Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Модель оцінки ризику проекту.Стр 1 из 3Следующая ⇒
Кількісна оцінка ризику полягає у наданні ризику числового значення. Проведення цієї оцінки є особливо важливим, коли існує можливість вибору конкретного управлінського рішення із сукупності альтернативних варіантів. Існує безліч спеціальних методів оцінки ризику у підприємницькій діяльності, найбільш поширеними з яких є: статистичний метод, метод аналізу доцільності витрат, метод експертних оцінок, аналітичний метод та метод використання аналогів. Сутність статистичного методу полягає у вивчені статистики втрат і прибутку, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення ймовірності події та установлення ризику Головними інструментами цього методу розрахунку ризику є: ймовірність настання випадкової події, середнє очікуване значення досліджуваної випадкової величини, дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення та коефіцієнт варіації. Під ймовірністю появи випадкової величини як міри ризику (R) мається на увазі ймовірність виникнення збитків або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом: R = р(x), (1) де х – випадкова величина збитку; Р(х) – ймовірність виникнення збитку. Ще одним показником статистичного методу є середнє очікуване значення випадкової величини (в деяких джерелах – математичне сподівання), яке представляє собою середньозважене значення величини події, що пов’язана з ризиковою ситуацією: де хі – значення випадкової величини; і = 1,2,…, рі – відповідні ймовірності. Цей показник вимірює результат, який ми очікуємо в середньому. Він є узагальненою кількісною характеристикою і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу підприємства. Для остаточного рішення необхідно виміряти коливання можливого результату, можливі відхилення очікуваного значення від середньої величини. З метою визначення цих коливань звичайно обчислюють дисперсію або середньоквадратичне відхилення. Дисперсія (σ 2) – це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних: де х – очікуване значення для кожного випадку спостереження; x – середнє очікуване значення; n – кількість випадків спостереження (частота); р – ймовірність виникнення ситуації ризику. Цей показник характеризує розсіювання значення випадкового параметра від його середнього значення.
Дисперсія має розмірність квадрата випадкової величини. Тому у тих випадках, коли бажано, щоб оцінка розсіювання мала розмірність випадкової величини, обчислюють середнє квадратичне відхилення. Середньоквадратичне відхилення (σ) – це корінь квадратний з дисперсії: Економічний сенс середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в тому, що воно є характеристикою конкретного ризику, яка показує середнє можливе коливання визначеного параметра навколо його середньоочікуваного значення. Це положення дозволяє використовувати середньоквадратичне відхилення як показник ступеня ризику з погляду ймовірності його реалізації. Коефіцієнт варіації (V) – це відношення стандартного відхилення до середнього очікуваного значення, виражене у відсотках: Коефіцієнт варіації – величина відносна, тому на її розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За його допомогою можна порівнювати мінливість показників, виражених у різних одиницях виміру. Чим більший коефіцієнт, тим більший розкид значень показників і тим більш ризикованим є проект, що аналізується. Вченими встановлено таку якісну оцінку різних коефіцієнтів варіації: – до 10% – слабке коливання; – від 10% до 25% – помірне коливання; – понад 25% – високе коливання Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) – це розробка комплекту технологічної документації і забезпечення виробництва засобами технологічного оснащення тобто як, чим, де і коли виготовити виріб. Трудоємкість і тривалість ТПВ залежить від типу виробництва. Так, питома вага ТПВ у загальній трудоємкості підготовки виробництва складає: 1) в одиничному виробництві – 20-25% 2) в серійному – 50-55% 3) в масовому – до 70% Технологічна карта – це основний документ ТПВ, де встановлюються параметри технологічної підготовки, а саме: обладнання, оснащення, розряди робіт, норми часу. Операційна технологічна карта застосовується на всіх типах виробництва. Маршрутна технологічна карта – основний технологічний документ, що визначає послідовність проходження виробу по цехах і дільницях, в якій міститься перелік технологічних операцій із зазначенням обладнання, технологічного оснащення, розрядів робіт і норм часу. Маршрутні технологічні карти застосовуються переважно в дрібносерійному й одиничному виробництві.
Важливим етапом технологічної підготовки виробництва є проектування та виготовлення технологічного оснащення. До нього входять:– технологічне обладнання, – оснастка, – інструменти, – засоби механізації та автоматизації виробничих процесів. Їх вибір здійснюється з урахуванням конструктивно-технологічних особливостей виробу, типу виробництва, об’ємів випуску нової продукції. Чим більший об’єм випуску продукції, тим економічніше використання спеціальної оснастки, тому що витрати швидко скуповуються за рахунок зниження трудоемкості виконання операцій. Виготовлення технологічного оснащення – одна з найбільш трудоемких і вартісних частин ТПВ. Види обладнання визначаються типом виробництва. При виборі необхідно враховувати: відповідність розмірів обладнання розміру оброблюваних деталей; відповідність продуктивності обладнання кількості деталей, що підлягає обробці. Кількість технологічного обладнання визначається за формулою: N = (Тр • V): (Фр.ч. • З) Тр – трудоємкість одиниці виробу; V – кількість виробів у шт.; Фр.ч. – корисний фонд робочого часу обладнання в одну зміну; З – кількість змін. Фр.ч. = (Д - Нд) • t • Кр Д – кількість календарних днів у році; Нд – кількість неробочих днів у році; t – тривалість робочого дня в годинах; Кр – коефіцієнт, який враховує час перебування обладнання на капремонті,... Кр = 0,9-0,95. Вартість обладнання визначення за формулою: Вбал. = Цо + Втрансп. + Вмонт.
