Основні етапи еволюції концепції М.

Основні етапи еволюції концепції М.

І. Пасивний (епізодичний, інструмен-тальний) М.

1) Концеп. М. – вир-ча – час пере-важного застосу­вання – поч. ХХст.; в центрі уваги –

вир-во; інструмен­тарій – обсяги вир-ва, с/в; ринковий орієнтир – попит;

2) товарна – до сер. 20-х рр. – про-дукт (послуга) – якість, функціональні хар-ки, асортимент – попит;

3) збутова – до сер. 30-х рр. – сис-ма збуту – методи торгівлі, мистецтво про-дажу, канали розподілу, посеред­ники – попит.

Ринкова частка фірми як основний показник ефективності її маркетингової діяльності.

Якщо на ринку представлені аналогічні товари декількох товаровиробників, то кожен з них у межах загальної місткості ринку має свою ринкову частку.

Тобто, ринкова частка фірми – це питома вага товарів фірми в загальній місткості даного ринку збуту. РЧФ визначається за формулою:

V_з.ф.

РЧФ = * 100%,

М_р

де Vз.ф. – обсяг збуту фірми;

Мр – місткість ринку.

Відносна ринкова частка фірми – це відношення РЧФ до ринкової частки найсильнішого ринкового конкурента. Визначається за формулою:

ВРЧФ=РЧФ/РЧК

Якщо ВРЧФ >1, то фірма є ринковим лідером і займає сильні ринкові позиції.

Якщо ВРЧФ = 1, то ринкове становище фірми рівносильне з її ринковим конкурентом.

Якщо ВРЧФ<1, то фірма займає слабкі ринкові позиції.

 

 

9. Керовані і некеровані фактори навколишнього бізнес-середовища маркетингу.

Навколишнє бізнес-середовище — це сукупність чинників, cуб’єктів, сил та умов, які впливають на визначення предмета та об’єкта маркетингу, створення системи його за-

собів, формування їхньої структури, тобто це сфера, що в ній відбувається маркетингова діяльність суб’єкта господарювання. Навколишнє бізнес-середовище підприємства складається з кількох частин. По-перше, це зовнішні умови та сили. Ця частина не може бути керованою підприємством, а тому мета дослідження полягає у вивченні та врахуванні підприємством її дії з метою можливого запобігання негативним впливам чи посилення позитивних впливів на ділову активність та результативність його

діяльності.

До таких зовнішніх умов і сил, які визначають маркетингову діяльність підприємства, належать:

міжнародні: система міжнародних договорів, угод; правила і норми зовнішньої торгівлі; закони інших країн щодо здійснення торговельних операцій;

—регулювальні: політика уряду; система державного регулю-вання підприємницької діяльності, ціноутворення, рекламування, конкуренції, чинне законодавство;

—економічні: стан країни (рівень, динаміка та обсяги вироб-ництва і попиту на товари чи послуги); рівень доходів населення, темпи інфляції, податки);

—технологічні: рівень використання сучасних технологій; за-провадження досягнень науково-технічного прогресу;

—політичні: політична структура; політична організація суспільства;

—екологічні: вимоги до охорони довкілля;

—конкурентні: інтенсивність, форми і види конкуренції, її динаміка;

—соціальні: культурні, демографічні.

Друга частина навколишнього бізнес-середовища — це су-б’єкти, з якими контактує підприємство і на котрих певною мі-рою може впливати.

З-поміж суб’єктів, які належать до зовнішнього бізнес-сере-довища, головним об’єктом дослідження є безумовно споживачі. Їхня поведінка — мотиви купівлі, звички, спосіб і стиль життя, купівельна спроможність, потреби, цінності, побажання, попит, процеси прийняття рішень про купівлю — найважливіші чинни-ки, які визначають зміст, напрямки й особливості маркетингової діяльності підприємства.

Крім цього, у ході досліджень навколишнього бізнес-середо-вища вивчаються такі суб’єкти:

—державні органи управління: формують систему норм і правил поведінки; регулюють бізнесову діяльність;

—акціонери (власники): створюють і фінансують підприємст-во, розпоряджаються власністю, виходячи зі своїх інтересів;

—постачальники: забезпечують підприємство необхідними матеріально-технічними ресурсами;

—оптова і роздрібна торгівля: пропонує систему, організацію і практику торговельних стосунків з покупцями на засадах посе-редництва;

—засоби масової інформації: забезпечують підприємство ко-мунікаційними зв’язками з ринком;

—конкуренти: підприємства-суперники, які оперують на тому самому ринку, використовують схожі стратегії;

—контактні аудиторії: партії, профспілки, релігійні організа-ції, товариства захисту прав споживачів та інші угруповання, які цікавляться діяльністю підприємства, впливають на його співро-бітників;

—банківські, страхові, науково-дослідні, охоронні, транспор-тні організації.

 

 

Система «маркетинг-мікс».

Система засобів маркетингу — це сукупність заходів та методів, конкретний інструментарій, який використовується підприємством для досягнення поставленої мети, виконання відповідних завдань.

З кінця 50-х років ХХ ст. систему засобів маркетингу називають «маркетингова суміш» (marketing-mix). У кінці 70-х років можливі елементи цієї суміші було об’єднано в чотири групи (концепція «4Р» від початкової букви англійської назви кожної групи елементів), тобто product (товар), place (місце), promotion (просування), price (ціна).

Головний елемент цієї «суміші» — товар. Тут основними інструментами маркетингової діяльності підприємства є його якість, різноманітність, зовнішній вигляд, властивості, товарна марка, упаковка, габарити, сервіс, гарантії, можливості повернення товару покупцем та ін. Головним у створенні товару як системи елементів є віднайдення і реалізація суттєвих переваг для споживачів проти товарних пропозицій конкурентів у широкому діапазоні — від упаковки до екологічної безпеки. В ідеалі товар підприємства взагалі має бути унікальним на ринку.

Розподіл — це насамперед конструювання каналів збуту продукції підприємства. Саме вони мають пов’язувати підприємство з ринком, забезпечувати можливості для реалізації його продукції. Крім того, цей блок системи засобів маркетингу передбачає належні способи та методи створення збутового апарату, вибору посередників та управління ними, підготовки торговельних працівників, розміщення товарів у відповідних торговельних закладах, формування в кожному з них оптимального асортименту та номенклатури продукції, нагромадження необхідних та достатніх її запасів, організації транспортування і зберігання тощо.

Просування має на меті створення інформаційного взаємозв’язку підприємства зі своїм цільовим ринком. Тут головними інструментами маркетингу є реклама, пропаганда, стимулювання збуту та персональний продаж.

Ціноутворення полягає у методах визначення прейскурантних цін, знижок, умов оплати та торговельного кредитування покупців.

В останні роки ця концепція доповнюється ще кількома «Р», у тому числі people (споживачі), process (процеси), physical eviden­ce (матеріальні свідоцтва), personal (персонал), partnership (дружні стосунки зі споживачами). Такі доповнення є особливо важливими для маркетингу послуг. Для промислового маркетингу суттєвим елементом є ще одне «Р» — preferred suppliers (тривалі стосунки з найліпшими постачальниками).

 

 

11. Потреби, запити та попит: сутність та види.

Потреби — це специфічний стан людини (групи людей чи суспільства в цілому), який постає через те, що, по-перше, людина існує сама по собі як біологічна істота, по-друге, вона є частиною суспільної системи і, по-третє, вона завжди взаємодіє з навколишнім середовищем, тобто суспільством та природою. Потреби — це суб’єктивне відчуття недостатнього задоволення, завжди по­в’язане з намаганням людини позбутися чи принаймні зменшити відчуття. Це намагання стає рушійною силою поведінки індивідуума на ринку.

