Початкові способи масового спілкування

1. Електронна пошта. Ця форма обміну повідомленнями, що виникла найпершою, продемонструвала саму можливість спілкування за допомогою обчислювальних мереж. Архітектурно призначена для обміну повідомленнями між двома абонентами, при невеликій модифікації вона дозволила обмінюватися інформацією групам людей. Такою модифікацією сталі групи або списки розсилки.

2. Телеконференції або групи новин. Телеконференції стали наступним етапом розвитку систем спілкування. Їх особливостями стали, по-перше, зберігання повідомлень і надання зацікавленим особам доступу до всієї історії обміну, а по-друге, різні способи угрупування повідомлень.

3. Інтерактивні бесіди. З розвитком телекомунікацій велика кількість користувачів починає працювати в Інтернеті в режимі постійної присутності, і як логічний розвиток цієї ситуації, з'являється сервіс спілкування в режимі реального часу, коли абонент отримує повідомлення протягом незначного проміжку часу в межах декількох секунд після відправки його співрозмовником. Спеціалізований сервіс такого роду отримав назву Internet Relation Chat (IRC). В рамках цього сервісу спілкування проходить через спеціальні вузли в рамках загальних напрямів — каналів.

Спочатку вільне спілкування користувачів як таке у всіх цих сервісах зовсім не було самоціллю. Їх призначенням було забезпечення в першу чергу ділових завдань — інформування, обговорення проблем, робочі комунікації. З розповсюдженням таких сервісів і їх розвитком, з появою в мережі індивідуальних користувачів, із здешевленням самих комунікацій і обладнання, спілкування стало вільнішим, і в рамках цих сервісів стали з'являтися співтовариства — групи людей, об'єднаних загальними інтересами, серед яких обмін інформацією був істотно активнішим і протяжнішим в часі. У цих групах стала формуватися деяка історія обміну — особиста і суспільна, згодом з'явилися і особисті стосунки між учасниками.

Такі співтовариства мали особливості, обумовлені їх технічним характером:

1. Як правило, користувача в такому співтоваристві ідентифікує формальне ім'я, часто скорочене (ник, від англ. nickname — зменшувальне ім'я, прізвисько, кличка). Один реальний користувач може виступати під різними позначеннями, ведучи у такий спосіб декілька віртуальних персонажів.

2. Основним способом комунікації був і залишається обмін текстовими повідомленнями. Оскільки емоції звичайним текстом передати складно і не завжди такий текст сприймається однаково, то з часом з'явилися знаки, що позначають емоційне забарвлення тексту, — смайли (від англ. smile — усмішка).

3. Характерна особливість групи людей, що часто спілкуються, — накопичення соціальної історії стосунків, яка активно використовується (жартів, спільних ситуацій, способів вирішення конфліктів і ін.). Така історія служить частково і засобом пізнання "свій—чужий". У мережевих співтовариствах однією з форм прояву такої історії стало формування своєрідного стилю спілкування, діалогових скорочень, часто — жаргону.

4. Стиль спілкування в таких середовищах, не в останню чергу через те, що спілкування ведеться найчастіше від імені віртуального персонажа, що не має явно віку і соціального статусу, вільніший, ніж в звичайному житті.

Сучасні форми спілкування в Інтернеті багато в чому схожі на описані раніше сервіси. Адже ці сервіси сформувалися на основі загальноприйнятих уявлень і звичок в обміні інформацією, а ці уявлення і звички значно більш інерційні, ніж технології. Успадкували сучасні співтовариства і особливості такого спілкування, хоч і стали набагато ширшими і різноманітнішими — за рахунок збільшених технічних можливостей і як наслідок, збільшеної кількості залучених в процеси спілкування учасників.

Найбільш поширені сучасні засоби спілкування для своєї роботи використовують програми-браузери і з технічної точки зору є web-застосунками. Такий спосіб організації дозволяє максимально полегшити входження в систему спілкування за рахунок використання добре вивченої програми, до використання якої люди вже звикли, за рахунок максимального скорочення настройок системи, а також за рахунок доступності — програми-браузери стали стандартом де-факто і присутні в будь-якій операційній системі, розрахованої на персональне використання. У той же час, завдяки розвитку телекомунікаційних мереж, з таким сервісом можна працювати з будь-якої точки земної кулі, у тому числі і з мобільних пристроїв.

Сучасні засоби спілкування

Опишемо декілька найбільш поширених форм організації спілкування за допомогою веб-технологій:

1. Гостьові книги. Перша і найпростіша форма організації спілкування у вигляді web-застосунків. Проста гостьова книга є списком повідомлень, показаних від останнього до першого. Кожен відвідувач може залишити своє повідомлення.

2. Форуми. Ця форма спілкування є розвитком ідеї телеконференцій. Повідомлення користувачів у форумах групуються за темами, які задаються, як правило, першим повідомленням. Всі відвідувачі можуть побачити тему і розмістити своє повідомлення — у відповідь на вже написані. Історично перші форуми з'явилися як удосконалення гостьових книг і організовували повідомлення в гілці — так само, як і в телеконференціях. Як правило, теми групуються в тематичні форуми, управління системою здійснюють адміністратори і модератори. Найбільш розвинені форуми починають володіти першими ознаками соціальних мереж - між учасниками можуть бути встановлені соціальні зв’язки.

3. Блоги (від англ. web log — web-журнал, web-протокол). У цих сервісах кожен учасник веде власний журнал — тобто залишає записи в хронологічному порядку. Теми записів можуть бути будь-якими; найпоширеніший підхід — це ведення блогу як власного щоденника. Інші відвідувачі можуть залишати коментарі на ці записи. В цьому випадку користувач, крім можливості вести свій журнал, дістає можливість організовувати стрічку перегляду — список записів з журналів "друзів" (friends), регулювати доступ до записів, шукати собі співрозмовників за інтересами. На базі таких систем створюються співтовариства — журнали, які ведуться колективно. У такому співтоваристві його членом може бути розміщене будь-яке повідомлення з напряму діяльності співтовариства.

З розвитком цих форм спілкування стали утворюватися соціальні мережі — тобто сукупності учасників, об'єднаних не тільки середовищем спілкування, але і з явно встановленими зв'язками між собою. В цілому всі сучасні системи забезпечення роботи мережевих співтовариств володіють декількома загальними рисами:

1. У переважній більшості співтовариств передбачається реєстрація користувачів — тобто на кожного учасника повинен бути заведений обліковий запис. При реєстрації користувач повинен вказати про себе деяку інформацію для ідентифікації. Майже всі системи вимагають введення адреси електронної пошти і перевіряють її працездатність, висилаючи лист з кодом активації облікового запису. Якщо адреса невірна, то активувати запис може тільки адміністратор системи. Такий підхід гарантує до певної міри унікальність учасника.

2. Робота в середовищі проводиться сеансами. Кожен сеанс починається з того, що користувач указує своє ім'я і підтверджує свою особу введенням пароля. Для зручності, сеансовість участі зазвичай ховається від користувача технічними засобами, але ідентифікація користувача відбувається постійно.

3. Крім облікових даних, користувач налаштовує оточення — зовнішній вигляд, додаткові дані про себе, указує свої інтереси.

Соціальні мережі і сервіси, що підтримують їх, виявилися дуже ефективним методом забезпечення відвідуваності сайтів, зворотному зв'язку і поступово стали одним із засобів генерації контенту (вмісту, що має цінність). На основі такого підходу з'явилася і швидко набрала популярність досить велика кількість соціальних web-сервісів, об'єднаних загальною назвою сервіси Web 2.0.

 

Додаток 2.2.В

Телекомунікаційні проекти

У зв’язку з розвитком засобів комп'ютерних телекомунікацій широкого розповсюдження одержують дистанційні освітні проекти, в яких беруть участь учні із різних шкіл, міст, країн.

Навчальний телекомунікаційний проект – це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерних телекомунікацій, яка має спільну мету – дослідження деякої проблеми, узгоджені методи, способи діяльності та спрямована на досягнення спільного результату діяльності.

Телекомунікації – передавання інформації на відстань за допомогою електронних засобів. Комп'ютерні телекомунікації – передавання інформації з одного комп'ютера на інший у будь-якій точці земної кулі. Комп'ютерні телекомунікації дозволяють учням і вчителям з різних країн світу спілкуватися між собою.

Тематика і зміст телекомунікаційних проектів мають бути такими, щоб їх виконання цілком природно вимагало залучення властивостей комп'ютерних телекомунікацій. Іншими словами, далеко не всі проекти, якими б цікавими і практично значущими вони не здавалися, можуть відповідати характеру телекомунікаційних проектів.

Телекомунікаційні проекти виправдані педагогічно в тих випадках, коли в ході їх виконання:

• передбачаються численні, систематичні, разові або тривалі спостереження за тим або іншим природним, фізичним, соціальним чи іншим явищем, які потребують збирання даних у різних регіонах для розв’язку порушеної проблеми;

• передбачається порівняльне вивчення, дослідження того чи іншого явища, факту, події, яка відбулася чи має місце в різних місцевостях для виявлення певної тенденції або прийняття рішення, розробки пропозицій тощо;

• передбачається порівняльне вивчення ефективності використання одного і того самого або різних (альтернативних) способів розв’язання однієї проблеми, однієї задачі для виявлення найефективнішого, прийнятного для будь-яких ситуацій рішення, тобто для одержання даних про об'єктивну ефективність способу розв’язку запропонованої проблеми;

• пропонується спільна творча розробка деякої теми, будь-то практична або творча робота (створення журналу, газети, веб-сторінки, п'єси, книги, музичного твору, пропозицій щодо вдосконалення навчального курсу, педагогічного програмного продукту, спортивних, культурних спільних заходів, народних свят та ін.);

• передбачається провести захоплюючу пригодницьку спільну комп'ютерну гру, змагання.

Особливості використання телекомунікаційних проектів:

• Телекомунікаційний проекти, як і проекти будь-якого іншого виду, можуть бути ефективними лише в контексті загальної концепції навчання і виховання. Вони припускають відхід від авторитарних методів навчання, з одного боку, але з іншого, передбачають ретельно продумане і концептуально обґрунтоване поєднання різноманітних методів, форм і засобів навчання. Це лише компонент системи освіти, а не сама система.

• Організація телекомунікаційних проектів потребує спеціальної і досить ретельної підготовки як вчителів, так і учнів.

• Телекомунікаційні проекти дозволяють не тільки передавати учням певну суму знань, а також навчити здобувати ці знання самостійно за допомогою різноманітних досліджень, експериментів, пошуків, зокрема використання глобальної комп'ютерної мережі Інтернет; користуватися одержаними знаннями для розв'язування нових пізнавальних і практичних завдань.

• Учителі і учні в протягом роботи в телекомунікаційному проекті набувають комунікаційних навичок і вмінь, тобто вміння працювати в різних групах, виконуючи різні соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника та ін.).

Додаток 2.2.Г

УРОК-СЕМІНАР

„ЕЛЕКТРОННА ПОШТА. ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЇ”

Мета та цілі семінару:

1. Формування основ наукового світогляду.

2. Формування загальнонавчальних та загальнокультурних вмінь роботи з інформацією, що включає до себе уміння грамотно користуватися джерелами інформації, оцінювати достовірність інформації, раціонально організовувати інформаційний процес, оцінювати інформаційну безпеку.

3. Підготовка учнів до наступної професійної діяльності.

 

Підготовча робота

Учні розбиваються на три групи:

1 група (5-6 учнів),

2 група (4-5 учнів),

3 група – (2-3 учня)

В кожній групі призначається консультант, який керує роботою учнів групи.

Завдання до семінару:

1. Визначитися з номером групи та взяти своє питання у консультанта групи.

2. Підготувати відповідь на обране запитання, оформивши його у вигляді частини реферату всієї групи (відповідальний за збір частин всього реферату консультант групи).

3. До виступу кожна група готує наочність для ілюстрації доповіді: плакати, комп’ютерні презентації тощо.

4. Під час розповіді кожний доповідач має чітко виділяти основні поняття, терміни.

5. Підготувати тест (не більше 10 запитань) щодо основних понять теми, яку розглядала ваша група.

6. Провести тестування всіх учнів наприкінці уроку-семінару.

Питання до семінару