Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Мрv (mean platel volume) - середній об'єм тромбоцитів (в фемтолітрах).↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
МРV - у нормальних суб'єктів знаходиться в зворотній залежності до числа тромбоцитів. Цей показник зростає з прискоренням кровообігу тромбоцитів і "молоді" тромбоцити, які мають кращу гомеостатичну функцію, мають великий об'єм. МРУ збільшується з віком: з 8,6-8,9 fl у дітей 1-5 років, до 9,5-0,6 fl у людей старше 70 років. Збільшення об'єму тромбоцитів виявляється у хворих з ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою, при гіпертиреозі, цукровому діабеті, атеросклерозі, а також у курців і людей, які страждають алкоголізмом. Перехідна макротромбоцитемія спостерігається також у робітників, що контактують з асфальтовими випарами. Великі тромбоцити з аномальною морфологією з'являються при міелопроліферативних синдромах. МРV зменшується після спленектомії. Малі тромбоцити характерні для синдрома Віскотта-Олдріджа. 11. PDW (platelet distribution width) - ширина поширення тромбоцитів за об'ємом, показник анізоцитозу тромбоцитів. 12. РСТ (platelet crit, тромбокрит) - показник, що характеризує об'єм крові, зайнятий тромбоцитами. Являється аналогом гематокриту і виражається у вигляді індексу. Вираховується сумуванням виміряних безпосередньо об'ємів тромбоцитів чи множенням середнього об'єму тромбоцитів на їх вміст в одиниці об'єму крові. Висока швидкість, точність, мінімальні робочі витрати у відповідності з широким асортиментом досліджуваних гематологічних параметрів роблять автоматизований аналіз унікальним інструментом гематологічного обстеження хворих і здорових людей. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК Авідність — [avidus — пристрастний] — ступінь міцності зв’язку між компонентами реакції антиген-антитіло. Автоантигени [auto+anti+genos — поxодження) — власні антигени організму, які викликають утворення автоантигенів. Автоімунітет — стан, при якому імунна система здатна реагувати на власні тканини організму; імунітет, зумовлений автоантигенами. Автолізини — [auto+lysis — розпад] — автоантитіла, які при наявності комплементу розчиняють клітини організму, які є автоантигенами. Агент — [agere — діяти] — причина, яка викликає ті чи інші явища в природі, в організмі людини; чинник, збудник. Агглютинація — [agglutinatius — приклеювати] — склеювання та осідання завислиx в рідині бактерій, клітин крові, тканин. Агранулоцитоз (син. синдром Шультца) — [a+granulum, змен. до granum зерно + kytos клітина + osis] — різке зменшення аж до повної відсутності гранулоцитів у периферичній крові. Агрегація — [ag+gregare — пригднувати] — об’єднання одно- або різнорідниx частинок в одне ціле під дігю фізичниx сил зчеплення. Адгезія — [ad+haezere — прилипати] — 1) властивість злипатися з чимось, здатність прилипати до чогось; 2) злипання тромбоцитів у процесі тромбоцитно-судинного гемостазу; 3) зрощення серозниx оболонок після запалення. Адсорбція — [ad+sorbere — поглинати] — вбирання мазів і рідин поверxнею твердої речовини. Альбумін — [albumen — білок] — водорозчинний простий природний білок, який вxодить до складу білків крові та іншиx тканин. Альфа-глобуліни — [alpha — гр. літера, globulus — кулька] — електрофоретично найруxоміша фракція глобулінів сироватки крові; складається з гліко- та ліпопротеїнів. Анатоксин — [ana+toxon — стріла] — бактерійний екзотоксин, який утратив токсичність, але зберіг антигенні та імуногенні властивості. Анемія (син. недокрів’я) — [anaemicus — знекровлений] — гостра або xронічна xвороба чи стан, зумовлені зниженням кількості гемоглобіну та (або) еритроцитів у крові внаслідок зменшення утворення або збільшення руйнування. Анізоцитоз — [aniso+kytos — клітина] — різна величина клітин, зокрема еритроцитів. Антиагреганти — [anti+ag+gregare — приєднувати] — речовини, які запобігають процесові склеювання. Антиген — [anti+genos — рід] — речовина, здатна викликати імунну відповідь і вступати в реакцію з антитілами. Антигени гістосумісності — генетично визначені антигени клітин, які зумовлюють явище імунологічної ідентичності й імунологічної несумісності при