Характеристика форм державного устрою та політичного устрою

Форма державного устрою – це національна та адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державного управління та влади.

За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основні групи: унітарні, федеративні, конфедеративні.

Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету.

Унітарна держава має такі риси:

-єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи

-одну конституцію, єдину систему законодавства, єдине громадянство

-відсутність державного суверенітету

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація – це добровільне об’єднання відносно самостійних державних утворень в одну союзну державу.

Разом з тим, можна виділити риси, що характерні для більшості федера-тивних держав, а саме:

-територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, земель, республік

-верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам

-зовнішньополітичну діяльність тут здійснюють союзні органи,

До федеративних держав відносяться такі держави, як США, Бразилія, ФРН, Російська Федерація та ін.

Конфедерація – це юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів. При конфедеративному устрої члени конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

При порівнянні з федеративним устроєм конфедерація характеризується такими рисами:

-на відміну від федерації, не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів

-не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету

-держави можуть домовитись про існування єдиної грошової системи, єдиних митних правил тощо.

Конфедеративні держави не довговічні. Вони або розпадаються, або перетворюються у федерацію.

Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим.

Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичному режиму притаманні такі методи функціонування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав та інтересів.

Демократичний режим має такі ознаки:

-базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства

- свобода слова

-реально забезпечуються права і свободи громадян

-гарантується незалежне правосуддя.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована.

Авторитарний режим - така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки.

Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:

-повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям

-одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)

-позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися.

Характеристика основних теорій походження держави

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава).

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Держава виникає внаслідок божественної волі і відповідно влада в державі та її правителі є замісниками Бога на землі тому будь-яке посягання на владу є найтяжчим злочином проти Бога.

Договірна теорія (Г. Гроцій, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму.

Теорія насильства (Є. Дюринг) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших.

Космічна. Держава була занесена з космосу іншими цивілізаціями.

Представниками психологічної теорії, щовиникла в XIX ст., були Г. Тард, Л.И.Петражицький та інші. Вони пояснювали появу держави і права проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості визначених варіантів дії і відносин і ін.

Класова. (за цією теорією держава утворилась внаслідок появи різних класів,між якими виникали суперечності і для того щоб їх вирішити виникає клас управління)

Поняття та основні ознаки права.

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що встановлюються і забезпечуються державою та спрямовуються на врегулювання суспільних відносин. Сутність права – регулюванні суспільних відносин та організації управління суспільством.

Ознаки права:

1) встановлюється і санкціонується державою;

2) право є системою норм;

3) право є загальнообов’язковим;

4) формальна визначеність права;

5) право має загальний характер;

6) право охороняється державою.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини..

загальносоціальні (гуманістичну, організаторсько-управлінську, інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, пізнавальну), спеціальні юридичні (регулятивна (ста-тистична і динамічна), охоронна).

Загалом можна виділити такі ознаки права:

Нормативність. Право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини.

Право як регулятивна система складається з дозволів («можна»), заборон («не можна») і зобов’язань («потрібно»), що визначають загальні межі поведінки суб’єкта.

Формальна визначеність. Право – система формально визначених норм, тобто таких, у яких чітко визначається воля держави.

Системність. Право – це не просто сукупність норм, а визначена їхня система. Тільки в системі, у взаємозв’язку правові норми можуть виявити свої регулюючі властивості.

Санкціонованість державою. Право встановлюється державними органами. Кожен державний орган у межах своєї компетенції видає нормативні акти, в яких містяться норми права.

Обов’язковість. Право обов’язкове для виконання тими громадянами, організаціям чи органами держави, яким воно адресовано. У загальнообов’язковості офіційних розпоряджень виявляється суверенітет держави.

Забезпеченість силою державного примусу. Реалізація права гарантована державою.

Серед соціальних функцій права зазвичай називають гуманітарну, економічну, політичну.

До власне юридичних функцій права відносяться регулятивна і охоронна. Регулятивна функція права – напрямок правового впливу, що виражається у встановленні визначених правил поведінки. У її рамках виділяють регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну функції права. Перша здійснюється шляхом встановлення заборон, розпоряджень утримуватися від зазіхань на визначені суспільні відносини, поводитися пасивно.

Охоронна функція права – це напрям правового впливу, спрямований на охорону суспільних відносин, врегульованих правом.