Декларування виконує декілька основних функцій.

Одна з них — забезпечення митних органів необхідними відомостями про това­ри і транспортні засоби.

Інша — підтвердження декларантом пра­вомірності вчинених дій щодо товарів і транспортних засобів, які поміщаються під обраний режим.

Третя функція — контрольна.

На підставі декларування митні органи перевіряють відповідність заявлених у декларації відомостей про товари і транспортні засо­би фактичним даним.

Процедура декларування включає його форми і перелік даних та визначається KM України та іншими актами. Декларування транс­портних засобів, товарів і інших предметів, а також предметів між­народних, іноземних організацій і представництв проводиться безпо­середньо їх власником, або на підставі укладеного договору іншими підприємствами, які допущені у встановленому порядку митницею до декларування. Предмети, переміщувані через митний кордон України громадянами, декларуються цими громадянами. У більшості країн декларування здійснюється в двох формах: за вантажною митною декларацією або за товаротранспортними документами.

За загальним правилом місце декларування товарів визначається за місцем здійснення митного оформлення. Відповідно до ст.86 МК Товари і транспортні засоби, які переміщуються через митний ко­рдон України, декларуються митному органу, який здійснює мит­не оформлення цих товарів і транспортних засобів. При здійсненні декларування важливе значення надається термі­нам декларування. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом десяти днів з дати доставлен­ня товарів і транспортних засобів у митний орган призначення.

Декларування спричиняє певні правові наслідки. З моменту де­кларування виникають зобов'язання щодо сплати мита і податків. При виявленні недостовірного декларування декларація є доказом скоєного правопорушення.

1. Форми митної декларації.

Форми митного декларування безпосередньо визначені в МК України. Декларування проводиться шляхом заяви в установленій формі (письмово, усно і т.п.) точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів і про самі товари й інші предмети, інших необхідних для митного контролю і митного оформлення відомостей. Це про­водиться спеціальним документом, що дістав назву митної декла­рації. Відповідно до ч. 12 ст.1 МК України митна декларація — письмова заява встановленої спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади в галузі митної справи форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транс­портних засобів, які переміщуються через митний кордон.

Митне законодавство передбачає декілька варіантів процедури декларування:

1) шляхом подання в митний орган вантажної митної декла­рації ВМД. Застосовувана в Україні вантажна митна декларація (ВМД) відповідає зразкам, які використовуються у міжнародній практиці.

2) шляхом подання в митний орган письмової заяви, скла­деної в довільній формі, щодо товарів, з яких не стягуються мито і податки і не застосовуються заходи економічної політики;

3) за спрощеною формою відбувається декларування при пе­реміщенні фізичними особами товарів не з комерційною метою. Для декларування транспортних засобів, які переміщуються через мит­ний кордон фізичними особами, встановлена особлива форма де­кларації.

4) у разі, коли товари регулярно переміщуються через митний кордон України однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах, митний орган може дозволити такій особі подавати періодичну митну декларацію, яка оформляється на переміщен­ня товарів за певний погоджений з митним органом період.

5) до ввезення товарів на митну територію України декларантом може подаватися до відповідного митного органу попередня ми­тна декларація. Подання попередньої митної декларації при вве­зенні на митну територію України підакцизних товарів є обов'яз­ковим.

1. Правовий статус декларанта. Порядок отримання кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої на декларування.

МК у ст. 1 дає легальне визначення декларанта як юридичної чи фізичної особи, яка здійснює декларування товарів і транспор­тних засобів, що переміщуються через митний кордон України (ч.5 ст. МК), та декларування митної вартості — заява особи митному ор­гану за встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи формою відомостей щодо мит­ної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон Украї­ни чи по відношенню до яких змінюється митний режим (ч.6 ст.1 МК).

Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, крім того, можуть бути громадяни, уповно­важені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально засвідченими дорученнями.

Декларант має право: здійснювати ідентифікаційний огляд товарів та транспортних засобів, які він декларує, з дозволу митного органу брати проби та зразки товарів, бути присутнім при проведенні митного огляду, а також при взятті посадовими особами митного органу проб та зразків товарів, знайомитися з проведеними по ним дослідженнями, надавати документи та відомості необхідні для декларування.

Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі від­повідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщують­ся через митний кордон України, митним брокером чи іншою упо­вноваженою особою.

Важливим аспектом, який забезпечує функціонування підприємства, що здійснює декларування, є підготовка фахівців з декларування вантажів. Під­ставою для декларування такими особами є наявність у них Кваліфікаційного свідоцтва про визнання їх декларан­тами, а також зарахування їх до штату підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору. Митниця організує навчання осіб, уповноважених на декларування, а також проведення консультацій та прийняття іспитів у встановленому законодавством порядку. Для видачі Квалі­фікаційного свідоцтва в митниці створюється комісія, яка приймає іспити в кандидатів з метою визначення достат­ності їх рівня знань і кваліфікації для здійснення деклару­вання. Слід зазначити, що, якщо особа, уповноважена на декларування, збирається працювати в зоні діяльності ін­шої митниці, ніж та, де було отримане Кваліфікаційне сві­доцтво, вона повинна скласти іспит та отримати таке свідо­цтво в митниці, у зоні діяльності якої має намір працюва­ти. При цьому раніше видане свідоцтво не скасовується.

1. Взяття проб і зразків товарів.

З метою здійснення митного контролю та митного оформлення товарів митним органом за вмотивованим письмовим розпорядженням керівника відповідного митного органу або його заступника можуть братися проби та зразки зазначених товарів для дослідження (аналізу, експертизи).

Під зразком товару варто розуміти одиницю продукції, що є тотожною по структурі, складу і властивостям усієї партії товару. Під пробою розуміється оптимально необхідна частина зразка товару, тотожна по складу і властивостям всьому об'єкту дослідження.

Взяття проб і зразків товарів для проведення їх досліджень здійснюється вибірково митними органами в рамках процедур митного контролю та митного оформлення. Метою досліджень зразків товарів та інших предметів є встановлення їх виду та найменування при вирішенні питань класифікації товарів згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Зразки відбираються у разі виникнення сумнівів у правильності декларування товарів чи неподання до митних органів необхідних для митного оформлення документів, пов'язаних з досягненням мети досліджень зразків товарів та інших предметів.

Проби та зразки товарів беруться у мінімальній кількості, що забезпечує можливість проведення їх дослідження (аналізу, експертизи) за нормативами, затвердженими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Дослідження проб і зразків здійснюється у необхідний для його проведення термін, який не повинен перевищувати одного місяця з дня надходження проб і зразків до лабораторії, а також терміну зберігання товару. Дослідження проб і зразків товарів, що швидко псуються, здійснюється негайно.

Декларанти зобов'язані сприяти посадовим особам митних органів під час взяття проб та зразків товарів і здійснювати за свій рахунок вантажні та інші необхідні операції. Окрема митна декларація на проби та зразки товарів не подається за умови, що відомості про них будуть наведені в митній декларації, яка подається щодо всіх товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Митні органи мають бути ознайомлені з результатами проведених досліджень (аналізу, експертизи) проб та зразків товарів, що перебувають під митним контролем, взятих іншими органами державного контролю, а також декларантами. Митним органам також повинні надаватися копії результатів таких досліджень (аналізів, експертиз).

Рішення, прийняте митним органом на підставі результатів проведеного лабораторного дослідження, доводиться до відома власника вантажу.

Контрольні проби і зразки опломбовуються (запечатуються) і зберігаються у лабораторії протягом двох місяців. Протягом цього терміну власник вантажу має право оскаржити рішення митного органу у судовому порядку.

Витрати по відбору проб і зразків відносяться на осіб, що мають повноваження у відношенні товарів. Витрати на проведення дослідження, несуть митні органи, крім випадків, коли дослідження проводиться по ініціативі особи, що має повноваження щодо таких товарів.

1. Митні пільги передбачені МКУ. (розділ ХІІ, главі 50 ст. 286 – 301).

