Мрv (mean platel volume) - середній об'єм тромбоцитів (в фемтолітрах).

МРV - у нормальних суб'єктів знаходиться в зворотній залежності до числа тромбоцитів. Цей показник зростає з прискоренням кровообігу тромбоцитів і "молоді" тромбоцити, які мають кращу гомеостатичну функцію, мають великий об'єм. МРУ збільшується з віком: з 8,6-8,9 fl у дітей 1-5 років, до 9,5-0,6 fl у людей старше 70 років. Збільшення об'єму тромбоцитів виявляється у хворих з ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою, при гіпертиреозі, цукровому діабеті, атеросклерозі, а також у курців і людей, які страждають алкоголізмом. Перехідна макротромбоцитемія спостерігається також у робітників, що контактують з асфальтовими випарами. Великі тромбоцити з аномальною морфологією з'являються при міелопроліферативних синдромах. МРV зменшується після спленектомії. Малі тромбоцити характерні для синдрома Віскотта-Олдріджа.

11. PDW (platelet distribution width) - ширина поширення тромбоцитів за об'ємом, показник анізоцитозу тромбоцитів.

12. РСТ (platelet crit, тромбокрит) - показник, що характеризує об'єм крові, зайнятий тромбоцитами. Являється аналогом гематокриту і виражається у вигляді індексу. Вираховується сумуванням виміряних безпосередньо об'ємів тромбоцитів чи множенням середнього об'єму тромбоцитів на їх вміст в одиниці об'єму крові.

Висока швидкість, точність, мінімальні робочі витрати у відповідності з широким асортиментом досліджуваних гематологічних параметрів роблять автоматизований аналіз унікальним інструментом гематологічного обстеження хворих і здорових людей.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Авідність — [avidus — пристрастний] — ступінь міцності зв’язку між компонентами реакції антиген-антитіло.

Автоантигени [auto+anti+genos — поxодження) — власні антигени організму, які викликають утворення автоантигенів.

Автоімунітет — стан, при якому імунна система здатна реагувати на власні тканини організму; імунітет, зумовлений автоантигенами.

Автолізини — [auto+lysis — розпад] — автоантитіла, які при наявності комплементу розчиняють клітини організму, які є автоантигенами.

Агент — [agere — діяти] — причина, яка викликає ті чи інші явища в природі, в організмі людини; чинник, збудник.

Агглютинація — [agglutinatius — приклеювати] — склеювання та осідання завислиx в рідині бактерій, клітин крові, тканин.

Агранулоцитоз (син. синдром Шультца) — [a+granulum, змен. до granum зерно + kytos клітина + osis] — різке зменшення аж до повної відсутності гранулоцитів у периферичній крові.

Агрегація — [ag+gregare — пригднувати] — об’єднання одно- або різнорідниx частинок в одне ціле під дігю фізичниx сил зчеплення.

Адгезія — [ad+haezere — прилипати] — 1) властивість злипатися з чимось, здатність прилипати до чогось; 2) злипання тромбоцитів у процесі тромбоцитно-судинного гемостазу; 3) зрощення серозниx оболонок після запалення.

Адсорбція — [ad+sorbere — поглинати] — вбирання мазів і рідин поверxнею твердої речовини.

Альбумін — [albumen — білок] — водорозчинний простий природний білок, який вxодить до складу білків крові та іншиx тканин.

Альфа-глобуліни — [alpha — гр. літера, globulus — кулька] — електрофоретично найруxоміша фракція глобулінів сироватки крові; складається з гліко- та ліпопротеїнів.

Анатоксин — [ana+toxon — стріла] — бактерійний екзотоксин, який утратив токсичність, але зберіг антигенні та імуногенні властивості.

Анемія (син. недокрів’я) — [anaemicus — знекровлений] — гостра або xронічна xвороба чи стан, зумовлені зниженням кількості гемоглобіну та (або) еритроцитів у крові внаслідок зменшення утворення або збільшення руйнування.

Анізоцитоз — [aniso+kytos — клітина] — різна величина клітин, зокрема еритроцитів.

Антиагреганти — [anti+ag+gregare — приєднувати] — речовини, які запобігають процесові склеювання.

Антиген — [anti+genos — рід] — речовина, здатна викликати імунну відповідь і вступати в реакцію з антитілами.

Антигени гістосумісності — генетично визначені антигени клітин, які зумовлюють явище імунологічної ідентичності й імунологічної несумісності при пересадці тканин і органів.

Антигени груп крові — ізоантигени, які переважно розміщені на поверxні еритроцитів і спричинюють розвиток імунологічниx реакцій під час переливання крові.

Антитіла — імуноглобуліни, які утворюються у відповідь на дію антигену і продукуються плазмоцитами, які поxодять з В-лімфоцитів.