Економічна теорія дотримується стосовно потреб нейтральної позиції, пояснюючи це тим, що потреби визначаються передовсім природою людини, а значить, мають предекономічне походження. Інакше кажучи, потреби постають та існують незалежно від волі чи бажання підприємця, який лише намагається їх розпізнати, указати на них споживачеві чи задовольнити їх.

Першу маркетингову класифікацію потреб було розроблено ще 1938 року Мерреєм. Згідно з цією класифікацією потреби залежно від їх походження поділяються на первинні (родові або фізіологічні) та вторинні (соціально-культурні), від ставлення до них індивіда — на позитивні (ті, що приваблюють) та негативні (ті, що відштовхують), від міри конкретного виявлення — на явні та латентні, від міри зв’язку з інтроспективними процесами індивідів — на усвідомлені та неусвідомлені, від джерела стимулювання задоволення цих потреб — на залежні від внутрішнього та зовнішнього середовища, від стану, в якому вони перебувають — на рефракторні (жодний стимул не сприяє їхньому збудженню), стимульовані (потреба пасивна, але може бути збуджена) і активні (діючі).

Побажання (запити) — це зовнішня форма виявлення потреб, тобто потреби, які набрали конкретної специфічної форми згідно із особистістю індивіда та його системою цінностей. Якщо потреби мають передекономічне походження, то побажання людей залежать від волі і поведінки підприємців і можуть формуватись ними.

Побажання споживачів можна трактувати як у вузькому (по-пит на конкретні товари чи послуги), так і в широкому розумінні цього слова: наприклад, основними побажаннями промислових споживачів є термін поставки (її своєчасність), специфікація (ві-дповідність поставленого асортименту замовленому), кількість та якість продукції, її цілість (збереження в процесах транспортування), розміщення (доставка в потрібне місце), компетентність постачальників, їхня лояльність. Основними побажаннями кінцевих споживачів є спокій і без-пека, розв’язання їхніх проблем, зручність, можливість спілку-вання з продуцентом чи продавцем, партнерські стосунки з ним, якість товару, якнайбільший рівень задоволення ним, післяпро-дажні гарантії тощо.

Попит — це побажання споживачів з урахуванням їхньої купівельної спроможності. По суті, саме з цим поняттям повсякденно має справу підприємець, виконуючи тактичні та операційні маркетингові завдання. Розрізняють кілька видів попиту на товари, зокрема: негативний — покупець може, але не хоче купувати товару, оскільки ставиться до нього негативно (низька якість, недостатній сервіс тощо);

—нульовий — покупець може купити, але не купує товару, оскільки ставиться до нього байдуже або взагалі не знає про його існування;

—що постійно зменшується — обсяги закупівель спадають (як правило, через утрату товаром ринкової привабливості);

—непостійний (нерегулярний, сезонний) — обсяги закупівель товару зазнають значних коливань протягом року;

—креативний — попит на товари, яких нема на ринку;

—латентний (що зароджується) — попит, що виявляється тільки у вигляді запитів або незначної кількості закупівель;

—повноцінний — досить високий з погляду комерційної ви-годи продавця;

—оманливий — повноцінний у короткий проміжок часу, але такий, що не має перспектив;

—ажіотажний — досить високий, але штучно створений і то-му нетривалий;

—небажаний (нераціональний) — на товари, небажані з етич-них міркувань або соціальних стандартів суспільства (алкоголь, тютюнові вироби);

—повсякденний (перманентний) — майже постійні обсяги продажу за короткі проміжки часу (день, тиждень);

—особливий — на унікальні товари;

—інфляційний — на товари, які купують для збереження грошей від знецінення.

 

 

12. Ринок: сутність та види.

Ринок — це інститут чи механізм, який об’єднує покупців і продавців товарів чи послуг, де покупці хочуть і спроможні щось купити, а продавці — заінтересовані в продажу товарів і згодні на обмін.