Митні пільги є важливим інструментом тарифного регулюван­ня. Митні пільги — встановлене законодавством звільнення (повне або часткове) осіб, що переміщають через митний кордон товари або інші предмети, від митних платежів. Митні пільги також ви­значаються як встановлені на умовах взаємності або в односторон­ньому порядку пільги щодо переміщуваних через митний кордон товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зниження ставки мита, встановлення квот на префе­ренційне ввезення (вивезення) товарів. Прийнято розрізняти митні пільги та митні тарифні пільги.

Митні пільги не можуть носити індивідуально­го характеру, тому що надаються виключно шляхом прийняття відповідного закону. Підставою для надання митних пільг може бути або належність особи до осіб, які мають на це право згідно зі своїм правовим статусом (представники іноземних держав та їх співробіт­ники і інші іноземні особи), або факт переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, ввезення на митну те­риторію яких або вивезення за їх межі цієї території дозволяється законодавством України за умови несплати мита, зниження ставок мита, встановлення тарифних квот (тарифні пільги). До першої ка­тегорії належать митні пільги для представників іноземних дер­жав та їх співробітників та інших іноземних осіб. Питання надан­ня цих пільг регулюється МК України. Так, відповідно до глави 54 МК України митні пільги надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, представництвам іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном.

Митні пільги також поширюються на переміщення дипломатичної пошти та консульської валізи іноземних держав через митний кор­дон України. Дипломатична пошта та консульська валіза іноземних держав, що переміщується через митний кордон Украї­ни, не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню. Також відповідно до ст.67 МК України митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їхніх сімей, які прямують разом з ними.

МК України, як вже було зазначено, встановлюються тарифні пільги. Відповідно до ст. 334 МК — тарифні пільги (тарифні преференції) — це пільги, що надаються Україною у про­цесі реалізації її зовнішньоекономічної політики на умовах взаємності чи в односторонньому порядку щодо товарів, які переміщуються че­рез митний кордон України, такі як звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або встановлення тарифних квот на ввезення товарів. Встановлення преференцій у рамках митного союзу або зони вільної торгівлі має свої підстави, порядок та правила. Так, звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або застосування тарифних квот на преференційне ввезення товарів, які походять з держав, що утво­рюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі, вста­новлюється на підставі відповідних міжнародних договорів України.

1. Переміщення дипломатичної пошти і консульської валізи через митний кордон України.

Згідно ст. 291 МК України дипломатична пошта та консульська валіза іноземних держав, що переміщуються через митний кордон України, не підлягають ні розпечатуванню, ні затриманню. За наявності достатніх підстав вважати, що консульська валіза містить товари, не зазначені в частині третій цієї статті, митний орган може зажадати розпечатання валізи уповноваженими особами цієї іноземної держави у присутності посадових осіб митного органу. У разі відмови від розпечатання така валіза повертається до місця відправлення.

Всі місця, що становлять дипломатичну пошту та консульську валізу, повинні мати видимі зовнішні ознаки, що свідчать про їх характер.

Дипломатична пошта може містити виключно дипломатичні документи та товари, призначені для офіційного користування, а консульська валіза - тільки офіційну кореспонденцію та документи або товари, призначені виключно для офіційного користування.

Згідно з митними правилами України митне оформлення дипломатичної пошти, пошти представництв міжнародної організації, консульської валізи, що ввозяться на митну територію України, здійснюється прикордонною митницею, через яку вони переміщуються.

Міжнародні норми, що встановлюють особливості переміщення дипломатичної пошти та консульської валізи визначені у статті 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 1961 року та статті 35 Венської конвенції про консульські зносини 1963 року.

1. Розпорядження товарами, транспортними засобами і грошовими коштами.

Правові аспекти порядку розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем, визначені ст. 172-174 МК України. Товар може перебувати під митним контролем до 6-ти місяців, зберігатися на митному ліцензійному складі до 3-х років, якщо вартість зберігання товару перевищує його заявлену вартість — товар за рішенням арбітражного суду переходить у власність власника складу. Після закінчення строків зберігання на складі товар має бути оформлений у митному відношенні та випущений для вільного використання на території України.

