Українська держава П. Скоропадського

29 квітня 1918 p., коли німецькі військові розігнали Центральну Раду, відбувся Всеукраїнський хліборобський з'їзд. Він проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Він видає "Грамоту до всього українського народу", в якій повідомлялося про розпуск Центральної Ради, проголошувалась українська держава замість УНР, відновлювалось право приватної власності, свобода торгівлі, підприємництва. Одночасно законом "Про тимчасовий державний устрій України" законодавча, виконавча та судова влади зосереджувалися в руках гетьмана, затверджувався новий державний прапор - синьо-жовтий.

Головним зовнішньополітичним пріоритетом нової влади була боротьба за визнання української держави іншими країнами. За часів гетьманату Україну визнали 30 країн, 10 з них відкрили свої дипломатичні місії у Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах. Протягом травня-червня 1918 р. у Києві відбувалися російсько-українські переговори. РРФСР визнала Україну як самостійну державу і 12 червня підписала з нею угоду про припинення війни.

У внутрішній політиці головним було аграрне питання. Створена Вища земська комісія на чолі з гетьманом підготувала законопроект, за яким великі землеволодіння мали обов'язково викуповуватися й розподілятися між селянами - максимально по і 25 десятин на кожного. Але цей законопроект не | вдалося здійснити.

Було налагоджено роботу Міністерства фінансів, збалансовано державний бюджет, зміцнено національну валюту, яка забезпечувалась природними багатствами і цукром.

Нова влада діяла звичними для дореволюційних часів репресивними методами, які дали певний результат. В Україні запрацював адміністративний апарат, який намагався навести елементарний порядок в суспільстві. Розпочалося створення національної армії та морського флоту. Запрацювали залізниці, поштово-телеграфний зв'язок, було заборонено страйки, встановлено 12-годинний робочий день.

Значних успіхів було досягнуто в галузі культурної, освітницької політики. Провадилась українізація державного апарату, військових частин, загальноосвітньої школи. Засновується 150 українських гімназій. Відкриваються два державних українських університети - в Києві та Кам'янці-Подільському. Створюється Українська Академія наук. Наказом П, Скоропадського призначаються перші 12 академіків. Гетьман не шкодував грошей на культурні заклади. Було створено Національну бібліотеку, Український історичний музей, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери тощо.

16 жовтня було видано Універсал про відродження козацтва як соціальної бази режиму і армії. Почалась організація добровільних дружин для охорони законності та правопорядку.

Водночас, становище трудящих значно погіршилося. Власники фабрик і заводів, намагаючись ліквідувати здобутки робітників періоду революції, застосовували так звані локаути - зупиняли підприємства, а потім наймали слухняну й дешеву робочу силу.

Колишні власники заводів і фабрик, поміщики намагалися за підтримки гетьманських властей та німецько-австрійських військ повернути втрачене майно. Селяни не бажали віддавати конфісковані у великих землевласників землю та реманент і розгорнули велику партизанську війну, палили маєтки, чинили збройний опір. Найбільшого розмаху селянська війна набула на Київщині, де повсталих очолив український есер М. Шинкар, на Чернігівщині, де діяв більшовик М. Кропив'янський, на Катеринославщині, де активно діяли загони Н. Махна, який поділяв анархістські ідеї.

Проти гетьманату виступала і більшість українських політичних партій. У серпні 1918 р. УСДРП, УПСР (центральна течія), соціалісти-самостійники увійшли до міжпартійного Національного Союзу, який проголосив необхідність утворення самостійної української держави парламентського типу.

Позиції гетьманату помітно послабились, основними причинами цього були:

· Залежність гетьмана і його уряду від німецько-австрійських військ.

· Орієнтація П. Скоропадського у внутрішній політиці на поміщиків та великих промисловців.

· Опозиція до гетьманського уряду робітників, селянства, національної інтелігенції, багатьох партій.

· Розгортання збройної боротьби проти гетьманського режиму та австро-німецьких військ.

5.

ДІЯЛЬНІСТЬ ДИРЕКТОРІЇ

Третя фаза української державності — період Директорії — була своєрідним продовженням першої — періоду Центральної Ради. Своєю декларацією від 26 грудня Директорія відновила всі закони УНР. Одним з головних пунктів декларації була обіцянка експропріації державних, церковних і великопоміщицьких землеволодінь для розподілу їх між селянами. Не менш соціалістичними були зобов’язання уряду діяти в інтересах робітників, селян і «трудової інтелігенції» та позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуазію.

Із самого початку своєї діяльності уряд Директорії зіштовхнувся з численними внутрішніми й зовнішніми проблемами. Помірні соціалісти хотіли бачити в УНР парламентський лад, а ліві радикали прагнули до українського варіанта системи Рад. 9—12 січня 1919 р. в Києві відбувся VI з’їзд УСДРП, на якому його учасники відразу ж розділилися на прихильників радянської системи влади і тих, хто відстоював ідею парламентаризму. Голова уряду В. Чехівський висловився на з’їзді за владу Рад. Більшою помірністю відрізнялися виступи голови Директорії В.Винниченка і М.Порша. З’їзд завершився розколом у партії. Після відходу лівих радикалів була прийнята резолюція, що відкидала систему Рад і диктатуру пролетаріату і визнавала найбільш прийнятною формою парламентську систему.

Внутрішній конфлікт у Директорії збільшили несприятливі зовнішні обставини. Країни Антанти ще в грудні висадили в Одесі й інших чорноморських портах 60-тисячний десант, що мав запобігти поширенню більшовизму й надати військову допомогу білому рухові, насамперед Добровольчій армії генерала Денікіна. Одночасно з півночі в Україну почала наступ Червона Армія. 3 січня частини Другої Української радянської дивізії за підтримкою повсталого харківського пролетаріату захопили Харків, куди незабаром переїхав український Радянський уряд і Центральний Комітет Компартії України, 4 січня був утворений Український фронт під командуванням В.О.Антонова-Овсієнка. 12 січня більшовики захопили м. Чернігів і повели наступ на м. Київ.

Директорія не могла воювати на два фронти, їй треба було вирішити, з ким укласти союз — з Антантою або з Радянською Росією? Винниченко схилявся до миру з більшовиками, Петлюра вважав, що потрібно домовитися із Францією й Англією і разом з ними боротися проти більшовизму. Зрештою 16 січня Директорія оголосила війну Радянській Росії.

В умовах зростаючої загрози захоплення Києва радянськими військами Директорія провела ряд символічних демонстрацій своєї суверенності: по-перше, 22 січня 1919 р. вона відсвяткувала формальне об’єднання («Акт злуки») УНР з утвореною ще восени Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР), а по-друге, 22—28 січня про вела в Києві засідання Трудового конгресу, якому приділялася роль революційного парламенту.

6.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ЗУНР

Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- УкраїнськоїГалицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

7.