Життя Г. С. Сковороди. Філософія Г. С. Сковороди. Значіння Г. С. Сковороди. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Життя Г. С. Сковороди. Філософія Г. С. Сковороди. Значіння Г. С. Сковороди.



Життя Г. С. Сковороди. Єдиним, але вельми славетним діячем науки у Слободській Україні був Григорій Савич Сковорода — великий філософ і богослов, перший самостійний філософ не тільки в Україні, але і в Росії, бо таким його признала тепер і російська філософічна наука. Родився Г. С. Сковорода у 1722 р. у Гетьманщині у с. Чернухах і був сином козака Лубенського полка, значить, козачого роду, і ім'я його батька Сави я знайшов у компуті (спискові) козаків Лубенського полка. Іще малим хлопчиком він співав на клиросі, бо мав гарний голос. Батько оддав його по його охоті в науку до Київської Духовної Академії, де він гарно учився, але його було вибрано у півчі у царську капелу в Петербург, де воцарилася Лиза-вета Петрівна, котра дуже любила свою капелу. Цариця через якийсь час поїхала до Києва, і туди знов в Академію поступив Г. С. Сковорода, щоб продовжувати там своє учення. В Академії у початку XVIII ст. професором філософії і богословія був славетний Феофан Прокопович 279, котрий стояв за відродження богословської науки, а в часи Сковороди вельми звісний Георгій Кониський; у нього Сковорода слухав лекції по філософії, котра мусила доводити чоловіка до самопізнання й свідомості своїх обов'язків. Значить, Академія мала вплив на розвій філософсько-богословських погля­дів Сковороди. У Г. Кониського Г. С. Сковорода міг зацікавитися піїтикою, духовними віршами і драмами. Лекції по богословію він слухав у С. Ляско-ронського. Г. С. Сковорода пройшов усі класи в Академії, навіть і бого­словський, але не скінчив Академії, бо йому саме тоді трапився щасливий случай поїхати за кордон: він поїхав з генералом Вишневським в Венгрію, де була російська православна церква і куди його й призначили для цер­ковної служби. Звідтіля він їздив до Відня, до Офену, Пресбурга й інших міст, знайомився з тамошніми ученими. Він добре розмовляв по латині, і по-німецьки, досить розумів грецьку мову і в зносинах з освіченими і вче­ними людьми багато пізнав такого, чого б не міг узнати у Росії і на Україні. Мабуть, тут він познайомився і з творами грецьких та латинських філосо­фів і німецьких богословів. Тоді ж, здається, він почав з увагою пильно читати Біблію, щоб зрозуміти її глибокий розум. Тоді йому було ЗО років. Вернувся Г. С. Сковорода на Україну дуже освіченою — вченою людиною. Але й дома не кинув науки, а поширяв ще більше свою освіту. Його люби­мими книжками були філософічні та богословські твори: з грецьких та рим­ських письменників — Сократ, Плятон, Арістотель, Демосфен, Горацій, Цезарь, Цицерон, Корнелій Непот, Овідій; з церковних — Клімент Олек­сандрійський, Максим Сповідник, Ориген, Діонісій, Ареопагіт; дуже пова­жав він Филона Іудеянина, а з нових — тих, хто поясняв Біблію; головною ж книгою його познанія була сама Біблія. Сі книжки він міг діставати в багатій книгозбірні Харківського колегіума, а також по монастирях і у поміщиків, у котрих проживав. Читав сі твори він більш усього на тих мо­вах, на яких вони були написані, бо сам гаразд їх розумів. Власні твори Сковороди, про які ми оповідатимемо далі, показують, що він добре знав ученіе грецького філософа Плятона і стоїків; знав він добре й богословське ученіе східних учителів церкви. Повернувшися з-за кордону, він узяв посаду учителя піїтики в Переяславському колегіумі, але став викладати сю науку зовсім по-новому і по-свойому. Єпископ звелів йому викладати так, як се робилося звичайно. Г. С. Сковорода не згодився на се і дав пояснення до свого способу викладання сієї науки. Тоді єпископ скинув Сковороду з сієї посади, написавши йому таку резолюцію: «Не живяше по средъ дому моего творяй гордыню». Г. С. Сковорода переїхав у Полтавщину і тут учив сина поміщика Томари. Потім поїхав до Москви і пробув якийсь час у Троїцько-Сергієвській Лаврі і знову вернувся до Томари, де жив життям, близьким до природи. Тоді вже він порішив вибрати для себе життя просте, убоге, не шукаючи для себе нічого суєтного. У 1759 р., як се нам вже відомо, Сково­рода узяв посаду учителя Харківського колегіума. Одягався він тоді просто; їв один раз у день — пізно увечері; м'яса і риби не вживав, а їв тільки горо­дину, нив молоко; спав не більше 4-х годин у сутки. Вставав вранці, на зорі і в погожу годину ходив пішки за город і в сади на проходку; завжди веселий, бадьористий, усім довольний, словоохотливий там, де не примушу-

