Ковальова Вікторія Іванівна,

Учитель вищої категорії,

Старший учитель,

Санаторна школа – інтернат №2,

М. Краматорськ,

Донецька область

Сучасне інформаційне суспільство — це період високих технологій, що потребує від освіти формування компетентної та активної особистості. Поступове впровадження гуманістичної парадигми освітнього процесу веде до певної зміни ролі й функцій вчителя, зростання його самостійності на етапі прогнозування, конструювання й організації, що приводить відповідно до підвищення відповідальності за результати своєї праці. Саме на досягнення кінцевого результату — розвитку особистості через призму формування життєво необхідних компетентностей — націлена сучасна модель освіти. Життєвий досвід дитини — вирішальний фактор формування особистості, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. Нові вимоги ставлять за практично значущу мету діяльності вчителя не управління процесом засвоєння учнями знань, а педагогічний супровід формування компетентної особистості.

Основна мета реформування початкової мовної освіти полягає в запровадженні компетентнісного підходу до навчання мови, який передбачає формування в молодших школярів комунікативної компетентності.

Сьогодні у теорії і практиці навчання мови в початкових класах особливо гостро стоять проблеми розвитку зв’язного мовлення, творчих здібностей учнів. Виховання особистості мислячої, самостійної, творчої — соціальне замовлення інформаційного суспільства. Уміння працювати з інформацією упродовж життя: здобувати її, переробляти, застосовувати для індивідуального розвитку і самовдосконалення, передавати і в результаті — уміння спілкуватися повинно стати невід’ємною рисою життя людей ХХІ століття, а «Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови», — зазначається у Державному стандарті початкової загальної освіти.

Впровадження нових освітніх технолог ій особистісно зорієнтованого навчання на уроках читання, на мою думку, — це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота, яка пробуджує у дітей інтерес до знань і сприяє емоційному, духовному та інтелектуальному розвитку школярів. Однією з інноваційних технологій, що допомагає учню не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення.

Розвиток критичного мислення стає дуже актуальним під час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв’язання проблем, значну частину яких неможливо передбачити. Саме тому очевидна життєва необхідність критичного мислення для вітчизняної освітньої системи. Тільки таким шляхом можна міркувати про розвиток демократії відповідно до вимог світового суспільства.

Новаційна значущість мого досвіду роботи передусім простежується у характері взаємовідносин всіх учасників педагогічного процесу. По-перш, на уроці створюється особлива атмосфера взаємодовіри та взаємоповаги. По-друге, використовуються стилі спілкування на основі партнерства та захоплення спільною творчою діяльністю. Педагог не навчає, виховує чи розвиває, а співпрацює з учнями, навчаючись і самовдосконалюючись разом з ними. Тільки таким чином можливо досягти мети — формування особистості, готової до життя у світі, що постійно змінюється, здатної до навчання та самовдосконалення, до прийняття ефективних рішень.

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу, залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

Розвиток критичного мислення — це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а і в повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки — це дії твої і твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично — означає правильно поставити запитання, направити увагу в правильне русло, вчити роботи висновки та знаходити рішення, Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво з боку вчителя.

Моя мета — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцеві відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили; допомогти дитині зрости в умовах успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, допомогти зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь треба докласти зусиль. І тоді успіх супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності, виникає почуття компетентності.

Наведу деякі прийоми створення «ситуації успіху»:

1. «Радість класу» — емоційний відгук навколишніх на успіх учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного позитивного результату діяльності, навіювання у дитини віри в себе.

2. «Лінія горизонту» — перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на більш складному рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.

3. «Авансування» — вчитель в індивідуальній роботі виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає подібне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

Практика моєї роботи показала, що усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості виникає тільки після здолання дитиною своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.

Кожна дитина має до чогось певні здібності. Моє завдання — відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх.

Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді: міцна пам'ять, гостре око, хороший смак, образне мислення.

«Роби як ми, роби краще нас» — ось девіз уроків з використанням технології критичного мислення. Створення ситуації успіху, віра в дитину та вираховування її індивідуального стилю діяльності найбільш продуктивно впливає на мотивацію навчальної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращий, ніж учора!» Тільки таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.

О. Савченко серед усіх мотивів навчальної діяльності центральним і найсильнішим називає пізнавальний інтерес, що виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуального напруження та самостійної діяльності.

Пізнавальні інтереси мають низку переваг, а саме: вони раніше й легше усвідомлюються дитиною; це конкретний і реальний імпульс для навчання; вони доступні для виявлення та спостереження; їх можна розвивати в будь-якому шкільному віці.

Навчання, підкріплене пізнавальними інтересами, має активний, дієвий характер. Активізуються розумові процеси учня, у нього з’являється прагнення до пошуку, до дослідження. Пізнавальні інтереси виявляються через певні емоції або емоційні стани: здивування відкриттям, очікування нового, піднесення у процесі учіння, інтелектуальна радість. Вольові прояви пізнавального інтересу пов’язані з ініціативою учня, самостійністю у здобутті знань, пошуком шляхів розв’язання навчальних завдань.

