Система права та система законодавства їх співвідношення.

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.

Основними елементами структури системи права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.

Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:

1. горизонтальна, тобто галузева

2. вертикальна, тобто субординаційна або ієрархічна

Система права:

Відображає внутрішню будову права, його зміст

Змістом є сукупність норм права

Відображає стан розвитку суспільних відносин.

Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права

Первинним елементом є норма права

(норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо

Система законодавства:

-Відображає зовнішню будову права, його форму

-Змістом є сукупність нормативно-правових актів

-Відображає волю законодавця

-Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства

-Первинним елементом є нормативно-правовий акт

- (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо

Між сис-мою П і сис-мою закон-во є відмінності. 1. Сис-ма П є невидимою, оск-и відбиває внутр-ню будову П, а сис-ма закон-во є видимою, зовн-ою формою системи П. 2. Сис-ма П є Сукуп-тю Пвих норм, а сис-ма закон-во — Сукуп-тю нормативно-Пвих актів. 3. В сис-мі П норми П логічно розподілені за галузями, підгалузями та інстит-ми. -У сис-мі закон-во норм-но-Пві акти об'єднані за галузями закон-во, які поділені на інст-ти закон-во.

5. Сис-ма П має лише галузеву, горизонт-ну будову, а сис-ма закон-во може мати будову і горизонт-ну (галузеве), і вертик-ну (ієрархічне). 6. Перв-ний елемент сис-ми П — норма П зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція,' санкція, а перв-ний елемент сис-ми закон-во — стаття закону, яка містить норм-не розпорядж-ня.

Поняття і форми реалізації права

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через вико­нання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання - це форма реалізації повноважних пра­вових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів.

Виконання - це форма реалізації зобов'язальних юри­дичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів.

Дотримання - це форма реалізації заборонних юридич­них норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утри­манні від заборонених діянь.

Застосування правових норм – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів).

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

-Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень.

-Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами – це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм.

• пасивна — припускає реалізацію норм.

Застосування права як особлива форма його реалізації

Застосування права – це державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків.

Застосування права має місце, коли:

· правовідносини у суб’єктів права не можуть виникнути без державно-владної діяльності компетентних органів.

· наявний спір чи якісь перепони на шляху до здійснення суб’єктивного права.

· особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

Використання права – форма реалізації уповноважуючих норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб’єктів, здійснюваній ними за власним бажанням. Уповноважуючі норми наділяють особу певними суб’єктивними правами.

Виконання права – форма реалізації зобов’язальних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, здійснюваній ними незалежно від їх власного бажання.

Дотримання – форма реалізації заборонних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів, утриманні від заборонених діянь.

Норма права - це логічно завершене правило поведінки, а стаття закону - це форма його викладу

Вибір, аналіз і тлумачення правової норми – на цьому етапі відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація.

Ухвалення рішення – цей етап передбачає винесення суб’єктом правозастосування індивідуально-конкретного владного припису про взаємні права та обов’язки осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права.

Правозастосовчий акт – індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом внаслідок вирішення юридичної справи.

Існує кілька класифікацій правозастосовчих актів:

за суб’єктами видання

за способом організації суспільних відносин,

за формою зовнішнього виразу

Характеристика стадій процесу застосування права

Процес застосування норм права може починатися з ініціативи органу чи особи, уповноваженої застосовувати правові норми, а також за вказівкою вищестоящого органу чи за заявою зацікавлених осіб, і являє собою систему послідовних дій, які називаються стадіями процесу застосування правових норм. Цих стадій є, на думку різних дослідників, від трьох до п'яти.

Перша стадія — це вихідна стадія процесу правозастосування, оскільки уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини у даній справі.

Друга стадія — це вибір норми права та її аналіз — перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб.

Третя стадія процесу застосування правової норми — це прийняття рішення у справі. Це заключна частина застосування правової норми. Вона базується на результатах, досягнутих на попередніх стадіях застосування правової норми.

Тлумачення правових норм поняття види та способи

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним.

Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регу­лювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин.

Індивідуальне тлумачення стосується кон­кретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нор­мою суспільних відносин.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легаль­ним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи по­садовою особою на підставі службового обов'язку.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків.

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології

2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами.

3) історико-політичне тлумачення — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття;