Модуль 1. Самостійна робота і поточний контроль

МОДУЛЬ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА І ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Змістовий модуль 1. Фінанси та фінансова система

Тема 1. Сутність фінансів та їх роль у суспільстві

 

1.1. Сутність фінансів

1.2. Функції фінансів

1.3. Моделі фінансових відносин

1.4. Фінансово – кредитний механізм

1.1

Фінанси — це економічні відносини з приводу розподілу, перерозподілу і використання у грошовій формі вартості ВВП, а в певних умовах і національного багатства для задоволення суспільних потреб.

Інструмент фінансових відносин — гроші.

Об’єкт фінансових відносин: ВВП та національне багатство

ВВП — це додана вартість, вироблена в країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році:

Національне багатство — це вартість нагромаджених в Україні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів (основні засоби, матеріальні ресурси, золотий запас, валютний запас, страховий запас, природні ресурси)

Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємства, держава, населення.

Ознаки фінансів:

Обмінно–розподільчий характер (розподіл ВВП відбувається через реальні грошові фонди, відсутній еквівалентний обмін),

Грошова форма відносин,

Фінанси визначаються природою і функціями держави, її діяльністю.

Роль фінансів:

Забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних та фізичних осіб, держави,

Здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами і населенням,

Забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і безперервність виробництва,

Регулюють різні напрями соціально–економічного розвитку,

Забезпечують контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

1.2.

Функції фінансів

1.Розподільча.

2.Контрольна.

Розподільча функція реалізується на трьох стадіях:

Первинний розподіл — це розподіл новоствореної вартості і формування первинних доходів суб’єктів фінансових відносин. Первинні доходи підприємства — прибуток; працівників - заробітна плата; держави — непрямі податки, надходження від державного майна, прибуток держсектора.

Перерозподіл полягає в створенні і використанні централізованих фондів грошових коштів.

За рівнем централізації вони поділяються на:

загальнодержавні (бюджет та фонди цільового призначення)

відомчі фонди (фонди міністерств та відомств)

корпоративні (формування фондів підприємств та об’єднань)

Вторинний розподіл властивий тим, хто не бере участі у первинному розподілі (виплата заробітної плати у бюджетній сфері, асигнування з бюджету, виділення коштів з фондів цільового призначення)

Контрольна функція — полягає у створенні об’єктивних можливостей для здійснення контролю за формуванням і використанням фондів грошових коштів. Необхідність її обумовлена тим, що фінансові відносини мають протиречивий характер.

Розрізняють контроль:

- державний (на загальнодержавному рівні розподілу ВВП)

- відомчий (галузевими міністерствами і відомствами)

- внутрішній (самоперевірка фінансової діяльності підприємствами)

- незалежний (здійснюють аудиторські фірми)

- суспільний (контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави)

1.3.

Моделі фінансових відносин:

1. За послідовністю розподілу ВВП виділяють:

фінансова модель ринкової економіки:

Вартість ВВП розподіляється зпочатку між тими, хто зайнятий на його створенні (підприємства, працівники). Держава отримує свої доходи на етапі перерозподілу ВВП.

фінансова модель адміністративної економіки:

Переважна частина ВВП відразу централізується в бюджеті і виключається з розподільчих відносин.

Недоліки цієї системи:

- з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб,

- відсутні стимули до продуктивної праці,

-доходи юридичних та фізичних осіб не відображають їх вклад у створення ВВП.

2. За рівнем державної централізації ВВП (в ринковій економіці):

Американська модель. Фінансове втручання в економіку мінімальне. Рівень бюджетної централізації — 25–30%. Рівень самофінансування фізичних і юридичних осіб максимальний.

Західноєвропейська модель. Помірний рівень централізації ВВП в бюджеті — 35–45%. За рахунок державних коштів фінансується соціальна сферна, насамперед освіта.

