Повернувшись я побачила свого однокласника,який разом з рештою якось дивно дивились на мене. Точно вони ж не привикли бачити мене такою.

Я йшла до деректора за ще одним непотрібним папірцем,який згодом висітиме поряд з іншими на стіні в своїй комнаті.Вручаючи грамоту, директорка,щось сазала і залишивши слід від помади на моїй щоці,відпустила мене,я повернулась до свого класу.Мій клас був нагороджений титулом «найгіршого» у школі.Мене він цілком влаштовував.Чому?Та,тому що ніхто не покладав на нас великих надій.Точніше на всіх крім мене.Мені подобається допомагати,це допомагає відволіктись від думок.

-Щось ти нині,якась не така,-Сказав голос поблизу мене.

Повернувшись я побачила свого однокласника,який разом з рештою якось дивно дивились на мене.Точно вони ж не привикли бачити мене такою.

-Не така?Це ви якісь дивні,що ви так на мене дивитесь,ніби демона побачили,-Посміхаючись найкращою усмішкою з своєї колекції,відповіла я.

-Ну взагаліто протягом року ми майже кожен день бачимо демона,ангела і вреднючу заразу. А що саме головне все це і є ти,-відповів Влад.

Він часто мене називав так.Це війшло в привичку і часто в моєму класі про мене так говорили і інші однокласники.Та все ж найчастіше мене називали заразою,тому що я часто поводилась,як розбаловане диття.Це частина моєї маски.

«Чудово,мені вдалось врятувати ситуацію.»-подумала я.

-Ну спасибі за комплімент.Сьогодні я напевне побуду трішки ангелочком,-досі посміхаючись сказала я.

-Невдалий вибір.Ангелочок з тебе ніякий погодся,-все ще шуткуючи відповів Влад.

-Та невже?Хм,значить потрібно тренувати свої вміння,-єхидно відповіла я.

Весь мій клас,який спостерігав за цією дискусією розсміявся,чим і приволік увагу вчителів.

-Десятий клас,заспокойтесь.Залишилось пів години і ви на три місяці забудете про школу,а зара майте повагу і постійте тихо.

На ці слова ми тільки посміхнулись,але взяли їх до уваги.До кінця дзвоника наш клас простояв мовчки.

Розділ 2 «Літо-найгірші дні мого життя»

Й шов перший місяць літа.Боже,якже скушно.Я давно прочитала усі шкільні підручники,по десятому разу перечитала всі книжки,що були дома.На двір я виходила лише вночі,тому що в цю пору людей набагато менше і я почуваю себе краще дивлячись на нічне небо.Зорі просто дивовижні,а у поєднані з повним місяцем їм просто немає рівних.Вони завжди наповняли моє серце радістю,як тільки я бачу їх мені відразу хочеться танцювати та посміхатись.Зірки місяць і Яна єдині хто бачив мою щиру,справжню посмішку за остані роки.

Мене часто провідувала Яна нам було про що поговорити.Ні вона незнала мене справжню,але я люблю її.Ми з нею завжди находили над чим посміятись.Вона,як і я комплексувала щодо своєї фігури,вона не розуміла,як можна сидіти дома цілими днями і непоправлятись.

-Ні,це зовсім не чесно!Ти сидиш дома за книжками і твоя фігура стає лише кращою,а я веду досить активний спосіб життя і ніякого результату.Ну чому?-з притворною обідою заявила вона.

-Все просто.Справа в тому,що я чарівниця)),-посміхаючись відповіла я.

За мить вся кімната наповнилась дзвінким,дівочим сміхом.Насправді все не так просто я прочитавши всі книги,взялась за своє тіло і годинами мучила себе вправами.Я не мучила себе дієтами,хоча дуже часто у мене не має апетиту і я цілий день можу лише пити чай і той без цукру.

-Ну так,звичайно.Чарівниця,а хто ж ще?- досі сміючись відповіла Яна.

-Я просто люблю помучити себе вправами,ось і всі чари,-намагаючись припинити сміх,від якого уже сльози виступали.

-Ти така класна,весела,красива пора б уже і хлопця собі знайти,-цілком серйозно заявила подруга.

-Ех,навіщо мені він,мені і одній добре,тим більше я надто ціную волю,-важко зітхнувши сказала я.

Я терпіти немогла коли вона починала говорити на цю тему.Яна була просто одержима думкою,що я самотня дівчина і страждаю від цього.А ще вона вважала себе зобов*язаною знайти мені того з ким я проживу довге і щасливе життя.Та я нехотіла і чути про це.Любов-надто небезпечне почуття і я боялась,що мені причинять біль,але Яні я про це неговорила.

-Ні,ні,ні ти повинна знайти хлопця,ти повина закохатись –це так прекрасно,-замріяно продовжувала свою улюблену тему Яна.

-Закохатись?Це вже ні!-від одної думки про любов по моїй спині пробігали мурашки.

-Але,Ання,це ж так чудово,-не залишала надії подруга.

-Щось сьогодні ти надто наполеглива і замріяна.Стій,невже ти…ти закохалась?!-Здивовано вигукнула я.

-Ну,розумієш…Взагалі він сам винен,-заявила вона.

-Чому він винен?-запитала я.

-А навіщо він такий красивий і добрий?-сказала вона уже тихішим і м*якшим голосом.

-Так і хто він такий?-з цікавістю запитала я.

-Женя вони недавно переїхали до нас,-почервонівши сказала Яна.

-Вони?Він і батьки?-здивувалась я.

-Так,а ще його брат,але я тільки раз з ними розмовляла і я подумала може ти допоможеш мені сподобатись йому?

-Я,але як.- я взагалі нерозуміла як я можу допомогти.

-Ти сміливіша за мене і можеш поговорити з його братом.

-З братом?-чесно кажучи я уже нічого нерозуміла.

- Так,розпитаєш більше про Женю у Саші,а я використовуватиму цю інформацію,ну будь ласка.-вона була настільки закоханою і вапевненою у цьому плані,що я незмогла відмовити.

-Добре,я попробую,-зітхнувши відповіла я.

-Дякую,дякую,дякую,- закричала вона і настільки сильно обійняла,що я ледь не задихнулась.

Розділ 3 «Знайомство»

Оскільки я від початку літа з будинку виходила лише в крайньому випадку,або лише вночі,то не дивно,що я незнала нічого про Сашу і Женю.Вони тоже немогли нічого про мене знати,якщо їм ніхто не розповів,хоча Яна сказала,що лише раз з ними говорила,а більше ніхто їм розказати неміг.Я довго думала як поговорити з Сашою,дивлячись на нічне небо,але нічого придумати немогла.Я вирішила прогулятись,оскільки місяць був повний було досить видно,що було дуже добре оскільки я боюсь темноти.Дивно?Ну можливо.Я настільки поринула в думки,що зовсім не дивилась під ноги,тому дуже швидко спіткнулась і уже приготувалась падати,але я не відчула твердої та холодної землі.Я відчувала тепло і ніжність,але що це?Наважившись я відкрила очі і побачила хлопеця.

При світлі місяця він був прекрасним.Каштанове волося чуть коротше середньої довжини,сірі очі виблискували сріблом,а ця усмішка,яка раптово з*явилась заворожувала та притягувала.

-З тобою все гаразд?-сказав він.

-Т-т-так,-перепинаючись відповіла я.

-Це добре,а то я переймався,-сказав він і подарував мені ще одну усмішку.

-Ти врятував мене,спасибі.

-Немає за що.Ти така легенька і маленька,що мені навіть приємно було тебе рятувати,-він сказав це настільки ніжно,що вперше я незмогла заперечити.

-Та ти перебільшуєш,-почервонівши відповіла я.

І раптом зрозуміла,що все ще знаходжусь в його обіймах.Це було неправильно,але заставити себе відійти я немогла.Це було жахливо мене притягувало,наче магнітом і він схоже відчував те ж саме,але мені потрібно було щось зробити.Та раптом він,наче прочитавши мої думки відпустив мене з великою неохотою,як мені здалось.

-Доречі,що така красива дівчина робить серед ночі на вулиці?-схоже його дуже це цікавило.

-Мені требало подумати,а ніч це найкраща пора,щоб зібратись з думками.А ти,що тут поробляєш?

-Неповіриш,але я тут по тих самих причинах,що і ти,-сказав він усміхнувшись.-Ми тут уже декілька хвилин розмовляєм,а ти навіть незнаєш,як мене звати.Я Саша.

