Історія виникнення й розвитку макроекономічної теорії

 

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук, яка своєї зрілості набула лише в 30-ті роки XX століття. Однак її коріння йдуть більше, ніж чотири століття назад. У XIV столітті (в 1576 р.) француз Жан Боден обґрунтував причину зростання цін (інфляцію) зміною співвідношення між кількістю грошей і товарів. Ця кількісна теорія грошей стала основою сучасної монетарної теорії.

Першою теоретичною концепцією, яка містила макроекономічні уявлення, був меркантилізм (XIV – XVIIІ ст.). Представниками цієї школи були Гаспар

 

Ск’яруффі, Беніто Даванцатті, Антоніо Серра з Італії, Вільям Стаффорд, Томас Мен із Англії, Маріана з Іспанії, Жан-Батист Кольбер, Антуан Монкретьєн де Ваттевіль з Франції. Меркантилісти вперше спробували теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Об'єктами досліджень меркантилістів були торгівля і грошовий обіг, які вважалися джерелами та сферою багатства; багатство ототожнювалось із золотими і срібними грошима та скарбами; безпосереднім джерелом багатства вважався прибуток від зовнішньої торгівлі; нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної економічної політики держави, яка бере під контроль зовнішню торгівлю (держава повинна сприяти припливу золота до країни, забороняючи вивіз грошей за кордон, сприяти перевищенню експорту над імпортом, обмежуючи імпорт іноземних товарів шляхом встановлення митних бар'єрів, стимулювати розвиток промислових мануфактур, які виробляють продукцію на експорт).

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVІІІ ст. у працях французької школи фізіократів, основоположником якої був Франсуа Кене. В 1758 році він розробив “економічну таблицю” – економічну модель господарського кругообороту, яка відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки й класів суспільства та давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Будучи одночасно і лікарем і економістом, він побудував свою модель господарського кругообороту за аналогією циклу кровообігу людини. Вчений виходив із того, що в процесі кровообігу кожен орган людського організму, виконуючи певну функції, одночасно нерозривно пов'язаний з іншими органами і таким чином бере участь у відтворенні всього організму. Ф.Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники), кожен з яких виконує певну функцію в господарському кругообороті та взаємодіє з іншим класом.

Розробляючи свою економічну таблицю, Ф.Кене виходив із того, що,

по-перше, господарський кругооборот має базуватись на природному економічному порядку, тобто без державного втручання в економіку, завданням уряду є запровадження лише тих законів, які відповідали би природному економічному порядку,

по-друге, вчений припускав можливість певних порушень у господарському кругообороті – появу кризи, інфляції, аналогічно до можливості появи в людини інсульту чи інфаркту.

Недоліком економічної таблиці Ф.Кене було те, що вона:

1) не могла пояснити як в економіці забезпечується природний порядок, тобто вона не розкривала механізм саморегулювання ринкової системи,

2) не давала відповіді на те як можна протистояти можливим порушенням в економіці.

Перший недолік концепції Ф.Кене був усунений представниками наступної школи – класичної школи. Прабатьком цієї школи вважають англійського економіста Вільяма Петі (1623-1687), який уперше у світовій практиці дав

 

оцінку національного доходу Англії. Джерелом багатства він вважав сферу виробництва; досліджував вплив податків на національну економіку та на розподіл доходів. Найбільшого розквіту класична теорія набула з другої половини XVІІІ ст. до 40–х років XІX ст. Найвідомішими її представниками були Адам Сміт, Жан-Батист Сей, Томас Мальтус, Давід Рікардо та інші.

Адам Сміт у своїй відомій праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776 р.) розглянув економічну науку як учення про багатство та способи його збільшення. На його думку, багатство нації втілене в продукції, яка споживається народом країни, а джерелом цього багатства є розподіл праці та нагромадження капіталу.

