Найдавніше населення на території сучасної України.

Найдавніше населення на території сучасної України.

Пралюди вперше з’явилися на території України близько 1млн років тому. Найдавнішою пам’яткою в Україні є стоянка біля с.Королеве в Закарпатті. Кісток найдавніших мешканців Україні поки що знайти не пощастило. Та вчені припускають, що це були пітекантропи. Для пітекантропів характерне використання вогню, хоча вони не вміли добувати його, та виготовлення знарядь праці оббиванням каменів. Основним знаряддям було ручне рубило, яким і кололи, і різали, і трубали. Використовували й дерев’яні знаряддя, зокрема, списи. Пітекантропи не будували жител, постійно пересуваючись у пошуках їжі. Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с.Рокосове в Закарпатті, с.Лука-Врублівецька на Дністрі та Амвросіївка в Донбасі. Заселення України відбувалося через Балкани й Центральну Європу. Щоправда, деякі вчені вважають можливими й інші шляхи – через Кавказ.

Наступниками пітекантропів уважають палеоантропів, або неандертальців (150-40 тис. років тому). На території України виявлено чимало стоянок неандертальців (до 200). Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму. Пристосовуючись до суворого клімату, неандертальці часто оселялися в печерах. У місцевостях, де не було печер, неандертальці споруджували житла з кісток мамонтів або каміння. Почали користуватися одягом, оволоділи вмінням добувати вогонь. Найпоширенішими знаряддями були гостроконечники та скребла.

Людина розумна (кроманьйонці) в Україні з’явилася 40-35 тис. років тому. Вже були знаряддя спеціального призначення: скребачки для обробки шкури, різці для роботи з кісткою, різноманітні ножі, наконечники списів; крім кам’яних, уже були знаряддя з кістки й рогу – голки, шила; різноманітні прикраси й речі ритуального призначення – браслети, намиста, статуетки, ударні палиці. Досліджено кількасот стоянок пізнього палеоліту. Провідним заняттям людини розумної було полювання.

Трипільська культура.

Утвердження на проукраїнських територіях відтворювального господарства пов’язують з носіями трипільської культури. Розвкіт цієї археологічної культури припав на добу енеоліту.

Назва трипільська культура, так само, як і назва її носіїв, умовна. Вона походить від назви с.Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19ст. український археолог Вікентій Хвойка виявив решки життєдіяльності давніх хліборобів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я й опанували величезні простори Лісостепу України від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та Степового Причорномор’я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тисячоліття до н.е. до середини 3 тисячоліття до н.е. Основу господарського життя носіїв трипільської культури становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. Трипільці сіяли ячмінь, просто, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом. Відомо також, що племена трипільців розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Трипільці виготовляли глиняний посуд у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. Трипільська людність жила сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше – у племена.

Спершу поселення трипільців були невеликими. У них мешкало по 50-60 осіб. Будинки розташувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали споруджувати велетенські селища – протоміста, у яких мешкало до 10 тис. душ. Протомісто Майданецьке на Черкащині займало площу 300-400 гектарів і складалося майже з 2 тис. жител.

 

Античні міста в Північному Причорномор’ї і Криму.

Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї і Криму історики відносять д середини 7ст. до н.е. При цьому користуються зазвичай терміном колонізація. До переселення на чужину греків спонукали різні причини, одна з яких – прагнення до збагачення через розвиток торгівлі: на нових землях переселенці закладали місця – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів. З-поміж причин називають пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, в ній мало орної землі, корисних копалин, інших природних багатств, а також втечу від злиднів на Батьківщині.

Першою грецькою колонією на півдні сучасної України вважають поселення на острові (за тих часів – півострові) Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7ст. до н.е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви Дніпра – Борисфен). Протягом 6-5 ст. до н.е. грецькі переселенці оволоділи всім північним узбережжям Чорного моря. Найвідомішими з грецьких колоній були: Тіра – біля гирла р.Тірас(Дністер) (на місці сучасного Білгорода-Дністровського); Ольвія – на правому березі Бузького (Буго-Дністровського) лиману; Пантікапей – на Керченському півострові (на мисці нинішньої Керчі); Херсонес Таврійський – в околицях сучасного Севастополя; Керкінітида – уздовж Каламитської затоки Чорного моря (на місці сучасної Євпаторії).