МК також дозволяє переміщення товару між митними ліцензійними складами, але відлік строку відбувається з дня первинного заявлення товару на складі. Існує також відповідний порядок переміщення товару між митними ліцензійними складами.

Разом з тим, розуміння поняття «розпорядження товаром, що перебуває під митним контролем» не можна звужувати тільки до питання продажу товару, за яким не звернувся власник після попередження його. Це поняття стосується більше етапу переходу права власності від першого власника товару, який розмістив товар на складі, до власника складу, коли розмір плати за зберігання починає перевищувати вартість товару. Власник складу реалізовує товар та відшкодовує митному органу відповідні платежі.

Кошти, одержані від реалізації товарів, за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення строків зберігання, після вирахування сум належних податків і зборів, виплати комісійної винагороди підприємству торгівлі, яке реалізувало зазначені товари, а також відшкодування витрат на зберігання цих товарів, їх оцінку, сертифікацію, транспортування, проведення, у разі необхідності, аналізів та експертиз, надсилання їх власникам відповідних повідомлень зберігаються на депозитному рахунку відповідного митного органу.

Кошти, одержані від реалізації товарів і транспортних засобів, конфіскованих за рішенням суду, а також товарів, від яких власник відмовився на користь держави, після відшкодування витрат, зазначених у частині першій цієї статті, та виплати комісійної винагороди підприємству торгівлі перераховуються до Державного бюджету України.

 

1. Зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів.

Обов'язковому переданню на склад митного органу підлягають такі товари (крім валютних цінностей): не пропущені на митну територію України внаслідок установлених законом заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України й не вивезені за межі митної території України в день їх ввезення;що ввозяться громадянами на митну територію України й підлягають обкладенню податками та зборами, якщо останні не сплачено; якщо до закінчення строку зберігання на складі тимчасового зберігання не були задекларовані власником або вповноваженою ним особою до відповідного митного режиму; заявлені до митного режиму відмови на користь держави.

Як склади митних органів можуть використовуватися визначені митним органом приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, що належать митним органам й спеціально обладнані для зберігання товарів і транспортних засобів.

Робота складу митного органу повинна бути організована таким чином, щоб увезення на склад і вивезення зі складу товарів здійснювалися відповідно до вимог митного законодавства, а порядок зберігання товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем та унеможливлював надходження (вилучення) товарів поза митним контролем.

Строк зберігання товарів і транспортних засобів під митним контролем на складі митного органу обчислюється з дати їх фактичного передання на зберігання, тобто з дати оформлення первинного документа про прийняття товарів на зберігання.

У разі неналежного зберігання товарів на складі митного органу начальник митного органу несе відповідальність, установлену законодавством України. Приміщення складу митного органу (крім критих і відкритих майданчиків) повинні відповідати певним вимогам: бути ізольованими від інших службових і допоміжних приміщень, доступ на склад митного органу особам, які не забезпечують його роботи, забороняється, мати огороджувальні конструкції, що забезпечують належне зберігання, а також міцні стіни, перегородки, перекриття підлоги й стелі.

1. Митний перевізник.

Митний перевізник – це підприємство, що здійснює перевезення між митними органами товарів без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів у митний орган призначення, передбачених пунктами 1,2,4 частини першої статті 164 Митного кодексу (а це – подання власникам товарів (уповноважених цією особою) гарантій митним органам, охорона й супровід товарів митними органами, перевезення на умовах конвенції МДП (TIR (фр.

Transports International Routiers, «Международные дорожные перевозки»), має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим органом центральної виконавчої влади в галузі митної справи. Митним перевізником може бути лише підприємство резидент.

Поняття митного перевізника вичерпно дається у статті МКУ – це підприємство, що здійснює перевезення між митними органами товарів без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів у митний орган призначення, має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим органом центральної виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до положень МКУ, нема обмежень для застосування гарантії митного перевізника для будь-якого виду транспорту. Тобто митним перевізником, може бути будь-яке підприємство, яке безпосередньо надає транспортні послуги та здійснює перевезення вантажів між митними органами України.

Митний перевізник це юридична особа, або громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Основні вимоги, які висуваються до митного перевізника, викладені в розділах 2,3 Ліцензійних умов. Ліцензійні умови містять загальні відомості про умови провадження діяльності митного перевізника без посилань на конкретні документи. Вимоги до провадження посередницької діяльності митного перевізника встановлені в Умовах проведення діяльності митного перевізника та містять організаційні, кваліфікаційні, технологічні вимоги.

Використання послуг митного перевізника при проведенні зовнішньоекономічної операції має ряд позитивних моментів: підприємцям не потрібно вносити грошову заставу, надавати банківську гарантію, застосовувати супровід транспортного засобу з вантажем підрозділами митної варти, а значить не потрібно вилучати з обороту фінансовий капітал, значно зменшується час, витрачений на проходження митних процедур на кордоні. Перевізник зі статусом і ліцензією митного перевізника самостійно гарантує доставлення вантажу між митницями. З іншого боку держава теж має позитивні моменти – надійне доставлення вантажів у митниці призначення та профілактика контрабанди та порушення митних правил.

Розвиток інституту митного перевізника сприяє збільшенню обсягів переміщуваних вантажів, спрощенню проходження митних формальностей, сприяє конкуренції як на ринку надання послуг в галузі митної справи, так і послуг з перевезення вантажів.

1. Митна статистика.

Важливим напрямом митної справи є митна статистика. Відповідно до ст. 303 МК України завданнями митної статистики є:

1) об'єктивний та достовірний облік даних про переміщення товарів через митний кордон України; збирання, формування, опрацю­вання, узагальнення, всебічний аналіз та зберігання статистичної інформації з питань митної справи та зовнішньої торгівлі това­рами;

2) подання статистичної, довідкової, аналітичної інформації з питань митної справи та зовнішньої торгівлі товарами органам державної влади в порядку, встановленому законом;

3) захист статистичної інформації, яка відповідно до законодавства України не підлягає розголошенню.

Митна статистика є складовою частиною загальнодержавної си­стеми статистичного обліку і звітності. Відповідно до визначених завдань митна статистична інформація формується, узагальнюється, аналізується митними органами і використовується в інтересах змі­цнення зовнішньоекономічних зв'язків, поліпшення тарифного та нетарифного регулювання, подальшої інтеграції України у загаль­носвітову систему економічних відносин.

Митна статистика складається з митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики. Відповідно митна статис­тика зовнішньої торгівлі являє собою узагальнену та відповідним чином систематизовану інформацію про переміщення товарів че­рез митний кордон України. Вона формується, узагальнюється та аналізується ДМСУ на основі даних, які містяться у вантажних митних деклараціях. Потім ці дані використовуються відповідними органами державної влади для здійснення контролю за надходженням пода­тків, зборів та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету України, валютного контролю, аналізу стану зовнішньої торгівлі України, її торговельного і платіжного балансів та економіки в ці­лому.

Для формування митної статистики використовуються докумен­ти та відомості, які подаються до митних органів юридичними та фізичними особами згідно з нормами МК України, якими визначається порядок здійснення митного контролю та митного оформ­лення.

1. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності.

В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу Укра­їни (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка ґрунтується на Гар­монізованій системі опису та кодування товарів. Усі товари, що під­лягають митному контролю та оподаткуванню, систематизуються за розділами, групами, товарними позиціями і товарними субпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармоні­зованою системою опису та кодування товарів.

Застосовувана в Україні, як і в більшості цивілізованих країн світу, Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності та­кож створена на основі Гармонізованої системи, її шестизначного коду. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяль­ності (далі — УКТЗЕД) складається на основі Гармонізованої си­стеми опису та кодування товарів. В Українській класифікації то­варів зовнішньоекономічної діяльності товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Ведення УКТЗЕД передбачає: відстежування змін та доповнень до міжнародної основи УКТЗЕД, пояснень та інших рішень щодо тлумачення цієї основи, які приймаються Всесвітньою митною організацією; деталізацію УКТЗЕД на національному рівні та введення додаткових одиниць виміру; розроблення пояснень та рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування УКТЗЕД; прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТЗЕД; поширення інформації, що стосується застосування УКТЗЕД; ведення та зберігання еталонного примірника УКТЗЕД (у паперовому та електронному виглядах); організацію роботи з видання і поширення УКТЗЕД та По­яснень до УКТЗЕД; здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТЗЕД.

Митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

1. Поняття і класифікація нетарифних обмежень.

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким ростом імпорту. Основним завданням нетарифних обмежень є не лише посилення конкурентних позицій країни імпортера, але й захист національного виробництва, охорона життя та здоров’я населення країни, навколишнього середовища, моралі, релігії та національної безпеки. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і відносно експортних операцій, також для захисту національного ринку.

Найбільш поширеною класифікацією нетарифних обмежень є розподіл їх на паратарифні заходи, фінансові заходи, заходи контролю над цінами, заходи автоматичного ліцензування, монополістичні заходи, заходи кількісного контролю, технічні заходи.

Паратарифні заходи – це платежі та збори, які збільшують вартість ввізного товару на додаткову величину (крім мита), що стягуються з товару, який перетинає митний кордон. Ці платежі та збори оплачує імпортер. По мірі зниження мита та пов’язаного з цим падіння фіскальних митних доходів держава найбільш широко застосовує паратарифні заходи для поповнення своїх фінансових надходжень.

Фінансові заходи – це заходи, що регулюють доступ імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів, а також умови платежу. Фінансові заходу можуть збільшувати вартість імпорту. До фінансових заходів, наприклад, належать вимоги попередньої оплати вартості імпорту або сплати імпортних податків, у тому числі шляхом відкриття попередніх імпортних депозитів, оплати готівкою, попередньої оплати митних податків.

Заходи контролю над цінами – впроваджуються з метою підтримки та стабілізації внутрішніх цін, а також для попередження та відвернення збитків, які можуть бути заподіяні нечесною торговою практикою іноземних конкурентів. До наведених заходів, наприклад, належать: адміністративне фіксування цін – цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера, приймаючи до уваги внутрішні ціни виробника та споживача, встановлює верхню та нижню межу цін, або пов’язують їх з цінами на світовому ринку; «добровільне» обмеження експортних цін – це захід, відповідно до якого експортер погоджується підтримувати ціну на свої товари не нижче певного рівня.

Монополістичні заходи – це регулюючі заходи, які надають виключні права певній групі суб’єктів господарської діяльності. Основними видами таких заходів є державна монополія на імпорт певних товарів (в деяких випадках аналогічна монополія може надаватись і підприємствам приватного сектору) та примусове обслуговування вітчизняними підприємствами (в певних випадках вітчизняні підприємства мають право користуватися лише послугами національних транспортних, страхових та інших компаній.

Заходи кількісного контролю – це в першу чергу квотування та ліцензування імпортних та експортних операцій. Кількісні обмеження – квотування (по фізичному обсягу або по вартості), а також ліцензування (вимога отримання спеціальних дозволів при поставці певних товарів, а іноді і в певні країни або із них).

Технічні заходи базуються на контролі якості, характеристики товару, що включає застосування адміністративних вимог, термінологію, символи, перевірку та методи перевірки, вимоги до упаковки, маркіровки.

Оцінка ступеня впливу нетарифних обмежень на зовнішню торгівлю представляє собою більш складну категорію, ніж оцінка впливу тарифних заходів. На відміну від тарифних заходів, які встановлюються урядом, нетарифні заходи можуть встановлюватись рішенням державних органів і місцевими органами, тобто діють на самих різноманітних рівнях.

1. Нетарифні обмеження, що застосовуються Україною.

9 стаття Митного кодексу України передбачає можливість застосування нетарифних методів регулювання ЗЕД. Нетарифні методи регулювання - це адміністративні заходи, які застосовуються при проведенні контролю товарів що імпортуються або експортуються.

Основними нетарифними обмеженнями. Що застосовуються Україною є: