Розріз відкладів і їх товщина

 

Нижній кембрій. Мармуризовані вапняки, світло-сірі - більше 55 м.

Верхній кембрій. Глинисті сланці темно-сірі тонкоплитчасті – 421 м.

Нижній ордовіик. Пісковики дрібнозернисті зеленкувато-сірі – 33 м.

Середній ордовик. Вапняки світло-сірі з прошарками рожевих туфів – 21 м.

Нижній девон. Пісковики грубозернисті, в підошві гравеліти і гравеліто-пісковики – 27 м.

Середній девон. Перешарування пісковиків і гравелітів – 37 м.

Верхній девон. Пісковики середньозернисті світло-сірого кольору, в покрівлі – алевроліти – 3023 м.

Нижній карбон. Алевроліти і аргіліти з прошарками і лінзами вугілля – 370 м.

Середній карбон. Пісковики з прошарками гравелітів світло-бурого кольору – 3027 м.

Верхня перм. Ритмічне перешарування алевролітів і аргілітів – 40 м.

Нижній тріас. Масивні світло-сірі мергелі – 235 м.

Середній тріас. Пелітоморфні світло-жовті вапняки – 19 м.

ВерхняНижня крейда. Білі і кремові крінаоїдно-моховаткові вапняки – 28 м.

МіоценВерхня крейда. Перешарування пісковиків і алевролітів, ув покрівлі - гравеліто-пісковики – 19 м.

ПлМіоцен. Крупнокристалічні гіпси і ангідрити сірого і світло-сірого кольору – більше 315 м.

16 Пліоцен. Глини з прошарками і лінзами солі - більше 35 м.

 

Контрольні запитання

1 Яка ознака горизонтального залягання шарів?

2 Як встановити абсолютні відмітки геологічних границь при горизонтальному заляганні?

3 Яке залягання умовно відноситься до горизонтального?

4 Чим потрібно керуватися, змінюючи вертикальний масштаб при побудові геологічного розрізу?

5 Як обирається напрямок геологічного розрізу?

6 Послідовність побудови геологічного розрізу?

7 Що таке альтитуда?

8 На яких ділянках залягають більш молоді породи?

9 На яких ділянках відслонюються більш давні породи?

10 Як змінюється вік порід, що відслонюються за течією річки?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №4.

НАХИЛЕНЕ ЗАЛЯГАННЯ ГІРСЬКИХ ПОРІД. ЕЛЕМЕНТИ ЗАЛЯГАННЯ ШАРУ. ГІРСЬКИЙ КОМПАС. ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЗАЛЯГАННЯ ШАРУ ЗА ДОПОМОГОЮ ГІРСЬКОГО КОМПАСУ

Мета роботи. Студенти повинні навчитися встановлювати на геологічній карті ділянки з нахиленим заляганням шарів, вивчити будову геологічного компасу, порядок вимірювання елементів залягання в різних умовах.

Основні теоретичні положення

 

 

Первинним заляганням шарів осадових гірських порід є горизонтальне, або близьке до нього. Внаслідок тектонічних процесів шари піддаються різного роду дислокаціям з утворенням монокліналей, складчастих і розірваних порушеннями комплексів гірських порід.

Нахилене (моноклінальне) залягання найпростіша форма тектонічних дислокацій; характеризується нахилом товщі шарів в одному напрямку з приблизно однаковими кутами падіння.

Лінія простягання – це лінія перетину покрівлі або підошви шару з будь-якою горизонтальною площиною, тобто це будь-яка горизонтальна лінія на поверхні нашарування. На поверхні шару можна провести безліч таких ліній.

Лінія падіння – це лінія, яка перпендикулярна до лінії простягання, лежить на поверхні нашарування і орієнтована у бік його максимального нахилу. Вона вказує напрямок нахилу шару відносно горизонтальної площини. Протилежною до лінії падіння є лінія повстання.

Кут падіння – це кут між лінією падіння і її проекцією на горизонтальну площину. Цей кут не може бути більше 90°.

Положення лінії простягання у просторі визначається її азимутом, а лінії падіння – азимутом і кутом падіння.

 

Азимут простягання – це правий векторіальний кут між північним напрямком дійсного меридіану і лінією простягання. Оскільки лінія простягання має два напрямки, то азимут простягання може бути виражений двома значеннями, що відрізняються на 180° (a₁ та a₂ на рисунку 4.1).

 

 

Рисунок 4.1 - Співвідношення елементів

залягання в плані;

a₁; a₂ – азимути лінії падіння; b – азимут лінії падіння

Азимут падіння – це правий векторіальний кут між північним напрямком дійсного меридіану і проекцією лінії падіння на горизонтальну площину (b на рисунку 4.1). азимут падіння шару відрізняється на 90° від азимуту лінії

Ці параметри заміряються на відслоненнях гірським компасом, який дозволяє досить точно встановити елементи залягання шару одразу в азимутальних напрямках.

При замірах елементів залягання треба враховувати наскільки великий кут падіння породи; якщо кут падіння не перевищує 10°, тоді заміри починають із встановлення положення лінії простягання. У випадку, коли кут падіння більше 10°, спочатку встановлюють положення лінії падіння.

Характеристику елементів залягання, будову гірського компасу і роботу з ним студенти вивчають самостійно за літературою [1, с.124-130], [2, с.110-118] [3, с.70-75] та ін.

Хід виконання роботи

 

Перед лабораторною роботою студенти самостійно вивчають теоретичну частину: елементи залягання, будову компасу, а на лабораторній роботі вчаться працювати з компасом на моделях шарів породи. При можливості можна це вивчати на природному полігоні.

Крім того, студенти повинні на геологічних картах вміти “прочитати” характер залягання шарів: горизонтальне, звичайне нахилене, вертикальне і перекинуте.

 

кКонтрольні запитання

 

1 Чим описується положення шару породи?

2 Які Ви знаєте елементи залягання?

3 Що таке лінія падіння? Скільки ліній падіння можна провести на поверхні шару?

4 Що таке лінія простягання? Скільки вона має напрямків?

5 Що таке кут падіння?

6 Яке співвідношення між азимутальними напрямками падіння і простягання?

7 Які особливості будови гірського компасу?

8 Що таке азимутальний напрямок?

9 Який порядок роботи з компасом, при незначному куті падіння шару?

10 Який порядок роботи з.компасом при значному куті падіння шару?

11 Як прив’язати заміряні елементи залягання до геологічної карти?

12 Якими позначками наноситьсяпозначене на картіу нахилене залягання?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №5.

ВвИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЗАЛЯГАННЯ ШАРУ ЗА ТРЬОМА ТОЧКАМИ І ДВОМА

 

ТОЧКАМИ І ДВОМА ВИДИМИМИ НАХИЛАМИ

 

Мета роботи. У деяких випадках безпосередньо на відслонені неможливо заміряти елементи залягання; в такому випадку їх визначають шляхом графічних побудов. На лабораторній роботі студенти повинні засвоїти два методи визначення елементів залягання: 1) за трьома точками, що не лежать на одній прямій (в площині покрівлі або підошви пласта); 2) визначення за двома суміжними вертикальними стінками в шурфі або природному відслоненні.