Скандинавська модель. Високий рівень централізації ВВП в бюджеті — 50–60%. Розгалужена державна соціальна сфера. Така модель можлива за високого рівня культури і свідомості населення.

1. 4.

Фінансово–кредитний механізм — це сукупність форм, фінансових методів та важелів впливу на соціально–економічний розвиток суспільства. Включає:

Фінансові показники - абсолютні величини, які характеризують формування або використання фінансових ресурсів держави, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення (ВВП, ЧНП, НД, доходи та видатки бюджету, прибуток, середня ЗП).

Фінансові методи включають:

Фінансове планування - діяльність по визначенню обсягів, джерел формування та напрямків використання фондів фінансових ресурсів.

Фінансове управління – діяльність, пов’язана з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою досягнення запланованих результатів.

Фінансовий контроль – діяльність, спрямована на перевірку правильності розподілу та перерозподілу ВВП і НБ через відповідні фонди.

Фінансове забезпечення виступає в трьох формах: самофінансування, бюджетне фінансування, кредитування.

Фінансове регулювання - законодавчо визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.

Фінансові важелі, стимули та санкції - конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілу ВВП і НБ, за допомогою яких можна впливати на інтереси суб”єктів господарювання з метою підвищення їх зацікавленості в досягненні певних результатів.

Фінансове право -система фінансових правових норм і законів, що регламентують відносини щодо формування і використання грошових коштів держави та суб”єктів господарювання. (Конституція України, Закони України, Постанови ВРУ, декрети КМУ, укази Президента, нормативні акти міністерств, акти місцевих рад).

Практичні вправи та завдання

Тестові завдання:

 

1.Фінанси – це:

а) економічні відносини:

б) товарно – грошові відносини,

в) вірної відповіді немає.

2.Валовий внутрішній продукт — це:

а) сума валових продуктів всіх галузей економіки;

б) загальна кількість вироблених товарів та послуг;

в) загальна вартість всіх доходів;

3. Фінансові ресурси держави — це:

а) грошові кошти, які створюються у процесі розподілу та перерозподілу ча­стки ВВП;

б) система грошових фондів, які сконцентровані в руках держави;

в) грошові кошти, які сконцентровані у Державному бюджеті;

4.Фінанси виконують наступні функції:

а)розподільча; б) розподільча і контрольна;

в)фіскальна;

5. Фінансовий механізм — це:

а) інструмент формування та використання централізованих та децент­ралізованих фондів фінансових ресурсів;

б) сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини;

в) сукупність економіко – організаційних та правових норм, методів та важелів управління фінансовою діяльністю держави.

 

Завдання для розрахунків:

Задача 1. Визначити величину фінансових ресурсів підприємства у вигляді чистого прибутку за звітний період та суму централізованих фінансових ресурсів, які повинні спрямовуватись підприємством у державний бюджет у вигляді податку на прибуток.

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, грн.	Пункти статей за Податковим кодексом
1. Дохід від реалізованої продукції
2. Отримано фінансову допомогу
3. Реалізовано основні засоби
4. Нараховано % банком за користу-
вання вільними коштами
5. Витрати, пов’язані з виробництвом
продукції
6. Витрати на рекламу
7. Виплачені дивіденди
8. Отримано штраф за невиконання
умов угоди від іншої фірми
9. Придбано журнал “Поліна”

Задача 2. Визначити величину фінансових ресурсів підприємства у вигляді чистого прибутку за звітний період та суму централізованих фінансових ресурсів, які повинні спрямовуватись підприємством у державний бюджет у вигляді податку на прибуток.

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, грн.	Пункти статей за Податковим кодексом
1. Сплачено штрафів
3. Кошти, отримані у вигляді безповоротної допоги
4. Витрати на виплату дивідендів
5. Витрати на придбання електричної енергії
6. Доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів
7. Нараховано ПДВ
8. Доходи від торгівлі борговими
зобов’язаннями

 

Задача 3. Визначити величину децентралізованих фінансових ресурсів, якщо виручка від реалізації продукції підприємства становить 158000 грн. (в т.ч. ПДВ), собівартість продукції становить 105000 грн., доходи від продажу зайвого устаткування 25000 грн., доходи від купівлі-продажу цінних паперів 18000 грн.

 

Задача 4. Визначити величину централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, використовуючи наступні дані:

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, тис. грн.
Прибуток від операційної діяльності	17154,6
Доход від участі в капіталі	325,4
Інші доходи	1812,6
Фінансові витрати	2453,6
Інші витрати	751,2

Задача 5. Визначити величину фінансових ресурсів підприємства у вигляді чистого прибутку та ту його частину, яка може бути спрямована на впровадження нових технологій, використовуючи наступні дані:

 

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, грн.
1. Доход від реалізації товарів
2. Придбано долари США по курсу 8,0 грн.
3. Продано долари США по курсу 8,15 грн.
4. Придбана туристична путівка
5. Податкове зобов’язання
6. Виробничі витрати
7. Перераховано авансовий внесок податку на прибуток
8. Зроблено відрахування у фонд розвитку
виробництва, %

 

Тема 2. Фінансова система

 

2.1. Поняття фінансової системи та її структура.

2.2. Державні централізовані фінанси.

2.3. Децентралізовані фінанси.

2. 1.

Фінансова система — це форма організації фінансових відносин в країні.

За внутрішньою будовою фінансова система — це сукупність відносно обособлених фінансових відносин, які взаємопов’язані між собою та відображають специфічні форми і методи розподілу і перерозподілу ВВП. Фінансова система за внутрішньою будовою включає:

державні фінанси,

фінанси населення,

фінанси приватних підприємств і організацій

Державні фінанси - економічні відносини з приводу формування і використання грошових ресурсів, що зосереджені в руках держави і призначені для виконання державою її функцій (економічних, соціальних, політичних).

Державні фінанси поділяються на:

децентралізовані (фінанси державних підприємств)

централізовані (державний бюджет, місцеві бюджети, державний кредит, державне страхування, фонди цільового призначення)

Фінанси населення – економічні відносини з приводу формування і використання грошових ресурсів, що формуються з доходів, отриманих громадянами шляхом трудової, господарської та іншої діяльності або спадщини.

Фінанси підприємств - економічні відносини з приводу формування і використання грошових ресурсів, що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах даного виробництва.

За організаційною будовою фінансова система — це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють фінансовими відносинами.

До органів управління фінансовою системою відносяться:

1. Органи, що функціонують в сфері бюджету держави:

Міністерство фінансів,

Державна податкова адміністрація,

Контрольно – ревізійна служба,

Державне казначейство.

2. Контрольно – регулюючі органи:

Рахункова палата Верховної Ради,

Комітет з нагляду за страховою діяльністю,

Державна комісія з цінних паперів та фінансового ринку,

Аудиторська палата.

3. Фінансові інститути:

Національний банк України,

Комерційні банки,

Небанківські фінансово – кредитні установи,

Фондові біржі.

4. Органи управління цільовими фондами.

2. 2.

До державних централізованих фінансів відноситься:

Зведений бюджет -складається із Державного бюджету та місцевих бюджетів, це фінансовий план створення та використання централізованих грошових коштів на рівні держави та її регіонів

Державний кредит – економічні відноини, в яких позичальником виступає держава (в особі Міністерства фінансів і місцевих органів влади), а кредиторами - юридичні і фізичні особи. Здійснюється для мобілізації грошових ресурсів з метою покриття дефіциту бюджету.

Державне страхування -економічні відносини з приводу формування і використання резервних та страхових фондів для відшкодування збитків громадянам і господарським структурам. Держава виступає страховиком і розпорядником державних страхових фондів і резервів.

Державні цільові фонди - сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні центральних і місцевих органів влади і використовуються на певні цілі, що мають першорядне значення для країни. До них належать:

Пенсійний фонд,

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,

Фонд соціального страхування на випадок безробіття,

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища,

Фонд соціального захисту інвалідів та ін.

2. 3.

Децентралізовані фінанси (фінанси підприємств) - економічні відносини,які виникають з приводу створення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів для задоволення власних потреб колективу, забезпечення поточної господарської діяльності підприємства та його економічного розвитку.

За суб”єктами економічних відносин розрізняють:

1.Фінансові відносини всередині підприємства (розподіл прибутку, нормування оборотних засобів)

2.Фінансові відносини між підприємствами (сплата штрафів, розрахунки між підприємствами)

3.Фінансові відносини між підприємством і державою (держзамовлення, сплата податків, відрахування до фондів)

4.Фінансові відносини між підприємствами і вищестоячими організаціями (відрахування на утримання управлінського апарату, нарахування та використання цільових фондів).

5. Фінансові відносини між підприємствами і банками (надання кредиту, сплата відсотків за кредит).

Принципи організації децентралізованих фінансів:

1. Принцип плановості, який забезпечує оптимальне співвідношення між перспективним та поточним плануванням.

2. Принцип комерційного розрахунку, який передбачає, що метою діяльності підприємства є отримання прибутку.

Децентралізовані фінансові ресурси - це грошові кошти, що знаходяться у підприємства і забезпечують поточну господарську діяльність, його виробничий та соціальний розвиток.

 

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, грн.
1. Виручка від реалізації продукції
2. ПДВ	?
3. Собівартість продукції	67780,1
4. Інші операційні доходи
5. Адміністративні витрати	1660,4
6. Витрати на збут	236,5
7. Інші операційні витрати	18192,3

 

Задача 3. Підприємство придбало матеріали за 39 тис. грн. (з ПДВ) Витрати на заробітну плату становлять 40 тис. грн. Вартість основних засобів на початок року 260 тис. грн. Річна норма амортизації 8 %. Від реалізації продукції підприємство отримало 650 тис. грн. (з ПДВ). Визначити величину децентралізованих фінансових ресурсів у вигляді чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.

Задача 4. Визначити величину централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, використовуючи наступні дані:

Вихідні дані для розрахунку

Показники	Сума, грн.
1. Доход від реалізації продукції
2. Інші операційні доходи
3. Отримано безповоротну фінансову допомогу
4. Виробничі витрати
5. Витрати на виробничу рекламу в межах норм
6. Сплачено дивіденди акціонерам
7. Податковий кредит
8. Податкове зобов’язання
9. Передплачено журнал на виробничі цілі

 

Задача 5. Підприємство придбало матеріали за 18 тис. грн. (з урахуванням ПДВ). Витрати на заробітну плату становлять 23 тис. грн. Від реалізації продукції підприємство отримало 112 тис. грн. (з ПДВ). Визначити величину централізованих фінансових ресурсів, які передаються у бюджет та цільові фонди.

4.1.

Бюджетні відносини — це фінансові відносини, які виникають у держави з підприємствами, установами, громадянами.

Риси бюджетних відносин:

1.Обов’язковим учасником бюджетних відносин є держава.

2.Бюджетні відносини пов’язанні з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів.

3.Бюджетні відносини мають об’єктивний характер: в руках держави повинна зберігатись частина ВВП, яка буде спрямована на загальнодержавні потреби.

Бюджет - форма організації бюджетних відносин в державі. З правової точки зору бюджет являє собою фінансовий план, де передбачені основні доходи і видатки.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

рівновага доходів і видатків;

перевищення доходів над видатками;

перевищення видатків над постійни­ми доходами

Функції бюджету:

Перерозподільча — полягає у перерозподілі державних доходів та витрат за допомогою певних програм або через здійснення кошторисного фінансування.

Регулювання — полягає у виборі пріоритетних напрямків структурної політики, у забезпеченні збалансованості та рівноваги економічної системи.

Контрольна — проявляється у контролі державних надходжень та видатків, виявленні й аналізі відхилень фактичних показників від запланованих.

 

4.2.

Бюджетна система — це сукупність бюджетів усіх рівнів, які врегульовані правовими нормами і формуються на єдиних принципах, під впливом державного устрою та адміністративно – територіального поділу країни. форма організації бюджетних відносин в Україні.

Згідно Бюджетного кодексу (2010 рік), бюджетна система України складається з:

Державного бюджету України,

місцевих бюджетів

До місцевих бюджетів належать:

бюджет Автономної Республіки Крим,

обласні;

міські;

районні;

бюджети місцевого самоврядування (сіл, селищ, територіальних громад)

Сукупність показників бюджетів всіх рівнів, що входять до складу бюджетної системи називається — зведеним бюджетом України.

Всі ланки бюджетної системи є самостійними. Самостійність їх забезпечується наявністю власних доходних джерел та правом визначати напрямки їх використання.

Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв”язок між окремими ланками.

Принципи бюджетного устрою:

1. Принцип єдності бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиною соціально–економічною політикою

2. Принцип автономності — означає, що кожний бю­джет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і форму­ється незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.

3.Принцип публічності. Висвітлення показників бюджетів у засобах масової інформації, а також звітів про їх виконання.

4.Принцип достовірності. Формування бюджетів повинне здійснюватись на основі реальних показників та науково–обгрунтованих нормативів.

5.Принцип цільового використання бюджетних коштів

6.Принцип ефективност. – полягає в тому, що всі учасники бюджетного процесу прагнуть отримати максимальний результат при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

4. 3.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок створення бюджету та його виконання.

Етапи бюджетного процесу:

1. Складання проекту бюджету (квітень–серпень попереднього року)

Міністерство фінансів і Міністерство економіки подають всім міністерствам бюджетні запити, доводять до місцевих органів влади інструктивні листи про особливості складання бюджетів.

Бюджетний запит – документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

На основі аналізу бюджетних запитів МФ готує проект закону про ДБ України і подає його КМУ на розгляд. КМУ до 15 вересня приймає постанову щодо схвалення проекту закону і подає його ВР.

2. Розгляд та затвердження бюджету у Верховній Раді. Бюджет має бути затверджений до 1 грудня. Затвердження відбувається шляхом прийняття Закону “Про державний бюджет” на відповідний рік.

Після 1грудня починається формування місцевих бюджетів.

4.4.

Бюджетне регулювання – це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів нижчого рівня.

Методи бюджетного регулювання:

Дотація (з лат – дар) це сума грошових коштів, яка виділяється із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту при неможливості зменшити видатки.

Субсидія (з лат – допомога, підтримка) – сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування певних поточних видатків. Має цільове призначення.

Субвенція – сума грошових коштів, яка передається із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування конкретних капітальних видатків. Має цільове призначення.

6.1.

Державний кредит — це сукупність економічних відно­син, що виникають між державою та фізичними або юридич­ними особами з приводу мобілізації додат­кових грошових коштів на кредитній основі, у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів. Дер­жава в цих відносинах може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

За економічною суттю державний кредит — це форма вто­ринного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

6.2.

Державний кредит може мати такі форми:

державні позики - випуск державних позик для вільного продажу населенню і фінансово-кредитним установам;

ощадні позики - обіг частини вкладів населення в Ощадбанках і касах у державних позиках.

Державні позики є основною формою державного кредиту.

Державні позики - це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату.

Державні запозиченняможуть оформлюватися двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація (від лат. оЬіідаііо — зобов'язання) — найбільш поширений вид цінних паперів, є борговим зобов'язанням дер­жави, за яким у встановлені строки повертається борг і спла­чується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номіналь­ну вартість — зазначену на ній суму боргу — і курсову (рин­кову) ціну, за якою вона продається і перепродається залеж­но від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації є курсовою різницею.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Вони підлягають реалізації серед населення.

Класифікація запозичень:

1. Залежно від місця розміщення запозичень їх поділяють на:

внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фізичних інституцій.

2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві пози­ки. Державні позики випускаються центральними органами влади та управління. Надходження від них спрямовуються в центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцеви­ми органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Органи місцевого самоврядування здійснюють запо­зичення на будівництво доріг, охорону навколишнього середо­вища та фінансування інших заходів, у яких зацікавлена те­риторіальна громада.

3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'я­зання) ринкових позик вільно купуються, продаються і пере­продаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто власники не можуть їх перепродати.

4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяють на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають кон­кретного матеріального забезпечення. їх надійність визначаєть­ся авторитетом держави.

5. В ідповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року),се редньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років)

6. За формою виплати доход: процентні, виграшні, процентно-виграшні, беспроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном).

7. За правовим оформленням розрізняють облігаційні та безоб лігаційні державні позики. Облігаційні позики супрово­джується випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Безоблігаційні оформлюються підписанням угод, договорів.

Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:

доходи від інвестування позичених коштів у високоефек­тивні проекти;

додаткові надходження від податків;

економія коштів від зменшення видатків;

емісія грошей;

залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

 

6.3.

Відповідно до Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Іншими словами, державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми кредиторами

Державний борг країни поділяють на внутрішній і зов­нішній борг.

Внутрішній державний борг — це заборгованість держави громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість дер­жави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаці­ям інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості минулих років і процентів, що мають бути сплачені за позикам. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.

Монетизований борг, який складається із боргів держа­ви комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

Немонетизований борг, який складається:

з невико­наних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодав­ством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.);

з заборгованості з господарських відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.).

Також існує державний прямий борг та державний гарантований борг.

Прямий державний борг - це та сума боргу, за яким позичальником є держава і відповідальність за його обслуговування несе виключно держава наявними активами. Державний гарантований борг - це та сума боргу, за якою прямим позичальником є будь-який суб'єкт за виключенням держави, а держава в свою чергу надає гарантії повернення суми позички, тобто в разі неповернення боргу позичальником держава зобов'язана його погасити. Такий борг в Україні сформувався в період постійного економічного спаду та надвисоких темпів інфляції

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати 60 %фактичного річного ВВП України.

Державний борг оцінюють за такими показниками.

Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

Співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниці індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни.

6.4.

Управління державним боргом - це комплекс заходів та процедур, які охоплюють увесь борговий процес починаючи від залучення позики і закінчуючи її повним погашенням.

Обслуговування державного боргу — це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними.

Тобто процес управління боргом є ширшим поняттям та включає в себе процес його обслуговування.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та інших цінних паперів;

погашення їх;

виплати доходів за ними.

Для цього у складі Державного бюджету України створюєть­ся фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

Є такі методи управління державним боргом: реструктуризація, рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивна співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання.

Реструктуризація боргу - угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація боргу може проводитись різними способами:

1. Пролонгація боргу.

2. Прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу.

3. Введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу.

4. Проведення конверсії боргу.

Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики. Цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування за­стосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.

Уніфікація — це об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Анулювання (скасування) державного боргу означає повну відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Анулювання цінних паперів держави можливе з двох при­чин:

по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);

по-друге, в результаті приходу до влади нових політич­них сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.

Економічні наслідки державного боргу такі.

Перерозподіл національного доходу на користь власників державних облігацій та інших державних цінних паперів.

Збільшення податків для обслуговування державного бор­гу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.

Скорочення споживання населенням країни.

Джерелами п огашення зовнішнього боргу є

доходи бюджету;

золотовалютні резерви;

кошти, отримані від приватизації державного майна;

нові запозичення.

10.1.

Податки — це законодавчо встановлені обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом п