Україна в роки німецької окупації. Українська державність.Репресії. Геноцид.

Україна в роки німецької окупації

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: - Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрія";

- Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;

- більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;

o прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до "теорії расової винятковості німецької нації" українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окутті в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові - понад 160 тис осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

Щоб забезпечити більш "ефективну" експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.

 

Рух опору.Радянські партизани.УПА

В Україні, як і в усій Європі, рух Опору поділявся на дві течії: радянську та націоналістичну. Підпільний опір окупантам почався в Україні з перших днів війни. Його розвитку сприяла та обставина, що німці не мали сил і можливості постійно контролювати кожен населений пункт України. Разом із тим далеко не вся територія країни могла бути використана для активного партизанського руху. Волинь, Полісся і Карпати, через свої природні умови, стали центрами озброєного опору окупантам.

Радянські партизани

До вересня 1941 р. в Україні були створені 33 підпільні обкоми партії і 3,5 тис. диверсійно-партизанських груп. Німці змогли виявити і розгромити підпільників. Так, до літа 1942 р. з 3,5 тис. вищезазначених груп залишилося тільки 22. Проте на початок 1942 р. на території України діяло більше 90 партизанських загонів. Вони були підпорядковані Москві, звідки отримували все необхідне для ведення бойових дій. У червні 1943 р. в Москві був організований Український штаб партизанського руху, начальником якого став полковник НКВС Т. Строкач. У місті Енгельс Саратовської області була створена спеціальна школа з підготовки партизанських командирів, підривників, зв'язківців, диверсантів

У лютому-березні 1943 р. здійснив свій знаменитий рейд по Карпатах найчисленніший із партизанських загонів - С. Ковпака.

Українська Повстанська Армія

14 жовтня 1942 р. - створення Української Повстанської Армії (УПА).

Влітку 1941 р. на Волині сформувався досить великий український партизанський загін під командуванням Т. Боровця (Бульби). Боровець оголосив себе головним отаманом України і продовжувачем справи С. Петлюри.

Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич,.

УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів.

 

38.Відновлення народного господарства в Україні 1945-1950-ті рр.

У березні 1946 р. Верховна Рада УРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. План передбачав менше ніж за 5 років відбудувати зруйновані райони країни, відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку.

Особливості відбудови в Україні:

1) значні масштаби відбудовчих робіт, більше ніж в будь-якій іншій країні Європи;

2) розрахунок лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. "Холодна війна" робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги;

3) при відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень);

4) відбудова здійснювалась централізовано за чітким державним планом;

5) економіка України відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того завдяки розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та Казахстані доля України в загальносоюзному виробництві знизилась з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 p.;

6) вагома роль адміністративно-командної системи. Саме вона давала змогу за короткий проміжок часу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси на певному об'єкті;

8) ускладнення процесу голодом 1946-1947 pp.;

9) нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.

39.Хрущовська "відлига"(1953-64рр.)

1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи.

Спроби економічних реформ
Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР. У промисловості:

ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи (загалом 105);

розширено права республіканських і місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

за п'ятирічним планом і планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) зі сповільненням темпів розвитку галузей групи "А" (виробництво засобів виробництва).

У сільському господарстві:

підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

сільському населенню видано паспорти;

вжито заходів із побільшення колгоспів для створення великих колгоспних господарств.

У соціальній сфері:

§ проведено пенсійну реформу 1956 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів — в 1,5 раза;

§ скорочено робочий день до 7 годин;

§ підвищено заробітну платню робітникам і службовцям;

Політична опозиція 1960 -1980-х рр.

Оппозиционное движение

В 60-80 г.г. в оппозиционном движении появляются новые направления:

Национально-освободительное (В. Мороз, Л. Лукьяненко) – Его участники были сторонниками независимой Украины, свободного развития украинского языка и культуры.

Правозащитное (Н. Руденко, П. Григоренко, В. Черновил, С. Хмара и др.). Выдвигали требования соблюдения в СССР и УССР основных прав человека.

Религиозное (И. Тереля, В. Романюк). Требовали свободы вероисповедания, восстановления УГКЦ и других запрещенных конфессий.

Как и в предыдущий период, оппозиционное движение разнообразное по социальному составу, использует различные мирные формы борьбы:

акции протеста (премьера фильма «Тени забытых предков» в сентябре 1965 года превратилась в протест против незаконных арестов диссидентов).

письма протеста в различные высокие партийные и правительственные инстанции СССР и УССР

издание и распространение материалов, разоблачающих политику советского режима («самиздат» и «тамиздат»).