Зв'язок категорій щастя з категоріями істини і свободи

Щастя - це єдність, гармонія зовнішніх сприятливих обставин і максимального прояву душі. Проблема співвідношення буття і свідомості - питання щастя.

Основним критерієм істинності щастя є практика(історична практика). Проблеми щастя в остаточному рахунку розв'язуються не теоретично, не в схоластичних суперечках мудреців, а практично. Історичні не тільки роздуми про те, що ж таке щастя, але передусім шляхи формування, творення людського щастя.

Наприклад, існує форма анти громадянського щастя: солдат щасливий при виконанні своєї служби, але вона потрібна лише тоді коли іде війна, а це є нещастя для більшості людей.

Щастя можна розглядати як складне взаємовідношення об'єктивного і суб'єктивного, яке має різні форми прояву. Будь-яке індивідуальне уявлення про щасливе життя, наскільки б своєрідним воно не було, не вільно від соціальних впливів, що накладають істотний відбиток на всю систему ціннісних орієнтацій особистості. Наявність соціальної, тобто об'єктивної по відношенню до індивіда, детермінації особистісних уявлень про щастя і їх практичної реалізації не означає, звичайно, фатальної зумовленості людської долі. Різні люди, як відомо, по-різному ведуть себе навіть у подібних соціальних умовах, проявляючи здатність (або нездатність) до підтримки своєї особистісної автономії, незалежності. (Активна, вольова людина здатна подолати навіть несприятливі для ней збіг обставин, слабка ж навіть у відносно пристойних умовах знаходить підстави для нарікань на долю).

Свобода є необхідність. Об'єктивна необхідність — кордон людської свободи, в межах якої визначена її реальність, знання об'єктивної необхідності — її умова. Протилежність свободи і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною. І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних правил для свого особистого індивідуального життя, то моральні правила, норми можуть стати перед нею як система заборон, що різко скорочує її свободу.

Людина встановлює свої відносини зі світом та іншими людьми нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб'єктивної реальності існування інших людей та соціальних спільностей, орієнтуючись на цінність правди. Характерно, що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об'єкт, а розуміння припускає співпереживання, входження у внутрішній світ, в цінності іншого суб'єкта. Існує думка, що істина у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничо-наукової теорії, або взагалі не має жодної моральності, або ж діє на неї негативно.

 

Філософи:

 

№1 Геракліт

544-483 до н.е

Древньо-грецький філософ з Ефеса, Іонійська філософія, матеріалізм, «досократики».

Для його філософії характерний речово-тілесний характер світогляду буття (першооснова світу - вогонь). Спробував визначити єдину об`єктивно-логічну закономірність (діалектику).

№2 Сократ

469-399 д н.е

Древньо-грецький філософ класичного періоду. На практиці довів значення діалогу, як основу методу віднайдення істини. «Сокративський переворот», тема людини; жив в Афінах

№3 Платон

427-347 до н.е

Др грецький філософ «платонізм» творець першої послідовної системи ідеалізму - «місія Платона.»; процес пізнання - процес пригадування; людина і суспільство - єдине ціле; пізнання істинної дійсності - тільки розумом

. Ідеї (універсалії)- первинні у бутті.

№4 Арістотель

384-322 до.н.е

Др грецький філософ - провідний філософ класичного періоду, філософська школа - Ліней.; буття - єдність матерії та форми; засновник формальної логіки; засновник етики евдемонізму - «щастя найвище благо»

 

№5 Августин

єпископ з Північної Африки, представник патрістики пропогує верховенство Церковної влади. Проповідує ліцемірний аскетизм

 

№6 Фома Аквінський

1125/26-1274

Вчення пролюдину - єдність душі і тіла; існування 4 рівеів буття; засновник томізму; намагався обгрунтувати основні принципи христ теології; поміркований реаліст.

 

№7 Мартін Лютер

1483-1546

Німецький філософ - засновник нім.протистантизма (лютеранства); намагався замінити авторитет церкви.

 

№8 Френсіс Бекон

1561-1626

Родоначальник пов.форми англійського матеріалізму; обгрунтував принцип емпіризму (фактично фундатор індуктивного методу наукового пізнання); визначив систему ідолів; «Новий Органон», афоризм «Знання - сила».

№9 Р.Декарт

1506-1650

Видатний французский філософ, дуаліст, засновник раціоналізму; вважав єдино правильним методом пізнання раціоналізм, дедукцію.

№10 Б.Спіноза

1632-1667

Нідерландський філософ - матеріаліст (Амстердам), значний внесок в подолання дуалізму Декарта Вчення «пантеїзм», помилково стояв на позиціях гідозеїзму.

№11 Лейбніц

1646-1716

німецький філософ- ідеаліст, математик і логік, є завершником філософії 17ст., попередника німклас.філософії намагався ствоити всезагальну людську логіку; відстоював множинність субстанцій; виступав за раціональне пояснення світу;(компрміс між раціоналізмом Декарта і емпірізмом Локка).

№12 Імануіл Кант

1724-1804

Німецький філософ, вчений, родоначальник нім.клас.філософії; гіпотеза (виникнення сонячної системи з газової туманності). 2 періоди діяльності (1-матеріалізм, 2- дуалізм, агнотистизм, ідеалізм (критичний період)) - в філософії - компроміс між матеріалізмом і ідеалізмом. В центрі проблеми теорії пізнання.

№13 Фіхте

1762-1814

Німецький філософ представник нім.класичного ідеалізму, важливий крок в розробці ідеалістичної ідеї «про джерело розвитку (взаємодія протилежн.)

 

№14 Фрідріх Гегель

1770-1831

Німецький філософ клас.філософії; засновник систематичної теорії діалектики на основі об`єктивного ідеалізму «Філософія права.... духу інше»

n весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу;

n непослідовність діалектики;

n філософія була консервативн.був «кінцем нім.класичної філософії».

n

№15 Л.Фейрбах

1804-1872

німецький філософ матеріаліст і атеїст, з нього починається період (піднемання) матеріалізму; учень Гегеля і принцип його ідеалістичної системи; великий критик релігії, намагався створити свою; філософія його антропологічна і гуманістична 9 в центрі людина).

 

№16 Ніцше

1844-1900

Німецький філософ представник ірраціоналізму, волюнтаризму, в філософії переплітаються різні, часто протиборствующі мотиви, хотів преодоліти раціональність філ.методу.; поняття багатозначні символи «Утренняя зоря»

 

 

№17 Кьєрнегор

1813-1855

Дуалістичний теолог, філософ ідеаліст, письменник. Філософія склалася під впливом нім.романтизму; критика Реформації; наполягав на радикальному парадоксалізні і алогічності релігійних переживань. Філософія не була популярного при

житті, відроджується в 20 столітті.

 

 

№18 М.Хайдегер

1889-1976

Німецький філософ, екзистнціалізт. В раньому світогляді стиклись різні течії. «Буття і час» - питання про розуміння буття, зміст буття. - неможливість раціонального почнення буття; його ірраціональна філософія - пряв кризис сучасного буржуазного сознанія.

 

№19 К.Маркс

1818-1883

Теоретик, революціонер, засновник діалектичного і історичного матеріалізму, марксиської політоогії, народився в родині адвоката, ідея відчуження людини в суспільстві; Практика - основа і головний зміст людського життя; критика казарменного комунізму.

 

№20 Ф.Енгельс

1820-1895

Теоретик, революціонер, основоположник марксизму, саратник Маркса; народився в родині фабриканта; величезна роль у створенні і розробці марксизму; розвиток діалектичного матеріалізму; розробка проблем діалектичної логіки.

 

№21 В.І.Ленін

1870-1924

Російський політичний діяч, революционер, - велика роль в розвитку марксизму; обгрунтував відмінність між філософським і природним розумінням матерії; розглянув сутність діалектики, як всебічної теорії розвитку і протилежність діалектики і методології.

 

 

№22 М.Драгоманов

1841-1895

Мислитель, гранд.діяч, історик; емігрував за кордон з причин «неблагонадійності» Його погляди - «позитивізм» хоча стояв на матеріалістичних позиціях. Критика- християнства. Соціологічні погляди - головна одиниця суспільства - людина; Громадський ідеал Д мав сумарний характер, відповідав ідеалам і прагненням укр. народу джо самостійної державності.

 

№23 Г.Сковорода

1722-1794

Філософ, поет, освіту здобув в К-М академії. Філософські твори поділяються на 4 цикли. Бог і природа - едине ціле; філософія «серця» - вчення про сроднену працю.

 

№24 П.Юркевич

1827-1874

Професор Києвської духовної семінарії. Критика матеріалізму, діалектики Гегеля (ідеалізму); центр.фігкра філософії - індівід - особа; філософія Ю - тенеологічний ідеалізм; біблія - єдиний шлях до знання.

 

№25 Д.Донцов

1883-1961

Ідеолог укрнаціоналізму, імігрував до Австро-Угорщини; програма відокремлення україни від Росії; націоналізм - світогляд укр.народу; принцип волі, тлкмачення ірраціоналістично; національна романтика4 фонатизм «Націоналізм».

№26 В.Липинський

1882-1931

представник.укр.аристократіх, прихзильник монархічного ладу; організатор Укр демократичнохліборобської партії; успішне державотворення; монархія; 1918 - посол у Відні.

№27 Альбер Камю

1913-1960

французскій філософ близький до екзистинціалізму, пісьменник. Написав «Чума» «Паденіє».Трагічне переживання смерті Бога в 20 ст. Досвід людського існування завершається смертю. Філософська і художня творчість - свідоцтво кризової духовної атмосфери на Западі в середині 20 ст.

№28 З.Фрейд

1856-1939

Аврійський невропатолог, псіхіатор, засновник псіхоаналізу; Струтура псіхіки складається з 3 елементів. Засновник неофрейдізму

№29 К.Юнг

1875-1961

Швейцарський психолог і психіатр. Засновник аналітичної психології - напрямок глибокої психології; розробив техніку вільних асоціацій; найближайший співробітник Фрейда. Перегляд основних положень психоаналізу призвів до розриву вплив на вивчення міфології, фолькльору.

№30 Карп Поллер

1902- Вена

Англійський філософ соціолог. Критичний раціоналізм, фальсифікаціонізм, проблема демаркації, критика марксизму. Знання існує тільки у вигляді передположень - людина не може встановити закони соціального розвитку.

№31 Вернадський

1863-1945

Укр.вчений мислитель, космохімія, радіохімія, радіогеологія інше. Засновник антропокосмизму, ноосферна концепція В (розум мислящий орган біосфери).

№32 Гумільов

Сучасний філософ росіянин пов`язаний з західною діаспорою.

№33 Леві-Стросс

1908-Брюссель

Французский етнограф і соціолог. Представник французского структуралізму - використовував прийоми структур лінгвістики і теорії інформації; метод Л-С властива суттєва методологічна обмеженність.

№34 Ф.Шелінг

1775-1854

Німецький філософ класичної філософії; основоположник об`єктивно-ідеалістичної філософії тотожності; проблема знаходження вихідного початку; поняття «Абсолютного Разума».

з Фрейдом, розробив минологію характерів. Вплив на

Філософія –іспит.

1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення.

2.Генезис філософії. Загальне уявлення про філософські категорії, їх зв'язок з практикою.

3.Предмет, структура і функції філософії.

4.Філософія як теоретична основа світогляду.

5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального і ідеального як основна проблема філософії.

6.Три головних питання філософії по Канту. Їх зв'язок з питанням про співвідношення свідомості і буття і зі структурою філософії.

7.Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум.

8.Проблема метода «стиля» філософствування. Діалектика і догматизм.

9. Проблема метода «стиля» філософствування. Діалектика, софістика і еклектика.

10.Внутрішня діалектичність предмета філософії. Основні принципи діалектики.

11.Філософія у системі культури.

12.Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості.

13.Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії.

14.Філософський зміст проблеми буття. Буття, матерія і субстанція.

15.Об′єктивна реальність з точки зору її сутності і утворення. Поняття субстанції, її світоглядне і методологічне значення.

16.Філософія про багатогранність і єдність світу. Розмаїття течій філософії. Монізм і дуалізм. Матеріалізм і ідеалізм.

17.Сутність вчення про матерію. Еволюція змісту категорії матерії.

18.Матерія як субстрат і матерія як субстанція.

19.Поняття руху. Рух, змінність і спокій.

20.Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії.

21.Простір і час як форми існування матерії. Філософія і наука про абсолютність та відносність простору і часу.

22.Відображення як атрибут невід′ємнної якості субстанції, світу в цілому, причина розвитку форм відображення.

23.Відображення і інформація, внутрішнє протиріччя інформаційного відображення як причина його розвитку.

24.Свідомість і її виникнення і сутність.

25.Структура свідомості.

26.Свідомість і самосвідомість.

27.Свідоме і несвідоме.

28.Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального.

29.Співвідношення свідомості і мозку, свідомості і мови, філософське значення даних сучасних наук – фізіології вищої нервової діяльності, психології і педагогіки.

30.Творча сутність свідомості. Соціальні і духовні передумови розвитку творчої активності свідомості.

31.Предмет,структура і завдання гносеології. Гносеологія і онтологія.

32.Гносеологія і аксіологія. Сутність і необхідність екзістенціонального моменту у змісті філософських дисциплін.

33.Об ′єктивна і суб’єктивна діалектика, їх співвідношення. Діалектика у функції теорії пізнання. Основні принципи, форми, методи пізнання.

34.Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення.

35.Суб ′єкт і об’єкт пізнання. Різноманітне розуміння їх змісту і співвідношення в історії філософії.

36.Принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання.

37.Чуттєве і раціональне. Роль інтуїції у процесі пізнання.

38.Змістовне і формальне у процесі пізнання.

39.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт, ідея, гіпотеза і теорія.

40.Принцип конкретності істини. Абсолютне і відносне в істинному знанні.

41.Спостереження і експеримент. Модель і моделювання.

42. Аналіз і синтез як методи наукового пізнання.

43.Індукція і дедукція як методи наукового пізнання.

44.Принцип єдності історичного і логічного. Історизм абстрактний і історизм конкретний.

45.Поняття системи статичного, динамічного і розвиваючогося. Системи механічні, органічні і гармонічні.

46.Метод сходження від абстрактного до конкретного як системний метод.

47.Категорії сфери буття-якість, кількість, міра, становлення.

48.Сутність і явище

49.Категорії протиріччя як загальне, абсолютне визначення сутності об’єкта пізнання.

50.Зміст і форма. Залежність і їх співвідношення від рівня розвитку об’єкта пізнання.

51.Необхідність і випадковість. Осмислення висновків сінергетики для поглиблення розуміння цих категорій.

52.Категорії «можливість» і «дійсність»

53.Категорії цілого і частини.

54.Категорії причини і наслідку.

55.Категорії всезагального, особливого і одиничного.

56.Категорія заперечення. Різні види заперечення, їх співвідношення.

57.Поняття розвитку і його співвідношення з поняттям руху і становлення. Критерії розвитку.

58.Закон переходу кількісних змін у якісні, його співвідношення з іншими законами діалектики. 59.Закон єдності і боротьби протилежностей, його співвідношення з іншими законами діалектики.

60.Закон заперечення заперечення, його співвідношення з іншими законами діалектики.

61. предмет соціальної філософії.

62. естественные предпосылки, причины и условия становления и развития социума.

63. общество как обьект философского познания. Социальная форма движения, ее отличие от живой и неживой природы.

64. деятельность как специфический способ существования социального. Анализ общественно – исторической практики, ее материальных и духовных аспектов.

65. Человек как субьект предметно – практической деятельности. Роль труда и языка в процессе антропосоциогенеза.

66. философия о сущности человека. Потребности и интересы. Важнейшие условия формирования сущности человека.

67. человек как целостное образование. Диалектика биологического и социального в человеке.

68. соотношение понятий «человек», «индивид», «личность».

69. гуманизм как явление и как философское понятие.

70. понятие общественно – экономической формации как структурно – содержательный аспект человеческой действительности.

71. «цивилизация» как категория социальной философии.

72. культура как социально – деятельностная форма человеческой действительности.

73. соціальна структура суспільства. Класи, стани, нації як історичні спільноти людей (філософський аналіз).

74. философский анализ понятий «государство» и «гражданское общество».

75. понятие духовной жизни общества. Структура общественного сознания.

76. Буденно – практична і ідеолого – теоретична свідомість.

77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука.

78. основные формы общественного сознания. Их взаимосвязь и взаимовлияние.

79. политическое сознание, его место в духовной жизни общества.

80. правосознание, его роль в жизни общества, в развитии демократии, формировании человека.

81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика

82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво

83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства

84. Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства

85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її розуміння. Волюнтаризм та фаталізм

86. Свобода людини і поняття відчуження

87. Загальні і особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів

88. Критерії прогресу суспільства і особистості

89. Глобальні проблеми сучасності та можливі шляхи їх вирішення

90. Соціально-філософський сенс понять біосфери і ноосфери

91. Щастя як найважливіший аспект прояву основної проблеми філософії

92. Чотири розуміння щастя, за В. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу і синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя

93. Зв'язок категорій щастя з категоріями істини і свободи