. Так в Германії встановилася відкрита терористична диктатура фашизму – найбільш реакційній політичній партії буржуазії.[12]

Прихід фашистів до влади не був неминучий. Фашистам вдалося добитися цього головним чином тому, що антифашистські сили були дезорганізовані, робочий клас розколений, значна його частина знаходилася під впливом правих лідерів соціал-демократії, які тривалий час отруювали робочих опортуністичними теоріями, ослабляли ідейну і організаційну потужність робочого класу, зривали всі спроби комуністів створити єдиний фронт боротьби проти реакції і тим самим розчищали дорогу фашизму.

Наступного дня після встановлення влади фашистів Центральний Комітет Комуністичної партії звернувся до лідерів Соціал-демократичної партії і профспілок із закликом негайно оголосити загальний страйк під гаслами: «На вулицю!, «Залишити підприємства.», «На атаку кривавих фашистських псів негайно відповісти страйком, масовим страйком, загальним страйком!». Але і ця пропозиція відповісти страйком, масовим страйком, загальним страйком було знехтувана правими лідерами соціал-демократії під приводом, що Гітлер прийшов до влади легально і що пролетаріат не повинен «передчасно розтратити порох загального страйку».

Захоплення влади гітлерівцями свідчило, проте, не про силу німецької буржуазії, а про її слабкість: вона вже не могла володарювати старими методами парламентаризму і буржуазної демократії і тому звернулася до методів відкритого терору.

Значну роль в приході Гітлера до влади зіграли реакційні круги Сполучених Штатів і Англії. Американські і англійські банки тресту вклали мільярди доларів у відновлення військово-промислового потенціалу Німеччини, маючи зважаючи на використовувати її в боротьбі проти Світського Союзу. Крупні американські монополісти, такі, як Морган, Дюпон, Рокфеллер та інші, в перебігу ряду років подавали підтримку гітлерівської партії.[11]

Висновки

Гітлерівська диктатура в Германії є яскравим прикладом тоталітарного суспільства, заснованого на «законному» використанні первісного людського страху.

Економічна криза, що наступила після першої світової війни, зубожіння основної маси населення стали тим середовищем, в якому почала розповсюджуватися ідеологія фашизму, що сприймалася як порятунки від всіх бід.

З перших днів приходу до влади Гітлер почав здійснювати свою програму, відповідно до якої Німеччина повинна була добитися нової величі. Її здійснення передбачалося провести в два етапи. На першому - ставилося завдання згуртувати німців в якусь «народну спільність», на другому - перетворити її на «спільність бойову».Для об'єднання німців в єдину спільність необхідно було очистити арійську расу від «чужої крові», подолати класові, конфесійні, ідеологічні суперечності, що досягалося шляхом усунення політичних партій, окрім НСРПГ, чужої ідеології, громадських організацій, окрім нацистських, вірних «фюрерові і рейху», а також шляхом «уніфікації державного апарату» і ін. Виконавши цю «внутрішню роботу», Німеччина, за планом Гітлера, могла приступити до роботи «зовнішнім», найважливішим завданням якої було завоювання життєвого простору, витіснення народів, що живуть там, головним чином народів Східної Європи, шляхом нещадної, кровопролитної війни. Вирішенням завдань першого етапу фашистська держава і НСРПГ займалися в основному до 1935 р. З того часу почалася тотальна підготовка до війни, а потім і сама війна.

Важливою стратегічною метою стало згортання парламентської демократії і цивільних свобод, розпуск основних партій і зрощення партапарату нацистів з державним апаратом

Поворот від буржуазної демократії до фашистської диктатури спричинив великі зміни в системі каральних і розвідувальних органів і загальне підвищення їх ролі в механізмі держави. До системи каральних і розвідувальних органів увійшли організації націонал-соціалістської партії: СА, СС і СД. Фашистський уряд оголосив про повну підтримку штурмових загонів, звів їх в ранг допоміжної поліції і заявив про єдність цілей держави і СА.

Поголовний терор, тотальне стеження, всеосяжна фашистська пропаганда перетворили Німеччину на жахливу казарму, а більшість німців — в слухняні істоти, над якими витав дух гітлеризму. Поліція, гестапо, відомство Геббельса всі робили для того, щоб цей дух став душею всього сущого в «третьому рейху».

Заняття 2.

Загальна характеристика нацистського режиму в Німеччині (2 год.)

1. Криза Веймарської республіки та прихід до влади А.Гітлера.

2. Встановлення фашистської диктатури: політичний аспект.

3. Соціально-економічна політика А.Гітлера. Економічний розвиток Німеччини у 1933 – 1939 рр.

4. Політика нацистів у галузі культури. Національна політика.

