Вибір оптимального режиму праці і відпочинку

Режим роботи підприємства передбачає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня та загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). виходячи з цього режими праці й відпочинку підрозділяються на внутрізмінні, добові, тижневі і річні.

Внутрішньозмінні режим праці та відпочинку - порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого внутрізмінних режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. При розробці внутрізмінних режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі і їх тривалість), характер відпочинку.

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (визначається відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви.

Тривалість відпочинку в плині зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають стомлення: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забруднення повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Внутрішньозмінні режим праці та відпочинку повинен включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більше ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.

Обідня перерва пов'язаний з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня в зв'язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту і організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години, тривалість обідньої перерви встановлювати в 40-60 хв., з тим щоб працівник використовував не більш 20 хв. для прийому їжі, а решту часу - на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, забезпечує зняття стомлення, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі. Якщо обідня перерва встановлюється невдовзі після початку робочого дня (під час фази врабативанія або у фазі високої стійкості працездатності), то він не приносить користі і навіть шкідливий, тому як перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські та інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви потрібно передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення розвивається в процесі праці стомлення. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті потреби вони є частиною робочого часу й призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їхній розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість однієї перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Що б попередити її спад, перерва на відпочинок призначається до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тому чи іншому виробничому ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важче і напруженіше робота, тим раніше по відношенню до початку стадії розвивається стомлення слід вводити регламентовані перерви. Під другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок має бути більше, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5-10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому і зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш менш більш часті, але короткі перерви (5-10 хв.); на важких роботах з великими фізичними зусиллями - менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), на особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15 -20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток стомлення, але і зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю більше 20 хвилин порушують що вже склалося, стан врабативанія.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (в положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов'язаних з постійними переходами або що виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим, органом, восстанавлівается швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за показником стомлення, встановленому на підставі даних фізіологічних досліджень, або за показником кількісної оцінки умов праці, отриманому розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці.

Добовий режим праці й відпочинку організують із урахуванням закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини. Він передбачає встановлення змінності роботи, часу початку і закінчення роботи в змінах і тривалості змін.

Відповідно з добовим циклом фізіологічних функцій організму, найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години. У зв'язку з цим найбільш ефективною є робота в першу зміну. Однак, застосовується дво-та тризмінна робота, а в умовах безперервних технологічних процесів тризмінна робота обов'язкове. При багатозмінної роботі рекомендується застосовувати графіки змінності, що максимально скорочують роботу в нічний час, який характеризується мінімальною працездатністю. Характер тижневих і річних режимів праці та відпочинку визначається прийнятою системою графіків виходу на роботу (або графіків змінності).

При однозмінній режимі робота повинна починатися не раніше 8-9 годин, при двозмінній - не раніше 6 годин (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 0 годин (друга зміна). При тризмінному режимі початок роботи нічної зміни повинен бути не пізніше 0 годин.

Тижневий (місячний) режим праці та відпочинку включає графік виходів на роботу (графік змінності). Він визначається кількістю робочих і неробочих днів і годин за тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і днів відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Графіки (розкладу) виходів робітників і службовців на роботу мають-важливе значення для раціональної організації праці, так як є формою ув'язки спільного праці за часом, а також впливають на ступінь використання встановленого на підприємстві обладнання. Вони мають і важливе соціальне значення, тому що для кожного трудящого визначають режим праці та відпочинку протягом тижня і більше тривалих календарних періодів.

При побудові графіків змінності необхідно враховувати наступні основні вимоги:

-- тривалість щоденного відпочинку між закінченням роботи та її початком у наступний день (зміну) не повинна бути менше 12 годин;

- на змінних роботах при неоднаковою тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;

- графік виходу на роботу повинен створювати умови для найбільш доцільного використання позаробочий час.

При виборі графіків виходів на роботу стосовно до окремих галузей і видів робіт слід керуватися спеціальними постановами та рекомендаціями.

Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінний, двозмінний, тризмінному або четирехсменним.

Перехід на багатозмінному режим роботи повинен проводитися одночасно з прискоренням перебудови роботи організацій і установ сфери обслуговування й соціально-культурних галузей. З метою підвищення зацікавленості робітників, майстрів і інших фахівців, що працюють у вечірню та нічну зміну, для них вводиться ряд додаткових моральних і матеріальних стимулів, пільг і переваг.