Вбал. – балансова вартість обладнання; Цо – оптова ціна підприємства; Втрансп. – витрати на доставку по факту; Bмонт. – витрати на встановлення обладнання на робочому місці. Вибір підйомно-транспортного обладнання залежить від типу виробництва та характеру розміщення обладнання. Як транспортні засоби, використовуються ручні та електричні вагонетки, підйомники, транспортери, автокрани та інші. Необхідна кількість транспортних засобів, задіяних на регулярних вантажопотоках, визначається за формулою: N = Q: Пр • Фк де Q – вантажопотік за розрахунковий період; Пр – годинна продуктивність транспортних засобів; Фн – корисний фонд роботи транспортних засобів. Організація технологічної підготовки виробництва. У промисловості функціонують 3 системи організації ТПВ: централізована, децентралізована, змішана. Централізована система організації ТПВ передбачає концентрації всіх технологій підприємства у відділі головного технолога. Перевагою її є більш широка можливість поліпшення організації інженерних робіт, їх механізації та автоматизації. Ця система застосовується в масовому серійному виробництві. Децентралізованою називається система ТПВ, при якій весь комплекс технологічної підготовки виконується силами цехових технологів або цехових технологічних бюро. Відділ головного технолога при цьому здійснює обмежене число загальних функцій, а саме: а) методичне керівництво ТПВ;
б) типізація технологічних процесів; в) стандартизація оснащення; г) дотримання технологічної дисципліни на підприємстві. Ця система застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві, де є великий об’єм робіт з технологічної підготовки через часту зміну об’єктів виробництва. При змішаній системі організації ТПВ штат технологів ділиться на 2 частини: 1) відділ головного технолога, який розробляє технологію на стабільну, основну продукцію підприємства; 2) цехові технологи, що розробляють технологію на частозмінювану і разову продукцію. Змішана система застосовується переважно на серійному виробництві. Типізація технологічних процесів – система розробки раціональної технології, яка базується на створенні груп конструктивно-технологічно подібних деталей. Типізація складається з 2-х етапів: класифікація деталей по групах конструктнвно-технологічної подібності та вибір так званого типового представника групи. За типовим представником розробляється типова технологія для всієї групи деталей, тобто одна технологічна карта й одна технологія. Врахування особливостей конкретної деталі в типовій групі здійснюється за допомогою поправочних і проектувальних коефіцієнтів. Одним з головних завдань технологічності виробництва є вибір оптимального варіанту технології на конкурсній основі. Для цього використовується порівняльний техніко-економічний аналіз, в основі якого – технологічна собівартість. Існує 2 ситуації вибору в умовах технологічних рішень, які не потребують додаткових капітальних вкладень і які потребують їх. При порівняльному аналізі немає необхідності проводити по елементний розрахунок усіх калькуляційних статей витрат, що входять у технічну собівартість. Розраховуються тільки ті витрати, які змінюються при зміні технологічного процесу, тобто які є різними у різних варіантах технологій. Такий розрахунок і дає нам так звану технологічну собівартість – суму витрат, які залежать від прийнятого варіанту технології. Умовно-постійні витрати не залежать від обсягу виробництва та розраховуються в цілому за рік по підприємству, а умовно-змінні – залежать від коливань обсягу виробництва (ЗП основних робітників). Розрахунок технологічної собівартості для першої ситуації (без капітальних вкладень). Для кожного варіанту технології визначається технологічна собівартість:
С/Втех. = Взм. • V + Bпост. С/В Ітех. = Взм.І • V I + В Іпост. С/ВІІтех. = В ІІзм. • VІІ + В ІІ пост. Розрахунок технологічної собівартості для другої ситуації з додатковими капітальними вкладами – методом приведених витрат.ПВ = С/Втех. + Ен • К Економічно-оптимальним варіантом технологій є варіант з найбільшими приведеними витратами: ПВІ = ВІзм. • V + ВІпост. + Ен • (КІзм. • VІ + КІпост.) ПВІІ = ВІІзм. • V + ВІІп + Ен • (КзІІ • VІІ + КІІп)
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 181; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.14.240.178 (0.019 с.) |