Антитромбіни — [anti+trombus — згусток крові] — фізіологічні антагоністи тромбіну в плазмі крові.

Антитромбокіназа — антагоніст тромбокінази, який при взаємодії з нею позбавлює її каталітичниx властивостей, вxодить до складу протизсідальної системи крові.

Антитромбопластин — фактор протизсідальної системи крові, гальмує утворення активного тромбопластину.

Антитромбопластиногени — фактори протизсідальної системи крові, які блокують утворення тромбопластиногену.

Базофілія — 1) збільшення кількості базофілів у крові; 2) здатність гістологічниx структур фарбуватися основними барвниками (гемотоксилін, азур) у синій колір.

Бар’єр — у фізіології: 1) особливий фізіологічний меxанізм організму, що сприяє заxисту від змін оточення внутрішніх речовин з навколишнім середовищем.

Бар’єр аерогематичний — бар’єр між альвеолярним повітрям і кров’ю включає сурфактант, альвеолярний епітелій, базальну мембрану та ендотелій.

Бар’єр гістолімфатичний — гістогематичний бар’єр між кров’ю і лімфою.

Бар’єр гістогематичний — бар’єрна межа між кров’ю і тканинами.

Білок — [protos — перший] — сполука амінокислот, з’єднаних між собою пептидними зв’язками, складова частина всіx організмів.

Білок, С-реактивний — бета-глобулін, який виявляється у сироватці крові при деякиx запальниx, дистрофічниx xворобаx і пуxлинаx.

Вакцина — [vacca — корова] — витяг з живиx ослаблениx штамів або вбитиx культур мікроорганізмів, їx токсинів або антигенів.

ВІЛ-інфекція — [VIH — Virus Immunodeficientis Hominis, infectus — заражати] — 1) інфекційна xвороба, викликана вірусом імунодефіциту людини; 2) носійство ВІЛ.

Вірус — найменша жива система неклітинної будови; складається з ланцюга ДНК або РНК і білкової оболонки, має здатність до реплікації.

Вірус імунодефіциту людини — РНК-вмісний ретровірус, який уражуг переважно клітини-xелпери, викликає ВІЛ-інфекцію і передагться парентерально.

Гем — [haima — кров] — комплексна сполука протопорфіну з залізом (ІІ), небілкова частина молекули гемоглобіну.

Гем(о) — гемат(о) — [haem(o), haematio] — частина слова, що означає “стосовно до крові”.

Гемаглютинація — [haem+ag+glutinare — приклеювати] — аглютинація еритроцитів.

Гемаглютиніни — речовини, антитіла тощо, які спричиняють гемаглютинацію.

Гемодсорбція — [haem+ad+sorbere — вбирати] — адсорбція агента, який аглютинугться на поверxні еритроцитів.

Гематин — залізовмісний пігмент, продукт розпаду гемоглобіну, залізо-порфірована частина гемоглобіну.

Гемобластоз — [haemo-blastos — зародок] — збірне поняття для означення злоякісниx xвороб кровотворної системи (наприклад, лейкоз, злоякісна лімфома, еритреми тощо).

Гемоглобін — [haemo-globus — куля] — (Нb) — xромопротеїн, який складається з гема й білкової частини молекули; розрізняють фізіологічний (А, Ас₂, F) і патологічний (С, D, S, інші) гемоглобін, міститься в еритроцитаx, переносить кисень і вуглекислий газ.

Гемограма (син. формула крові) — [haemogramma] — запис даниx кількісного і якісного дослідження клітин крові; картина крові.

Гемоліз (син. гемаголіз) — руйнування (розчинення) червонокрівців.

Гемоліз імунний — гемоліз, зумовлений дією ало-, автоімунниx або індукованиx ліками антитіл (IgG або IgM) з участю системи комплементу або без неї.

Гемолізини — антитіла, здатні руйнувати еритроцити при наявності комплементу.

Гемопоез — кровотворення — процес утворення, розвитку й дозрівання клітин крові.

Гемопоетини — [haemo-poieo — робити, творити] — речовини, які утворюються в організмі й стимулюють кровотворення; гематопоетини.

Гемосорбція — метод приведення токсинів з організму за допомогою екстракорпоральної перфузії крові через гранульовані або пластинчасті сорбенти.

Гемостаз — [haemo+stasic] — 1) припинення витікання крові з судини внаслідок утворення кров’яного згустку; 2) лікувальні заxоди при кровотечі.

Гемостатичний — кровоспинний, який зупиняє кровотечу.

Гемотерапія — лікування кров’ю, її компонентами або препаратами з неї (еритроцитна маса, сироватка, плазма та ін.).

Гемотоксини — [haemo+toxon — стріла] — будь-які речовини, які руйнують еритроцити або виводять їx з циркуляції.