Організація багатозмінної роботи вимагає дотримання наступних шести умов:

-рівність обсягу продукції і сталість працюючого складу по змінах;

-однаковий рівень планування, технічного керівництва і обслуговування у всіх змінах;

-чітке розмежування відповідальності що працюють у різних змінах за дотримання технологічного процесу, збереження предметів і засобів праці, а також продукції;

-точний облік вироблення змін, ділянок і окремих робітників;

-правильно організована здача і приймання змін;

-суворе дотримання виходу робітників з змінах згідно з встановленим графіком.

Основні параметри графіка змінності для багатозмінному робіт тривалість робочої зміни, кількість бригад і змін, порядок і частота чергування в змінах, тривалість межсменного відпочинку, робочого періоду.

При розробці графіків виходу на робочу необхідно враховувати наступні п'ять вимог:

-дотримання встановленої законом тижневої норми робочих годин;

-облік специфічних особливостей технології виробництва і можливостей міського транспорту;

-сталість і рівномірність чергування роботи та відпочинку, що забезпечує кращий відпочинок, підвищення витривалості і працездатності;

-облік фізіологічних закономірностей працездатності людини в різний час доби.

Графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, повинні передбачати в межах місяця додаткові дні відпочинку й відпрацювання; при двох-і тризмінної роботі перехід з однієї зміни в іншу рекомендується не частіше ніж через 5-6 днів; порядок чергування змін, по можливості, доцільно здійснювати відповідно до добовим ритмом природних процесів: ранок - вечір - ніч.

Для того щоб графік виходу на роботу був раціональним, при визначенні тривалості робочого періоду необхідно мати на увазі динаміку працездатності в залежно від тривалості зміни, характеру та умов праці. Нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців на підприємствах, будівництвах, в установах, організаціях не може перевищувати 41 години на тиждень.

При розробці графіків дуже важливо також вирішити питання про структуру робочого періоду. Розрізняють дві форми структури робочого періоду: просту і складну. Одним з найбільш важливих ознак простої форми є те, що трудящий протягом робочого періоду працює лише в одній зміні, складної - чергування змін в протягом робочого періоду.

Від правильності визначення тривалості робочого періоду та його структури багато в чому залежить тривалість междусменного відпочинку і тривалість вихідних.

Застосовується велике число графіків виходу на роботу. Пристосовані до місцевих виробничих умов, вони розрізняються за тривалістю робочої зміни, кількості змінних бригад, частоті й порядку чергування бригад у змінах і т.д.

Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимог

-тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;

-на змінних роботах при неоднаковою тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;

-час роботи і час відпочинку треба чергувати регулярно й рівномірно;

-в графіках змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацювання;

-за двох-і тризмінної роботах переходи з однієї зміни в іншу не можна проводити частіше ніж через п'ять шість днів.

На практиці застосовуються зразкові графіки виходів на роботу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.

Основні питання режиму робочого часу на підприємствах регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням адміністрації і профспілкового комітету.

13. Аналіз умов праці. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу Гігієнічна класифікація праці

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів. Оцінка умов праці проводиться на підставі "Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи: 1 клас — оптимальні умови праці — такі умови, при якихзберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумовидля підтримування високого рівня працездатності. 2 клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнямифакторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періодах. 3 клас — шкідливі умови праці—характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені. 4 клас — небезпечні (екстремальні)— умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя. Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому аналізі визначення умов праці для окремих факторів виробничого середовища і трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать: показники мікроклімату; вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості. Вищеназвані фактори розглянуті в наступних розділах підручника. Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості праці. Під терміном "важкість праці" розуміють ступінь запучення до роботи м'язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну нервову систему і оцінюється за 16 показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці. Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме обгрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема за рахунок покращення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

Аналіз умов праці

На рівні підприємства вдосконалення трудових відносин передбачає соціологічний аналіз факторів, що визначають ставлення працівників до праці. Методами збору емпіричних даних про соціально-психологічному кліматі в колективі підприємства є опитування, експеримент, спостереження, вивчення документів.

Умови праці та його організація справляють визначальний вплив на ставлення працівників до праці. До визначальних характеристик умов праці відносяться: режим роботи; наявність перерв та їх тривалість; освітленість робочих місць, наявність необхідної оргтехніки, обчислювальної техніки, кондиціонерів, іншого устаткування робочих місць; наявність їдалень, буфетів і рівень обслуговування в них; рівень медичного обслуговування; наявність і обладнання місць відпочинку і т. п. Опосередковано впливають на умови праці елементи соціальної інфраструктури: жител-но-побутові умови, місце проживання працівників, розвиток транспортних мереж. Соціальні фактори корелюються з виробничими. У їх числі рівні оплати праці, виробничої самостійності, можливість впливати на рішення, що стосуються процесу праці, взаємини в трудовому колективі, стиль керівництва та ін Удосконалення умов праці, приведення їх у відповідність з потребами та здібностями працівників, підвищення їх кваліфікації сприяють підвищенню творчого ставлення до праці. Умови праці є показником рівня соціального розвитку підприємства.