Державне життя античних міст Північного Причорномор’я і Крима складалося так само, як в Греції. Кожне місто було окремою державою-полісом. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність від тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали. За устроєм грецькі поліси в Північному причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.

Українські землі в контексті об’єднання Литви і Польщі.

Козацько-гетьманська держава наприкінці XVll- на початку XVlll ст.

Формування української національної держави у 1648-1657 рр. є дуже складною проблемою в українській історіографії. Піднявшись 1648 р. на визвольну війну під проводом гетьмана Б. Хмельницького, український народ вигнав з рідної землі польську адміністрацію, що потягнуло за собою необхідність негайного створення власної національної держави.

ЇЇ організаторами стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за побудову своєї держави з перших же днів війни. Уже в травні 1648 р. з багаточисельних джерел до Польщі почали находити відомості, що Б. Хмельницький створює удільне князівство зі столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 р. Б. Хмельницький повідомив комісарів польського короля про свій намір створити незалежну українську державу.

Перед українською державою відразу постали два завдання: внутрішнє — забезпечити нормальне функціонування економічної системи, правопорядок, захист українського народу; зовнішнє — захист незалежності і територіальної цілісності. Ознаками прояву державної влади в Україні тоді були: органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи. Формування української держави здійснювалося в обставинах ведення бойових дій, що обумовлювало її форму, тобто: феодальна верхівка пристосовувала для виконання державних функцій вже готову, перевірену на практиці військово-адміністративну, полково-сотенну організацію козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об’ єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для всіх повстанських сил, але й єдиною політико- адміністративною та судовою владою в Україні. Їй не була підвладна тільки церква. Мова йде про військово-адміністративну владу Запорізької Січі, яка стала моделлю відновленої української держави.

 

Напад Німеччини на СРСР

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР на трьох стратегічних напрямках. Група армій «Південь», яка повинна була окупувати Україну, скаладалося з трьох німецьких і двох румунських армій, а також танкової групи та механізованого корпусу угорської армії. Групі армій «Південь» протистояли 80 дивізій Київського особливого й одеського військових округів, розгорнутих у перший день війни відповідно у Південно-Західний і Південний фронти. Ці фронти за живою силою і технікою відчутно переважали противника. Зокрема, вони мали 5625 танків проти 850 в групі армій «Південь» і 2700 літаків проти 1300. Вся ця перевага зникла відразу після початку воєнних дій. У перші години війни противник завдав бомбового удару по 66 аеродромах Південно-західного фронту і вивіз з ладу 579 літаків. Залишилося тільки 359 машин, придатних до бою. Їх довелося перебазувати на далекі тилові аеродроми. У районі Луцьк-Броди-Дубно розгорілася танкова битва. Радянські танкові корпуси зазнали втрат, які перевищували втрати противника у 20 разів.

Червоноармійці, озброєні переважно трьохлінійками, не могли боротися на рівних з німецькими автоматниками. Не маючи досвідченого керівництва, вони легко піддавалися паніці і постійно протраплялися в «котли». За три тижні боїв зі 170 дивізій діючої армій на радянсько-німецькому фронті боєздатність зберігали тільки 70. Ворог просунувся на південному напрямку на глибину до 600км і вийшов на підступи до Києва й Одеси. У вересні німці форсували Дніпро. На армії Південно-Західного фронту насунулася загроза оточення. Однак Сталін наказав утримувати Київ. 15 вересня чотири армії опинилися в «котлі». Більшої катастрофи історія війн не знала. У середині жовтня бої розгорнулися вже на підступах до Харкова і на Донбасі.

Тобто вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні - Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.

