Політизація національного руху в Галичині (1890-1914рр.)

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на території України значного зростання зазнав український національно-визвольний рух. Cистема політичних партій і організацій на західноукраїнських землях почала формуватися наприкінці XIX ст.
У жовтні 1890 р. прихильники радикально-демократичної течії скликали свій з'їзд у Львові, на якому була створена перша легальна українська політична організація — Русько-українська радикальна партія. Серед її засновників були І.Франко, М.Павлик, Є.Левицький, В.Охрімович. Згодом почали вживати назву Українська радикальна партія (УРП). Партія проголосила парламентаризм одним із найважливіших принципів своєї діяльності.
У національному питанні ця партія виступала за розвиток автономії і за піднесення почуття національної самосвідомості. Виступаюли проти москвофілів. У 1905 р. на з'їзді УРП було схвалено нову програму, в основу якої покладена ідея поєднання соціально-визвольної боротьби українського народу. Програма включала вимогу загального виборчого права, свободи зборів, слова, науки і преси. УРП домагалася скорочення робочого дня для робітників, заборони дитячої праці. Партія порушувала питання передачі землі селянам 3 1907 р. УРП здійснювала свою політику в парламенті в контакті з націонал-демократами.
У 1900 р. засновано організацію «Січ», яка проголосила своїм завданням фізичне виховання молоді.
У вересні 1899 р. у Галичині утворилася Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку очолили С. Штик, В. Охрімович. Вона стала секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. Тому за політичну платформу було прийнято програму австрійської соціал-демократії. Партія відстоювала соціалістичні позиції, видавала свою газету «Воля».
Українські соціал-демократи негативно ставились до москвофілів, критикували Українську радикальну партію. Межею остаточного переходу українського національно-визвольного руху до політичної діяльності ряд дослідників вважають появу двох політичних партій, які виникли майже одночасно на українських землях. На установчому з'їзді у Львові в грудні 1899 р. за ініціативи М. Грушевського, І.Франка, К.Левицького була заснована Українська національно-демократична партія (УНДП). Її керівний орган очолив Ю. Романчик. Згідно з рішенням з'їзду нова політична організація отримала назву Українське національно (народно)демократичне сторонництво.
Водночас до своїх першочергових вимог партія відносила національно-територіальну автономію українських земель у складі Австро-Угорщини. З українських частин австрійської держави, мала бути створена окрема національна провінція із своїм сеймом.
Новостворена політична організація об'єднала соціально-демократичних і ліберально-центристських засадах значну частину української інтелігенції, духовенства, міщанства та селянства Вона відразу привернула до себе увагу західноукраїнської спільноти і зайняла домінуюче місце в українському політичному русі.
В 1896 р. окремі представники духовенства створили Католицький русько-народний союз. Його засновниками були О. Барвінський, Н. Вахнянин, А. Шептицький та ін. Програмні завдання партії ґрунтувалися на визнанні австрійського уряду і місцевої адміністрації і передбачали низку суспільно-господарських реформ.
Отже, в 90-х роках XIX ст. в основному завершився процес формування партійне-політичної системи українців в Австро-Угорщині, відбулося організаційно-політичне оформлення українського руху на заході України. Найвпливовішою в українському партійному спектрі була УНДП, яка займала центристську позицію. Важливами були і дві ліві організації — УРП і УСДП. Усі ці партії відстоювали парламентські форми діяльності, пропонували свої шляхи розв'язання соціально-економічних завдань.

26. Україна в роки Першої світової війни (1914-1918)
Під натиском Німеччини, 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 1914р. Німеччина оголосила війну Росії та Франції.
В серпні – вересні 1914 російські війська завдали великої поразки австро-угорським військам на східноєвропейському театрі війни, оволоділи частиною Галичини і всією Буковиною. Німеччина змушена була перекинути значні сили з Західного фронту, щоб врятувати Австро-Угорщину від повного розгрому. Російські війська перемогли німецько-австрійське війська під час Варшавсько-Івангородської операції (вересень – листопад 1914р.).
В 1915р. головним фронтом І світової війни був Східний фронт. Російська армія змушена була залишити Галичину, Польщу, Литву, фортецю Брест-Литовськ і закріпитися на лінії від верхів’я Дністра до Ризької затоки. Але вирішальних успіхів Німеччина все таки не досягла: Росія не була виведена з війни.
В 1916 р. розпочався наступ російських військ у Галичині. В результаті цього прориву російські війська знову досягли Карпат. Оборонну політику царизму з великим ентузіазмом підхопили буржуазні партії Росії.. Ліва частина соціал-демократів – більшовики зайняли інтернаціоналістську позицію. Вони були проти підтримки царизму у війні і висунули гасло поразки «свого» уряду і перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Іншу тактику зайняла друга частина російських соціал-демократичних партій. Вони за рядом позицій збігалася з офіційною урядовою лінією.
Українській політичні партії розпочали пошуки найбільш раціональної орієнтації. З початком війни активізувало свою діяльність Товариство українських поступовців (ТУП), що об’єднало найбільш активну частину національної інтелігенції, серед якої була і частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). 30 липня 1914 р. ТУП виступило з декларацією «Війна і українці» за підписом С.Петлюри, редактора «Украинской жизни», що видавався в Москві.
1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну українську раду, до якої ввійшли представники трьох головних українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Головою Ради було обрано К. Левицького. Головна українська рада мала захищати й репрезентувати інтереси українського народу в Австро-Угорщині.
4 серпня 1914 р. у Львові з ініціативи Д.Донцова і В.Дорошенка, було створено Союз визволення України (СВУ). До його складу ввійшли члени УСДРП, «Спілки», групи українських есерів, представники інших партій та організацій. Сам Союз вважав себе представником інтересів великої України перед центральними державами та перед усім європейським світом і розглядав себе як зародок майбутнього українського уряду.
На початку війни російській армії вдалося здійснити ряд успішних операцій про австро-угорських військ. Після Галицької битви (10серпня-13 вересня 1914р.) російські війська зайняли всю Східну і частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівці. Після захоплення ці землі були перетворені на генерал-губернаторство. Однією із складових політики нової адміністрації визнали боротьбу із “мазепинцями”: закрито українські установи, книгарні, бібліотеки, школи, товариства. Почалися арешти і висилки українців до Сибіру. За короткий термін часу вислали понад 12 тисяч осіб.
У 1915р. у Відні було засновано Загальну Українську Раду – координаційний орган. Програма нової організації передбачала створення самостійної Української держави та автономії для українців в межах Австро-Угорщини. Однак виконати свої зобов’язання їм не далося. У жовтні 1916р. завдяки Німеччині було проголошено самостійність Польщі, а Галичині надано широку автономію без поділу на землі польські і українські. Фактично це означало повну владу на цих землях поляків. Тому Президія Загальної Української Ради склала свої повноваження. Головна роль перейшла до Української Парламентської Ради, яку очолив Ю. Романчук.
У 1914р. був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Його основу складала молодь спортивно-громадянських організацій “Сокіл”, “Січ” та “Пласту”. 25 вересня 1915р. легіон у складі (2.5 тис.) прийняв участь у бою на Ужоцькому перевалі Карпатських гір. У липні 1915р. було створено 1 полк УСС з особовим складом 2200 вояком, який очолив отаман Г. Коссак. Активної участі в боях до 1916р. він не приймав.
Україна виявилася театром воєнних дій у Першій світовій війні. На території України розтягнувся Південно-Західний фронт від Іван-города до Кам’янця-Подільського загальною довжиною 450 км.

27. Становлення нової української держави за Центральної Ради
Важливою подією в історії України стала перша світова війна, під час якої у воюючих країнах загострилися численні економічні, політичні та національні суперечності. Розділена між державами-суперниками, Україна в перші роки війні була дуже зруйнована.
У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії. В лютому 1917 р. тут було повалено самодержавство.
Історичні події надали Україні шанс визволитися з-під гніту.
У Києві 4 (17) березня 1917 р. зібралися представники українських політичних партій, професійних, культурних, студентських організацій і товариств, які вирішили утворити єдиний керівний орган для організації, репрезентації й координації національно-політичного життя України. Цим органом стала Центральна Рада. Її головою обрали українського вченого М.Грушевського.
Важливою подією стало скликання Центральною Радою Всеукраїнського конгресу в Києві 17-24 квітня. Конгрес вимагав у Росії автономії України, визначення її території..
Головною метою діяльності Центральна Рада визначила здобуття єдності українського народу, відродження національної державності – соборності України шляхом переговорів з Тимчасовим урядом.
Центральна Рада 10 (23) червня видала Перший універсал, у якому закликала населення до самостійного будівництва національної української державності.
Центральна Рада стала широким представницьким органом, справжнім парламентом, де повинні були захищатися інтереси всіх націй, соціальних груп та верств населення України.
Наприкінці червня 1917 р. згідно з першим універсалом був створений Генеральний Секретаріат як уряд автономної України. Головою став В.Винниченко, секретарем – П.Христюк. До складу уряду входили такі генеральні секретарства: внутрішніх справ (В.Винниченко); військових справ (С.Петлюра); земельних справ (В.Садовський); фінансових справ (Х.Барановський).
В Україні швидкими темпами відбувалося національне відродження. Перестають діяти заборони щодо української мови і культури. У Києві була відкрита перша українська гімназія.
В Україні на той час діяли три різні системи управління. Верховну владу формально здійснював тимчасовий уряд, який призначав своїх комісарів і чиновників. Друга система – це Ради, очолені більшовиками, меншовиками, есерами. Третя – Центральна Рада з її місцевими органами – радами, управами, спілками.
У липні делегація Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, що прибула у Київ, погодилася визнати центральну Раду і Генеральний секретаріат своїми крайовими органами в Україні.
Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище політичних сил у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв’язку з жовтневими подіями Центральна Рада 7 (20) листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, але у федеративному союзі з Росією.
У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила, що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з “крайовими республіками”, які виникли на території Росії. Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком як найвищий орган влади і відповідно не визнали Центральної Ради, то вона розпочала з ними боротьбу.
Проте 4 (17) грудня 1917 р. Раднарком РФСР видав “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради”. Заявляючи, що “рада Народних Комісарів признає українську Народну Республіку, її право зовсім відділитися від Росії”, РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дії Центральної Ради та її уряду в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України.
Тоді Центральна Рада 9 (22) січня 1918 р. приймає Четвертий універсал. В ньому зазначалося, що Україна не хоче війни, не претендує на ніякі чужі території. Оскільки у складі Росії України не могла мати справжньої волі, то “однині УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою”.
Україна, зазначалося в Четвертому універсалі, хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатись у внутрішнє життя України. До скликання парламенту – Установчих зборів – влада тимчасово буде здійснюватися Центральною Радою та її виконавчим органом – Радою Народних Міністрів. Раді Народних Міністрів було доручено самостійно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру.
В універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто постраждав від війни. Проголошувалася націоналізація “найважливіших галузей торгівлі". Встановлювалися монополія держави на зовнішню торгівлю, контроль держави над усіма банками. З цього часу кредити банків повинні були надаватися “головним чином на підтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні”.
Проголошення суверенної УНР викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали велика кількість держав у всьому світі.
Проте у січні російські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова розпочали наступ на Центральну Раду.
Об’єднані російсько-українські радянські війська 26 січня (8 лютого) 1918 р. після завзятих боїв і багатогодинного артилерійського обстрілу зайняли Київ.
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет, а 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція УНР. Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади – на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча вручена Всенародним Зборам, виконавча-Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному суду.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи – у громадах (сільських і міських), волостях, землях.
Парламент країни – Всенародні Збори – мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: депутат від 100тис. жителів строком на три роки. Конституція повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період – період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер та була доброю правовою основою держави.

28. Українська Народна Республіка (УНР)
Украї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що існувала в 1917–1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки за результатами Ризького договору 1921 року була анексована між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого.