Виконання бюджету (протягом поточного року).

Бюджетний період – термін, протягом якого діє складений і затверджений бюджет. Виконання державного та місцевих бюджетів організовує КМУ через міністерства та відомства, виконавчі органи місцевих рад народних депутатів. Контроль за виконанням бюджету здійснює Верховна Рада та місцеві ради народних депутатів.

Під виконанням бюджету розуміють забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів та безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

4.Затвердження звіту про виконання бюджету (до 1 травня наступного року). Звіт про виконання державного бюджету затверджує Верховна Рада. Складання звітності про виконання ДБ здійснюється Державним казначейством.

4.4.

Бюджетне регулювання – це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів нижчого рівня.

Методи бюджетного регулювання:

Дотація (з лат – дар) це сума грошових коштів, яка виділяється із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту при неможливості зменшити видатки.

Субсидія (з лат – допомога, підтримка) – сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування певних поточних видатків. Має цільове призначення.

Субвенція – сума грошових коштів, яка передається із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування конкретних капітальних видатків. Має цільове призначення.

Практичні вправи та завдання

Тестові завдання:

1. Бюджетний устрій — це:

а) сукупність бюджетів різних рівнів.

б) організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

в) взаємопов'язана система фінансових інститутів, визначена адміністративно-територіальним устроєм.

2. Бюджетне регулювання — це:

а) регулювання доходів та видатків Державного бюджету

б) перерозподіл грошових коштів між різними ланками бюджетної системи.

в) перерозподіл грошових коштів між різними адміністративно-територіальними районами.

3.Проект Державного бюджету на наступний рік затверджує:

а) Верховна Рада України; б) Міністерство фінансів України;

в) Кабінет Міністрів України;

4. Проект Державною бюджету на наступний рік складає:

а) Верховна Рада України; б) Міністерство фінансів України;

в) Кабінет Міністрів України;

5. Бюджетний період — це:

а) строк, на протязі якого діє складений та затверджений бюджет;

б) строк з початку складання проекту бюджету до моменту затвердження звіту про його виконання;

в) строк розглядання проекту бюджету законодавчим органом держави;

Завдання для розрахунків:

Задача 1. На основі даних статистичного щорічника України

а) проаналізувати структуру доходів та видатків Зведеного бюджету України;

б) побудуйте діаграми за отриманими результатами.

 

Задача 2. На основі даних статистичного щорічника Рівненської області

а) проаналізувати структуру доходів та видатків Зведеного бюджету Рівненської області;

б) побудуйте діаграми за отриманими результатами.

Задача 3. На основі даних додатку 1 Закону „Про Державний бюджет України” на поточний рік проаналізуйте

а) структуру податкових надходжень Державного бюджету;

б) структуру неподаткових надходжень Державного бюджету.

Задача 4. Розрахувати суму регульованих доходів бюджету області. Сума витратної частини бюджету області 300 млн. грн.. Дефіцит бюджету 50 млн. грн. Сума закріплених доходів 180 млн. грн.

 

Задача 5. Розрахувати суму дефіциту бюджету області та суму дотаціїй і субвенцій. Сума регульованих доходів 240 млн. грн. Сума закріплених доходів 130 млн. грн. Сума витратної частини бюджету 580 млн. грн. Сума субвенції складає 25 % від суми дефіциту бюджету.

 

 

Тема 6. Державний кредит і державний борг.

6.1. Сутність державного кредиту

6.2. Форми державного кредиту.

6.3. Сутність та види державного боргу

6.4. Методи управління державним боргом.

 

6.1.

Державний кредит — це сукупність економічних відно­син, що виникають між державою та фізичними або юридич­ними особами з приводу мобілізації додат­кових грошових коштів на кредитній основі, у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів. Дер­жава в цих відносинах може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

За економічною суттю державний кредит — це форма вто­ринного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Причини виникнення державного кредиту

1 збільшення фінансування суспільних потреб та одночасно обмеження бюджетних можливостей держави;

2. з розвитком економічних і соціальних функцій держави в умовах ринкових відносин об'єктивно збільшуються і витрати;

3.використання державного кредиту для покриття дефіциту має значно менші негативні наслідки для фінансового стану держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Метою запозичення коштів може бути:

покриття бюджетного дефіциту;

регулювання грошового обігу;

залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

Кабінет Міністрів України;

органи влади Автономної Республіки Крим;

органи місцевого самоврядування;

Міністерство фінансів України (зокрема в особі Держав­ного Казначейства);

Національний банк України.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції

Розподільча функція державного кредиту проявляється в перерозподілі частини новоствореної вартості на особливих принципах — терміновості, поворотності, платності, цільового призначення (як правило).

Регулююча функція державного кредиту має дві сторони - економічну і соціальну. Економічна сторона проявляється через підтримку та стимулювання певних галузей, підприємств, територій, шляхом виділення їм цільових кредитів. Соціальна сторона державного кредиту проявляється в забезпеченні процесу відтворення робочої сили за рахунок підтримки соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я створення робочих місць тощо).

Контрольна функція державного кредиту проявляється в обліку та контролі за цільовим та раціональним використанням коштів, які залучаються та виділяються державою.

Державний кредит є таких видів:

внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

зовнішній, коли держава робить запозичення на міжнародному рівні.

 

6.2.

Державний кредит може мати такі форми:

державні позики - випуск державних позик для вільного продажу населенню і фінансово-кредитним установам;

ощадні позики - обіг частини вкладів населення в Ощадбанках і касах у державних позиках.

Державні позики є основною формою державного кредиту.

Державні позики - це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату.

Державні запозиченняможуть оформлюватися двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація (від лат. оЬіідаііо — зобов'язання) — найбільш поширений вид цінних паперів, є борговим зобов'язанням дер­жави, за яким у встановлені строки повертається борг і спла­чується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номіналь­ну вартість — зазначену на ній суму боргу — і курсову (рин­кову) ціну, за якою вона продається і перепродається залеж­но від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації є курсовою різницею.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Вони підлягають реалізації серед населення.

Класифікація запозичень:

1. Залежно від місця розміщення запозичень їх поділяють на:

внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фізичних інституцій.

2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві пози­ки. Державні позики випускаються центральними органами влади та управління. Надходження від них спрямовуються в центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцеви­ми органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Органи місцевого самоврядування здійснюють запо­зичення на будівництво доріг, охорону навколишнього середо­вища та фінансування інших заходів, у яких зацікавлена те­риторіальна громада.

3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'я­зання) ринкових позик вільно купуються, продаються і пере­продаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто власники не можуть їх перепродати.

4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяють на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають кон­кретного матеріального забезпечення. їх надійність визначаєть­ся авторитетом держави.

5. В ідповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року),се редньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років)

6. За формою виплати доход: процентні, виграшні, процентно-виграшні, беспроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном).

7. За правовим оформленням розрізняють облігаційні та безоб лігаційні державні позики. Облігаційні позики супрово­джується випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Безоблігаційні оформлюються підписанням угод, договорів.

Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:

доходи від інвестування позичених коштів у високоефек­тивні проекти;

додаткові надходження від податків;

економія коштів від зменшення видатків;

емісія грошей;

залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

 

6.3.

Відповідно до Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Іншими словами, державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми кредиторами

Державний борг країни поділяють на внутрішній і зов­нішній борг.

Внутрішній державний борг — це заборгованість держави громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість дер­жави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаці­ям інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості минулих років і процентів, що мають бути сплачені за позикам. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.

Монетизований борг, який складається із боргів держа­ви комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

Немонетизований борг, який складається:

з невико­наних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодав­ством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.);

з заборгованості з господарських відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.).

Також існує державний прямий борг та державний гарантований борг.

Прямий державний борг - це та сума боргу, за яким позичальником є держава і відповідальність за його обслуговування несе виключно держава наявними активами. Державний гарантований борг - це та сума боргу, за якою прямим позичальником є будь-який суб'єкт за виключенням держави, а держава в свою чергу надає гарантії повернення суми позички, тобто в разі неповернення боргу позичальником держава зобов'язана його погасити. Такий борг в Україні сформувався в період постійного економічного спаду та надвисоких темпів інфляції

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати 60 %фактичного річного ВВП України.

Державний борг оцінюють за такими показниками.

Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

Співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниці індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни.

6.4.

Управління державним боргом - це комплекс заходів та процедур, які охоплюють увесь борговий процес починаючи від залучення позики і закінчуючи її повним погашенням.

Обслуговування державного боргу — це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними.

Тобто процес управління боргом є ширшим поняттям та включає в себе процес його обслуговування.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та інших цінних паперів;

погашення їх;

виплати доходів за ними.

Для цього у складі Державного бюджету України створюєть­ся фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

Є такі методи управління державним боргом: реструктуризація, рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивна співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання.

Реструктуризація боргу - угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація боргу може проводитись різними способами:

1. Пролонгація боргу.

2. Прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу.

3. Введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу.

4. Проведення конверсії боргу.

Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики. Цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування за­стосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.

Уніфікація — це об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Анулювання (скасування) державного боргу означає повну відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Анулювання цінних паперів держави можливе з двох при­чин:

по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);

по-друге, в результаті приходу до влади нових політич­них сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.

Економічні наслідки державного боргу такі.

Перерозподіл національного доходу на користь власників державних облігацій та інших державних цінних паперів.

Збільшення податків для обслуговування державного бор­гу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.

Скорочення споживання населенням країни.

Джерелами п огашення зовнішнього боргу є

доходи бюджету;

золотовалютні резерви;

кошти, отримані від приватизації державного майна;

нові запозичення.