 

Оппозиционное движение

В 60-80 г.г. в оппозиционном движении появляются новые направления:

Национально-освободительное (В. Мороз, Л. Лукьяненко) – Его участники были сторонниками независимой Украины, свободного развития украинского языка и культуры.

Правозащитное (Н. Руденко, П. Григоренко, В. Черновил, С. Хмара и др.). Выдвигали требования соблюдения в СССР и УССР основных прав человека.

Религиозное (И. Тереля, В. Романюк). Требовали свободы вероисповедания, восстановления УГКЦ и других запрещенных конфессий.

Как и в предыдущий период, оппозиционное движение разнообразное по социальному составу, использует различные мирные формы борьбы:

акции протеста (премьера фильма «Тени забытых предков» в сентябре 1965 года превратилась в протест против незаконных арестов диссидентов).

письма протеста в различные высокие партийные и правительственные инстанции СССР и УССР

издание и распространение материалов, разоблачающих политику советского режима («самиздат» и «тамиздат»).

Найдавніше населення на території сучасної України.

Пралюди вперше з’явилися на території України близько 1млн років тому. Найдавнішою пам’яткою в Україні є стоянка біля с.Королеве в Закарпатті. Кісток найдавніших мешканців Україні поки що знайти не пощастило. Та вчені припускають, що це були пітекантропи. Для пітекантропів характерне використання вогню, хоча вони не вміли добувати його, та виготовлення знарядь праці оббиванням каменів. Основним знаряддям було ручне рубило, яким і кололи, і різали, і трубали. Використовували й дерев’яні знаряддя, зокрема, списи. Пітекантропи не будували жител, постійно пересуваючись у пошуках їжі. Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с.Рокосове в Закарпатті, с.Лука-Врублівецька на Дністрі та Амвросіївка в Донбасі. Заселення України відбувалося через Балкани й Центральну Європу. Щоправда, деякі вчені вважають можливими й інші шляхи – через Кавказ.

Наступниками пітекантропів уважають палеоантропів, або неандертальців (150-40 тис. років тому). На території України виявлено чимало стоянок неандертальців (до 200). Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму. Пристосовуючись до суворого клімату, неандертальці часто оселялися в печерах. У місцевостях, де не було печер, неандертальці споруджували житла з кісток мамонтів або каміння. Почали користуватися одягом, оволоділи вмінням добувати вогонь. Найпоширенішими знаряддями були гостроконечники та скребла.

Людина розумна (кроманьйонці) в Україні з’явилася 40-35 тис. років тому. Вже були знаряддя спеціального призначення: скребачки для обробки шкури, різці для роботи з кісткою, різноманітні ножі, наконечники списів; крім кам’яних, уже були знаряддя з кістки й рогу – голки, шила; різноманітні прикраси й речі ритуального призначення – браслети, намиста, статуетки, ударні палиці. Досліджено кількасот стоянок пізнього палеоліту. Провідним заняттям людини розумної було полювання.

Трипільська культура.

Утвердження на проукраїнських територіях відтворювального господарства пов’язують з носіями трипільської культури. Розвкіт цієї археологічної культури припав на добу енеоліту.

Назва трипільська культура, так само, як і назва її носіїв, умовна. Вона походить від назви с.Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19ст. український археолог Вікентій Хвойка виявив решки життєдіяльності давніх хліборобів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я й опанували величезні простори Лісостепу України від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та Степового Причорномор’я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тисячоліття до н.е. до середини 3 тисячоліття до н.е. Основу господарського життя носіїв трипільської культури становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. Трипільці сіяли ячмінь, просто, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом. Відомо також, що племена трипільців розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Трипільці виготовляли глиняний посуд у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. Трипільська людність жила сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше – у племена.

Спершу поселення трипільців були невеликими. У них мешкало по 50-60 осіб. Будинки розташувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали споруджувати велетенські селища – протоміста, у яких мешкало до 10 тис. душ. Протомісто Майданецьке на Черкащині займало площу 300-400 гектарів і складалося майже з 2 тис. жител.