Мал. 18. Г. С. Сковорода. Литоірафія

вали його розмовляти, поучаючий, поштивий до усякого; ліооив він одві-дувати болящих, утішати упавших в горе, розділив посліди? з бідними, вибірав і любив друзів по серцеві їх, був набожним, але без суєвірря..любив науку без гордощів, обходження без влесливості. Харківський єпископ якось висловив бажання, щоб Г. С. Сковорода прийняв чернецтво, але Сковорода одповів на се: «Хіба ви бажаєте, щоб і я збільшив собою число фарісеїв? їжте.ласо, пийте солодко, одягайтесь розкішно — і ченцюйте собі на здоров.ля!» 15о і справді тоді бу.'їм іакою більшість ченців, До Ско­вороди часто приходило багацько усяких людей для бесіди з ним і научання од нього. 1 сам він теж зверіався і писав листи до.людей ріжних станів, обговорюючи найбільш поважні й потрібні, к-а його погляд, для кожної людини філософічні питання — про Бога, чоловіка, світ, Біблію, щастя. Для сього він і вибрав властиву собі, як він кн іав. с гаті,, есбто стежку жит­тя — перемінив посаду учителя Колегіума на стать мандрованого учителя всього українеького народа, і се дало йому душевний спокій і щастя. «При­знаюся, друзі мої,— писав він у св'Ойому «Букварю мира»,— що зараз кину свою теперішню стать (мандрованого учителя), хоч у неї вже состарівся, і зроблюся гончарем, як тільки почую у себе хіть до сього ремесла. Будьте.

Мал. 19. Автограф Г. С. Сковороди. Сторінка із «Ізраїльського змія».

певні, що з Богом мені буде веселіше і зручніше виліпляти глиняні сково­роди, ніж писати книжки без охоти до сього!» «Коли б я,— писав він у листі до одного приятеля,— займався бджільництвом або був кравцем, або ловив звіря, тоді б сказали про мене, що я займаюся тим, що слід. Так хіба тільки те і є робота для чоловіка, щоб продавати, купувати, воювати, женитися, мати позви, будувати будинки, бути кравцем або бити звіря? Хіба тут тільки повинно бути завжди наше серце? Тоді б ми не мали б часу заглянути у нашу душу і очистити сю господиню нашого тіла. Ми похожі на того чепуруна, що піклується не про ногу, а про чобіт, зовсім віз, тільки без коліс, бо бра­кує душі. Є, правда, у нас душа: але така, як у подагрика ноги». Згодом, як знаємо, так говорив Л. М. Толстой, називаючи се «недълатемъ». їздив Г. С. Сковорода'зі своїм любимим учнем М. І. Ковалинським у Київ, де поясняв йому історію міста, старовину, лаврські святині, але вступити в ченці і там одрікся, бо гудив життя тодішніх ченців. Гетьманщину він любив, як свою матір, але жити бажав і проживав постійно в Слободській Україні. Гостював короткий час у свого учня М. І. Ковалинського, але швидко повернувся в Україну, де проживав по тамошніх монастирях, у свя­щенників, у освічених і щирих до нього поміщиків; переходив з одного села в друге; любив жити в самотині без услугування, на пасіках, у садках, де писав свої філософічні твори, співав і грав на декількох інструментах. Сам складав музику для церковних концертів, поклав на музику церков­ні псальми і духовні пісні. Зовсім одмовився од грошей. Особливо Сково­рода любив Харків. Не тільки не був сектантом, але й сам виступав проти сект, бо його власні погляди були куди ширші всякої секти. Правда, він. бажав, щоб його філософічні і богословські погляди ширилися серед суспіль­ства, бо справді казав людям нове слово, котре по-новому б мусило збу­дувати й їх життя. І ось ми бачимо, що він і живим словом, і листами, і руко­писними творами, і — що найбільш поважно — власним прикладом прово­див у народне життя свої думки, свою філософію. Він учив так, як жив, а жив так, як учив. Г. С. Сковорода не мав спромоги друковати своїх тво­рів та й не могли б вони тоді бути надруковані через цензурні порепони. Але сі твори його все ж таки досить широко розповсюджені були в апогра­фах (списках) і у нього було чимало друзів і шанувателів серед усіх станів тодішнього суспільства і навіть простого народа. Дворян, яко головний стан суспільства, він звав до морального відродження, до духовної волі, до боротьби з суєвіррями. Він був для поміщиків мандрованою Академією. Він також любив і мав вплив і на простий народ. Луб'яновський згадує про се так: «Більш усього Сковорода любив жити серед селян; любив він мандрувати з однієї слободи в другу, з одного села в друге, з хутора в хутір; і всюди він був своїм чоловіком. Особливо селяне тих слобід і хуторів, де він частіше й довше пробував, любили його, як рідного. Він оддавав їм усе, що мав; не золото і срібло, котрого у нього не було, а добру пораду, усовіщування, научання, приятельські докіри за неправду, сварки, п'ян­ство, недобросовісність... І він утішався тим, що його мандроваче учитель­ство було корисне для народа» 280.

Філософія Г. С. Сковороди. К століттю смерті Г. С. Сковороди — к 1894 р.— я розшукав в Румянцевському музею у Москві його рукописні прозаїчні філософсько-богословські твори (здебільшого в його власних автографах, себто їм самим написаних), його житіє, зложене учнем Ковалинським, його листи на російській, латинській і грецькій мові у прозі і в віршах. Сі рукописи були впорядковані мною і видані Харківським історико-філоло-гічним товариством з моєю критико-бібліографічною розвідкою. І тільки тоді можна було пізнати Г. С. Сковороду яко філософа й письменника.

