Наступного вечора,мій брат сказав,що схоже він закохався і я повинен йому допомогти поближче познайомитись з Яною.

-Тобі лише потрібно розпитати Аню про Яну,-завершив він.

-Розпитати Аню??

-Ну так,Аню це ж не важко.

-А чому Аню,а не Яну і хто взагалі вона така?-я нічого не розумів.

-Аня-це найкраща подруга Яни.Ти повинен розпитати її про Яну,тому що тобі неможна спілкуватись з Яною.

-Неможна,але чому?

-Я…ну,просто так потрібно.

-Добре,а як мені знайти Аню?

-А ось тут проблема,я цього незнаю.Ти повинен сам розібратись.

-А ти не наглієш?-задача здалась мені неможливою.

-Саша,будь ласка.Це кохання з першого погляду,першого дотику я неможу просто її відпустити.Ти ж сам завжди говорив,що життя без коханої людини не життя.

-Добре.Я спробую,-зітхнувши я погодився.

-Спасибі,ти найкращий старший брат.

Його очі так світились щастям,що я зрозумів: «Я повинен йому допомогти».Але ж,як це зробити?

Потрібно було обдумати свої дії,але як на зло нічого не приходило в голову,а думки повертались до образу дівчини із сна.Я вирішив прогулятись.На дворі була уже ніч,але я обожнював ніч.Її вигляд манив,зорі заворожували,а нічне повітря п*янило і я почувався вільним.

Здійнявся вітер.Коли він притих я побачив,що якийсь аркуш паперу упав біля мене.Піднявши листок,я швидко провів очима по його змісту.Це був вірш і не просто вірш,а буря емоцій (чомусь більше мінорних)складена у рядки:

Знову наодинці з своїми думками,

Знову намагаюсь себе зрозуміти.

Очі наповнюються непроханими сльозами,

Мені б лише їх стримати зуміти…

У голові знову пробіг образ дівчини із сна.Та що це зі мною коїться і,що це взагалі все означає.Я зрозумів лише одне,мені потрібно знайти власника цього аркуша,але спершу потрібно знайти Анню.

Розділ 3 «Хто шукає-той знайде»

Після тієї ночі,я не виходив дивитись на зірки.Минув уже тиждень,а я досі незнаю хто така Ання.Протягом тижня думки мучили мій розум,а в голові лунали рядки з вірша та завис образ тієї дівчини. «Та,що чорт побери зі мною робиться»Мені потрібно було привести в порядок думки,а найкращий спосіб –це прогулка під нічним небом.Місяць був повний,тому прогулка швидко підняла мені настрій.Раптом я побачив силует,скоріш за все це був силует дівчини,про це говорили чіткі контури тендітної фігури та довге волося.Схоже вона була глибоко в думках оскільки йшла прямо на

Просто проходили повз мене.Я щось відповідав,хоча я хотів лише насолоджуватись теплом її ніжного тіла.Аж ось я прозрів,я досі тримав її у своїх обіймах і через це їй було ніяково.Я з великою неохотою випустив її тепле тіло з обіймів.Ми перекинулись ще парочкою слів і я зрозумів,що знайшов ту кого шукав.Це була Аня.Та чому вона здалась мені такою знайомою?На жаль відповіді я не знав.

Цієї ночі я спав наче убитий,мене більше не мучили думки,я просто забув усе,що було до нашої зустрічі.Якби я тоді знав,скільки страждань принесе ця зустріч нам обом.

Розділ 4 «Невизначеність»

Цього ранку я вирішив всетаки змусити мого брата поговорити ще раз із Яною.Це було досить важко,він шукав найрізноманітніші причини не робити цього.

-А може всетаки краще не треба?-невгамовувався він.

-Потрібно,як ти взагалі збираєшся їй сподобатись,коли сам не хочеш поговорити.

-Але про що нам розмовляти?

-Вона ж говорила,щоб звертатись до неї,якщо щось буде потрібно?Ну,то ось попроси її показати тобі місто.

-Але це наше рідне місто.

-Так,але ми не були тут уже 10 років і ти майже нічого не пам*ятаєш.

-Гаразд,я спробую.

У цей момент він отримав смс.Я не знав від кого воно було,але Ження сказав,що Яни немає вдома.А на запитання з чого він це взяв,лише відповів,що у нього багато джерел інформації.Я всерйоз захвилювався за Яну.Мій брат точно щось замислив.Та оскільки до Яни ми не дійшли,то Женя запропонував прогулятись.

Зовсім скоро я зрозумів,що не дарма погодився.Буквально в метрі від нас з*явилась прекрасна постать милої дівчини,яка просто, не поспішаючи,плавно та граційно,з прекрасною усмішкою на лиці, гуляла по вулицях міста.Вона усміхалась перехожим і люди повертались дивлячись їй у слід.Чомусь мені здалось,що я знаю її.Вирішивши не гадати,я заговорив до неї.І ви навіть уявити не зможете мого подиву,коли я дізнався що це-Аня.

Ми розмовляли,і тут я помітив,що мій брат нічогісінько не розуміє.Коли ж я їх познайомив на його лиці з*явилась лукава усмішка.Та я не звернув на це уваги,мій погляд був прикутий до неї.

Коли я поряд із нею,мені здається,що всі проблеми просто розтворюються у повітрі,думки зникають і я пам*ятаю лише як дихати та розмовляти,хоча і це мені вдається з важкістю.Коли вона поряд я говорю лише компліменти в її адресу,а потім уже розумію і соромлюсь сказаного.

Нам було цікаво розмовляти,навіть Женя активно брав участь у діалозі,хоча зазвичай він малослівний.Спостерігаючи за цим я зрозумів,що Аня навіть мертвого втягне у розмову,така уже її натура.І повинен зізнатись мені це жахливо подобається в ній.я помітив,що її щоки рожевіють.Це була настільки мила картина,що я й забув про розмову та не помітив,як Аня сказала.що їй пора іти.

-Саша,тоді давай проведемо Аню до будинку її подруги,ми ж все рівно йшли додому.

-Так,звичайно,-мені нехотілось,щоб вона ішла,але сказати це я не міг.

Усю дорогу Аня проговорила з моїм братом.Я відчував водночас і полегшення,і смуток. «Невже я ревную її?Та ні нічого подібного не може бути,але всетаки щось поїдало мене з середини,коли я бачив її з іншим».У роздумах дорога здавалась дуже довгою і важкою.Та коли прийшов час прощатись я захотів пройти її знову.Ці суперечності боряться в мені від нашого знайомства і це вбивало мене,адже коли поруч вона я не міг зібратись з думками і бажанями.

Розділ 5 «Один,два,три ЛЮБЛЮ»

Повернувшись додому,я знову поринув у свої думки.Я мав багато питань і ні однієї відповіді,але чим більше я думав тим більше заплутувався.

-Думати шкідливо,-доволі влучно підмітив Женя.

-Цілком згідний,але це також необхідно.

-Навіщо?Ти такий від коли ми прилетіли в Україну.Про що ти думаєш весь час?Мені ти можеш розказати.

-У мене багато питань,та жодної відповіді.

-Я завжди казав,що твоя цікавість тебе погубить.Які це питання?

І що я мав відповісти,мене мучили питання зовсім не доречні наприклад:Чому Аня настільки красива,чому у мені стільки суперечностей.що за почуття змушує моє серце то завмирати,то битись у шаленому темпі коли вона поруч,хто написав цей вірш,чому у ньому стільки болі та смутку?Та розказати про це брату я не міг,сам нерозуміючи причини.

-Та знов наукові розбіжності.А як ти знаєш у науці завжди багато питань,-я збрехав,та у мене не було вибору.

-Закінчуй це,краще б пошукав дівчину своєї мрії,своє єдина справжнє кохання про яке ти так довго мріяв.

-Кохання?А що воно взагалі таке?

-Кохання це не науковий термін,його неможна пояснити,але я думаю,що кохання-це коли ти житти неможеш без однієї людини,весь світ для тебе вона,тобі приємно і говорити і мовчати з нею,при одному лише її вигляді серце то завмирає,то б*є у шаленому темпі.Подумай про мої слова,а ще краще дій!

Сказавши це він підморгнув і вийшов з кімнати.Я вирішив: «Мені потрібно трішки передихнути від роздумів».І я вирішив прогулятись.

Надворі уже вечоріло та сонце ще світило досить яскраво.Я спробував відкинути всі думки, та образ Ані знову і знову появлявся у моїй голові.Раптом я зрозумів,що сумую і дуже хочу знову побачити її.

І тут я побачив,як Аня,така ж задумана як і у ту ніч наближалась до мене,у цю мить я подумав,що дива існують.Я навіть не помітив,як вона зіткнулась зі мною.ЇЇ ніжні ручки доторкнутись до моїх грудей,тендітна фігура прижалась до мене і вона знову опинилась у моїх обіймах.Як же приємно відчувати темпло її тіла,вдихати її аромат та розтворюватись у обіймах.

-Саша?Вибач,знову тобі хлопотів добавляю.

Знову ці вибаченя,як мені хотілось перервати їх поцілунком.Та я не міг я не хотів її лякати,тому просто насолоджувався бриніням її голосу.

Хто ж знав,що цей голосок моє так сильно ранити моє серце,лише одною фразою.

-Розкажи мені про Женю.

Женю?Невже він і справді їй подобається?Ну звичайно він її одноліток,він дуже добрий та хороший.Тоді чому мені так боляче?Чому мені здалось,що вона відчуває теж саме що й я.

Я вирішив подумати про це пізніше,в мене появився шанс дізнатись про Яну і я повинен його використати.Та я ніколи не думав,що мені так важко вдаватиметься розповідати про мого брата,він чудовий,я його люблю,але я нехочу говорити з нею про інших хлопців.

-І хоча він не багатослівний,та доволі цікавий,-нарешті завершив я.

Аня уважно слухала і всю мою розповідь дивилась на мене. «Невже вона настільки сильно любить його?»-ці думки переслідували мене,тому я не міг зосередитись на розповіді Ані,в результаті я прослухав кінцівку.

Я нехотів здатись неввічливим,але всетаки перепитав її.Аню ніби хтось підмінив спочатку вона мовчала(схоже щось обдумувала),а потім взагалі втікла кинувши щось невнятне на прощаня.Сльоза,що я замітив у неї на очах,змусили моє серце схвильовано зжатись.

Я прийшов додому і закрився у своїй кімнаті. «Розкажи мені про Женю»,-ці слова і сльоза у таких рідних очах не залишали мене у спокої.Обдумуючи усе я задрімав.Проснувшись я помітив,що на місто темним покривалом спустилась ніч.Це була моя пора…Саме уночі я почувався собою,саме уночі я знайшов уривок вірша невідомого поета,саме уночі я зустрів її.Аня така весела життєрадісна дівчина з неземною усмішкою і …зі сльозами в очах…