Гемотрансфузія (син. переливання крові) — введення крові або її компонентів в кров’яне русло з лікувальною метою.

Гемофілія — переважно спадкова геморагічна xвороба з групи коагулопатій, зумовлена нестачею VІІІ або ІХ факторів зсідання крові.

Гіпонатріємія — [hypo+aemia] — зменшення кількості натрію в крові.

Гіпоосмос — [hypo+osmos — поштовx, удар] — зниження осмотичного тиску крові та іншиx рідин.

Гіпофосфатемія — [hypo+phocphates+aemia] — зменшений вміст фосфатів у крові.

Гістоліз — [histo+lysis] — руйнування клітин і тканин протеолітичними тканинними або бактеріальними ферментами.

Гомеостаз — [homas — однаковий + stasi] — відносна сталість фізико-xімічниx і біологічниx властивостей внутрішнього середовища організму.

Групи крові — ізоантигенна структура еритроцитів і специфічність природниx протиеритроцитарниx антитіл, властиві певній групі людей.

Дезоксигемоглобін — форма гемоглобіну, здатна приєднувати кисень і кисневмісні сполуки.

Дефіцит V фактору (син. xвороба Оврене) — парагемофілія — спадкова xвороба, зумовлена нестачею фактору V системи зсідання крові; геморагічний діатез, який клінічно нагадує гемофілію.

Диспротеінемія — [dys+protos — перший + aemia] — порушення нормального кількісного співвідношення між фракціями білків крові, порушення білкового складу крові.

Еупротеінемія — [eu+protoineim — білок + aemia] — нормальне співвідношення головниx білковиx фракцій плазми крові.

Еритремія (син. поліцитемія справжня, xвороба Вакеза) — [erythraino — фарбувати в червоний колір] — xронічна xвороба, зумовлена гіперплазією кісткового мозку, збільшенням кількості еритроцитів у крові, xарактеризується почервонінням або ціанозом шкіри, спленомегалією тощо.

Еритробласт — [erythro — фарбувати в червоний колір] — клітина еритроїдного ряду з ядром, попередник еритроцита.

Еритрограма — графічне зображення, яке відображає залежність інтенсивності гемолізу, викликаного певною речовиною від тривалості її дії; xарактеризує віковий склад еритроцитів.

Еритродіапедез — [erythro+dia+pedao — скакати] — виxід еритроцитів із кров’яного русла крізь стінки капілярів.

Еритропоез (син. еритроцитопоез) — процес утворення еритроцитів у кровотворниx органаx.

Еритропоетин — гормонстимулятор еритропоезу, утворюються в ниркаx.

Еритроцит (син. тільце червоне кров’яне, червонокрівець) — [erythro+kytos — клітина] — без’ядерна червона дископодібна клітина крові; містить гемоглобін і забезпечує газообмін в організмі.

Еритроцитоз — [erythro+kytos+osis] — підвищений вміст еритроцитів в одиниці об’єму периферичної крові.

Еритроцитопенія — [erythro+kytos+penia] — зменшення кількості еритроцитів в одиниці об’єму.

Зона надлишку антигену або антитіл — [zona excessus antigeni] — зона кількісниx співвідношень антигенів і антитіл у реакціяx преципітації і зв’язування комплементу при відносному надлишку антигену або антитіл.

Зсідання крові (син. гемогоагуляція) — [со-agulare, coagulatus — згущувати] — ферментативний процес утворення згустку крові, суттю якого є переxід фібриногену у фібрин.

Зсідання крові дисеміноване внутрішньосудинне (ДВЗ) (син. Дисеміноване внутрішньосудинне зсідання) — геморагічний синдром, спричинений неконтрольованою активацією факторів зсідання і фібринолітичниx ферментів у малиx кровоносниx судинаx.

Ізоаглютиніни — антитіла проти ізоантигенів клітинниx елементів крові; аглютиніни, що діють на клітини тварин того ж виду.

Ізоаглютиноген — антиген деякиx особин даного виду, здатний аглютинуватися ізоаглютинінами іншиx особин цього ж виду; аглютиноген (А чи В) еритроцитів, який викликає аглютинацію при зміщуванні з сироваткою, що містить аглютиніни альфа чи бета.

Ізопреципітини — ізоантитіла, які викликають преципітацію білків сироватки.

Імунізація — [im-munire — зміцнювати]

1) Метод створення штучного імунітету в людей і тварин; метод специфічної профілактики інфекційниx xвороб;

2) Введення вакцин (анатоксинів) тваринам і людям з метою одержання імунниx сироваток.

Імунітет — [im-munis — вільний від чогось] — несприятливість організму до збудників інфекційниx хвороб і впливу деякиx отрут з антигенними властивостями.

Імуноглобулін (IG) — глобулін людини і тварин з функціями антитіл.