Як було вже сказано, залежно від співвідношення попиту і пропонування розрізняють ринки продавців (попит на товари перевищує їх пропонування) і покупців (пропонування перевищує попит).

За конкурентною ситуацією розрізняють ринки чистої конкуренції (велика кількість окремих продавців і покупців), монополістичної конкуренції (конкурують монополістичні об’єднання), олігопольні (на ринку кілька майже рівних за потужністю великих підприємств, між якими потенційно можлива конкуренція) і монопольні (на ринку панує тільки одне підприємство, що вироб­ляє таку продукцію).

За характером товарного обміну розрізняють ринки товару, капіталу, робочої сили і цінних паперів; за взаємовідносинами між продавцями і покупцями — ринки вільні (відкриті), закриті (проникнення заборонене) і регульовані (регулюються державою); за методами і об’єктами товарного обміну — біржі, торги, аукціони; за національними кордонами — внутрішні і зовнішні; за типом клієнтури — виробничі, торгові (посередницькі), державних організацій, кінцевих споживачів, міжнарод­ні; за напрямками товарного руху — ринки закупівель і збуту товарів.

Залежно від міри відповідності продукції підприємства побажанням споживачів і його можливостей задовольнити такі бажання розрізняють цільові ринки (одна або кілька груп споживачів, на які спрямовано маркетингову програму підприєм-ства), побічні ринки (сукупність споживачів, які час від часу купують продукцію підприємства, але не є його постійними клієнтами) і так звану зону байдужості (споживачі, бажання яких не відповідають можливостям підприємства щодо їх задоволення).

Крім цього, ринки розрізняються за галузевою належніс-тю, географією, розміщенням, комплексом потреб, групами по-купців та ін.

 

 

13. Комплекс маркетингу.

З кінця 50-х років ХХ ст. систему засобів маркетингу називають «маркетингова суміш» (marketing-mix). У кінці 70-х років можливі елементи цієї суміші було об’єднано в чотири групи (концепція «4Р» від початкової букви англійської назви кожної групи елементів), тобто product (товар), place (місце), promotion (просування), price (ціна).

Головний елемент цієї «суміші» — товар. Тут основними інструментами маркетингової діяльності підприємства є його якість, різноманітність, зовнішній вигляд, властивості, товарна марка, упаковка, габарити, сервіс, гарантії, можливості повернення товару покупцем та ін. Головним у створенні товару як системи елементів є віднайдення і реалізація суттєвих переваг для споживачів проти товарних пропозицій конкурентів у широкому діапазоні — від упаковки до екологічної безпеки. В ідеалі товар підприємства взагалі має бути унікальним на ринку.

Розподіл — це насамперед конструювання каналів збуту продукції підприємства. Саме вони мають пов’язувати підприємство з ринком, забезпечувати можливості для реалізації його продукції. Крім того, цей блок системи засобів маркетингу передбачає належні способи та методи створення збутового апарату, вибору посередників та управління ними, підготовки торговельних працівників, розміщення товарів у відповідних торговельних закладах, формування в кожному з них оптимального асортименту та номенклатури продукції, нагромадження необхідних та достатніх її запасів, організації транспортування і зберігання тощо.

Просування має на меті створення інформаційного взаємозв’язку підприємства зі своїм цільовим ринком. Тут головними інструментами маркетингу є реклама, пропаганда, стимулювання збуту та персональний продаж.

Ціноутворення полягає у методах визначення прейскурантних цін, знижок, умов оплати та торговельного кредитування покупців.

 

Характеристика продукту.

4. Стратегія каналу розподілу. Так звана стратегія проштовхування приділяє найбільшу увагу в маркетингових комунікаціях особистості торговельного посередника як головної дійової особи. За «стратегії витягування» користуються прямими засобами впливу на споживача.

5. Географічне розміщення (концентрація) споживачів. Що така концентрація менша, то важливішими стають такі засоби впливу, як реклама та пропаганда.

6. Процес прийняття рішень про купівлю. Тут у визначенні засобів впливу основним є розв’язання проблеми вибору між масовими та індивідуальними їх типами

 

52. Засоби маркетингових комунікацій: сутність, переваги, недоліки.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗАСОБІВ ВПЛИВУ маркетингової комунікації

53. Реклама: сутність, види, носії.

Нині реклама є найдійовішим, отже, і найширше використовуваним засобом впливу на споживачів у процесах маркетингових комунікацій. Водночас дуже не просто знайти визначення, яке б розкривало суть того, що в теорії і практиці називають рекламою. Як і щодо маркетингу в цілому, так і щодо реклами існує велика кількість різноманітних визначень. А тому, спираючись на характерні риси самої реклами, зазначимо, що реклама — це довільна платна форма неперсональної презен-тації та просування ідей, товарів, послуг через засоби масової інформації.

Функції роздрібної торгівлі

Роздрібні торгівці виконують низку функцій, які збільшують цінність надаваних ними товарів і послуг. Зазвичай це такі функції: - Забезпечення певного асортименту товарів і послуг. - Дроблення партій товару, що надходять у роздрібну торгівельну мережу. - Зберігання запасів. - Забезпечення сервісу. -Збільшення цінності товарів і послуг

Роздрібною вважається торгівля, в якій покупцем є кінцевий споживач, а не комерційне підприємство чи організація. На відміну від оптового продажу приводом для закупівлі в роздрібній торгівлі є задоволення особистих потреб покупця або членів його сім'ї за рахунок споживання купленого товару. Розбіжність у меті купівлі товару є суттєвою для маркетологів, оскільки купівельні мотиви є панівним чинником під час сегментації ринку і визначення цільової групи споживачів.

Роздрібні торгівці займаються торговою діяльності для отримання прибутку, однак є певні розбіжності в управління такими підприємствами, які відрізняють їх від оптовиків. Внаслідок особливого характеру своєї діяльності роздрібні торгівці ретельніше відстежують деякі показники ефективності. Характер більшої частини рішень роздрібного торгівця визначається рішеннями керівництва щодо очікуваного прибутку, оборотності товарних запасів, торгівельного асортименту, факторів місцезнаходження, зручності торгових точок і прогнозованого рівня обслуговування споживачів.

 

72. Конфлікти в каналах розподілення.

Оскільки канали розподілу складаються з кількох су­б’єктів, завжди наявні, на жаль, потенційні суперечності між ними щодо виконуваних функцій, розподілу доходів і прибутку, асортименту продукції та послуг, права прийняття рішень тощо. Через це одним із важливих аспектів управління каналами розподілу є виявляння можливих конфліктних ситуацій і запобігання таким.

У каналах розподілу можливі як горизонтальні, так і вертикальні конфлікти. Вертикальні конфлікти виникають між різними рівнями каналів (виробник — оптовик; оптовик — роздрібний торговець). Причини конфліктів можуть бути такі: - «обхід» суб’єктом каналу іншого учасника і продаж або купівля ним товару самостійно; - незгоди щодо розподілу прибутку між рівнями каналу; - думка товаровиробника, що торговці не приділяють необхідної уваги його товарам; -намагання посередника встановити контроль над ринком, відсунувши від цього процесу виробника.

Горизонтальні конфлікти виникають між посередниками того самого рівня з таких, головно, причин: - вихід посередника за межі свого району; - продаж різними посередниками тих самих видів і торгових марок товарів.

 

Інтенсивний збут.

Інтенсивний – передбачає розміщення та реалізацію виробів на будь-якому підприємстві роздрібної торгівлі, котре готове цим займатися. І сьогодні цей метод не втратив свого значення серед виробників дрібних та недорогих виробів масового вжитку– зубної пасти, господарчі товари, сигарети. При цьому підприємство виграє завдяки економії на широких масштабах в-ва, випускаючи продукцію великими серіями, що робить її доступною для багатьох споживачів. Зворотній бік – навряд чи виробник може розраховувати на сприяння збільшенню обсягів збуту через посередників. Фактично підприємство повинно самостійно рекламувати свою продукцію на ринку.

 

79. Селективний збут.

Обравши селективний розподіл продукції на ринку підприємство-виробник укладає угоду з двома або більше органіаціями роздрібної торгівлі, яким надаєтья виключне право реалізовувати продукцію в тому чи іншому регіоні. Звичайно цей метод використовується у великих містах, де є значний за ємністю ринок, а організація високого рівня обслуговування потребує участі декількох торгових підприємств.

 

80. Ексклюзивний збут.

Екскл.збут або збут на правах винятковості полягає у виборі якогось одного торгового посередника в даному геогр. регіоні, котрий продає продає продукцію підп-ва. Найчастіш йдеться про надання йому виняткового права. В цьому випадку фірма-посередник набуває статусу “уповноваженого дилера” підприємств-виробника.При такому збуті підприємство може розраховувати на підтримку з боку торг-х посередників у справі просування своєї продукції та збільшення обсягів збуту, наданні додаткових послуг. Отримавши від виробника виняткове право на реалізацію його виробів, торг. Посередник сам докладає зусиль для підвищення якості реклами, привер­нення уваги споживачів. Зараз ексклюзивний збут все частіше застосовується для збуту широкого асортименту збуту, а не лише на реалізацію високоякісної та дорогої продукції.

 

81. Організаційна побудова служби маркетингу на підприємстві. Ознаки побудови та організаційні форми управління.

Ефективна маркетингова діяльність підприємства неможлива без організації відповідних управлінських структур – відділів, бюро, секторів тощо. Їхня діяльність має базуватися на таких принципах:

Цілеспрямованість, чіткість побудови, точна визначеність напрямів діяльності, гнучкість, скоординованість дій, достатня фінансова забезпеченість як з погляду виконання маркетингових дій, так я мотивації праці працівників маркетингових служб, економічність, ВИСОКА КВАЛІФІКАЦІЯ КАДРІВ,активна політика,

Етапи організації маркетингової діяльності:

Дослідження ринку підприємства – аналіз підприємства, зясування концепції організації маркетингу – визначення цілей та завдань діяльності маркетингової організаційної структури – формування маркетингової організаційної структури – розподіл функцій між виконавцями – підбір працівників – розроблення та запровадження системи стимулювання праці – контроль.

 

82. Внутрішнє середовище маркетингової діяльності на підприємстві.

Іншим, не менш важливим об’єктом маркетингових досліджень, є мікросередовище підприємства. Тут найважливіши-ми аспектами досліджень є місія, мета і завдання підприєм-ства, що визначають його бізнес та місце на ринку; склад, кваліфікація, досвід і методи роботи керівництва, яке відпові-дає за правильний вибір сфери діяльності, загальні показники, що характеризують його величину, динаміку обсягів прода-жу, доходів, прибутку, іміджу; роль і місце маркетингу та інших підприємницьких функцій; розвиток корпоративної культури (системи цінностей, норм і правил поведінки на ринку) тощо.

Основне завдання досліджень навколишнього бізнес-середо­вища та мікросередовища підприємства — знайдення способів досягнення тривалого балансу інтересів окремих суб’єктів, що діють на тлі наявних сил та умов, ліквідація суперечностей між ними за рахунок творчого використання власного потенціалу. У зв’язку із цим важливим є таке: - урахування рівня досягнення і невдач, можливих ризиків підприємства на шляху до поставлених цілей; - здійснення процесу адаптації, тобто пристосування маркетингової стратегії підприємства до змін навколишнього середовища; - організація зворотного зв’язку, тобто наявність інформації від ринку стосовно наслідків реалізації маркетингових заходів підприємства.

 

 

Основні етапи еволюції концепції М.