Навчання — основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, а з другого боку — у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нове, задовольняючи свої потреби в пізнанні.

Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках я будую у такій послідовності:

Я прагну зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. «Важких наук не має. Є тільки важкий виклад». Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.

Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найбільш цікавим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим — таким є один із принципів методики сучасного уроку. Однак інтерес не має нічого спільного з розважальністю, яка не містить пізнавальної мети. Істинний інтерес до пізнання виникає у тих випадках, коли воно пов’язане з вирішенням проблеми. А значить, кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і, одночасно захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу.

За роки навчання в школі в дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення ними певних явищ, оскільки не асоціюється ними з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, характерні для місця проживання дітей.

Здійснюючи індивідуальний життєвий сценарій, особистості необхідно опанувати не лише необхідні знання, а й найвище мистецтво — мистецтво жити. Отож, комунікативна компетентність — необхідна умова життєтворчості школяра. Саме тому, при вивченні рідної мови, я пропоную завдання на основі місцевого матеріалу, який сприяє розвитку пізнавальної активності та критичного мислення у ході навчання.

Ось приклади таких завдань:

— складання і розв’язування задач на матеріалі довкілля та народних знань українців;

— розгляд вправ на розвиток уміння висловлювати здогади, припущення, доводити справедливість певних стверджень;

— збагачення навчального матеріалу завданнями з логічним навантаженням;

— виконання інтегрованих завдань;

— використання цікавинок (завдання для інтелектуального самовдосконалення).

В. О. Сухомлинський порівнював думку дитини з ніжною трояндою, що не може квітнути без сонця. І бажання вчитися — в емоційному забарвленні думки, в почутті радісної схвильованості. Без цього емоційно-естетичного струменя не може повноцінно розвиватися думка дитини, йти від наочних образів до абстрактних узагальнень. Перші ази науки здобувають маленькі школярі на уроках мислення серед природі, гортаючи сторінку за сторінкою книгу рідної землі. І перше завдання, що я ставлю перед собою, — «відкрити перед дитячими очима найтонші відтінки рідного слова», навчити не просто дивитися, а й бачити, відчувати світ довкола. Подив перед красою, власна сила фантазії розковує духовні сили дитини. Інтелектуальне життя сповнюється радісними переживаннями, яскравими картинами. І думка, підкріплена образами рідної землі, стає ясною. Запам’ятовування відбувається якнайінтенсивніше. Для розвитку мовлення учнів, для збагачення словникового запасу я використовую різні джерела, але найпродуктивнішим є спілкування з природою, яка надихає дітей на щирі почуття і захопленні висловлювання своєї думки. Тільки на природі дитина позбавлена багатьох комплексів, завжди активна в розмові, оперує потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли учень не тільки чує і бачить слово при його вивченні, а відчуває, розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вживати.

Предметом моєї уваги завжди був мовленнєвий розвиток учнів, суть якого полягає у створенні оптимальних умов для формування мовленнєвої особистості молодшого школяра, розвитку його мовленнєвих здібностей, що є підґрунтям для самопізнання, саморозвитку та самовираження у майбутньому, засобом формування особистості нового типу. Забезпечення у класі сприятливих умов для невимушеного спілкування, застосування діалогічних та дискусійних форм навчання, постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів, запровадження спеціальних вправ для мовленнєвого розвитку дає змогу досягти значного рівня сформованості комунікативних компетентностей школярів.

Навчально-виховний процес намагаюсь організувати так, щоб він відповідав вимогам сучасності, а саме:

· мав особистісно орієнтовану спрямованість;

· надавав можливості для диференціації навчання;

· забезпечував реалізацію діяльнісного підходу до мовленнєвого розвитку особистості;

· органічно поєднував навчання мови й мовлення.

У формуванні комунікативної компетентності визначальними для мене є три напрямки роботи:

1. Створення оптимальних умов для мовленнєвого розвитку особистості, формування мовленнєвих умінь та навичок.

2. Формування у школярів уявлень про основні якості усного мовлення як складової частини комунікативної компетентності: тон, силу голосу, швидкість мовлення тощо.

3. Оволодіння культурою спілкування з опорою на види мовленнєвої діяльності.

Керуючись принципами особистісно орієнтованого навчання, забезпечую емоційне благополуччя учнів на всіх навчальних заняттях, що сприяє успішній реалізації завдань формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури молодших школярів.

Кожен урок рідної мови має нести в собі позитивний заряд, повинен бути насичений красою, любов`ю і радістю. А особливо уроки розвитку зв’язного мовлення, на яких діти вчаться висловлювати свої почуття, думки, будувати речення, писати перші твори. Тому я намагаюся на своїх уроках дати учням можливість розвивати свій словник, збагачувати мову зворотами, образами, заглиблюватись у джерела народної творчості. Я навчаю їх бачити і відчувати красу рідного краю на уроках мислення серед природи, у картинах художників, у власних малюнках, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі пробують писати.

Урок на природі проходить цікаво і невимушено, це свого роду захоплююча гра. Тут поле діяльності вчителя не обмежене дошкою і крейдою, та кількома малюнками. Сама природа приходить нам на допомогу. Діти весь час знаходяться в пошуку. Урок приносить їм багато радості і задоволення, дає нові знання.

Слів у нашій мові дуже багато, і доки діти малі, треба вивчити їх якомога більше. Тому подорож у країну слова я починаю обережно. Спочатку виявляю рівень мовленнєвої підготовки учнів, на цій основі планую на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, образним висловом, точністю та доречністю їх вживання, розвиваючи в учнів уміння свідомо ставитися до правильного оформлення власної думки, виховуючи інтерес, увагу до слова, розвиваючи їхню уяву.

Зробити процес засвоєння важких слів більш ефективним — задача складна, яка потребує великого натхнення й сил учителя. А саме розвиток критичного мислення — один із напрямків розв’язування цієї задачі, це основа активного мислення, життєвої позиції.

Освітня технологія розвитку критичного мислення в процесі навчання дитини — це сукупність різноманітних педагогічних прийомів, які спонукають учнів до дослідницької творчої активності, створюють умови для усвідомлення ними матеріалу, узагальнення одержаних знань.

Ця технологія допомагає готувати дітей нового покоління, які вміють розмірковувати, спілкуватися, чути та слухати інших. При запровадженні цієї технології знання засвоюються набагато краще, адже інтерактивні методики розраховані не на запам’ятовування, а на вдумливий, творчий процес пізнання світу, на постановку проблеми та пошук її вирішення.

Критичне мислення — мислення самостійне. Учні повинні мати достатньо свободи, щоб мислити і самостійно вирішувати найскладніші питання. Мислити критично можна в будь-якому віці. Навіть у першокласників накопичено для цього достатньо життєвого досвіду та знань. Навіть малюки здатні думати критично і самостійно. Саме завдяки критичному мисленню традиційний процес пізнання знаходить індивідуальність і стає свідомим, безперервним та продуктивним.

Всі ці визначення критичного мислення можна втілювати у різних видах учбової діяльності, але найкращим із них є письмова робота. Тому що на письмі процес мислення стає видним і, отже доступним для вчителя. Письмо — найефективніший засіб навчання критичному мисленню.

В епоху нової технологічної революції з’являється складне суспільство, яке базується на найсучаснішій технології та швидко розвивається, так зване інформаційне суспільство. Провідну роль в такому суспільстві грає освіта. Знання стає найдемократичнішим джерелом влади. Інформація стає засобом інформаційного тиску. Новітні політичні технології, озброєння засобами інформатики, можуть упевнено формувати суспільну думку, маніпулювати суспільною свідомістю. Господарювання інформаційних технологій здатне змінити все суспільне життя.

Отже, саме з цієї причини необхідно розвивати критичне мислення.

Технологія формування та розвитку критичного мислення – система діяльності, що базується на дослідженні проблем та ситуацій на основі самостійного вибору, оцінки та визначення міри корисності інформації для особистих потреб і цілей.

Критичне мислення є досить складним процесом творчої переробки інформації, пов’язаної з її усвідомленням, переосмисленням такої діяльності.

 

 

 

Працюючи з технологією розвитку критичного мислення, я усвідомлювала, що навчити учнів мислити критично з першого уроку фактично неможливо. Критичне мислення формується поступово, воно є результатом щоденної кропіткої роботи вчителя й учня, з уроку в урок, з року в рік. Не можна виділити чіткий алгоритм дій учителя з формування критичного мислення в учнів. Але можна виділити певні умови, створення яких здатне спонукати і стимулювати учнів до критичного мислення.

 

Урок критичного мислення має певну структуру та складається з 5 основних етапів.

 

 

Основні етапи уроку критичного мислення:

1. Розминка (створення сприятливого психологічного клімату на уроці).

2. Обґрунтування навчання (постановка мети уроку, розвиток внутрішньої мотивації до вивчення теми та предмета в цілому).

3. Актуалізація (зацікавленість, спрямованість на навчання, відтворення знань, потрібних для наступних етапів уроку).

4. Усвідомлення змісту (знайомство з новою інформацією, аналіз інформації, особисте розуміння).

5. Рефлексія (критичний момент уроку).

- учні переробляють нові знання на власні;

- запам’ятовують матеріал, так як розуміють його;

- активно обмінюються думками;

- удосконалюють і поповнюють словниковий запас;

- складається різноманітність міркувань;

- вибір правильного варіанту.

Критичне мислення формується та розвивається під час опрацювання інформації, розв’язання задач, проблем, оцінки ситуації, вибору раціональних способів діяльності. Тому такі уроки, де це постійно відбувається, створюють плідні умови для формування та розвитку критичного мислення. Якщо ж планувати етапи уроку з використанням на них відповідних специфічних форм та методів технології формування та розвитку критичного мислення, то результат буде ще більш високим. Пропоную опис таких методів, прикладів їх використання, а також класифікацію за можливістю їх застосування на відповідних етапах уроку критичного мислення.