Механізм функціонування грошового ринку. Грошова пропозиція та грошові агрегати.

Гроші – це сукупність фінансових активів, які постійно використовуються для угод.

Ліквідність – це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод або без втрат перетворюватися в цей засіб.

Грошовими агрегатами називаються складові елементи грошової маси, умовно поділені по черзі убування ступеня ліквідності.

НБУ виділяє 4 агрегати грошової маси:

МО = готівкові гроші

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках

М2 = М1 + строкові депозити

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків + великі депозити з фіксованим терміном.

Грошова пропозиція складається з готівкових грошей поза банківською системою та депозитів. Вона регулюється НБУ.

Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод показує, скільки грошей економічний агент бажає мати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакції.

M^D_T – кількість грошей, що перебувають в обігу; Р – абсолютний рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.

Попит на гроші як активи випливає з їхньої функції як засобу заощадження. Відсоткова ставка визначає попит на гроні як активи.

Сукупний попит на гроші – це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів.

M^D=L(Y,i)=kY-hi

k та h – коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою.

Рівновага на грошовому ринку визначається так:

Банківська система та грошова пропозиція.

Банківська система складається з Нацбанку та комерційних банків. Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Комерційні банки виконують такі функції: залучають гроші на депозит; надають кредити. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша – відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів: 1) обов'язкових резервів, норма яких регламентується Нацбанком; 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно.

Загальна норма банківьких резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою

rr=R/D.

Друга – кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою

MC=D- R.

Головна особливість комерційних банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Здатність банківської системи примножувати початкову величину депозитних грошей визначається депозитним мультиплікатором (коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса за початкової зміни депозитних грошей на одиницю), який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчислюється за формулою

m_d=1/rr.

Але насправді грошова маса складається не тільки з депозитних грошей, а й з готівкових (МВ), тобто M^S=MB-D. За цих умов певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою

∆M^s=∆H∙m_m,

де ∆Н – грошова база (Н= MB+R),

m_m – грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса для здійснення активних операцій

,

де cr – коефіцієнт готівки, який розраховується як

cr=MB/D.

Грошова пропозиція складається з готівкових грошей поза банківською системою та депозитів. Вона регулюється НБУ.

Грошова пропозиція складається з готівкових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об’єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати:

МО = готівкові гроші (гроші поза банками);

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2 = М1+строкові депозити;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків + великі депозити з фіксованим терміном + рахунки небанківських фінансових установ.