До значущим внутрішнім соціальним характеристикам ставляться особливості управлінської праці. Ці особливості визначаються як характером діяльності апарату управління, так і завданнями, які він покликаний виконувати, змістом управлінської праці. Управлінська праця відноситься до категорії розумової праці. Предметом його є процеси обробки інформації. Умови праці ІТП характеризують планування службових приміщень і робочих місць співробітників, розпорядок робочого дня, графіки проведення нарад. Важливими напрямками організації праці є: вдосконалення форм розподілу і кооперації праці працівників управління, унормування управлінської праці, використання ефективних методів роботи, планування робочого дня, поліпшення організації робочих місць та умов праці. Велике значення для наукової організації праці адміністративно-управлінського персоналу має оптимальна організація робочих місць, оснащення їх необхідною оргтехнікою.

Великі перспективи в справі поліпшення інформаційного забезпечення праці, підвищення її рівня та ефективності мають комп'ютерні технології.

Одним з найважливіших вимог, що пред'являються державою до сучасних організаціям є аналіз умов праці. Організація зобов'язана своєчасно проводити атестацію робочих місць для виявлення небезпечних і шкідливих умов праці і оцінки їх. Аналіз умов праці допоможе визначити, які заходи необхідно провести для доведення умов праці до нормативних, відповідають закону про безпеку.

Умовами праці є сукупність різних факторів, що впливають на працездатність і здоров'я працівника організації, а так само на відношення даного співробітника до праці і ступінь задоволеності ім. Охорона і безпека праці співробітників є запорукою стабільності компанії, тому атестація робочих місць, що представляє собою комплексний аналіз умов праці, повинна проводитися періодично - кожні п'ять років з моменту проведення останніх вимірювань. За проведення атестації робочих місць відповідає безпосередньо керівник організації, і за невиконання її він же несе адміністративну відповідальність, також адміністративний штраф.

Аналіз умов праці на підприємстві проводиться з метою складання і розробки певних оздоровчих заходів, що дозволяє скоротити нещасні випадки на виробництві. При проведенні аналізу умов праці проводиться оцінка показників напруженості та тяжкості трудового процесу. З метою одержання найбільш повного аналізу умов праці проводяться інструментальні вимірювання рівня виробничих факторів з оформленням протоколів. Форми протоколів встановлюються нормативними

документами, що визначають порядок проведення вимірювань, рівнів показників того чи іншого фактора. Таким чином, своєчасне проведення аналізу умов праці допоможе організації дотримувати вимоги адміністративних органів влади, а також дбати про стан здоров'я співробітників на робочому місці.

• Мікроклімат

• Освітленість природна

• Освітленість штучна

• Яскравість

• Коефіцієнт пульсації

• Шум (постійний)

• Шум (непостійний)

• Ультразвук повітряний

• Інфразвук

• Вібрація локальна

• Вібрація загальна

• Електромагнітні поля:

• Напруженість електростатичного поля

o Напруженість електромагнітного поля по електричної складової: - низької частоти

- Високої частоти

o Щільність магнітного потоку: - низької частоти

- Високої частоти

• Радіологічні дослідження:

o Вимірювання індивідуальної дози зовнішнього опромінення

o Вимірювання гамма-фону

 

!14. Визначення ступеня шкідливості сумарного впливу шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці. Карти умов праці на робочому місці.

Атестація робочих місць полягає у:

- виявленні на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин, що їх створюють;

- проведенні санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища, важкості та напруженості праці на робочому місці;

- комплексній оцінці факторів виробничого середовища щодо відповідності їх характеристик - стандартам, санітарним нормам і вимогам нормативно-правових документів;

- обґрунтуванні віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці;

- підтвердженні і встановленні права працівника на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день та інші пільги і компенсації залежно від умов праці;

- перевірці правильності застосування Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення;

- вирішенні спірних питань, які можуть виникнути між роботодавцем та працівниками щодо умов праці і оздоровлення.

Приблизний порядок дій комісії з атестації щодо організації атестації включає:

- визначення і залучення до проведення атестації та санітарно-гігієнічних досліджень потрібної організації;

- виготовлення планів розташування обладнання по кожному підрозділу з урахуванням його експлікації, визначення меж робочих місць (робочих зон) та присвоєння їм відповідного порядкового номера;

- складення переліку робочих місць, що підлягають атестації;

- визначення обсягу досліджень шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та організація цих досліджень;

- аналіз, порівняння застосовуваного технологічного процесу, обладнання, сировини і матеріалів із передбаченими в проектах;

- виявлення утворення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;

- встановлення на основі Класифікатора професій ДК 003:2005 та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт. У разі відхилень назва професії (посади) приводиться у відповідність до ДК 003:2005 за фактично виконуваною роботою;

- складання Карти умов праці (далі - Карта) на кожне визначене робоче місце або групу аналогічних місць;

- складання за результатами атестації загального переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з несприятливими умовами праці;

- перегляд діючих і внесення пропозицій керівництву підприємства на встановлення пільг і компенсацій залежно від умов праці;

- розробка заходів з покращання умов праці і оздоровлення працівників.

Практика деяких підприємств показує, що найбільш ефективним є залучення для проведення атестації організацій (територіальних санітарно-епідеміологічних станцій, науково-дослідних установ, експертно-технічних центрів тощо), які спеціалізуються на комплексному виконанні зазначених вище робіт, включаючи виконання санітарно-гігієнічних досліджень та оформлення результатів.

Такі організації (а саме їх лабораторії) мають бути атестовані Міністерством охорони здоров'я України та акредитовані органами Держстандарту України.

Лабораторно-інструментапьні дослідження фізичних, хімічних, біологічних, визначення психофізіологічних факторів проводяться в процесі роботи працівників у характерних (типових) виробничих умовах, при справних і ефективно діючих засобах колективного і індивідуального захисту.

При цьому визначаються:

- рівні запиленості та загазованості шкідливими хімічними речовинами;

- рівні вібрації;

- рівні звукового тиску (шуму, ультразвуку, інфразвуку);

 

- рівні неіонізуючого випромінювання;

- параметри мікроклімату у приміщенні та ззовні приміщення;

- біологічні фактори;

- важкість і напруженість праці, робоча поза;

- рівні освітлення;

- змінність роботи тощо.

За оцінку умов праці керівників та спеціалістів береться оцінка умов праці керованих ними працівників, якщо вони зайняті виконанням робіт в умовах, передбачених у Списках №1 і №2 для їхніх підлеглих протягом повного робочого дня.

Результати досліджень оформляються протоколами (форма яких затверджена наказом №91 Міністерства охорони здоров'я України від 21.04.1999 р.). У протоколах визначається гігієнічна оцінка умов праці шляхом співставлення фактично встановлених показників із нормативними, а також визначається рівень шкідливості та небезпечності кожного фактора виробничого середовища і процесу за критеріями, що визначені Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженою МОЗ України від 27.12.2001 р. №528.

На підставі даних протоколів досліджень заповнюється один із основних документів атестації - Карта умов праці.

Карта умов праці оформляється на кожне визначене робоче місце або групу аналогічних місць відповідно до вимог Інструкції по заповненню Карти умов праці при проведенні атестації робочих місць (затверджена за №06-4148 від 20.11.1992 р. Головним державним експертом України з умов праці і заступником Головного державного санітарного лікаря України від 27.11.1992 р.).

Карта умов праці є узагальнюючим документом результатів атестації, в якій зазначається сумарна кількість шкідливих або небезпечних факторів з кожного рівня відхилення від нормативу; надається гігієнічна оцінка умов праці, що визначає, до якого класу і якого рівня відносяться умови та характер праці на даному робочому місці; оцінюються технічний та організаційний рівні робочого місця; фіксується висновок комісії про віднесення робочого місця до конкретного виду умов праці: з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці; з шкідливими та важкими умовами праці; з шкідливими умовами праці тощо.

На підставі комплексної оцінки умов праці в Карті умов праці зазначаються рекомендації щодо поліпшення умов праці, їх економічне обґрунтування, а також пропозиції щодо встановлення пільг і компенсацій за роботу в шкідливих і небезпечних умовах.

Карта умов праці підписується всіма членами атестаційної комісії і з її змістом ознайомлюють працівників, зайнятих на робочому місці.

За результатами атестації складається перелік:

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства згідно з ст. 26 Закону України «Про підприємства», і ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, зокрема, на пільгове пенсійне забезпечення, передбачене законодавством, підписує голова комісії за погодженням з профспілковим комітетом. Він затверджується наказом по підприємству. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії і посади яких внесено до переліку.

Матеріали атестації робочих місць є документами суворої звітності і зберігаються на підприємстві протягом 50 років.