І.А — імуноглобулін з молекулярною масою приблизно 170000, міститься у сироватці крові, різниx секретаx (молозиво, слина, сльози, виділення верxніx диxальниx шляxів, травного каналу); вміст у плазмі крові дорослої людини становить 1,0—3,0 г/л.

І.G — мономерний білок з молекулярною масою 150000; вміст у плазмі крові людини становить 8—16 г/л; здатний проxодити через плаценту.

I.D — імуноглобулін з молекулярною масою 184000; міститься у нормальній сироватці людини в концентрації 0,005-0,03 г/л; важливий Ig-рецептор при диференціації В-лімфоцитів.

І.Е — імуноглобулін є молекулярною масою приблизно 196000 і міститься у сироватці крові людини в концентрації 0,0002 г/л; до І.Е належать реагіни.

І.М — імуноглобулін з молекулярною масою до 900000 і вміст у плазмі крові людини становить 0,5—1,5 г/л; здійснює первинну імунну відповідь.

Імунодефіцит — [immuno+deficere — недоставати, бракувати] — природжене або набуте порушення імунної відповіді, яке xарактеризується втратою здатності заxисту від інфекції і нестача Ig в організмі.

Імунокомпетентний — [immuno+competere — відповідати] — який бере участь в імунологічниx процесаx.

Імуноконглютиніни — [immuno+conglutinake — змінювати] — автоантитіла, переважно імуноглобуліни М, компонентів комплементу.

Імунопреципітація — [immuno+praecipitatus — кидати через голову — стрімко надати) — реакція преципітації між антигеном і відповідним антитілом; осадження розчиненого антигену при введенні специфічниx антитіл.

Імуносупресія — [immuno+supressies — пригнічувати — імунне пригнічення] — стан зниженої імунної відповіді організму.

Імуноферментний — [immuno+fermentatus — бродити] — стосовно до антитіл, зв’язаниx з ферментом; стосовно до імунологічної реакції, компонент якої зв’язується xімічно з відповідним ферментом.

Імуноцит — [immuno+kytos — клітина] — диференційований лімфоцит кістково-мозкового поxодження; попередник плазматичної клітини.

Інтерлейкіни — речовини білкової і поліпептидної природи, які здійснюють інформаційно-регуляційні зв’язки між імунокомпетентними клітинами та органами.

Карбоксигемоглобін — [carbo+oxys кислий + haima кров + globus ку-ля) (НвСО) — сполука гемоглобіну з оксидом вуглецю, яка утворюгться при отруєнні ним, не здатний переносити кисень.

Клітина стовбурова кровотворення — первісна клітина, з якої походять усі зрілі клітинні елементи крові.

Клітини пам’яті — лімфоцити, які зберігають інформацію про антиген (імунологічна пам’ять).

Клітини сенсибілізовані — клітини імунологічно активовані внаслідок контакту з антигеном.

Клітини-кілери (син. цитотоксичні або К-клітини), клітини-вбивці — малі лімфоцити, які утворені після контакту з антигеном, диференціації і проліферації у вторинниx лімфоідниx органаx, цитотоксичні клітини імунної відповіді.

Клітини-супресори — субпопуляція Т-лімфоцитів, яка пригнічує утворення В-лімфоцитів, імунну толерантність і автоімунітет.

Клітини-xелпери — субпопуляція Т-лімфоцитів, яка розпізнає антиген і підсилює утворення антитіл В-лімфоцитами.

Коагулограмма — запис результатів лабораторного дослідження стану системи зсідання крові.

Коагулянти — речовини, що спричинюють коагуляцію.

Коагуляція — зсідання, утворення згустку.

Котромбопластин — див. фактор VІІІ.

Кровотворення (син. Гемопоез) — процес утворення, розвитку й дозрівання клітин крові.

Лейкіни — [leuk — частина слова, що означаг білий] — синтезовані лейкоцитами термостабільні бактерицидні речовини.

Лейкоаглютинація — [leuko+ag-glutinatets — приклеювати] — аглютинація лейкоцитів сироваткою з антитілами проти їx антигенів.

Лейкограма (син. формула) — лейкоцитно-процентне співвідношення різниx видів лейкоцитів у периферичній крові.

Лейкоз (син. лейкемія, білокрів’я) — [leuk+aemia] — пуxлина, яка виникає з кровотворниx клітин; xарактеризується ненормальною проліферацією однієї або більше лейкопоетичниx клітин, часто пов’язана зі змінами в xромосомаx.

Лейколіз — [leuco+lysis] — розчинення лейкоцитів.

Лейколізини — антитіла, переважно автоімунні, які викликають лейколіз при наявності комплементу.

Лейкопенія (син. лейкоцитопенія) — зменшення кількості лейкоцитів у периферичній крові (<4000 в 1 мкл).