5. Головні ознаки нацистської диктатури у Німеччині.

Додаткові проблеми для обговорення:

- особливості політичного режиму Веймарської республіки;

- політичний портрет А.Гітлера;

- силові структури нацистської Німеччини та їхній вплив на суспільство.

Методичні рекомендації:

1. Вказати на вплив економічної кризи на суспільно-політичну ситуацію у Веймарській республіці. Проаналізувати такі процеси як: поляризація німецького суспільства, зростання впливу ліво- та праворадикальних сил. Охарактеризувати результати парламентських 1930 р. та президентських 1932 р. виборів. Визначити причини зростання авторитету НСДАП та А.Гітлера.

2. Проаналізувати процес призначення А.Гітлера рейхсканцлером. Вказати на заходи А.Гітлера по обмеженню Конституції Веймарської республіки, боротьбу з опозиційними партіями тощо. Проаналізувати головні зміни у суспільно-політичному житті Німеччини, що свідчили про встановлення фашистської диктатури, зокрема: поступова ліквідація головних засад Веймарської конституції, проголошення А.Гітлера фюрером, формування культу його особи, поширення фашистської ідеології у німецькому суспільстві через ЗМІ, освіту, створення фашистських громадських організацій, розбудова органів внутрішньої та зовнішньої безпеки. Визначити реакцію суспільства на новий політичний режим, зокрема діяльність опозиції.

3. Проаналізувати заходи А.Гітлера по виведенню країни з економічної кризи, у першу чергу політику у галузі фінансів, промисловості, аграрному секторі. Вказати на мілітаризацію економіки. Визначити головні принципи та особливості соціальної політики у Німеччині за 1933-1939 рр. Визначити результати економічної політики А.Гітлера.

4. Проаналізувати політику у галузі культури. Вказати на особливості національної політики, зокрема на аріїзацію суспільства. Визначити особливості расової політики: антисемітизм.

5. Виокремити головні особливості нацистської ідеології та фашистського політичного режиму у Німеччині, а також ознаки нацистської диктатури у Німеччині, та визначити їхній вплив на суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток та зовнішню політику, а також на міжнародний статус Німеччини.

Вступ

Економічна криза, що наступила після першої світової війни, зубожіння основної маси населення стали тим середовищем, в якому почала розповсюджуватися ідеологія фашизму, що сприймалася як порятунки від всіх бід.

Фашизм як політична течія виник і розвивався в період загального кризису капіталізму, початок якому поклала перша світова війна та Велика Жовтнева соціалістична революція, в стані різкого загострення класових протиріч та похитнувшихся буржуазних режимів.

На політичному горизонті Німеччини фашизм з’явився відразу після закінчення першої світової війни в якості одного з багатьох різновидів реакційних націоналістичних рухів, коли антиліберальні, антидемократичні рухи здобули загальноєвропейський характер.

Під кінець 20-х років фашизм в Німеччині мав вже значні потенціальні можливості. Гітлерівська партія – НСДАП що підтримувалась розгалуженою системою „дочірніх” союзів та організацій, мала різні засоби агітації та пропаганди, а також озброєні банди, створені для терору. Сильна фінансова підтримка, яку надавали фашистам часина юнкерства та військових, дозволяла гітлерівцям не обмежувати себе в засобах, необхідних для утримання апарату партії, розширення пропаганди і оснащення терористичних бойових формувань.

Світова економічна криза, яка почалась у 1929 році, здобула особливу гостроту у Німеччині. Криза вразила всі сфери економічного життя країни. Промислове виробництво скоротилось майже у двічі. Кількість безробітних сягнула 7,5 млн. чоловік. Різко погіршився стан не тільки робітничого класу, але і середніх міських прошарків. Криза промисловості перепліталась з кризою аграрною. Криза загострила класову боротьбу в країні. У січні 1931 року відбувся страйк гірняків Рура, в якому приймали участь майже 350 тис. робітників. У авангарді робітників йшла Комуністична партія Німеччини (КПН). У 1930 році вона опублікувала "Програму національного та соціального визволення німецького народу". Хоча більша частина ще йшла за соціал-демократами, авторитет КПН зростав. В умовах економічної кризи і зростаючої класової боротьби пануючі класи Німеччини схилялись до думки, що буржуазно-демократичні методи керування країною стають неможливими. Ставка була зроблена на гітлерівську партію – НСДАП. Захвативши в 1933 р. владу, гітлерівці за короткий час знищили всі демократичні інститути, які існували в державі, і розвернули терор проти революційного робочого руху, перед усім проти комуністів.

В роки свої диктатури німецький фашизм підняв методи які застосовував в період боротьби за владу (бандитизм, тероризм, провокації, примус, шантаж) на рівень державної політики.