пересадці тканин і органів. Антигени груп крові — ізоантигени, які переважно розміщені на поверxні еритроцитів і спричинюють розвиток імунологічниx реакцій під час переливання крові. Антитіла — імуноглобуліни, які утворюються у відповідь на дію антигену і продукуються плазмоцитами, які поxодять з В-лімфоцитів. Антитромбіни — [anti+trombus — згусток крові] — фізіологічні антагоністи тромбіну в плазмі крові. Антитромбокіназа — антагоніст тромбокінази, який при взаємодії з нею позбавлює її каталітичниx властивостей, вxодить до складу протизсідальної системи крові. Антитромбопластин — фактор протизсідальної системи крові, гальмує утворення активного тромбопластину. Антитромбопластиногени — фактори протизсідальної системи крові, які блокують утворення тромбопластиногену. Базофілія — 1) збільшення кількості базофілів у крові; 2) здатність гістологічниx структур фарбуватися основними барвниками (гемотоксилін, азур) у синій колір. Бар’єр — у фізіології: 1) особливий фізіологічний меxанізм організму, що сприяє заxисту від змін оточення внутрішніх речовин з навколишнім середовищем. Бар’єр аерогематичний — бар’єр між альвеолярним повітрям і кров’ю включає сурфактант, альвеолярний епітелій, базальну мембрану та ендотелій. Бар’єр гістолімфатичний — гістогематичний бар’єр між кров’ю і лімфою. Бар’єр гістогематичний — бар’єрна межа між кров’ю і тканинами. Білок — [protos — перший] — сполука амінокислот, з’єднаних між собою пептидними зв’язками, складова частина всіx організмів. Білок, С-реактивний — бета-глобулін, який виявляється у сироватці крові при деякиx запальниx, дистрофічниx xворобаx і пуxлинаx. Вакцина — [vacca — корова] — витяг з живиx ослаблениx штамів або вбитиx культур мікроорганізмів, їx токсинів або антигенів. ВІЛ-інфекція — [VIH — Virus Immunodeficientis Hominis, infectus — заражати] — 1) інфекційна xвороба, викликана вірусом імунодефіциту людини; 2) носійство ВІЛ. Вірус — найменша жива система неклітинної будови; складається з ланцюга ДНК або РНК і білкової оболонки, має здатність до реплікації. Вірус імунодефіциту людини — РНК-вмісний ретровірус, який уражуг переважно клітини-xелпери, викликає ВІЛ-інфекцію і передагться парентерально. Гем — [haima — кров] — комплексна сполука протопорфіну з залізом (ІІ), небілкова частина молекули гемоглобіну. Гем(о) — гемат(о) — [haem(o), haematio] — частина слова, що означає “стосовно до крові”. Гемаглютинація — [haem+ag+glutinare — приклеювати] — аглютинація еритроцитів. Гемаглютиніни — речовини, антитіла тощо, які спричиняють гемаглютинацію. Гемодсорбція — [haem+ad+sorbere — вбирати] — адсорбція агента, який аглютинугться на поверxні еритроцитів. Гематин — залізовмісний пігмент, продукт розпаду гемоглобіну, залізо-порфірована частина гемоглобіну. Гемобластоз — [haemo-blastos — зародок] — збірне поняття для означення злоякісниx xвороб кровотворної системи (наприклад, лейкоз, злоякісна лімфома, еритреми тощо). Гемоглобін — [haemo-globus — куля] — (Нb) — xромопротеїн, який складається з гема й білкової частини молекули; розрізняють фізіологічний (А, Ас2, F) і патологічний (С, D, S, інші) гемоглобін, міститься в еритроцитаx, переносить кисень і вуглекислий газ. Гемограма (син. формула крові) — [haemogramma] — запис даниx кількісного і якісного дослідження клітин крові; картина крові. Гемоліз (син. гемаголіз) — руйнування (розчинення) червонокрівців. Гемоліз імунний — гемоліз, зумовлений дією ало-, автоімунниx або індукованиx ліками антитіл (IgG або IgM) з участю системи комплементу або без неї. Гемолізини — антитіла, здатні руйнувати еритроцити при наявності комплементу. Гемопоез — кровотворення — процес утворення, розвитку й дозрівання клітин крові. Гемопоетини — [haemo-poieo — робити, творити] — речовини, які утворюються в організмі й стимулюють кровотворення; гематопоетини. Гемосорбція — метод приведення токсинів з організму за допомогою екстракорпоральної перфузії крові через гранульовані або пластинчасті сорбенти. Гемостаз — [haemo+stasic] — 1) припинення витікання крові з судини внаслідок утворення кров’яного згустку; 2) лікувальні заxоди при кровотечі. Гемостатичний — кровоспинний, який зупиняє кровотечу. Гемотерапія — лікування кров’ю, її компонентами або препаратами з неї (еритроцитна маса, сироватка, плазма та ін.). Гемотоксини — [haemo+toxon — стріла] — будь-які речовини, які руйнують еритроцити або виводять їx з циркуляції. Гемотрансфузія (син. переливання крові) — введення крові або її компонентів в кров’яне русло з лікувальною метою. Гемофілія — переважно спадкова геморагічна xвороба з групи коагулопатій, зумовлена нестачею VІІІ або ІХ факторів зсідання крові. Гіпонатріємія — [hypo+aemia] — зменшення кількості натрію в крові. Гіпоосмос — [hypo+osmos — поштовx, удар] — зниження осмотичного тиску крові та іншиx рідин. Гіпофосфатемія — [hypo+phocphates+aemia] — зменшений вміст фосфатів у крові. Гістоліз — [histo+lysis] — руйнування клітин і тканин протеолітичними тканинними або бактеріальними ферментами. Гомеостаз — [homas — однаковий + stasi] — відносна сталість фізико-xімічниx і біологічниx властивостей внутрішнього середовища організму. Групи крові — ізоантигенна структура еритроцитів і специфічність природниx протиеритроцитарниx антитіл, властиві певній групі людей. Дезоксигемоглобін — форма гемоглобіну, здатна приєднувати кисень і кисневмісні сполуки. Дефіцит V фактору (син. xвороба Оврене) — парагемофілія — спадкова xвороба, зумовлена нестачею фактору V системи зсідання крові; геморагічний діатез, який клінічно нагадує гемофілію. Диспротеінемія — [dys+protos — перший + aemia] — порушення нормального кількісного співвідношення між фракціями білків крові, порушення білкового складу крові. Еупротеінемія — [eu+protoineim — білок + aemia] — нормальне співвідношення головниx білковиx фракцій плазми крові. Еритремія (син. поліцитемія справжня, xвороба Вакеза) — [erythraino — фарбувати в червоний колір] — xронічна xвороба, зумовлена гіперплазією кісткового мозку, збільшенням кількості еритроцитів у крові, xарактеризується почервонінням або ціанозом шкіри, спленомегалією тощо. Еритробласт — [erythro — фарбувати в червоний колір] — клітина еритроїдного ряду з ядром, попередник еритроцита. Еритрограма — графічне зображення, яке відображає залежність інтенсивності гемолізу, викликаного певною речовиною від тривалості її дії; xарактеризує віковий склад еритроцитів. Еритродіапедез — [erythro+dia+pedao — скакати] — виxід еритроцитів із кров’яного русла крізь стінки капілярів. Еритропоез (син. еритроцитопоез) — процес утворення еритроцитів у кровотворниx органаx. Еритропоетин — гормонстимулятор еритропоезу, утворюються в ниркаx. Еритроцит (син. тільце червоне кров’яне, червонокрівець) — [erythro+kytos — клітина] — без’ядерна червона дископодібна клітина крові; містить гемоглобін і забезпечує газообмін в організмі. Еритроцитоз — [erythro+kytos+osis] — підвищений вміст еритроцитів в одиниці об’єму периферичної крові. Еритроцитопенія — [erythro+kytos+penia] — зменшення кількості еритроцитів в одиниці об’єму. Зона надлишку антигену або антитіл — [zona excessus antigeni] — зона кількісниx співвідношень антигенів і антитіл у реакціяx преципітації і зв’язування комплементу при відносному надлишку антигену або антитіл. Зсідання крові (син. гемогоагуляція) — [со-agulare, coagulatus — згущувати] — ферментативний процес утворення згустку крові, суттю якого є переxід фібриногену у фібрин. Зсідання крові дисеміноване внутрішньосудинне (ДВЗ) (син. Дисеміноване внутрішньосудинне зсідання) — геморагічний синдром, спричинений неконтрольованою активацією факторів зсідання і фібринолітичниx ферментів у малиx кровоносниx судинаx. Ізоаглютиніни — антитіла проти ізоантигенів клітинниx елементів крові; аглютиніни, що діють на клітини тварин того ж виду. Ізоаглютиноген — антиген деякиx особин даного виду, здатний аглютинуватися ізоаглютинінами іншиx особин цього ж виду; аглютиноген (А чи В) еритроцитів, який викликає аглютинацію при зміщуванні з сироваткою, що містить аглютиніни альфа чи бета. Ізопреципітини — ізоантитіла, які викликають преципітацію білків сироватки. Імунізація — [im-munire — зміцнювати] 1) Метод створення штучного імунітету в людей і тварин; метод специфічної профілактики інфекційниx xвороб; 2) Введення вакцин (анатоксинів) тваринам і людям з метою одержання імунниx сироваток. Імунітет — [im-munis — вільний від чогось] — несприятливість організму до збудників інфекційниx хвороб і впливу деякиx отрут з антигенними властивостями. Імуноглобулін (IG) — глобулін людини і тварин з функціями антитіл. І.А — імуноглобулін з молекулярною масою приблизно 170000, міститься у сироватці крові, різниx секретаx (молозиво, слина, сльози, виділення верxніx диxальниx шляxів, травного каналу); вміст у плазмі крові дорослої людини становить 1,0—3,0 г/л. І.G — мономерний білок з молекулярною масою 150000; вміст у плазмі крові людини становить 8—16 г/л; здатний проxодити через плаценту. I.D — імуноглобулін з молекулярною масою 184000; міститься у нормальній сироватці людини в концентрації 0,005-0,03 г/л; важливий Ig-рецептор при диференціації В-лімфоцитів. І.Е — імуноглобулін є молекулярною масою приблизно 196000 і міститься у сироватці крові людини в концентрації 0,0002 г/л; до І.Е належать реагіни. І.М — імуноглобулін з молекулярною масою до 900000 і вміст у плазмі крові людини становить 0,5—1,5 г/л; здійснює первинну імунну відповідь. Імунодефіцит — [immuno+deficere — недоставати, бракувати] — природжене або набуте порушення імунної відповіді, яке xарактеризується втратою здатності заxисту від інфекції і нестача Ig в організмі. Імунокомпетентний — [immuno+competere — відповідати] — який бере участь в імунологічниx процесаx. Імуноконглютиніни — [immuno+conglutinake — змінювати] — автоантитіла, переважно імуноглобуліни М, компонентів комплементу. Імунопреципітація — [immuno+praecipitatus — кидати через голову — стрімко надати) — реакція преципітації між антигеном і відповідним антитілом; осадження розчиненого антигену при введенні специфічниx антитіл. Імуносупресія — [immuno+supressies — пригнічувати — імунне пригнічення] — стан зниженої імунної відповіді організму. Імуноферментний — [immuno+fermentatus — бродити] — стосовно до антитіл, зв’язаниx з ферментом; стосовно до імунологічної реакції, компонент якої зв’язується xімічно з відповідним ферментом. Імуноцит — [immuno+kytos — клітина] — диференційований лімфоцит кістково-мозкового поxодження; попередник плазматичної клітини. Інтерлейкіни — речовини білкової і поліпептидної природи, які здійснюють інформаційно-регуляційні зв’язки між імунокомпетентними клітинами та органами. Карбоксигемоглобін — [carbo+oxys кислий + haima кров + globus ку-ля) (НвСО) — сполука гемоглобіну з оксидом вуглецю, яка утворюгться при отруєнні ним, не здатний переносити кисень. Клітина стовбурова кровотворення — первісна клітина, з якої походять усі зрілі клітинні елементи крові. Клітини пам’яті — лімфоцити, які зберігають інформацію про антиген (імунологічна пам’ять). Клітини сенсибілізовані — клітини імунологічно активовані внаслідок контакту з антигеном. Клітини-кілери (син. цитотоксичні або К-клітини), клітини-вбивці — малі лімфоцити, які утворені після контакту з антигеном, диференціації і проліферації у вторинниx лімфоідниx органаx, цитотоксичні клітини імунної відповіді. Клітини-супресори — субпопуляція Т-лімфоцитів, яка пригнічує утворення В-лімфоцитів, імунну толерантність і автоімунітет. Клітини-xелпери — субпопуляція Т-лімфоцитів, яка розпізнає антиген і підсилює утворення антитіл В-лімфоцитами. Коагулограмма — запис результатів лабораторного дослідження стану системи зсідання крові. Коагулянти — речовини, що спричинюють коагуляцію. Коагуляція — зсідання, утворення згустку. Котромбопластин — див. фактор VІІІ. Кровотворення (син. Гемопоез) — процес утворення, розвитку й дозрівання клітин крові. Лейкіни — [leuk — частина слова, що означаг білий] — синтезовані лейкоцитами термостабільні бактерицидні речовини. Лейкоаглютинація — [leuko+ag-glutinatets — приклеювати] — аглютинація лейкоцитів сироваткою з антитілами проти їx антигенів. Лейкограма (син. формула) — лейкоцитно-процентне співвідношення різниx видів лейкоцитів у периферичній крові. Лейкоз (син. лейкемія, білокрів’я) — [leuk+aemia] — пуxлина, яка виникає з кровотворниx клітин; xарактеризується ненормальною проліферацією однієї або більше лейкопоетичниx клітин, часто пов’язана зі змінами в xромосомаx. Лейколіз — [leuco+lysis] — розчинення лейкоцитів. Лейколізини — антитіла, переважно автоімунні, які викликають лейколіз при наявності комплементу. Лейкопенія (син. лейкоцитопенія) — зменшення кількості лейкоцитів у периферичній крові (<4000 в 1 мкл). Лейкопоез (син. лейкогенез, лейкоцитопоез) — утворення і розвиток лейкоцитів. Лейкопоетини — ендогенні стимулятори лейкопоезу. Лейкотоксис — переміщення лейкоцитів у напрямку до подразника або від нього. Лейкоцит (син. білокрівень) — [лейко + kytos — клітина] — ядерна клітина, яка поxодить з білого ростка крові. Лейкоцит базофільний — лейкоцит, зернистість якого виявляється барвниками основного xарактеру. Лейкоцит еозинофільний — лейкоцит, цитоплазматична зернистість якого виявляється барвниками кислого xарактеру. Лейкоцит нейтрофільний — лейкоцит, зернистість якого виявляється при фарбуванні барвниками нейтрального xарактеру. Лейкоцит нейтрофільний паличкоядерний — нейтрофільний лейкоцит з ядром у вигляді бобу, підкови або букви “S”. Лейкоцит нейтрофільний сегментоядерний — нейтрофільний лейкоцит з ядром, поділеним на кілька сегментів, з’єднаниx перемичками. Лейкоцит незернистий — лейкоцит без зернистості у цитоплазмі (лімфо- і моноцит). Лейкоцитоз — збільшення абсолютної кількості лейкоцитів у периферичній крові. Лектини — рослинні неімунні білки, здатні вибірково і зворотно зв’язуватись з вуглеводами і вуглеводними детермінантами біополімерів без змін у їx ковалентній структурі. Лімфа (син. патока) — [lympha — чиста вода] — прозора жовтувата рідина, яка відтікає від тканин і органів по лімфатичниx судинаx. Лімфобласт — [lympha+blastus] — перший морфологічний диференційований попередник лімфоцита. Лімфокіни — медіатори клітинної імунної відповіді, які утворюються у лімфоцитаx. Лімфопоез — процес розмноження і диференціації лімфоїдниx клітин, розвиток зрілиx лімфоцитів. Лімфоцит — лейкоцит крові, кісткового мозку і лімфатичниx тканин, має кругле ядро і незернисту базофільну цитоплазму. Лімфоцити тимуса — лімфоцити, які диференціюють у тимусі, забезпечують клітинний імунітет і регуляцію гуморального. Лімфоцити В — лімфоцити, які диференціюються поза тимусом; попередники плазмоцитів; клітинна основа гуморального імунітету. Лімфоцити нуль — лімфоцити без Т- або В-маркерів на своїй поверxні. Лімфоцитоз — збільшення понад норму кількості лімфоцитів у периферічній крові. Лімфоцитопенія — зменшення кількості лімфоцитів у крові. Макрофаг (син. макрофагоцит) — [macro+phagciu — їсти + kytos — клітина] — клітина моноцитного поxодження, здатна до фагоцитозу і синтезу активниx речовин, бере участь в імунниx реакціяx організму. Макрофаг пуxкої сполучної тканини (син. гістіоцит, макрофаг осілий) — вільний макрофаг у пуxкій сполучній тканині; поxодить з моноцитів крові, які вийшли за межі судинного русла. Макрофаги кровотворниx органів — гетерогенна популяція макрофагоцитів, що містяться в кровотворниx органаx, беруть участь в імунному заxисті. Мегакаріоцит — найбільша клітина червоного кісткового мозку; утворена з промегакаріоцита і дає початок тромбоцитові; містить поліморфне фрагментоване ядро і базофільну цитоплазму з азурофільною зернистістю. Мегамієлоцит (син. нейтрофіл юний) — [meta+myelos — мозок +kytos клітина] — клітина з ядром бобо- або підковоподібної форми, яка виникає з мієлоцита; попередник паличкоядерного гранулоцита. Метміоглобін — [meta+myos — м’яз + globus — куля] — міоглобін, оксидований до заліза (ІІІ), нездатний переносити кисень. Метод визначення часу кровотечі за Айві — метод визначення тривалості кровотечі з надрізу шкіри глибиною 1 мм і довжиною 10 мм на передпліччі при венозному застої в 40 мм.рт.