-Приємно познайомитись я Аня,-невже він сам мене знайшов і я зможу поговорити з ним про Женю,але не сьогодні.-Я тебе раніше тут небачила.

-Ми недавно переїхали сюди з сім*єю,а ти живеш тут недалеко?

-Так мій будинок буквально за пару метрів.

-Дивно,я думав,що зі всіма сусідами по-вулиці познайомився.

-То ти живеш на цій вулиці?-Блін,мені Яна не казала,що вони так близько.

-Так зовсім недалеко,так чому я раніше тебе не бачив?

-Це,напевне,через те,що я рідко виходжу на двір вдень,-все ще червоніючи сказала я.

-Чому?Таку красу неможна приховувати від оточуючих,-Саша сказав це з таким серйозним тоном,що я нестрималась і розсміялась.

-Я сказав,щось смішне,-почекавши декілька хвилин, запитав він.

-Ні,вибач,але …-я незмогла доказати через його притворно обіджений вираз обличчя,мене охопив новий приступ сміху.

Саша подивившись на мене теж розсміявся.Намагаючись зупинити сміх я запитала:

-Чому ти смієшся?

-Твій сміх заразний.

Ми ще довго сміялись,нам було весело і я просто нерозуміла,що зі мною таке.Лягаючи у постіль я відчувала його обійми і чомусь мені здалось,що цей день запам*ятається назавжди.

Розділ 4 «Операція любов»

На наступний день я згадала,що зовсім забула про своє завдання,тому я мала зустрітись з Сашою ще раз.Чесно кажучи я досі незнала,як почати говорити про його брата,це здається неможливим.Так чи інакше мені требало виходити на вулицю і спілкуватись з оточуючими.Це складно для мене,але Яна моя найкраща подруга і я повинна її допомогти.Про вовка промовка,невстигла я подумати про це,як Яна зайшла в мою кімнату.

-Ти сьогодні рано,-здивовано сказала я.

-Ми повині встигнути все зробити,у нас багато справ,-перебираючи речі у моїй шафі відповіла вона.

-Яких справ?І до чого ми маємо встигнути,-нічого нерозуміючи,запитала я.

-Ання,це ж елементарно,-Яна говорила так,ніби пояснювала мені,що 2+2=4.

-Досить говорити загадками,поясни нормально.

-Ми повинні встигнути привести тебе впорядок перед зустріччю з ними.

-Але навіщо,я і так зможу поговорити з Сашою.

-Ти не розумієш,хлопцеві приємніше розмовляти з красивою дівчиною,одягнену у платтячко і з легким макіяжем,ніж з дівчиною,яка виглядає,як печерна людина,-пояснила вона.

-Ну спасибі за комплімент,значить я виглядаю,як печерна людина?-обурилась я.

-Я не це мала на увазі,ти прекрасна,але ти надто непримітна.

-Ну добре.Я вся в твої владі,-сказала я,зрозумівши,що іншого виходу у мене немає.

Волося моя подруженька зібрала в пучок,залишивши лише по одному делікатному локоні з кожного боку.Вона задумала зробити мені прекрасний макіяж,але оскільки я нелюблю косметику,то дозволила лише використати туш і легкий блиск для губ.Яна засмутилась такі заяві,але перечити нестала.

Результат був дивовижним,та я всетаки відчувала себе якось незручно.Звісно їй я про це сказати немогла,вона ж старалась,дотогож я подобалась собі!Чи не єдиний раз в житті я подобалась собі і це було дивно.

-Так,тепер ти готова,-ще раз оглянувши мене з ніг до голови,задоволено сказала Яна.

-Тепер ми можемо йти на вулицю.

-Ми?Ні ти йдеш сама,а я посиджу дома,вони не повині бачити мене.

-Що?Ти залишаєш мене одну?-я не вірила своїм вухам і що мені тепер робити.

-Не хвилюйся ти красуня і у тебе все вийде,-кинула вона,швидким темпом виходячи з мого будинку.

-Просто чудово,-важко зітхнувши,промовила я сама до себе.

Я почувалась незручно ловлячи на собі погляди людей.Я відчувала,як мої щоки покривались рум*янцем і врешті вирішила робити те,що я вмію найкраще-просто чарівно посміхатись.

