Створення і діяльність уцр. Характеристика універсалів Центральної Ради.

В ніч з 3 на 4 березня була створена УЦР. Головою був М.Грушевський, а заступники С.Єфремов і Винниченко.

10 червня 1917р. УЦР проголосила І Універсал в якому проголошувалася автономія України зі своїм сеймом і законом.

15 червня 1917р. було створено генеральний секретаріат на чолі з Винниченком.

3 липня ІІ Універсал в якому питання автономії країни відкладалося до установчих зборів

У ІІІ Універсалі надавалася соціально-економічна програма:

- Скасування поміщицького землеволодіння;

- 8-годинний робочий день

- Встановлення державного контролю над виробництвом

- Забезпечення українському народові демократичних прав і свобод.

11 січня 1918р. – ІV Універсал в якому проголосилась Незалежність.

Боротьба за владу в Україні. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, поява двох центрів державності і взаємовідносини між ними.

17 грудня 1917р. більшовики скликали в Київ І Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, солдатських, селянських депутатів на якому планували проголосити владу Рад. УЦР своїх прихильників взяти участь у роботі цього з’їзду, так що в результаті серед 2500 делегатів виявилося лише 60 більшовиків. З’їзд пройшов за сценарієм УЦР; делегати підтримали політику Ради і засудили ультиматум Раднаркому.

Не зумівши реалізувати свій задум у Києві, більшовики разом з лівими есерами, декількома українськими соціал-демократичними і безпартійними переїхали до Харкова. Там 21-25 грудня 1917р. був проведений І Всеукраїнський з’їзд Рад, у роботі якого брали участь, в основному представники Рад Донецького і Криворізького басейнів.

Зовнішня політика УНР. Брест-Литовська мирна угода. Початок німецько-австрійської окупації.

Брестський мир 1918 року – мирний договір між Українською Народною Республікою. Привід для початку переговорів щодо миру з Центральними державами дали більшовики. 20 листопада 1917 року в штабі німецьких військ у Брест-Литовську вони почали переговори з представниками айстро-німецького перемир’я терміном на 28 днів.

21 грудня 1917р.-3 січня 1918р. УЦР направила делегації УНР, що була обрана на раді представників управління Української партії і соціал-демократичної на передоднівідїзду делегація отримала роз’яснення позиції України на переговорах від М Грушевського.

Делегація мала добитися включення до складу УНР українських земель, що знаходились під владою Австро-Угорщини.

Брестський договір передбачав урегулювання питання про звільнення окопованих областей;

Установлення дипломатичних і консульських відносин. Брестський мир регулював господарські відносини і взаємний обмін товарами між Україною і нинішнім союзом.

Сутність Брест-Литовського договору:

Німеччина та Австро-Угорщина визнавали незалежність УНР і зобов’язалися в обмін масове постачання продовольства та сировини надати УЦР військову допомогу в боротьбі з більшовиками.

Причини поразки Української Центральної Ради.

Причини поразки УЦР:

1. Розкол в Українському суспільному русі, непорозуміння між окремими політичними партіями і діячами

2. Політична недосвідченість лідерів

3. Відсутність збройних сил

4. Утопізм соціально-економічного законодавства особливо в аграрній сфері

5. Відсутність ефективних органів управління на місцях, нерозвиненість системи самоуправління, повноваження центру та регіонів

6. Невідповідність між курсом на побудову паралельної республіки та політичною реальністю 1917-1918рр.

7. Непідготовленість народних мас до самостійного національного життя

8. Незацікавленість сусідніх з УНР держав в існуванні незалежного українського державного організму.

Проголошення УкраїнсьськоїГетьманської державі(Гетьманат).Внутрішня і зовнішня політика гетьманського уряду.

 

Квітня 1918 року Павло Скоропадський, гідний представник гетьманського роду, сміливий генерал, взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів.

Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. Згодом багато писали й говорили про те, що цей з'їзд було інсценовано, але сучасники бачили серед його делегатів лише незначну кількість людей у піджаках, основну масу становив натовп «дядьків у свитках», та й представляли вони вісім різних губерній. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж самого дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з «Законами...», вся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася у руках Гетьмана. Гетьман призначав отамана (голову) Ради Міністрів, затверджував склад кабінету, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був верховним головнокомандувачем. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю – авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

Травня 1918 року відбувся з’їзд заводчиків, фабрикантів, фінансистів, великих землевласників, який схвалив гетьманський переворот. Близько 1 тисячі його делегатів заявили про готовність усіма силами сприяти утворенню нового державного, громадського й економічного ладу Української держави. Для консолідації сил заможних верств суспільства вони утворили «Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства» (Протофіс). Цей з’їзд показав, що режим П. Скоропадського підтримують не тільки хлібороби-землевласники, середня інтелігенція, кадети, а й великі промисловці.

Гетьман намагався силою влади й помірними реформами загасити революційне полум’я, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду. Якихось серйозних протестів населення не було, крім деякого невдоволення з боку патріотично налаштованої національної преси й інтелігенції. Зміна влади прямо не загрожувала українській державності, бо Гетьман неодноразово наголошував на необхідності її зміцнення, консолідації суспільства. Водночас, мирний перехід повноважень до Гетьмана свідчив, що населення України очікувало на подолання анархії, наведення порядку, забезпечення стабільності в економіці й суспільному житті.

В умовах конспірації гетьманці не могли підшукати кандидата на посаду голови кабінету міністрів. Ним було призначено М. Устимовича — близьку до гетьмана, але мало відому в українських колах людину, який і скріпив документи від 29 квітня 1918 року. Він не зумів підібрати собі міністрів, бо деякі діячі, насамперед з партії соціалістів-федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося зробити цього й наступному голові уряду — професорові історії та права М. Василенку. Як із прикрістю писала пізніше Л. Старицька-Черняхівська, соціалісти-федералісти «побоялися забруднити свою соціалістичну чистоту», їм не вистачило патріотизму піднятися над своїми партійними амбіціями й об'єднатися в ім'я української державності. Від соціалістів-федералістів погодився увійти до кабінету М. Василенка лише Дмитро Дорошенко - представник давнього старшинського роду, нащадок брата гетьмана Петра Дорошенка. Він став міністром закордонних справ. Показовим є те, що і наступний голова гетьманського уряду Федір Лизогуб також походив із старовинного українського роду.