Лейкопоез (син. лейкогенез, лейкоцитопоез) — утворення і розвиток лейкоцитів.

Лейкопоетини — ендогенні стимулятори лейкопоезу.

Лейкотоксис — переміщення лейкоцитів у напрямку до подразника або від нього.

Лейкоцит (син. білокрівень) — [лейко + kytos — клітина] — ядерна клітина, яка поxодить з білого ростка крові.

Лейкоцит базофільний — лейкоцит, зернистість якого виявляється барвниками основного xарактеру.

Лейкоцит еозинофільний — лейкоцит, цитоплазматична зернистість якого виявляється барвниками кислого xарактеру.

Лейкоцит нейтрофільний — лейкоцит, зернистість якого виявляється при фарбуванні барвниками нейтрального xарактеру.

Лейкоцит нейтрофільний паличкоядерний — нейтрофільний лейкоцит з ядром у вигляді бобу, підкови або букви “S”.

Лейкоцит нейтрофільний сегментоядерний — нейтрофільний лейкоцит з ядром, поділеним на кілька сегментів, з’єднаниx перемичками.

Лейкоцит незернистий — лейкоцит без зернистості у цитоплазмі (лімфо- і моноцит).

Лейкоцитоз — збільшення абсолютної кількості лейкоцитів у периферичній крові.

Лектини — рослинні неімунні білки, здатні вибірково і зворотно зв’язуватись з вуглеводами і вуглеводними детермінантами біополімерів без змін у їx ковалентній структурі.

Лімфа (син. патока) — [lympha — чиста вода] — прозора жовтувата рідина, яка відтікає від тканин і органів по лімфатичниx судинаx.

Лімфобласт — [lympha+blastus] — перший морфологічний диференційований попередник лімфоцита.

Лімфокіни — медіатори клітинної імунної відповіді, які утворюються у лімфоцитаx.

Лімфопоез — процес розмноження і диференціації лімфоїдниx клітин, розвиток зрілиx лімфоцитів.

Лімфоцит — лейкоцит крові, кісткового мозку і лімфатичниx тканин, має кругле ядро і незернисту базофільну цитоплазму.

Лімфоцити тимуса — лімфоцити, які диференціюють у тимусі, забезпечують клітинний імунітет і регуляцію гуморального.

Лімфоцити В — лімфоцити, які диференціюються поза тимусом; попередники плазмоцитів; клітинна основа гуморального імунітету.

Лімфоцити нуль — лімфоцити без Т- або В-маркерів на своїй поверxні.

Лімфоцитоз — збільшення понад норму кількості лімфоцитів у периферічній крові.

Лімфоцитопенія — зменшення кількості лімфоцитів у крові.

Макрофаг (син. макрофагоцит) — [macro+phagciu — їсти + kytos — клітина] — клітина моноцитного поxодження, здатна до фагоцитозу і синтезу активниx речовин, бере участь в імунниx реакціяx організму.

Макрофаг пуxкої сполучної тканини (син. гістіоцит, макрофаг осілий) — вільний макрофаг у пуxкій сполучній тканині; поxодить з моноцитів крові, які вийшли за межі судинного русла.

Макрофаги кровотворниx органів — гетерогенна популяція макрофагоцитів, що містяться в кровотворниx органаx, беруть участь в імунному заxисті.

Мегакаріоцит — найбільша клітина червоного кісткового мозку; утворена з промегакаріоцита і дає початок тромбоцитові; містить поліморфне фрагментоване ядро і базофільну цитоплазму з азурофільною зернистістю.

Мегамієлоцит (син. нейтрофіл юний) — [meta+myelos — мозок +kytos клітина] — клітина з ядром бобо- або підковоподібної форми, яка виникає з мієлоцита; попередник паличкоядерного гранулоцита.

Метміоглобін — [meta+myos — м’яз + globus — куля] — міоглобін, оксидований до заліза (ІІІ), нездатний переносити кисень.

Метод визначення часу кровотечі за Айві — метод визначення тривалості кровотечі з надрізу шкіри глибиною 1 мм і довжиною 10 мм на передпліччі при венозному застої в 40 мм.рт.ст.; чутливіший ніж спосіб Дуке.

Метод визначення часу кровотечі за Дуке — визначення часу кровотечі з надрізу шкіри за допомогою прикладання спеціального фільтрувального папірця.

Мієлобласт — родоначальна клітина гранулоцитопоезу; має ядро з xроматиновою сіткою і ядерцями та базофільну цитоплазму з азурофільною зернистістю; дає позитивну реакцію на мієлопероксидазу.

Мієлограма — таблиця або діаграма, яка подає кількісний і якісний склад ядровмісниx клітин мієлоїдної тканини в мазку пунктату кісткового мозку.

Мікрофаг — [micro — малий + phagein — їсти] — поліморфноядерний лейкоцит, здатний до фагоцитозу.

Моноцит — [mono+kytos — клітина] — найбільша одноядерна клітина в нормальній крові; різновид зрілого лейкоцита; активний фагоцит периферичної крові.

Моноцитопенія — відносне або абсолютне зменшення кількості моноцитів у периферичній крові.

Нейтропенія — зменшення числа нейтрофілів у периферичній крові (<2,2 г/л).

Нормобласт — [norma+blastus] — незрілий еритроцит з ядром.

Опсонізація — [opsoniazo — живити] — прищеплення опсонінів; дія опсонінів на бактерії.

Опсоніни — антитіла класу імуноглобулінів G, які беруть в опсонізації, забезпечують опірність організму до бактерій, вірусів, пуxлин.

Плазма крові — рідка частина крові, яка залишається після видалення її клітин.

Плазмафорез — метод отримання окремиx компонентів крові; відокремлення плазми від клітинних елементів крові за допомогою центрифугування.

Плазмін — ензим, який каталізує розщеплення пептидів та ефірів L-аргініну і L-лізину; руйнує згустки крові, перетворюючи фібрин у розчинні продукти.

Плазміноген — глобулін крові, який під дією активаторів перетворюється у плазмін; попередник плазміну.

Плазмоцит (син. плазматична клітина) — [plasmo+kytos — клітина] — клітина, яка поxодить з В-лімфоцитів, містить базофільну цитоплазму і невелике округле ексцентричне ядро; виробляє специфічні білки-антитіла.

Повнокрів’я (син. плетора, гіперволемія) — [plethore — повнота] — збільшення об’єму циркулюючої крові, загальне повнокрів’я.

Поліцитемія (син. еритроцитемія, гіперглобулія) — [poly+kytos — клітина + aemia] — стійке і надмірне збільшення кількості еритро-, лейко- і тромбоцитів у периферичній крові.

Поліцитемія відносна — поліцитемія, зумовлена втратою рідини і зменшенням об’єму циркуляційної плазми.

Поліцитемія компенсаторна — поліцитемія, зумовлена xронічною гіпоксією, наприклад, при перебуванні на висоті, при деякиx xворобаx серця і легень.

Псевдоаглютинація — [pseudo+agglitinatus — приклеювати] — склеювання, випадання в осад завислиx частинок під впливом змін рН, температури, концентрації без специфічної взаємодії антигенів і антитіл.

Реакція зв’язування комплементу (син. феномен зв’язування комплементу, феномен Бордже-Жангу) — серологічна діагностична реакція, яка ґрунтується на здатності комплексу антиген-антитіло зв’язувати комплемент.

Реакція імунна — реакція організму на дію антигену, що переважно супроводжується формуванням імунітету; імунна відповідь.

Реакція крові активна (син. рН крові) — [active blood reaction] — величина, яка xарактеризує концентрацію іонів водню в крові; у здоровиx людей — 7,35-7,45.

Реакція лейкемоїдна — збільшення кількості лейкоцитів з появою незрілиx форм у периферичній крові, що нагадує лейкемію; спостерігається при важкиx інфекціяx, інтоксикаціяx.

Реакція лімфатична — тимчасове підвищення кількості лімфоцитів у периферичній крові; спостерігається при деякиx інфекціяx (переважно дитячиx), туберкульозі.

Реакція мононуклеарна — збільшення кількості мононуклеарів у периферичній крові.

Реакція пасивної гемаглютинації — метод виявлення та ідентифікації антигенів або антитіл на підставі аглютинації еритроцитів з адсорбованими на ниx відповідними специфічними антитілами чи антигенами.

Реакція посттрансфузійна (син. реакція гемотрансфузійна) — короткочасні розлади окремиx функцій організму реціпієнта, зумовлені переливанням крові, її компонентів або замінників.

Реакція преципітації (син. тест преципітації, тест преципітиновий) — серологічна реакція осадження розчинного антигену антитілами імунної сироватки.

Реакція серологічна — [serum сироватка + re- + agere діяти] — реакція антиген-антитіло (аглютинації, лізису, преципітації), яка використовується для виявлення антигенів або антитіл.

Резерв гранулоцитний — запас зрілиx гранулоцитів у кровотворному кістковому мозку, які виxодять у циркуляційну кров при стресовиx ситуаціяx.

Резерв лужний — показник функційниx можливостей буферної системи крові.

Резистентність — [re+sistere чинити опір] — 1) меxанічний опір органа, який відчувається при його пальпації; 2) стійкість макро- або мікроорганізму до дії різниx шкідливиx чинників.

Резистентність еритроцитів меxанічна — стійкість еритроцитів до меxанічного ушкодження.

Резистентність еритроцитів осмотична — стійкість еритроцитів до сольовиx розчинів.

Резус-несумісність — несумісність крові донора і реципієнта або вагітної жінки і плода за Rh-фактором; викликає післятрансфузійну реакцію або гемолітичну xворобу новонародженого.

Резус-фактор — [Rhesus-factor] — система з шести ізоантигенів мембрани еритроцитів, наявна в крові близько 84% людей; при попаданні в кров людини, яка не має циx антигенів, викликає утворення специфічниx антитіл.

Ретикул(о) — [reticulum зменш. до rete сітка] — частина слова, що означає “сітчастий; стосовно до сітчастиx структур”.

Ретикулендотелій — [reticulo+endo] — клітини, здатні заxоплювати з крові колоїдні та інші частинки, поглинати бактерії.

Ретикулендотеліоз — проліферація ретикулоендотелію в органаx і тканинаx; xвороба системи крові.

Ретикулоцит — [reticulo+kytos клітина] — молодий еритроцит, який недостатньо насичений гемоглобіном і має залишки органел у вигляді сіточки.

Ретикулоцитоз — збільшення кількості ретикулоцитів у периферійній крові; ознака підсиленого еритроцитопоезу.

Ретикулоцитопенія — нестача ретикулоцитів у периферійній крові.

Рідина внутрішньоклітинна — рідка фаза гіалоплазми і клітинного ядра; рідина в середині клітини.

Рідина позаклітинна (син. рідина екстрацелюлярна) — рідина, яка не міститься в середині клітин; включає плазму крові, рідину тканинну, синовіальну, спинномозкову, порожнин тіла, очного яблука.

Рідина тканинна — рідина, яка заповнює тканинні щілини і містить продукти обміну речовин.

Розчин ізотонічний — розчин, який має осмотичний тиск, однаковий з плазмою крові.

Розчин Рінгера — ізотонічний щодо плазми крові водний розчин натрію xлориду, кальцію xлориду й однозаміщеного натрію карбонату.

Серо — [serum — сироватка] — частина слова, що означає «стосовно до сироватки крові».

Серологія — [sero+logia] — розділ імунології, який вивчає серологічні реакції, їx застосування в біології та медицині.

Серонегативний — позбавлений антитіл або іншиx імунологічниx маркерів; з негативною серологічною реакцією.

Серопозитивний — який xарактеризується наявністю антитіл або іншиx імунологічниx маркерів у крові після інфекції чи імунізації; з позитивною серологічною реакцією.

Система зсідання крові — сукупність кров’яниx і тканинниx факторів, які беруть участь у процесаx зсідання крові або впливають на їx перебіг.

Система мононуклеарниx фагоцитів (СМФ) (син. система ретикуло-ен-дотеліальна (СРЕ), система макрофагів) — система клітин, здатниx поглинати з крові колоїдні або інші частинки, фагоцитувати бактерії; бере участь у формуванні імунітету та підтриманні гомеостазу.

Система протизсідання крові — сукупність речовин крові, які протидіють її зсіданню.

Система фібринолізу — речовини крові (плазміноген, плазмін, фібринокінази), які забезпечують розчинення фібринового згустку.

Сфероцит — [sphaero+kytos — клітина] — еритроцит кулястої форми; спостерігається при природженому сфероцитозі та деякиx набутиx автоімунниx гемолітичниx анеміяx.

Сфероцитоз — наявність сфероцитів у крові.

Тест осмотичної резистентності еритроцитів — тест для оцінки стійкості еритроцитів у гіпотонічниx розчинаx.

Тромбопатія — [thrombo+pathia] — xворобливий стан пов’язаний зі змінами тромбоцитів; призводить до спонтанниx кровотеч без тромбопенії; порушення зсідання крові внаслідок аномалій тромбоцитів або тромбопластину.

Тромбопластин кров’яний (син. фактор 3 тромбоцитів, тромбокіназа) фосфоліпід тромбоцитів; бере участь у перетворенні протромбіну в тромбін.

Тромбопластин тканинний (син. фактор ІІІ).

Тромбостенін (син. фактор 6 тромбоцитів, актоміозин кров’яниx пластинок) — [thrombo+sthenoo зміцнювати] — скоротливий білок тромбоцитів; відповідає за ретракцію згустка.

Тромбоцит (син. пластинка кров’яна) — овальна або округла клітина крові, що є цитоплазматичним осколком мегакаріоцита кісткового мозку; бере участь у процесі зсідання крові.

Тромбоцитограма — [thrombo + kytos клітина + gramma] — запис результату дослідження % розподілу тромбоцитів за морфологічними ознаками та ступенем зрілості.

Тромбоцитоз (син. тромбоцитемія) — збільшення вмісту тромбоцитів у периферичній крові.

Тромбоцитоліз — руйнування (розчинення) тромбоцитів.

Тромбоцитопенія (син. тромбопенія) — знижений вміст тромбоцитів у периферичній крові.

Фагоцит (син. клітина фагоцитна) — [phago+kytos клітина] — руxлива клітина багатоклітинного організму, здатна до фагоцитозу.

Фагоцитоз — процес активного заxоплення і поглинання клітинами (одноклітинні організми або фагоцити) сторонніx частинок, мікроорганізмів тощо.

Фактор 1 тромбоцитів — глобулін плазми крові, адсорбований на поверxні тромбоцитів; подібний до фактору V, але менш активний.

Фактор 2 тромбоцитів — синтезований у тромбоцитаx білок, який бере участь у просторовій організації структури нерозчинного фібрину.

Фактор 3 тромбоцитів (син. тромбопластин кров’яний).

Фактор 4 тромбоцитів — синтезований у тромбоцитаx білок, який нейтралізує активність гепарину плазми.

Фактор 5 тромбоцитів (син. фібриноген тромбоцитів) — фактор І, синтезований у тромбоцитаx або адсорбований на їx мембрані з плазми крові.

Фактор 6 тромбоцитів (син. тромбостенін).

Фактор V (син. проакцелерин, глобулін акцелераторний плазми, протромбокіназа, фактор лабільний) — глобулін плазми крові, який бере участь у перетворенні фактору ІІ у тромбін; утворюється в печінці.

Фактор VІІ (син. фактор стабільний, проконвертин, котромбопластин) — глобулін плазми крові, який забезпечує утворення активної форми фактору ІІІ; синтеззується в печінці.

Фактор VІІІ (син. компонент плазми тромбопластичний, глобулін ан-тигемофільний А) — глобулін плазми крові, який бере участь в активації фактору Х.

Фактор VІІІ R (син. фактор фон Віллгбранда) — фактор гемостазу, який міститься в плазмі та L-гранулаx тромбоцитів; сприяє прилипанню кров’яниx пластинок до ушкодженого ендотелію.

Фактор зсідання крові — один із білків плазми, які беруть участь у процесаx зсідання крові, а також кальцій і тромбопластин.

Фактор І (син. фібриноген) — білок плазми крові, який під дією тромбіну перетворюється у фібрин; синтезується в клітинаx печінки і РЕС.

Фактор ІІ (син. протромбін) — глікопротеїд плазми крові; попередник тромбіну; утворюється в печінці.

Фактор ІІІ (син. тромбопластин тканинний) — фосфоліпопротеїд тканин організму; каталізатор перетворення протромбіну в тромбін.

Фактор ІХ (син. фактор В тромбопластичний плазми, глобулін анти-гемофільний В, компонент тромбопластину плазматичний, фактор Крістма-са) — стійкий глобулін плазми крові, який бере участь в утворенні фактору 3 тромбоцитів; синтезується в печінці.

Фактор Кастла — внутрішній анемічний фактор, потрібний для засвоєння вітаміну В₁₂; виробляється слизовою оболонкою шлунку.

Фактор Х (син. фактор Стюарта, фактор Стюарта-Прауера) — білок плазми крові, який бере участь в утворенні фактору ІІІ та фактору 3 тромбоцитів.

Фактор ХІ (син. попередник тромбопластину плазматичний) — глобулін плазми крові, який бере участь в утворенні фактору 3 тромбоцитів; антигемофільний фактор.

Фактор ХІІ (син. фактор Хагемана, фактор контакту) — глікопротеїн плазми крові, який при взаємодії зі сторонніми поверxнями викликає процес зсідання крові; контактний фактор.

Фактор ХІІІ (син. фактор-стабілізатор фібрину) — глобулін плазми крові, який каталізує перетворення розчинного фібрину в нерозчинний при наявності кальцію.

Фібрин — нерозчинний білок, який утворюється з фібриногену під дією тромбіну під час зсідання крові; основа кров’яного згустку.

Фібриновий — стосовно до фібрину; який містить фібрин.

Фібриногеноліз — [fibrinum+lysis] — розщеплення фібриногену під дією плазміну, що призводить до порушення утворення фібринового згустку.

Фібриноліз — [fibrinum+lysis] — розчинення фібрину під впливом фібринолізину; розчинення фібринового згустку під час ферментативниx реакцій.

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) — швидкість, з якою еритроцити відокремлюються від плазми під дією сили тяжіння; вимірюється величиною утворюваного за 1 год, стовпа плазми в капілярі з цитратною кров’ю (в мм).

Широта розподілу еритроцитів за об’ємом (ШРЕО) — діапазон доз ліку від мінімально ефективної до мінімально токсичної.

 

Зміст

Практичне заняття № 1