Макроекономіка і економічна політика.

Одне з головних завдань макроекономіки - обґрунтування економічної політики та механізму управління економікою.

У зв'язку з тим, що макроекономічна наука формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні, вона може дати практичні рекомендації та пропозиції щодо активного впливу держави на економічні процеси і явища.

В макроекономіці виділяються такі основні засоби державного управління ринковою економікою:

- бюджет;

- податки;

- процентна ставка за централізованими кредитами;

- валютний курс;

- митні збори.

Різні комбінації цих засобів визначають конкретний зміст макроекономічної політики.

Завдання макроекономіста — чітко визначити стратегію розвитку національної економіки та її перспективу, розробити ефективну програму досягнення мети. Значення макроекономічної науки зростає у зв'язку з глибинними трансформаційними процесами, що відбуваються в Україні.

Держава змушена втручатись в економічні відносини і певним чином їх корегувати. Дії керівництва, спрямовані на стабілізацію і розвиток економічних відносин, називаються економічною політикою.

Держава встановлює “правила гри” на національному ринку, а саме визначає податкову політику, тарифні ставки, квоти, дотації, а також закони, згідно з якими діють учасники економічних відносин.

Мета економічної політики:

1. економічне зростання;

2. підвищення економічної ефективності виробництва на базі НТП;

3. економічна свобода;

4. повна зайнятість;

5. справедливий розподіл доходів;

6. соціальний захист.

Серед економістів склалось 2 підходи до моделі поведінки сучасних керівних структур:

Неокласичний чим менше керівництво втручається в економіку, тим краще. Прибічники класичної школи вважають, що ринок повинен сам розв’язувати власні проблеми.

Кейнсіанський ринок не в силах стабілізувати всі відносини і керівництво повинне шляхом фіскальних, кредитно-грошових та інших інструментів постійно регулювати економічні відносини.

Економічні функції уряду:

1. Регулювання ринкового механізму і встановлення “правил гри” на внутрішньому ринку – гарантія виконання законів, грошова політика, тощо.

2. Керівництво має “відновити недоліки ринку”, тобто забезпечити функціонування галузей, які не можуть регулюватися ринком (фундаментальна наука, військові галузі, соціальна і виробнича інфраструктура).

3. Перерозподіл доходів і забезпечення соціальних гарантій громадян – видатки по безробіттю, допомога малозабезпеченим, соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

 

60. Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витра­тами) і розподільчий метод (за доходами).

1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули:

 

ВВП = Σ (ВВ - МВ) + (ПП - С), (2.3)

 

де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

МВ — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії;

(ПП - С) — чисті продуктові податки. Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (МВ) товарів та послуг.

Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприєм­ствами-резидентами. (ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін., мито тощо).

2. Згідно з методом кінцевого використання (за витра­тами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів су­купних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

При розрахунку ВВП по витратам складаються витрати всіх економічних суб’єктів (домогосподарств, фірм, держави, іноземного сектора):

 

ВВП = С + Ig + G + Xn, (2.4.)

 

де C - consumption – споживання, т.т споживчі витрати домашніх господарств (населення);

Іg – investment gross— валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

G – government purchases – державні закупки товарів і послуг з метою задо­волення загальносуспільних потреб;

Xn — чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (Xn = ЕXP – IM).

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (С) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натураль­ній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домаш­німи господарствами для особистого кінцевого спожи­вання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резиден­тами даної країни за кордоном.

Державні закупки (G) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарст­ва. До них відносяться витрати на заробітну плату дер­жавних працівників і службовців, а також витрати, пов'я­зані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспіль­ного) споживання у приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на транс­фертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це дер­жавні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП.

Валові приватні внутрішні інвестиції включають капіталовкладення в основні (виробничі і невиробничі) фонди, запаси. Валові інвестиції — сума чистих інвестицій і амортизації. Чисті інвестиції збільшують запаси капіталу в народному господарстві. Придбання цінних паперів не відноситься до інвестицій.

Валові інвестиції (Іg) складаються із двох елементів:

Ig = In + Аm, (2.5)

 

де In - чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

Аm — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відно­влення зношеного капіталу.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що на­даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки та ін.

3. Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом вико­ристовують таку формулу:

 

ВВП = W + R + і + р + Аm + ІT, (2.6)

 

де W — це нарахована грошова винагорода за працю робітників, яка включає основну зарплату, додаткові виплати до заробітної плати, виплати на соціальне страхування, пенсійні фонди;

R – визначає рентні доходи, які отримують домашні господарства за здані в оренду землі, приміщення, житло та ін.;

і – процент у вигляді доходів від грошового капіталу, заощаджуваного домогосподарствами;

р — прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, товариств, корпорацій. Сюди відноситься: нерозподілений прибуток, податок на прибуток, дивіденди, інші доходи;

Аm — амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік;

ІT — непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів (акцизи, мито, ПДВ).

 

 

61. Сутність та модель мультиплікатора видатків. Вплив інфляції на мультиплікативний ефект.

Основным положением общей теории Кейнса является тезис о решающей роли инвестиций в определении общего объема занятости. Рост инвестиций означает вовлечение в производство дополнительных рабочих, что ведет к увеличению занятости, национального дохода и потребления. Первоначальное увеличение занятости, вызванное новыми инвестициями, обусловливает дополнительный рост занятости, вызванный необходимостью удовлетворения спроса дополнительных рабочих. Этот коэффициент дополнительного роста занятости Кейнс назвал мультипликатором, который показывает соотношение между ростом инвестиций с одной стороны, и ростом занятости и дохода - с другой.

При появлении или изменении автономных инвестиций происходят изменения в величине равновесного национального дохода. Мультипликатор инвестиций показывает, в какой пропорции итоговый прирост национального дохода оказывается больше исходного прироста автономных инвестиций.

По мнению Кейнса, исходное увеличение инвестиций приводит к увеличению доходов фирм, производящих инвестиционные товары (оборудование, стройматериалы и т. п.). Они, в свою очередь, расширяют собственное потребление, производство, занятость и предъявляют спрос на продукцию сырьевых и смежных отраслей. Рост занятости и доходов работников способствует расширению производства в отраслях, производящих потребительские товары. Таким образом, цепная реакция доходообразования и расширения производства захватывает все более отдаленные друг от друга отрасли. Возникает своего рода «эффект кругов по воде». Причем, чем шире становится этот процесс, тем «эффект возмущения» становится менее интенсивным. Затухание объясняется тем, что не весь полученный на каждом этапе доход тратится на новое потребление, т. е. становится снова чьим-то доходом. На каждом этапе часть полученного дохода сберегается и тем самым исключается из дальнейшего доходообразования. Таким образом, сила эффекта мультипликатора зависит от предельной склонности к потреблению и сбережению. При постоянном значении этих показателей определить мультипликатор не представляет труда.

Математически это можно выразить в виде формул, где

Y - национальный доход;

C - потребление;

I - инвестиции;

Iавт. - автономные инвестиции;

MPC - предельная склонность к потреблению;

MPS - предельная склонность к сбережению.

Доход равен расходам: Y = С + I(авт.)

Тогда прирост дохода равен сумме приростов потребления и инвестиций:

Y = С + I.

Используя формулу предельной склонности к потреблению: МРС = C / Y, получим:

C = Y * МРС.

Подставив полученное выражение С в предыдущее уравнение, получим:

Y = Y * МРС + I.

Отсюда: Y * (1 - МРС) = I.

И наконец:

Мультипликатор инвестиций показывает положительное воздействие инвестиций на все другие отрасли. Кейнс предлагал регулировать не только инвестиции, но и национальный доход. Средством для этого он считал налоги, требуя их повышения в целях изъятия сбережений для увеличения государственных инвестиций.