Фіскальна політика і державний бюджет

Держ бюджет – головний фінансовий план держави. По своїй суті він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Держ бюджет приймається як Закон, тому є обов’язковим для виконання. Основу доходів держ бюджету складають податки. Податки забезпечують до 90% доходів держави. Крім податків, держава отримує доходи від сплати держ мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств держ власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних держ коштів. Структура видатків держ бюджету визначається роллю та ф-ціями держави в економ, поточною економ ситуацією та завданнями соц-економ розвитку. Виділяють такі основні напрямки видатків держ бюджету: видатки на оборону; на утримання держ апарату; фінансування бюджетного сектору економ; соці видатки; фінансування розвитку економ; обслуговування держ боргу.

Держ бюджет відображає сукупність фін відносин, які виникають з приводу перерозподілу нац доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економ розвитку, соц-культурних заходів, потреб держ оборони і управління. Розвиток економ ф-цій держави спричиняє збільшення частки ВВП, яка перерозподіляється через держ бюджет. Тенденція зростання долі держ видатків в ВВП отримала назву закону Вагнера. В сучасних розвинених країнах така доля складає близько 35%, а в деяких європейських країнах сягає 50% і більше. Таким чином, держ бюджет є одним з основних інструментів держ регул економ.

Сукупність заходів держави у сфері оподаткування та держ витрат, спрямованих на забезпечення повної зайнятості, подолання інфляції, економ зростання, збалансованості платіжного балансу називають фіск політ.

У залежності від цілей, фіскальну політику поділяють на стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскал політ спрямована на розширення зайнятості й збільшення обсягів вир-ва. Вона реалізується через зниження податків або збільшення держ видатків. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава викликає збільшення сукупного попиту і, як наслідок, зростання обсягів вир-ва. Стимулююча фіскал політ проводиться у фазі економ спаду.

Стримуюча фіскал політ має за мету стримування економ у фазі циклічного підйому. Вона реалізується через підвищення податків або зменшення держ видатків. Збільшуючи податки та зменшуючи видатки із бюджету, держава викликає скорочення сукупного попиту і, як наслідок, уповільнення економ зростання.

Основними інструментами фіскал політ є держ видатки (G) і податки (T). Оскільки вони впливають на обсяг сукупних видатків в економ, для них характерний мультиплікативний ефект. Показник, що показує як зміниться обсяг нац доходу (Y) у результаті зміни обсягу держ видатків (G) називають мультиплікатором держ видатків.

.

Показник, що показує як зміниться обсяг нац доходу (Y) у результаті зміни податкових надходжень (Т) називають мультиплікатором податків.

.

Знак мінус показує обернену залежність між податковими надходженнями і приростом нац доходу. Збільшення податкових надходжень викликає вкорочення нац доходу і навпаки.

Мультиплікатори характеризують ефективність інструментів фіскальної політики. Значення мультиплікатора держ видатків більше ніж значення податкового мультиплікатора. Це означає, що держ видатки справляють більш потужний вплив на обсяги нац доходу ніж податки, тобто є більш ефективним інструментом держ регул.

Однак збільшення видатків з бюджету потребує збільшення податкових надходжень. Збільшення податкових надходжень можливе або внаслідок збільшення нац доходу, або внаслідок підвищення ставок оподаткування. Залежність між ставкою оподаткування і податковими надходженнями демонструє крива Лаффера

 

З графіка видно, що підвищення ставки оподаткування може збільшити податкові надходження тільки до певної межи. При оптимальній ставці оподаткування t* податкові надходження будуть макс. Збільшення ставки оподаткування понад оптимальну приведе до скорочення податкових надходжень. Це пояснюється скороченням вир-ва та переходом економ у тінь.

Попит на грошовому ринку

Попит на гроші – потреба у певній к-сті грошового активу на даний момент часу. (Під грош активами у сучасній економ розуміють ті активи, які відповідають агрегату М₂). Попит на гроші визначається їх ф-ціями. Оскільки для ф-ції міри вартості реальні гроші непотрібні, то попит на гроші формується у двох різновидностях:

-попит на гроші як засіб обігу (транзакційний попит);

-попит на гроші як засіб заощадження(попит на гроші як актив).

Транзакційний попит на гроші – потреба у певній к-сті грошей для обслуговування угод купівлі-продажу. Величина цього попиту визначається вартістю усіх угод (P ∙ Y) та швидкістю обігу грошей (V). Транзакційний попит на гроші () прямо пропорційний вартості угод і обернено пропорційний швидкості обігу грошей і описується кількісним рівнянням грошового обігу:

Транзакційний попит на гроші визнач цінами тов та їх к-стю й не залежить від ціни грошей (% ставки). Тому графічно транзакційний попит можна зобразити вертикал прямою.

Попит на гроші як актив ­ – потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати і нагромаджувати свої доходи. Гроші наряду з нерухомістю, акціями, облігаціями, коштовностями й т.п. є засобом нагромадження багатства. Проте, на відміну від інших активів, гроші є найбільш ліквідним активом. Формуючи попит на гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами. Страховий мотив. Керуючись цим мотивом економ суб’єкти із всіх активів надають перевагу грошам, як найбільш ліквідному, а значить найбільш безпечному активу. Спекулятивний мотив. Нагромаджуючи свої доходи у грошовій формі, економ суб’єкти втрачають додатковий дохід у вигляді %. Різниця між % ставкою типового негрошового активу і % ставкою по агрегату М₂ становить альтернативну вартість зберігання грошей. Попит на гроші як актив залежить від % ставки. Чим вища % ставка, тим вища альтернативна вартість зберігання грошей, тим більше можливого доходу втрачають суб’єкти здійснюючи нагромадження у грошовій формі. Графічно попит на гроші як актив має вигляд кривої з від’ємним нахилом.

Сукупний попит на гроші – загальна к-сть грошей, якою економ суб’єкти хочуть володіти для здійснення транзакцій та нагромадження активів. Сукупний попит на гроші є сумою транзакційного попиту та попиту на гроші як актив: = + .Крива сукупного попиту на гроші утворюється шляхом додавання до кривої транзакційного попиту кривої попиту на гроші як актив і має від’ємний нахил.

Чинники попиту на гроші: % ставка. Номінальний нац дохід