У своїх творах Г. С. Сковорода провіщав свою християнську філософію. Він був тут, з погляду церковного, справжнім іересіархом на зразок інших їєресіархів Західної Європи і слов'янства, бо дуже одходив у своїй філосо­фії од церковного ученія. Християнство він приймав без догматики і тим більше без обрядів, або, як він казав, без церемоній. Навіть таїнства він розумів яко символи. Для нього віра була філософією, а філософія — ві­рою. Г. С. Сковорода провіщав думку про два зачала у світі — вічне і тлін­не; перше було, на його погляд, безмірно важніше од другого. По філо­софії Сковороди, було три світа: великий, або космос, малий — мікрокосм, або чоловік, і третій — символічний, або Біблія; тому її треба розуміти тільки символічно, як її розуміли і деякі учителі східньої вселенської церк­ви. Через усі оці три світа проходять два зачала — вічне, живе і дочасне, тлінне. Має вартість і значіння тільки перше зачало — вічність у всіх трьох світах. Вічність у чоловіка — се сам Бог, Христос, Богочоловік. Так і у Біблії треба під буквою знайти внутрішню правду — зачало вічності. Але люди часто дають перевагу тлінному над вічністю. Дві сторінки має Біблія; на нашому березі усе вельми старе, мізерне, нікчемне, на тім — усе нове, тамошній горній чоловік літає безкрайно у височінь, шир і глибину; не зупиняють його ні гори, ні річки, ні море широке, ні пустині, він прозирає, що буде колись, згодом, бачить таємне, заглядає у давнину, прозирає у бу­дучину, виступає по водах Океана. В чоловіці повинен царювати дух його, думка, а не тіло. «Вогонь,— казав Г. С. Сковорода,— угасає, річка у своей течеї зупиниться, а нематеріальна думка наша свого руху, поступу ніяк не може припинити ни на єдину мить, хоч вона буде у тілі чоловіка, чи за тілом його, і все літає, як молнія, через вічності і незлічимі мільйони років. Куди ж вона лине? Спокій її не в тім, щоб зупинитися і простягнутися, немов мерле тіло — се для живої її натури незвичайно і неприємно — а зовсім навпаки: вона підіймається від рабської матеріальної натури до вищої, горньої, до рідного свого безначального зачала». І обидва сі зача­ла — вічність і тінь — пробувають усюди укупі й нерозлучно, немов би то яблуня і тінь її: покіль яблуня — потіль і тінь її. Але древо вічності завжди зеленіє, світ Божий і усі світи, хоч їх і велика сила, то є тінь Божа, і хоч вона коли частиною й зникає і в інші форми перероблюється, одначе ніколи не одходить од свого живого дерева, і давно вже філософ про се сказав: «Матерія або вещество довічне», себто усі місця і времена собою заповнила. Одначе Г. С. Сковорода не був матеріалістом, себто філософом, котрий признає тільки матерію; його скорше можно лічити спірітуалістом, себто філософом, котрий признає головним чином дух («спірітус» по латині «дух»), бо він справді признавав тільки єдине творче зачало — Дух, Бога, Вічність, Розум, Правду. Матерія ж, або вещество, було тільки його зпокон-вічним сопутником або, як кажуть філософи, атрібутом. Вічня Воля, каже Г. С. Сковорода, забажавши одягти себе і проявитися в видимому світі, з нічого утворила все, що є у думці і у світі. Бажання вічної Волі перетво­рилися в думки, думки — в матеріальні предмети. Так, по Ковалинському, Г. С. Сковорода розумів початкове походження творення матерії, або світа, з нічого. Але є велика ріжниця між чоловіком і іншою тваррю: тільки чоло­вік має вільну волю, а значить, і одповідальність за свої події. Чоловік повинен жити задля самосвідомості і Богосвідомості. Познати Бога можно в Біблії, котра содержує у собі тропи Божії. Взявши тебе самого за руку, приводить вона у твій власний будинок, котрого ти ще зроду не бачив. І сам чоловік може знайти Бога у самого себе; для сього тільки потрібно шукати розумом правду. Але потрібна і віра: де кінчається гряниця розуму, там починається віра; вона одна тільки бачить світ, який світиться у стихійній темряві. Проти достотного (дословного) розуміння Біблії Г. С. Сковорода виступав дуже гостро, але се не зближає його з французькими філосо-фами-матеріалістами XVIII ст. Для нього Біблія — се найголовніша з кни­жок, се сам Бог, котрий веде в ній поважну і образну розмову з людьми. Гражданської науки й книжок Г. С. Сковорода не гудив: вони, казав він, усякої краси і вжитку повні, але Біблія має велику перевагу над ними, бо вона навчає найголовнішого — Богосвідомості. І через те кожний чоло­вік повинен бути, з його погляду, немов богословом. Одмовляються од сього, каже Г. С. Сковорода, я — не піп, я — не чернець, неначебто спасеніє душі не всім потрібне. У Г. С. Сковороди була мрія про таке християнське апо­стольське суспільство, ідеалом для котрого був сам Христос. «Стомлений до­рогою, голодний, томимий згагою,— каже Г. С. Сковорода,— сидить Христос при колодязі. Прийшла молодиця за водою, Христос попрохав у неї напи­тися не для того, щоб заспокоїти згагу, а щоб почати бесіду. Вода звичайна, стихійна дала йому спроможність завести бесіду про воду живу. Не боявся муж Божий богословствовать з молодицею, маючи надію, що виведе її, може, з суєвірря в справжнє богопочитання, котре не зв'язане ні з статтю — чи чоловічою, чи жіночою, ні з часом, ні з місцем, ні з церемоніями, а тільки з єдиним серцем. Повернулися учні його з їжою і, знаючи, що він ще нічого не їв, просять закусити. Моя їжа, одповідає їм учитель, да сотворю волю пославшего меня Отця. І голодний, і хочеться йому пити, і не веселий, коли не робить і не оповідає про те, до чого призначив його небесний Отець. У сьому його їжа, напитки й радість. Поучає він в зібраннях, в домівках, на вулицях, на кораблі, на зеленій травці, на горах і садах, на рівному місці, стоючи і ходячи, вночі і днем, в містах і селах. В не свою стать не мі­шається». Справжнє чернецтво Г. С. Сковорода не одкидав, але дуже гостро виступав проти святош, що удають із себе людей побожних. Ось як він глумився над ними. «П'ятериця чоловіків чвалають у довженних опан-чах кереях, що на 5 локтів хвіст волочиться. На головах каптури. У руках несуть вони не палиці, а дреколіє. На шиї у кожного дзвін з бечівкою. Обра­зами, книжками, торбами пообвішані. Ледве, ледве дибають, плентаються, немовбито ті воли, що везуть парахвіяльний дзвін. Оце справді знеможені та отягчені — роботяги обнатужені. Горе їм, лихо їм — се святоші, мавпи справедливої святості. Вони подовгу моляться у церквах і косціолах, без­перестанку у псалтир барабанять. Будують кірхи і постачають усе, про їм потрібне. Плентаються на богомілля по Ієрусалимах. З обличчя святі та божі, по серцеві од усіх беззаконніші. Грошолюби, честолюби, ласуни, улес-леві, зводники, немилосердні, нетихомирні». Така була, як кажуть вчені, умозрительна філософія Г. С. Сковороди, себто погляд його на Бога, світ, чоловіка. З неї виводив він і свою практичну філософію, себто погляд свій на щастя. Коли найголовніше у світі є вічність, казав Г. С. Сковорода, тоді й щастя мусимо засновувати не на тлінному, а на вічному, значить, не на багацтві, не на здоровлі, не на чинах, а на тім, що вічно існує і тільки тоді його можуть здобути усі і навіть без особливої трудності, бо недарма сказав філософ Епікур, що натура зробила потрібне усім нетрудним, а трудне — непотрібним, зайвим. Щастя треба шукати всередині нас самих. Царство Боже в нас самих. Розглядівши себе, спізнавши себе самого, ми знайдемо у себе самих душевний спокій і сердешну радість. Здобудемо їх мудрістю та добром — перша розкаже нам, в чім щастя, а друге допоможе знайти його. Для сього потрібно тільки злити свою волю з волею Божою. І се нетруд­но: коли я з волею Божою, вона вже моя. Віддатися у волю Божу — се значить спізнати свої схильності і відповідно тому вибрати собі діло, робо­ту. І така робота буде корисна задля громади, суспільства і дуже приємна дія самої людини. Усяка робота хороша, аби тільки бралися за неї по схиль­ності. Бог нікого не кривдить. Його можна прирівняти до багатого того водозбіру, який наповняє і велику, і маленьку посудину, скільки кожна потрібує. Над водозбіром-водометом написано: не однакова усім, але ж все-таки рівність. Вливається з ріжних цівочок у ріжний посуд, який навко­ло водомета стоїть, вода. Менша посудина менше має води, але у тім рів­няється з більшою, що, як і та, повнісінька. І сей шлях важкий тільки для того, хто сам на плечах своїх несе отсю трудноту, бо такий чоловік не ба­чить, що він легкий, він, мов сліпець або кривий, на битому шляху споти­кається. Звідсіля Г. С. Сковорода виводив і свій погляд на щастя. Він вихва­ляв просте, убоге життя з недостатками, утіхи, радощі, які має людина, котра наближається до натури. З того, що усякий мусить пізнати свою натуру, свої схильності, Г. С. Сковорода виводив і виховування дітей. Треба, казав він, пізнати натуру й схильності дитини й розвинути їх — се й зро­бить дитину потім щасливою, бо дасть їй душевний спокій. Як дитина роди­лася і живе у здоровому чесному сімействі, тоді їй, рожденій на добро, нетрудно буде прищепити добро, честь і науку. Натура — се єдиний і справжній учитель. Не перешкоджуй їй, а тільки розчищай доріжку. Не научай яблуню, як їй родити яблучка: вже сама натура її сьому навчила. Зроби тільки для неї огорожу од свиней, одріж колючки, познімай гусень. Учитель — се є служитель натури. Учити і учитися потрібно того, до чого прихильна людина: се дає сердешний спокій й задоволення собою, своїм становищем, своєю статтю, як казав Сковорода. «Коли б вона навіть була дуже проста і незначна, то й тоді у серцеві кожного чоловіка і в сій убогій хатці — під його убогою одежиною (тілом) можна знайти свого царя, свій дім, своє зачало вічності».

