Розділ 1. Причини та особливості приходу фашистів до влади в Німеччині

Передумови виникнення фашизму в Німеччині

Економічна криза, що наступила після першої світової війни, зубожіння основної маси населення стали тим середовищем, в якому почала розповсюджуватися ідеологія фашизму, що сприймалася як порятунки від всіх бід. У таборі крупної буржуазії, що побоювався зростання антикапіталістичного руху і посилення впливу комуністичної партії, росла тривога. Падав авторитет старих буржуазних партій – Німецькою народною, Німецькою демократичною, Баварською народною і інших, зменшувалося і впливи Соціал-демократичної партії на робочі маси, що проявляли всю зростаючу незадоволеність тим, що її праві лідери підтримували надзвичайні декрети і реакційні заходи уряду, відмовлялися від єдності дій пролетаріату. Монополісти і юнкери почали активніше підтримувати фашистів. Розділ тресту «Ферайнігте Штальверке». Фріц Тіссен, ще в 1929 р. організував в Дюсельдорфі зустріч Гітлера з промисловцями Гура, щедро фінансував виборчі компанії фашисткою партії. Вона отримала великі грошові кошти також від правління Гурського кримінального синдикату, від «І.Г. Фарбеніндустрії» і інших монополій.[10]

Фашистська партія Гітлера, що іменувала себе Нацистською, – Націонал-соціалістська робітнича партія, розвернула широку безсоромну демагогію. Заявила, що всі лиха трудящих мас Німеччини викликані Версальською системою, фашисти обіцяли негайно по приходу до влади знищити версальський договір, ліквідовувати обмеження, що стосуються озброєнь, повернути Німеччині території, втрачені в результаті світової війни 1914 – 1918р.р., і оволодіти іншими територіями, які необхідні «німецькій расі» як «життєвий простір». Вони викладали «теорію» расової переваги німців, показували, що Німеччина покликана панувати над іншими народами, посилено розпалювали шовінізм, антисемітизм. Безробітним вони обіцяли роботу і збільшення допомоги; робочим - вищу заробітну плату і поліпшення умов праці; дрібному селянству – скасування орендної плати, ліквідацію боргів і представлення субсидій; дрібним торговцям і ремісникам – зниження податків, введення дешевого кредиту; пострадавшим від інфляції – фінансове відшкодування; колишнім офіцерам – створення нової армії і здійснення ідей реваншу. Мільйони торговців, ремісників, селян, службовців, чиновників, офіцерів і відсталих робочих піддалися соціальній і національній демагогії фашистів, пішли за їх гаслами. В той же час фашисти залякували буржуазію примарою «більшовицької революції», виражаючи готовність задушити робочий рух і спрямувати впливи в масах під прапором боротьби за національну німецьку культуру, вони прагнули привернути на свою сторону так само німецьку інтелігенцію.[7]

На виборах в рейхстаг у вересні 1910 року гітлерівська партія добилася серйозного успіху, отримавши 6.4 млн. голосів. 107 фашистів на чолі з Герінгом стали депутатами рейхстагу. Старі буржуазні партії і соціал-демократична партія втратили багато голосів. Комуністична партія виграла 1.4 млн. голосів, що свідчило про об'єднання прогресивних сил навколо комуністичної і фашистської партії.

Обстановка в країні все більш розжарювалася. 11 жовтня 1931 р. У місті Гарцбурге зібралися представники раціональних партій і організацій. Серед них був Гітлер. Їх об'єднувало прагнення що найшвидше знищити диктатуру найбільш агресивних кругів шовіністів монополістичного капіталу. Конференція утворила так званий фронт Гарцбурський, від імені якого Гітлер Гугенберг зажадали відставки уряду Брюнінга, а так само прусського уряду, очолюваного соціал-демократом Браунам. У середині цього «фронту» продовжувалася боротьба партій і груп, проте вплив фашистів, що зуміли на відміну від своїх партнерів створити для себе, масову боротьбу, зростала. 27 січня 1932 р. на секретних зборах в Дюсельдорфі за участю 300 представників великого фінансово – промислового капіталу, Гітлер виклав програму фашистської партії і обіцяв монополістам «викоренити марксизм в Германії». Монополістичні круги підсилили підтримку і фінансування гітлерівців. Дорогу фашизму складно було перегородити тільки об'єднаними діями всіх прогресивних і миролюбних сил країни. Комуністична партія енергійна і послідовна, вела боротьбу проти фашизму, за утворення єдиного робочого фронту. Вона указувала, що фашизм принесе народу величезні лиха, приведе до війни і національної катастрофи. Комуністична партія неодноразово зверталася до соціал-демократів з пропозицією об'єднатися проти фашизму, але соціал-демократи відкидали ідею єдності. Комуністична партія «недооцінювала рухи Гітлера, пологала, що в такій країні, як Німеччина, з таким організованим робочим класом гітлерівці не зможуть узяти владу.[6]

Прихід до влади А. Гітлера

Весною 1932 р. відбувалися президентські вибори. Знов була висунута кандидатура Гинденбурга. Соціал-демократи підтримували її, заявивши, що обрання Гинденбурга нібито врятує Німеччину від фашизму. Фашисти висунули кандидатуру Гітлера. Німецька народна національна партія – Дюстерберга. Кандидатам комуністичної партії був Ернст Тельман. Комуністи виступали під гаслам: «Хто обирає Гинденбурга – обирає Гітлера, хто обирає Гітлера – той обирає війну!». У першому турі Тельман отримав близько 5 млн. голосів, Гинденбург – 18.6 млн., Гітлер – 11.3 млн., Дюстерберг 2.5млн. Оскільки не один кандидат не зібрав абсолютної більшості, 10 квітня відбувся другий тур. Був вибраний Гинденбург.[3]

За пропозицією Гинденбурга уряд Брюнінга 30 травня пішов у відставку. Новий кабінет очолив Франц фон Папен, відомий своєю реакційністю і тісними зв'язками з рейхсвером і фашистськими організаціями. Утворивши «кабінет графів і баронів», перш за все, збільшив податкове обкладення і урізав соціальне страхування. Одночасно магнатам промисловості і крупним аграріям були представлені мільйонні субсидії. [5]

У липні 1932 р. Уряд Папена розпустив рейхстаг і розігнав соціал-демократичний уряд Пруссії. Враховуючи положення, що створилося, комуністична партія звернулася до керівництва соціал-демократичної партії з метою провести загальний страйк протесту. Але праві лідери соціал-демократів і цього разу відхилили пропозицію комуністів, звинувативши їх навіть в провокації і заявивши, що діятимуть «легально». Вони всіма засобами зривали будь-який прояв революційної ініціативи мас.

На тих, що відбулися 31 липня виборах в новий рейхстаг фашистська партія отримала 13.7 млн. голосів і провела 230 депутатів. Більшість старих буржуазних партій розгубили своїх прихильників. Комуністична партія, не дивлячись на терор, зібрала 5.3 млн. голосів і отримала 88 мандатів, соціал-демократична близько 8 млн. голосів і 133 мандата.

Гітлерівці відкрито вимагали передачі ним власті. У цієї обстановки необхідні були найрішучіші заходи прихильників демократії. 30 серпня на першому засіданні нового рейхстагу сімдесятирічна Клара Цеткин виголосила полум'яну промову, в якій попередила німецький народ про небезпеку настання фашизму. «Вимогою часу, - говорила вона, - є єдиний фронт всіх трудящих, щоб відкинути фашизм і тим самим зберегти силу і потужність своїх організацій і дати своє власне життя. Перед цією настійною історичною необхідністю повинні відступити роз’єднуючи нас політичні, профспілкові і релігійні збори». [8]

Осінню 1932 р. Комуністичній партії вдалося організувати широкий рух пролетаріату проти фашизму і проти надзвичайних законів Папена. Бандитським нападом фашистів комуністи протиставили організовану відсіч, в якій прийняли участі також багато соціал-демократів і безпартійні. Це масовий рух міг стати основою єдиного робочого фронту.

У останні три місяці 1932 р у країні була проведена близько тисячі страйків. Частина з них носила політичний характер.

У листопаді відбулися нові парламентські вибори. Вони показали подальше зростання Комуністичної партії: за неї голосувало близько 6 млн. виборців. Комуністи і соціал-демократи разом тепер мали в рейхстагу 221 місто, тоді як фашистська партія втратила 2 млн. голосів і кількість її мандатів впало з 230 до 196. Фашисти потерпіли поразку також на виборах в місцеві органи самоврядування. Все це викликало розгубленість серед фашистських керівників.

З огляду на те, що уряд Папена не справлявся з революційним рухом, багато монополістів і юнкери почали вимагати негайного встановлення фашистської диктатури. У листопаді група промисловців і банкірів направило президентові Гинденбургу петицію про призначення Гітлера на пост рейхсканцлера. Правлячі круги ще якийсь час маневрували, намагаючись вибратися без допомоги Гітлера з економічної і політичної кризи, в яку вони самі завели країну. 17 листопада Папен пішов у відставку і рейхсканцлером став генерал Шлейхер, про якого Е. Тельман сказав, що його уряд повинен виконати роль «уряду уявних соціальних маневрів і заспокоєння». Шлейхер дійсно відмінив декілька найбільш одіозних надзвичайних декретів Папена, але «заспокоєння» не добився. У перших числах січня 1933 р., у Кельне, в будинку банкіра Шредера, відбулася зустріч монополістів Феглера, Кирдорфа, Тіссена, Шредера з Папеном, Гугенбергом і Гітлером, на якій було остаточно вирішено питання про передачу влади до рук фашистів.[7]

22 січня гітлерівці при потуранні поліції організували провокаційну демонстрацію у центральних установах Комуністичної партії. У відповідь на це 150 тис. берлінських робочих на чолі з керівниками комуністичної партії Э. Тельманом, С. Ульбріхтом, І. Шером, Ф. Флоріном пройшли 25 січня по вулицях столиці, демонструючи свою готовність дати відсіч фашистам. Керівництво Комуністичної партії знов запропонувала лідерам соціал-демократам спільно виступити проти фашизму, але соціал-демократи, як і раніше, ухилялися від встановлення єдиного фронту.

30 січня 1933 року президент Гинденбург призначив Гітлера рейхсканцлером. Папен отримав пост віце-канцлера. Так в Германії встановилася відкрита терористична диктатура фашизму – найбільш реакційній політичній партії буржуазії.[12]

Прихід фашистів до влади не був неминучий. Фашистам вдалося добитися цього головним чином тому, що антифашистські сили були дезорганізовані, робочий клас розколений, значна його частина знаходилася під впливом правих лідерів соціал-демократії, які тривалий час отруювали робочих опортуністичними теоріями, ослабляли ідейну і організаційну потужність робочого класу, зривали всі спроби комуністів створити єдиний фронт боротьби проти реакції і тим самим розчищали дорогу фашизму.

Наступного дня після встановлення влади фашистів Центральний Комітет Комуністичної партії звернувся до лідерів Соціал-демократичної партії і профспілок із закликом негайно оголосити загальний страйк під гаслами: «На вулицю!, «Залишити підприємства.», «На атаку кривавих фашистських псів негайно відповісти страйком, масовим страйком, загальним страйком!». Але і ця пропозиція відповісти страйком, масовим страйком, загальним страйком було знехтувана правими лідерами соціал-демократії під приводом, що Гітлер прийшов до влади легально і що пролетаріат не повинен «передчасно розтратити порох загального страйку».

Захоплення влади гітлерівцями свідчило, проте, не про силу німецької буржуазії, а про її слабкість: вона вже не могла володарювати старими методами парламентаризму і буржуазної демократії і тому звернулася до методів відкритого терору.

Значну роль в приході Гітлера до влади зіграли реакційні круги Сполучених Штатів і Англії. Американські і англійські банки тресту вклали мільярди доларів у відновлення військово-промислового потенціалу Німеччини, маючи зважаючи на використовувати її в боротьбі проти Світського Союзу. Крупні американські монополісти, такі, як Морган, Дюпон, Рокфеллер та інші, в перебігу ряду років подавали підтримку гітлерівської партії.[11]