Раптом я почув звук схожий на чийсь плач. Мене невідомою силою тягнуло до джерела звуку і зовсім скоро я зрозумів чому.

«Аня?Але чому вона плаче?Невже через Женю…».У цей момент я згадав сон,що наснився мені перед приїздом на Україну,удень весела дівчина танцююча серед поля квітів з метелеками,а уночі виливає весь смуток,всю біль зорям …Я зрозумів, що люблю її і,що неважливо чому вона плаче,але я більше ніколи не дам їй плакати,хіба що від радості.

Підійшовши,я ніжно торкнувся її ніжних плечей.Відчувши мій дотик, вона підвела голову і її погляд упав на моє обличчя.Чомусь у них пробігла радість,зігрівши мою душу,але швидко розтворилась у смутку.

-Розкажи мені,що сталось,чому ти плачеш?-мені так хотілось,щоб вона довірилась мені,та вона почала наполегливо стверджувати,що все впорядку,хоча весь її вигляд говорив протилежне.Образа настільки переповнила мене і перемішавшись з хвилюванням за неї я викрикнув:

-Не бреши мені!

Я не розумів чому вона тримає усе в собі,та після її відповіді я ще більше заплутався.Навіщо тримати усе в собі знаючи,що це повільно вбиває тебе,навіщо надягати маску безтурботності,коли насправді хочеться кричати.Я хотів,щоб вона мені все розповіла,та почувши приину її сліз,щось боляче вкололо у груди,та я лише міцніше обійняв її насолоджуючись моментом.Аня ще сильніше заплакала,звільнюючи почуття,що назбирались за довгі роки мовчання і я відчув,що вона довіряє мені…

 

Частина 3 «Круговороти життя,чи частина плану друзів?»

Розділ 1 «Головоломка»

«Ну от нарешті останій дзвінок,як надоїли усі ці зошити,книжки,нарешті літо і канікули.Хіба можна сумувати у цей день?Схоже що всетаки можна.Ну блін,Аня і чого у неї таке лице ніби вона на похороні,завжди вона не так як всі.Кожен день позитивчик,а нині хмурніша дощового неба,може з здоров*ям щось…знову.»

-З тобою усе добре?-навіщо питати,якщо вона скаже,що все прекрасно.Вона ж горда і ніколи не признається,хоч під загрозою смерті випитуй.Я хвилююсь,а вона знову посміхається ніби я нічого не розумію,вона може обдурити будь-кого,але не мене.

Якби я знала чому вона така сумна,спитай в кого завгодно ніхто не бачив як вона плаче чи сумує.Аня така тиха лише коли хворіє,але я відчуваю причина не в цьому.

-Твоє ім*я,іди швидше.

Зараз вона підійде візьме грамоту(ніколи не розуміла,як можна так добре вчитись у «найгіршому» класі школи)усміхнеться повернеться на місце і тихо стоятиме.Ніякої різноманітності.

Ну от знову однокласники оточили всі хвилюються,а вона стверджує,що все добре,не припиняючи усміхатись.

А про літо я взагалі мовчу,закриється вдома і читає свої книжки,або по дому порається і їй це не набридає.Головне і не витягнеш надвір так і минає молодість.Скільки красивих хлопців в місті,а вона навіть оком не гляне ні на одного.Як прикро,що сама я нічого з цим зробити не можу…Та я все одно не здамся.

Розділ 2 «У дурнів думки сходяться,або ж Великі розуми

Мислять схоже»

Майже пройшов місяць літа,якже нудно самій гуляти.От якби цього літа знайти Ані хлопця,може тоді вона буде сама собою.Ех,мріяти не шкідливо.Ну,а що мені залишається робити?Мріяти це все,що в моїх силах у цій ситуації Аня,як Китайська стіна попробуй пробий.

Поки я роздумувала над безнадійністю ситуації,мене ледь не збили з ніг якісь двоє незнайомців.Один з них встиг підхопити мене,тим самим не давши упасти.Я підвела очі і не повірила собі,невже це він? Стільки років минуло,а я все ще помню.

-З тобою все гаразд?-цей голос,рідний голос,як я за ним сумувала.

Я щось кинула у відповідь і зрозуміла,що він зовсім мене забув,це було так давно.Потрібно було тікати,але не видаючи себе,тому я, сказавши, що поспішаю,швиденько залишила їх.

Женя…мій най-най-найкращий друг дитинства.Десять років минуло відтоді,як він захищав мене в садочку від інших дітей,не підпускав до мене інших хлопчиків і казав,що коли ми виростемо він обов*язково поженимось,а потім поїхав….Досі пам*ятаю,як плакала,коли він їхав. Я підросла і почала писати йому листи,ми листувались з десяти років, він попереджав,що скоро приїде і я була щаслива,але зараз я не знаю як дивитсь йому у вічі,адже у останьому своєму листі я зізналась,що люблю його,а він так і не відписав…

Повертаючись додому я знала ще не все,виявляється він щей живе по сусідству зі мною.Я не витримаю!

Вечір.Заходить сонце.Ніжною пеленою опускається темрява.Я сижу і дивлюсь у вікно. «Чому,ну чому він не відписав мені,чому не сказав,коли приїде?»,-це все про,що я могла думати.Ці питання недавали мені спокою.

Екран телефона засвітився,смс з текстом: «Вийди на вулицю..»,-номер невідомий.Було страшно не приховую,але щось у середині манило мене на вулицю.Коли я вийшла то побачила те,на що очікувала найменше.

-Женя?Що ти тут робиш?,-мої щоки покрились рум*янцем.

-Яна, я хотів тобі дещо сказати,це стосуюється твого останього листа,-він виглядав настільки серйозним,що я була майже впевнена: «Він хоче сказати,що не любить мене…»,-але надія помирає остання.

-Я все зрозумію,тому не хвилюйся можеш казати прямо,-зрадницька сльоза виступила на очах.

-Не плач,менш за все я хочу дивитись на сльози коханої дівчини.

-Коханої?,-я подумала,що мені здалось.

-Так,я люблю тебе і люблю уже давно,я полюбив твою душу.Вибач,що мучив тебе з відповідю я хотів сказати тобі це в очі,-сказавши ці слова,він ніжно обійняв мене,наші вуста сплелись у поцілунку,що зігрівав мою душу.

Ми домовились зустрітись наступного вечора і дещо обговорити.Про наші стосунки ніхто не знав і це було частиною мого плану.

-Тепер скажи,що ти задумала,-Женя був зацікавлений і з нетерпінням чекав на відповідь.

-Все просто Саша нічого не знає про нас і про листи теж так?

-Так я йому нічого не розповідав.

-Ну ось,у мене є подруга Аня,якій терміново потрібно закохатись.

-А Саша просто схиблений на бажані щиро покохати,-продовжив Женя.

-Саме так.Ми повинні познайомити їх,але так щоб вони не помітили нашого втручання.

-Можна спробувати попросити їх допомогти нам зблизитись і тоді вони самі в процесі закохаються.

-Точно,Женя,ти геній.За це я і люблю тебе.

На декілька хвилин ми забули про наш задум(трішечки не до цього було),а після,увесь вечір продумували деталі плану.

Розділ 3 «Перший крок до мети»

Я взялась за виконання плану наступного ранку.Я повинна прийти до Ані і ніби випадково проговоритись про Женю,але ця розповідь буде без щасливого кінця,адже саме його Аня і Саша будуть влаштовувати(принаймі думатимуть,що влаштовують його).

Прийшовши до Ані,я вирішила спочатку заговорити про щось буденне,а потім уже про хлопців(тим більше,що вона ненавидить цю тему).

Кожний день,який я проводила з Аньою запам*ятовувався надовго,але ця розмова довгою не буде.

-Закохатись?Це вже ні!-типова фраза Ані,та вона уже зовсім скоро і не згадає її.

Ще пару хвилин і вона попалась на гачок «залишається переконати її допомогти».

- Так,розпитаєш більше про Женю у Саші,а я використовуватиму цю інформацію,ну будь ласка

-Добре,я попробую,-зітхнувши відповіла вона.

«Так,у мене все вийшло.Сподіваюсь у Жені також»,-подумавши про це я міцно обняла подругу.

Після повернення додому я почала обдумувати взавтрашній образ Ані.Вона дуже красива,але іноді одягається як хлопчисько тай з косметикою не дружить.Зустрітись їм потрібно як найшвидше,тобто взавтра перша спроба.

«Саша погодився допомогти, взавтра попробуємо їх познайомити»,-смс,яка давала зелений колір моєму плану.

Уже була ніч,але я ще не скоро заснула,хвилювання переповнювало мене і думки про завтра не давали покою.Вирішивши,що ранок вечора мудріший я всетаки ще раз спробувала заснути.

Ранок наступив дуже швидко і я вирішила діяти негайно.Подивившись у дзеркало,я всетаки подумала,що для початку було б непогано одягнутись у щось більш пристойне ніж нічна сорочка і зачесати волося,а раптовий звук,пролунавший з мого живота,нагадав,що поїсти теж потрібно.

У очікувані їхнього знайомства,я майже летіла до Ані,зайшовши в її будинок я побачила Аню в доволі задумливому вигляді. «Знову літає у думках,колись це вилізе їй боком»,-думка мимоволі проскочила у голові.

Аня не просто сиділа за книжками від початку літа,вона мучила себе дієтами і вправами,щоб удосконалити свою фігуру.З кожним роком вона ставала ще гарнішою і з кожним роком у неї збільшувалась кількість прихильників і чомусь комплексів,яких вона ніяк не могла позбутись.Коли її робили компліменти щодо зовнішності,вона просто радила усім купити окуляри,абож посміявшись хвалила їхній «жарт».В цьому булла вся Аня і її не можна поміняти та й непотрібно я люблю її такою надоїдливою,позитивною психопаткою без якої моє життя було б нереально нудним.

Я вирішила пошукати щось пристойне у її речах(хоча вона і нелюбить платя та її мама продовжує їх їй купувати,незалишаючи надій).Я посміхнулась,побачивши ніжно-рожеву сукню.Я знала аня буде протестувати,адже вона терпіти немогла рожевий,але відкидати той факт,що він їй ідеально підходив вона точно не зможе.

-Ні.ні і ще раз ні.Ти ж знаєш я не люблю рожевий!-це була доволі очікувана реакціяз її сторонни,але я умію бути переконливою.Ще пару хвилин і вона уже у сукні з зачіскою та простим макіяжем. «Яка ж вона всетаки мила,незважаючи на її доволі буйний характер»,-подумала я,цілком задоволена своєю роботою.

Кинувши декілька підбадьорюючих слів на прощання поспішила додому.Потрібно надіслати Жені повідомлення,повідомляючи про повну готовність Ані.Свою частину плану я виконала решта за Женею.