-Вибачте …

Почувши знайомий голос,я повернулась і моє серце завмерло це він.Саша був неодин,схоже це і є Женя.Змушена визнати-він дійсно дуже привабливий.Високого зросту,але все ж його брат був трішки вищий,з темно-каштановим волосям і карими очима.Тепер я розумію Яну.Та мої роздуми перервав той самий голос.

-Ми точно бачились раніше,-впевнено промовив Саша,-але де?

-Саша,а в тебе досить коротка пам*ять.Ми ж лише вчора бачились,ти врятував мене від непотрібних синців і мушу визнати я дуже вдячна,адже я і так рідко буваю вдень на дворі,а з синцями це булоб ще важче зробити,-усміхаючись пояснила я.

-Ання?Невже це справді ти?-він виглядав дуже здивованим.

-Так,це я.Рада знову тебе бачити.

-В денному світлі ти ще красивіша.

Закривши двері своєї кімнати я нарешті відчувала себе в своїй тарілці.Я прилягла,роздумуючи про все,що сталось.Своє завдання я виконала, я дізналась про Женю,хоча мені це вдалось дуже важко.Я була настільки втомленою,що й не помітила,коли заснула.

Я проснулась уночі.Це був мій час,одягнувши легкий светер я поспіхом вибігла на вулицю.О,цей прекрасний вид.За день прогулок я встигла скучити за нічним виглядом міста.На моєму обличі з*явилась усмішка,але уже за декілька хвилин зникла.

«І всетаки не розумію,чому він так поводиться?Він любить Яну,але такий добрий до мене.Він не повинен бути таким,хіба він не розуміє,що мені боляче»-думаючи про це,я згадала якими теплими були його обійми,як ніжно лунав його голос і як його очі виблискували сріблом при світлі місяця.Раптом сльози знову наповнили мої очі,на цей раз я не зуміла їх стримати.Впевнена,що мене ніхто не бачить я заплакала.Як рідко я дозволяю собі таку розкіш.Сльози –це ознака слабкості,а я повинна бути сильною,щоб витримати всю біль,яку несе цей світ.

Мене розбудила мама,оскільки ми прилетіли.Я був радий повернутись,але сон ніяк не йшов з голови.Приїхавши у своє рідне місто ми зразу розійшлись всі по своїх кімнатах,щоб навести там порядок.Декілька годин ми,закінчивши розбирати речі, повечеряли і вирішили відразу лягти спати.Закривавши очі,я бачив ту саму дівчину спочатку веселу,а після переповнену смутком.Цієї ночі вона знову мені приснилась.

Розділ 2 «Братове кохання»

Наступного дня я і Ження вирішили познайомитисьз нашими сусідами.Після сніданку ми вирушили на знайомство.Не встигли ми вийти за огорожу,як ми ледь не збили якусь дівчину.На щастя,Ження встиг її спіймати.

Дівчина виявилась доволі красивою з русим волосям та неймовірними очима кольору морської хвилі.Так,вона була красивою,але нічого особливого я в ній не побачив,а от мій брат схоже,щось таки побачив в ній.

-Вибачте,я вас непомітила,-вибачилась вона.

-Нічого страшного,з вами все в порядку?-мій брат виглядав схвильованим.

-Так.Спасибі.-коротко сказала дівчина.

-Як не вічливо,я не назвав своє ім.*я мене звати Ження,а це мій старший брат Саша.Ми переїхали сюди вчора і ось вирішили познайомитись з сусідами.

-Дуже приємно,Яна.Я ваша сусідка,живу по ліву сторону від вас,якщо буде,щось потібно звертайтесь.А зараз вибачте,я поспішаю,-вона зникла так само швидко,як і з*явилась,але я встиг помітити,як її щоки покрились рум*янцем.

Після тієї ночі,я не виходив дивитись на зірки.Минув уже тиждень,а я досі незнаю хто така Ання.Протягом тижня думки мучили мій розум,а в голові лунали рядки з вірша та завис образ тієї дівчини. «Та,що чорт побери зі мною робиться»Мені потрібно було привести в порядок думки,а найкращий спосіб –це прогулка під нічним небом.Місяць був повний,тому прогулка швидко підняла мені настрій.Раптом я побачив силует,скоріш за все це був силует дівчини,про це говорили чіткі контури тендітної фігури та довге волося.Схоже вона була глибоко в думках оскільки йшла прямо на

Просто проходили повз мене.Я щось відповідав,хоча я хотів лише насолоджуватись теплом її ніжного тіла.Аж ось я прозрів,я досі тримав її у своїх обіймах і через це їй було ніяково.Я з великою неохотою випустив її тепле тіло з обіймів.Ми перекинулись ще парочкою слів і я зрозумів,що знайшов ту кого шукав.Це була Аня.Та чому вона здалась мені такою знайомою?На жаль відповіді я не знав.