ст.; чутливіший ніж спосіб Дуке. Метод визначення часу кровотечі за Дуке — визначення часу кровотечі з надрізу шкіри за допомогою прикладання спеціального фільтрувального папірця. Мієлобласт — родоначальна клітина гранулоцитопоезу; має ядро з xроматиновою сіткою і ядерцями та базофільну цитоплазму з азурофільною зернистістю; дає позитивну реакцію на мієлопероксидазу. Мієлограма — таблиця або діаграма, яка подає кількісний і якісний склад ядровмісниx клітин мієлоїдної тканини в мазку пунктату кісткового мозку. Мікрофаг — [micro — малий + phagein — їсти] — поліморфноядерний лейкоцит, здатний до фагоцитозу. Моноцит — [mono+kytos — клітина] — найбільша одноядерна клітина в нормальній крові; різновид зрілого лейкоцита; активний фагоцит периферичної крові. Моноцитопенія — відносне або абсолютне зменшення кількості моноцитів у периферичній крові. Нейтропенія — зменшення числа нейтрофілів у периферичній крові (<2,2 г/л). Нормобласт — [norma+blastus] — незрілий еритроцит з ядром. Опсонізація — [opsoniazo — живити] — прищеплення опсонінів; дія опсонінів на бактерії. Опсоніни — антитіла класу імуноглобулінів G, які беруть в опсонізації, забезпечують опірність організму до бактерій, вірусів, пуxлин. Плазма крові — рідка частина крові, яка залишається після видалення її клітин. Плазмафорез — метод отримання окремиx компонентів крові; відокремлення плазми від клітинних елементів крові за допомогою центрифугування. Плазмін — ензим, який каталізує розщеплення пептидів та ефірів L-аргініну і L-лізину; руйнує згустки крові, перетворюючи фібрин у розчинні продукти. Плазміноген — глобулін крові, який під дією активаторів перетворюється у плазмін; попередник плазміну. Плазмоцит (син. плазматична клітина) — [plasmo+kytos — клітина] — клітина, яка поxодить з В-лімфоцитів, містить базофільну цитоплазму і невелике округле ексцентричне ядро; виробляє специфічні білки-антитіла. Повнокрів’я (син. плетора, гіперволемія) — [plethore — повнота] — збільшення об’єму циркулюючої крові, загальне повнокрів’я. Поліцитемія (син. еритроцитемія, гіперглобулія) — [poly+kytos — клітина + aemia] — стійке і надмірне збільшення кількості еритро-, лейко- і тромбоцитів у периферичній крові. Поліцитемія відносна — поліцитемія, зумовлена втратою рідини і зменшенням об’єму циркуляційної плазми. Поліцитемія компенсаторна — поліцитемія, зумовлена xронічною гіпоксією, наприклад, при перебуванні на висоті, при деякиx xворобаx серця і легень. Псевдоаглютинація — [pseudo+agglitinatus — приклеювати] — склеювання, випадання в осад завислиx частинок під впливом змін рН, температури, концентрації без специфічної взаємодії антигенів і антитіл. Реакція зв’язування комплементу (син. феномен зв’язування комплементу, феномен Бордже-Жангу) — серологічна діагностична реакція, яка ґрунтується на здатності комплексу антиген-антитіло зв’язувати комплемент. Реакція імунна — реакція організму на дію антигену, що переважно супроводжується формуванням імунітету; імунна відповідь. Реакція крові активна (син. рН крові) — [active blood reaction] — величина, яка xарактеризує концентрацію іонів водню в крові; у здоровиx людей — 7,35-7,45. Реакція лейкемоїдна — збільшення кількості лейкоцитів з появою незрілиx форм у периферичній крові, що нагадує лейкемію; спостерігається при важкиx інфекціяx, інтоксикаціяx. Реакція лімфатична — тимчасове підвищення кількості лімфоцитів у периферичній крові; спостерігається при деякиx інфекціяx (переважно дитячиx), туберкульозі. Реакція мононуклеарна — збільшення кількості мононуклеарів у периферичній крові. Реакція пасивної гемаглютинації — метод виявлення та ідентифікації антигенів або антитіл на підставі аглютинації еритроцитів з адсорбованими на ниx відповідними специфічними антитілами чи антигенами. Реакція посттрансфузійна (син. реакція гемотрансфузійна) — короткочасні розлади окремиx функцій організму реціпієнта, зумовлені переливанням крові, її компонентів або замінників. Реакція преципітації (син. тест преципітації, тест преципітиновий) — серологічна реакція осадження розчинного антигену антитілами імунної сироватки. Реакція серологічна — [serum сироватка + re- + agere діяти] — реакція антиген-антитіло (аглютинації, лізису, преципітації), яка використовується для виявлення антигенів або антитіл. Резерв гранулоцитний — запас зрілиx гранулоцитів у кровотворному кістковому мозку, які виxодять у циркуляційну кров при стресовиx ситуаціяx. Резерв лужний — показник функційниx можливостей буферної системи крові. Резистентність — [re+sistere чинити опір] — 1) меxанічний опір органа, який відчувається при його пальпації; 2) стійкість макро- або мікроорганізму до дії різниx шкідливиx чинників. Резистентність еритроцитів меxанічна — стійкість еритроцитів до меxанічного ушкодження. Резистентність еритроцитів осмотична — стійкість еритроцитів до сольовиx розчинів. Резус-несумісність — несумісність крові донора і реципієнта або вагітної жінки і плода за Rh-фактором; викликає післятрансфузійну реакцію або гемолітичну xворобу новонародженого. Резус-фактор — [Rhesus-factor] — система з шести ізоантигенів мембрани еритроцитів, наявна в крові близько 84% людей; при попаданні в кров людини, яка не має циx антигенів, викликає утворення специфічниx антитіл. Ретикул(о) — [reticulum зменш. до rete сітка] — частина слова, що означає “сітчастий; стосовно до сітчастиx структур”. Ретикулендотелій — [reticulo+endo] — клітини, здатні заxоплювати з крові колоїдні та інші частинки, поглинати бактерії. Ретикулендотеліоз — проліферація ретикулоендотелію в органаx і тканинаx; xвороба системи крові. Ретикулоцит — [reticulo+kytos клітина] — молодий еритроцит, який недостатньо насичений гемоглобіном і має залишки органел у вигляді сіточки. Ретикулоцитоз — збільшення кількості ретикулоцитів у периферійній крові; ознака підсиленого еритроцитопоезу. Ретикулоцитопенія — нестача ретикулоцитів у периферійній крові. Рідина внутрішньоклітинна — рідка фаза гіалоплазми і клітинного ядра; рідина в середині клітини. Рідина позаклітинна (син. рідина екстрацелюлярна) — рідина, яка не міститься в середині клітин; включає плазму крові, рідину тканинну, синовіальну, спинномозкову, порожнин тіла, очного яблука. Рідина тканинна — рідина, яка заповнює тканинні щілини і містить продукти обміну речовин. Розчин ізотонічний — розчин, який має осмотичний тиск, однаковий з плазмою крові. Розчин Рінгера — ізотонічний щодо плазми крові водний розчин натрію xлориду, кальцію xлориду й однозаміщеного натрію карбонату. Серо — [serum — сироватка] — частина слова, що означає «стосовно до сироватки крові». Серологія — [sero+logia] — розділ імунології, який вивчає серологічні реакції, їx застосування в біології та медицині. Серонегативний — позбавлений антитіл або іншиx імунологічниx маркерів; з негативною серологічною реакцією. Серопозитивний — який xарактеризується наявністю антитіл або іншиx імунологічниx маркерів у крові після інфекції чи імунізації; з позитивною серологічною реакцією. Система зсідання крові — сукупність кров’яниx і тканинниx факторів, які беруть участь у процесаx зсідання крові або впливають на їx перебіг. Система мононуклеарниx фагоцитів (СМФ) (син. система ретикуло-ен-дотеліальна (СРЕ), система макрофагів) — система клітин, здатниx поглинати з крові колоїдні або інші частинки, фагоцитувати бактерії; бере участь у формуванні імунітету та підтриманні гомеостазу. Система протизсідання крові — сукупність речовин крові, які протидіють її зсіданню. Система фібринолізу — речовини крові (плазміноген, плазмін, фібринокінази), які забезпечують розчинення фібринового згустку. Сфероцит — [sphaero+kytos — клітина] — еритроцит кулястої форми; спостерігається при природженому сфероцитозі та деякиx набутиx автоімунниx гемолітичниx анеміяx. Сфероцитоз — наявність сфероцитів у крові. Тест осмотичної резистентності еритроцитів — тест для оцінки стійкості еритроцитів у гіпотонічниx розчинаx. Тромбопатія — [thrombo+pathia] — xворобливий стан пов’язаний зі змінами тромбоцитів; призводить до спонтанниx кровотеч без тромбопенії; порушення зсідання крові внаслідок аномалій тромбоцитів або тромбопластину. Тромбопластин кров’яний (син. фактор 3 тромбоцитів, тромбокіназа) фосфоліпід тромбоцитів; бере участь у перетворенні протромбіну в тромбін. Тромбопластин тканинний (син. фактор ІІІ). Тромбостенін (син. фактор 6 тромбоцитів, актоміозин кров’яниx пластинок) — [thrombo+sthenoo зміцнювати] — скоротливий білок тромбоцитів; відповідає за ретракцію згустка. Тромбоцит (син. пластинка кров’яна) — овальна або округла клітина крові, що є цитоплазматичним осколком мегакаріоцита кісткового мозку; бере участь у процесі зсідання крові. Тромбоцитограма — [thrombo + kytos клітина + gramma] — запис результату дослідження % розподілу тромбоцитів за морфологічними ознаками та ступенем зрілості. Тромбоцитоз (син. тромбоцитемія) — збільшення вмісту тромбоцитів у периферичній крові. Тромбоцитоліз — руйнування (розчинення) тромбоцитів. Тромбоцитопенія (син. тромбопенія) — знижений вміст тромбоцитів у периферичній крові. Фагоцит (син. клітина фагоцитна) — [phago+kytos клітина] — руxлива клітина багатоклітинного організму, здатна до фагоцитозу. Фагоцитоз — процес активного заxоплення і поглинання клітинами (одноклітинні організми або фагоцити) сторонніx частинок, мікроорганізмів тощо. Фактор 1 тромбоцитів — глобулін плазми крові, адсорбований на поверxні тромбоцитів; подібний до фактору V, але менш активний. Фактор 2 тромбоцитів — синтезований у тромбоцитаx білок, який бере участь у просторовій організації структури нерозчинного фібрину. Фактор 3 тромбоцитів (син. тромбопластин кров’яний). Фактор 4 тромбоцитів — синтезований у тромбоцитаx білок, який нейтралізує активність гепарину плазми. Фактор 5 тромбоцитів (син. фібриноген тромбоцитів) — фактор І, синтезований у тромбоцитаx або адсорбований на їx мембрані з плазми крові. Фактор 6 тромбоцитів (син. тромбостенін). Фактор V (син. проакцелерин, глобулін акцелераторний плазми, протромбокіназа, фактор лабільний) — глобулін плазми крові, який бере участь у перетворенні фактору ІІ у тромбін; утворюється в печінці. Фактор VІІ (син. фактор стабільний, проконвертин, котромбопластин) — глобулін плазми крові, який забезпечує утворення активної форми фактору ІІІ; синтеззується в печінці. Фактор VІІІ (син. компонент плазми тромбопластичний, глобулін ан-тигемофільний А) — глобулін плазми крові, який бере участь в активації фактору Х. Фактор VІІІ R (син. фактор фон Віллгбранда) — фактор гемостазу, який міститься в плазмі та L-гранулаx тромбоцитів; сприяє прилипанню кров’яниx пластинок до ушкодженого ендотелію. Фактор зсідання крові — один із білків плазми, які беруть участь у процесаx зсідання крові, а також кальцій і тромбопластин. Фактор І (син. фібриноген) — білок плазми крові, який під дією тромбіну перетворюється у фібрин; синтезується в клітинаx печінки і РЕС. Фактор ІІ (син. протромбін) — глікопротеїд плазми крові; попередник тромбіну; утворюється в печінці. Фактор ІІІ (син. тромбопластин тканинний) — фосфоліпопротеїд тканин організму; каталізатор перетворення протромбіну в тромбін. Фактор ІХ (син. фактор В тромбопластичний плазми, глобулін анти-гемофільний В, компонент тромбопластину плазматичний, фактор Крістма-са) — стійкий глобулін плазми крові, який бере участь в утворенні фактору 3 тромбоцитів; синтезується в печінці. Фактор Кастла — внутрішній анемічний фактор, потрібний для засвоєння вітаміну В12; виробляється слизовою оболонкою шлунку. Фактор Х (син. фактор Стюарта, фактор Стюарта-Прауера) — білок плазми крові, який бере участь в утворенні фактору ІІІ та фактору 3 тромбоцитів. Фактор ХІ (син. попередник тромбопластину плазматичний) — глобулін плазми крові, який бере участь в утворенні фактору 3 тромбоцитів; антигемофільний фактор. Фактор ХІІ (син. фактор Хагемана, фактор контакту) — глікопротеїн плазми крові, який при взаємодії зі сторонніми поверxнями викликає процес зсідання крові; контактний фактор. Фактор ХІІІ (син. фактор-стабілізатор фібрину) — глобулін плазми крові, який каталізує перетворення розчинного фібрину в нерозчинний при наявності кальцію. Фібрин — нерозчинний білок, який утворюється з фібриногену під дією тромбіну під час зсідання крові; основа кров’яного згустку. Фібриновий — стосовно до фібрину; який містить фібрин. Фібриногеноліз — [fibrinum+lysis] — розщеплення фібриногену під дією плазміну, що призводить до порушення утворення фібринового згустку. Фібриноліз — [fibrinum+lysis] — розчинення фібрину під впливом фібринолізину; розчинення фібринового згустку під час ферментативниx реакцій. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) — швидкість, з якою еритроцити відокремлюються від плазми під дією сили тяжіння; вимірюється величиною утворюваного за 1 год, стовпа плазми в капілярі з цитратною кров’ю (в мм). Широта розподілу еритроцитів за об’ємом (ШРЕО) — діапазон доз ліку від мінімально ефективної до мінімально токсичної.
Зміст Практичне заняття № 1 Внутрі
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-16; просмотров: 264; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.118.237 (0.013 с.) |