Адам Сміт вказував на існування в економіці “природної гармонії” (рівноваги), яка встановлюється стихійно, за відсутності державного втручання. Вчений розглядав дві ціни: 1) природну, яка покриває витрати й забезпечує середню норму прибутку, 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку. Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом та пропозицією ринкова ціна відхиляється від природної, внаслідок чого відбувається переміщення капіталів із збиткових виробництв у прибуткові. Такі переміщення капіталу забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. Таким чином, на думку Адама Сміта автоматична саморегуляція ринкової економіки забезпечується механізмом ціноутворення й у її основі лежить особистий інтерес, пов'язаний з прагненням одержати прибуток.

Найбільше значення в теоретичній спадщині Ж.Б.Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву “закону Сея”. Суть закону Сея полягає в тому, що при досягненні суспільством усіх принципів економічного лібералізму, виробництво (пропозиція) товарів і послуг буде породжувати адекватне споживання (попит) цих товарів і послуг. Гарантією саморегулювання економіки є гнучке й вільне ціноутворення на ринку, яке призводить до майже миттєвої реакції на зміну ринкової кон'юнктури. На ґрунті теорії ринків Ж.Б.Сей зробив висновок про принципову можливість безкризового розвитку ринкової економіки.

Макроекономічні дослідження Томаса Мальтуса торкалися розгляду співвідношення між темпами зростання національного виробництва й темпами зростання населення. Він зробив висновок про те, що темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва.

Давід Рікардо поділяв погляди Адама Сміта та Ж.Б.Сея про саморегулюючий характер ринкової економіки, який забезпечується механізмом ринкового ціноутворення, і гарантує безкризовий і рівноважний стан економіки за умов повної зайнятості. Учений також розробив важливу макроекономічну концепцію – теорію порівняльної переваги, яка обґрунтовує переваги “відкритої” економіки над “закритою”, доводить необхідність та доцільність політики вільної торгівлі в міжнародній сфері. Ще одним макроекономічним напрямком дослідження Д.Рікардо була причина зростання

 

цін, яка обґрунтовувалась зменшенням вартості грошей, а отже, і необхідністю підвищення заробітної плати, яка є складовою ціни на товари й послуги.

З 40-х років XІX ст. починає формуватись марксистська школа політичної економії. Карл Маркс розробив схеми простого й розширеного відтворення, сформулював закон тенденції норми прибутку до зниження, обґрунтував неминучість гальмування процесу господарського кругообороту і неминучість криз та руйнування капіталістичної ринкової системи.

В 1923-1933 р. в капіталістичних країнах мала місце економічна криза – “велика депресія”, яка перекреслила класичну макроекономічну теорію, показала на неможливість ринкових цін автоматично забезпечувати рівновагу в ринковій економіці. В цей час на противагу класичній теорії виникла кейнсіанська теорія, засновником якої став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Дж.М.Кейнс обґрунтував відсутність дієвого саморегулюючого механізму ринкової економіки, довів, що в ринковій економіці може мати місце рівновага за неповної зайнятості, тобто при існуванні безробіття, для усунення якого необхідне державне втручання. На думку вченого, держава повинна використовувати інструменти фіскальної та грошово-кредитної політики, які впливають на сукупні видатки суб'єктів ринку, які купують вироблений у країні продукт, а відтак впливають і на обсяги виробництва, рівень зайнятості та рівень цін.

Кейнсіанські рецепти стимулювання сукупних видатків державою не дали очікуваних результатів у 70-х роках XX ст., коли виникла стагфляція – явище існування одночасно високого безробіття та інфляції. Кейнсіанська теорія неспроможна була пояснити це явище та запропонувати інструменти боротьби із стагфляцією. В цей час виникають різні напрямки неокласичної теорії – монетаризм, теорія раціональних сподівань, теорія економіки пропозиції, які виступають за послаблення втручання держави в економіку, обґрунтовуючи переваги ринкового механізму над державним регулюванням економіки [6, с.26-27]. Кейнсіанську та неокласичні теорії ми детально будемо вивчати в даному курсі “Макроекономіки”.

Слід зазначити, що сучасна макроекономічна теорія не має єдиної домінуючої теорії. Практики мають можливість вибору й визначення ефективності кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей та пріоритетів економічної політики.