Нам було цікаво розмовляти,навіть Женя активно брав участь у діалозі,хоча зазвичай він малослівний.Спостерігаючи за цим я зрозумів,що Аня навіть мертвого втягне у розмову,така уже її натура.І повинен зізнатись мені це жахливо подобається в ній.я помітив,що її щоки рожевіють.Це була настільки мила картина,що я й забув про розмову та не помітив,як Аня сказала.що їй пора іти.

-Саша,тоді давай проведемо Аню до будинку її подруги,ми ж все рівно йшли додому.

-Так,звичайно,-мені нехотілось,щоб вона ішла,але сказати це я не міг.

Усю дорогу Аня проговорила з моїм братом.Я відчував водночас і полегшення,і смуток. «Невже я ревную її?Та ні нічого подібного не може бути,але всетаки щось поїдало мене з середини,коли я бачив її з іншим».У роздумах дорога здавалась дуже довгою і важкою.Та коли прийшов час прощатись я захотів пройти її знову.Ці суперечності боряться в мені від нашого знайомства і це вбивало мене,адже коли поруч вона я не міг зібратись з думками і бажанями.

Розділ 5 «Один,два,три ЛЮБЛЮ»

І тут я побачив,як Аня,така ж задумана як і у ту ніч наближалась до мене,у цю мить я подумав,що дива існують.Я навіть не помітив,як вона зіткнулась зі мною.ЇЇ ніжні ручки доторкнутись до моїх грудей,тендітна фігура прижалась до мене і вона знову опинилась у моїх обіймах.Як же приємно відчувати темпло її тіла,вдихати її аромат та розтворюватись у обіймах.

-Саша?Вибач,знову тобі хлопотів добавляю.

Я вирішив подумати про це пізніше,в мене появився шанс дізнатись про Яну і я повинен його використати.Та я ніколи не думав,що мені так важко вдаватиметься розповідати про мого брата,він чудовий,я його люблю,але я нехочу говорити з нею про інших хлопців.

-І хоча він не багатослівний,та доволі цікавий,-нарешті завершив я.

Аня уважно слухала і всю мою розповідь дивилась на мене. «Невже вона настільки сильно любить його?»-ці думки переслідували мене,тому я не міг зосередитись на розповіді Ані,в результаті я прослухав кінцівку.

Я нехотів здатись неввічливим,але всетаки перепитав її.Аню ніби хтось підмінив спочатку вона мовчала(схоже щось обдумувала),а потім взагалі втікла кинувши щось невнятне на прощаня.Сльоза,що я замітив у неї на очах,змусили моє серце схвильовано зжатись.

Я прийшов додому і закрився у своїй кімнаті. «Розкажи мені про Женю»,-ці слова і сльоза у таких рідних очах не залишали мене у спокої.Обдумуючи усе я задрімав.Проснувшись я помітив,що на місто темним покривалом спустилась ніч.Це була моя пора…Саме уночі я почувався собою,саме уночі я знайшов уривок вірша невідомого поета,саме уночі я зустрів її.Аня така весела життєрадісна дівчина з неземною усмішкою і …зі сльозами в очах…

Підійшовши,я ніжно торкнувся її ніжних плечей.Відчувши мій дотик, вона підвела голову і її погляд упав на моє обличчя.Чомусь у них пробігла радість,зігрівши мою душу,але швидко розтворилась у смутку.

-Розкажи мені,що сталось,чому ти плачеш?-мені так хотілось,щоб вона довірилась мені,та вона почала наполегливо стверджувати,що все впорядку,хоча весь її вигляд говорив протилежне.Образа настільки переповнила мене і перемішавшись з хвилюванням за неї я викрикнув:

-Не бреши мені!