Такий взагалі був світогляд Г. С. Сковороди. У ньому міцно з'єдналися погляди його на світ, чоловіка і Бога, гармонійно (лагідно) злилися погляди на мудрість і на цноту.

Значіння Г. С. Сковороди. Чи висловлював же тут Г. С. Сковорода свої власні філософічні погляди чи, може, проводив думки інших філософів, зібравши їх тільки до купи? До яких філософів він стоїть найближче? Які з них мали на нього найбільший вплив, коли він все-таки філософствовав більш-менш самостійно? Вже В. Н. Каразін, як ми знаємо, називав його українським Діогеном, Пифагором, Оригеном, Лейбніцем, Ломоносовим, Новіковим. Се вже якась мішанина, якої у Сковороди не було. Щодо порів­няння з Ломоносовим, то проти сього виступав сам Г. С. Сковорода. «Мене хочуть міряти Ломоносовим, неначебто Ломоносов є, казенна сажень, котрою треба міряти кожного, як одним локтем кравець міряє і золоту парчу, і шовкову матерію, і полотняну ряднину». Називали його, ще коли був живий, і містиком, себто чоловіком, котрий вірить в таємні сили; і мізан­тропом, себто чоловіконенавісником, яким він ніколи не був, і сектантом, яким він теж не був. Називали його, вже в наші часи, і песимістом, котрий бачив тільки зло в світі — і у сьому теж помилялися. Називали його і чистим раціоналістом, яким він теж не був. Один письменник називає його «Фило­софом без системы»281—сього зовсім, як ми бачимо, не можна сказати про Г. С. Сковороду. Професор Ф. О. Зеленогорський показав, що Г. С. Ско­ворода добре знав філософію грецьких філософів — Плятона, Аристотеля, стоїків, а також Філона їудеянина і що найбільш усього вабили його до себе римські стоїки 282. Професор А. С. Лебедев 283 і добродій Краснюк284 показали у своїй розвідках, що богословсько-філософські погляди Г. С. Ско­вороди наближаються до поглядів учителів церковних східньої церкви, особливо Климента Олександрійського і що Сковорода стояв близько до них і по свойому способу алегорично розуміти Біблію. Але найліпше зро­зуміла Г. С. Сковороду Ол. Як. Єфименко 285, коли сказала про нього, що се був самостійний філософ-богослов, немов моноліт, себто камінь, вироб­лений з єдиної скелі. На мій власний погляд, Г. С. Сковорода був справж­нім філософом, який тільки шукав правду, і релігійним мислителем, котрий хотів обновити християнську церкву, як колись обновив католицьку церкву її реформатор Лютер, утворивши нову лютеранську віру. Пояснює бого-видець Плятон, каже Сковорода, нема нічого солодчого од правди. А нам можливо сказати, що в єдиній правді й живе тільки те, що для нас приємне і що тільки вона робить живим наше серце, яке володіє тілом. Чоловік живе тільки тоді, коли розум наш, полюбивши правду, любить одшукувати доріж­ки її і, зустрівши око її, радується й веселиться її світом, котрий ніколи не заходить.

Г. С. Сковорода умер у 1794 р. і похований у селі Пан-Іванівці 286 Хар­ківського повіта. Над його могилою покладена мармурова плита, на котрій вирізані оттакі його власні слова: «Мірь меня ловилъ, но не поймалъ». Нехай же кожний з українців, а особливо слобожан, одвідає могилу свого славного земляка і великого учителя українського народа. Хай йому буде поставлений пам'ятник в столиці Слобожанщини — Харкові, котрий він так любив, де він пробував і де й досі сліпі бандуристи співають його псальму.

 

РОЗДІЛ 13

 

ХАРКІВ ЯКО УКРАЇНСЬКЕ МІСТО



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 202; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.59.250 (0.018 с.)