Я не розумів чому вона тримає усе в собі,та після її відповіді я ще більше заплутався.Навіщо тримати усе в собі знаючи,що це повільно вбиває тебе,навіщо надягати маску безтурботності,коли насправді хочеться кричати.Я хотів,щоб вона мені все розповіла,та почувши приину її сліз,щось боляче вкололо у груди,та я лише міцніше обійняв її насолоджуючись моментом.Аня ще сильніше заплакала,звільнюючи почуття,що назбирались за довгі роки мовчання і я відчув,що вона довіряє мені…

 

Частина 3 «Круговороти життя,чи частина плану друзів?»

Розділ 1 «Головоломка»

«Ну от нарешті останій дзвінок,як надоїли усі ці зошити,книжки,нарешті літо і канікули.Хіба можна сумувати у цей день?Схоже що всетаки можна.Ну блін,Аня і чого у неї таке лице ніби вона на похороні,завжди вона не так як всі.Кожен день позитивчик,а нині хмурніша дощового неба,може з здоров*ям щось…знову.»

-З тобою усе добре?-навіщо питати,якщо вона скаже,що все прекрасно.Вона ж горда і ніколи не признається,хоч під загрозою смерті випитуй.Я хвилююсь,а вона знову посміхається ніби я нічого не розумію,вона може обдурити будь-кого,але не мене.

Мислять схоже»

Майже пройшов місяць літа,якже нудно самій гуляти.От якби цього літа знайти Ані хлопця,може тоді вона буде сама собою.Ех,мріяти не шкідливо.Ну,а що мені залишається робити?Мріяти це все,що в моїх силах у цій ситуації Аня,як Китайська стіна попробуй пробий.

Поки я роздумувала над безнадійністю ситуації,мене ледь не збили з ніг якісь двоє незнайомців.Один з них встиг підхопити мене,тим самим не давши упасти.Я підвела очі і не повірила собі,невже це він? Стільки років минуло,а я все ще помню.

-З тобою все гаразд?-цей голос,рідний голос,як я за ним сумувала.

Після повернення додому я почала обдумувати взавтрашній образ Ані.Вона дуже красива,але іноді одягається як хлопчисько тай з косметикою не дружить.Зустрітись їм потрібно як найшвидше,тобто взавтра перша спроба.

«Саша погодився допомогти, взавтра попробуємо їх познайомити»,-смс,яка давала зелений колір моєму плану.

Ранок наступив дуже швидко і я вирішила діяти негайно.Подивившись у дзеркало,я всетаки подумала,що для початку було б непогано одягнутись у щось більш пристойне ніж нічна сорочка і зачесати волося,а раптовий звук,пролунавший з мого живота,нагадав,що поїсти теж потрібно.

У очікувані їхнього знайомства,я майже летіла до Ані,зайшовши в її будинок я побачила Аню в доволі задумливому вигляді. «Знову літає у думках,колись це вилізе їй боком»,-думка мимоволі проскочила у голові.

Аня не просто сиділа за книжками від початку літа,вона мучила себе дієтами і вправами,щоб удосконалити свою фігуру.З кожним роком вона ставала ще гарнішою і з кожним роком у неї збільшувалась кількість прихильників і чомусь комплексів,яких вона ніяк не могла позбутись.Коли її робили компліменти щодо зовнішності,вона просто радила усім купити окуляри,абож посміявшись хвалила їхній «жарт».В цьому булла вся Аня і її не можна поміняти та й непотрібно я люблю її такою надоїдливою,позитивною психопаткою без якої моє життя було б нереально нудним.

Я вирішила пошукати щось пристойне у її речах(хоча вона і нелюбить платя та її мама продовжує їх їй купувати,незалишаючи надій).Я посміхнулась,побачивши ніжно-рожеву сукню.Я знала аня буде протестувати,адже вона терпіти немогла рожевий,але відкидати той факт,що він їй ідеально підходив вона точно не зможе.

-Ні.ні і ще раз ні.Ти ж знаєш я не люблю рожевий!-це була доволі очікувана реакціяз її сторонни,але я умію бути переконливою.Ще пару хвилин і вона уже у сукні з зачіскою та простим макіяжем. «Яка ж вона всетаки мила,незважаючи на її доволі буйний характер»,-подумала я,цілком задоволена своєю роботою.

Кинувши декілька підбадьорюючих слів на прощання поспішила додому.Потрібно надіслати Жені повідомлення,повідомляючи про повну готовність Ані.Свою частину плану я виконала решта за Женею.

Сміх знову розлився,заповнюючи собою тишу.Ще декілька годим ми говорили ні про що,а згодом Аня пішла додому.У вікно я побачила Сашу і мимоволі усміхнулась,коли вона наштовхнулась на нього. «Це ж треба бути такою неуважною».

Розділ 4 «Романтика літніх днів»

Сплановуючи план «випадкової» зустрічі Ані і Саші ми зовсім забули про нашу потребність бути разом.Я відчувала непереможне бажаня постійно відчувати тепло його обіймів,смак губ, чути ніжне звучання до болі рідного голосу,тому наступний день ми з Женьою проведемо разом.

Помітивши постань Жені,усмішка сама з*явилась на вустах.Все геніальне просто,мені вистачило одного дотику Жені,щоб відчути себе щасливою.Його дотики приносили мені неземне щадоволення,роблячи мене залежною від них та мені всеодно я готова цілком віддатись цим відчуттям.

-Добридень Леді.Чи можу я поцікавитись,що така красуння робить одна серед вулиці?-на його лиці світилась дивовижна усмішка.

-Так день дійсно навдивовижу чудовий.А одна я лише по тій причині,що один містер запізнюється на нашу зустріч,край важливу хочу підмітити,-підіграла я йому.

-Можливо у цього містера є важлива причина застримки.

-Я сподіваюсь в найближчому часі дізнатись всі причини запізнення.

-Ось і вони,-сказав Женя,показуючи букет троянд.

-Женя,ну не потрібно було.Ти ж знаєш я і так дуже щаслива тебе бачити.

-Я просто хотів зробити тобі приємно,коли я проходив повз них,вони нагадали мені тебе,але зара я розумію,що їх краса тьм*яне поряд з твоєю.

-Ти точно перебільшуєш,але всеодно велике спасибі,-я прикрила лице квітами,намагаючись приховати рум*янець,що покрив мої щоки.

-Які перебільшення?!Я завжди говору все так як воно є,чи ти мені не віриш?- з притворним обуреням сказав Женя.

-Та хіба ж я можу сумніватись у твоїй досконалості.-з нотками насмішкм я відповіла.

-Ах так.Ну тоді я змушу тебе у це повірити.

-А це ше як?

-Я буду цілувати тебе поки ти не погодися зі мною.

-Ммм,доволі заманливо,хоча я сумніваюсь,що у тебе щось вийде.

-Ну тоді я не цілуватиму тебе поки ти не погодишся,-з лукавою усмішкою промовив він.

-А знаєш,перший варіант напевне більш вигідніший..-протягнула я.

Я йшла до деректора за ще одним непотрібним папірцем,який згодом висітиме поряд з іншими на стіні в своїй комнаті.Вручаючи грамоту, директорка,щось сазала і залишивши слід від помади на моїй щоці,відпустила мене,я повернулась до свого класу.Мій клас був нагороджений титулом «найгіршого» у школі.Мене він цілком влаштовував.Чому?Та,тому що ніхто не покладав на нас великих надій.Точніше на всіх крім мене.Мені подобається допомагати,це допомагає відволіктись від думок.

-Щось ти нині,якась не така,-Сказав голос поблизу мене.

Повернувшись я побачила свого однокласника,який разом з рештою якось дивно дивились на мене.Точно вони ж не привикли бачити мене такою.

-Не така?Це ви якісь дивні,що ви так на мене дивитесь,ніби демона побачили,-Посміхаючись найкращою усмішкою з своєї колекції,відповіла я.

-Ну взагаліто протягом року ми майже кожен день бачимо демона,ангела і вреднючу заразу. А що саме головне все це і є ти,-відповів Влад.

Він часто мене називав так.Це війшло в привичку і часто в моєму класі про мене так говорили і інші однокласники.Та все ж найчастіше мене називали заразою,тому що я часто поводилась,як розбаловане диття.Це частина моєї маски.

«Чудово,мені вдалось врятувати ситуацію.»-подумала я.

-Ну спасибі за комплімент.Сьогодні я напевне побуду трішки ангелочком,-досі посміхаючись сказала я.

-Невдалий вибір.Ангелочок з тебе ніякий погодся,-все ще шуткуючи відповів Влад.

-Та невже?Хм,значить потрібно тренувати свої вміння,-єхидно відповіла я.