Анатомо-фізіологічна характеристика періодонту.

Періодонт – сполучнотканинне утворення, що заповнює простір між коренем та внутрішньою стінкою альвеоли і з’єднує зуби із кісткою щелепи. Ширина періодонтальної щілини – від 0,15 до 0,4 мм із деяким звуженням у середній третині кореня. Періодонтальна щілина виповнена сполучною тканиною, яка забезпечує утримання зуба в лунці альвеолярного відростка щелепи.

Основною структурною одиницею періодонта є пучки щільної фіброзної тканини, які складаються із тісно переплетених між собою колагенових волокон. Колагенові волокна натягнуті між альвеолярним відростком і цементом кореня зуба і мають S-подібний напрямок. У різних відділах періодонтальної щілини ці пучки мають різне розміщення. Навколо краю зубної альвеоли вони натягнуті горизонтально і утворюють циркулярну зв’язку зуба (ligamentum circullare). Волокна циркулярної зв’язки різні за розмірами і за орієнтацією. До них належать: зубо-ясенні (цементоясенні), альвеолоясенні, циркулярні, зубо-періодонтальні (цементоперіостальні) та транссептальні групи волокон. Циркулярна зв’язка забезпечує герметичність періодонту, підвищує опірність вільного краю ясен і захищає періодонт від зовнішніх подразників.

Основні волокна періодонту починаються від цементу кореня зуба, перетинають періодонтальну щілину в різних напрямках і заходять в альвеолярну кістку у вигляді волокон Шарпея. Розрізняють такі групи пучків волокон: альвеолярного гребеня, горизонтальні, косі, апікальні, міжкореневі. Найчисленнішими є косі волокна. Однією із особливостей періодонту є наявність значної кількості окситаланових волокон, названих так через їхню стійкість до кислот. Вони є постійним компонентом сполучної тканини періодонту. Окситаланові волокна є різновидністю еластичних волокон. Між волокнами періодонта знаходяться клітинні елементи – фібробласти з овальним ядром і світлою цитоплазмою; в пухкій сполучній тканині – лаброцити та гістіоцити (блукаючі клітини) з більш яскраво забарвленим ядром і зернистою цитоплазмою. Плазматичні клітини в основному локалізуються у пришийковій ділянці. У періодонті, що прилягає до цементу кореня, знаходяться цементоцити – клітини, які виконують пластичну функцію творення вторинного цементу; а у ділянках, які прилягають до альвеоли, розташовуються остеобласти – клітини, які утворюють кісткову тканину альвеоли. У періодонті міститься незначна кількість епітеліальних клітин (епітеліальні клітини Маляссе – залишки емалевого органу), які беруть участь у розвитку епітеліальних кистогранульом, радикулярних кіст, одонтогенних пухлин.

Основна речовина періодонту представлена високомолекулярними полісахаридами – гепарин, сполуки хондроїтинсірчаної, гіалуронової кислот та інші.

Основну роль у кровопостачанні періодонту відіграють судини, які виходять із міжальвеолярних перегородок. Судинна сітка періодонту дуже добре розвинена. Кровопостачання верхівкової частини періодонту здійснюється 7-8 поздовжньо розташованими зубними гілочками (rami dentalis), які відходять від основних артеріальних стовбурів (a.alveolaris superior, posterior et anterior на верхній щелепі і a.alveolaris inferior на нижній щелепі). Ці гілки з’єднуються анастомозами і утворюють густе плетиво, яке з усіх сторін оточує корінь зуба. Капілярна сітка періодонта має коміркову будову і орієнтована паралельно поверхні кореня зуба. Відтік крові здійснюється у внутрішньокісткові вени, з пришийкової ділянки – у вени ясен, з апікальної ділянки – в альвеолярні вени.

Іннервація періодонта здійснюється двома шляхами. У ділянці верхівкової третини кореня нервові волокна проникають у фіброзні пучки і у прошарки пухкої сполучної тканини з дна альвеоли. Частина цих волокон розташовується вздовж періодонтальної щілини. У середній і пришийковій третині періодонта іннервація здійснюється волокнами, які проникають із кісткової стінки альвеоли.

Основні функції періодонту:

- опорно-утримуюча;

- амортизуюча;

- трофічна;

- пластична;

- сенсорна;

- захисна.

Основна функція – опорно-утримуюча. Зуб утримується в лунці за допомогою волокон періодонту, що виконують функцію утримуючого апарата. Волокна періодонту орієнтовані таким чином, що вони надійно утримують зуб при дії на нього сил різного напряму.

Амортизуюча функція періодонта забезпечує рівномірний розподіл жувального навантаження на стінки зубної альвеоли. Цьому сприяє еластичність волокон періодонта, наявність бічних анастомозів і значної кількості пухкої сполучної тканини у верхівковому відділі періодонту.

Пластична функція періодонту реалізується завдяки наявності недиференційованих клітинних елементів. Добре розвинена сітка судин і нервів зумовлює трофічну функцію – живлення цементу зуба і компактної пластинки альвеоли. Крім перелічених функцій періодонт бере участь у рості, прорізуванні і зміні зубів, а також виконує сенсорну і захисну функції.

Етіологія та патогенез періодонтитів. Сучасні класифікації періодонтиту повинні відображати суть патологічного процесу в періодонті а також враховувати причинні фактори: інфікування, порушення трофіки, сенсибілізацію тканин періодонту, травму.

У клінічній практиці найчастіше зустрічаються інфекційно-токсичні періодонтити. Основну роль у розвитку таких періодонтитів відіграють мікроби. Токсини мікроорганізмів і продукти розпаду пульпи проникають у періодонт через верхівковий отвір або ясенну кишеню. Можливі гематогенний і лімфогенний шляхи виникнення інфекційного періодонтиту, або ж мікроорганізми проникають у здоровий періодонт з розташованої поруч інфікованої верхівки сусіднього зуба.

При гострому запаленні у періодонті розширюються судини, випотіває серозний ексудат – розвивається серозний періодонтит. Якщо процес прогресує, то активізується міграція нейтрофільних лейкоцитів, гістіоцитів, лімфоцитів і розвивається гнійний періодонтит. Якщо гнійний ексудат проникає через систему гаверсових каналів у кісткову тканину, розвивається остит або формується підокістний абсцес.

Травматичні періодонтити виникають як наслідок гострої чи хронічної травми. Гостра травма може спричинити розрив судинно-нервового пучка. Періодонтит як наслідок хронічної травми може розвинутися при завищенні прикусу зубними протезами, пломбами.

При лікуванні пульпіту і періодонтиту сильнодіючими лікарськими засобами (миш’яковистою пастою, резорцин-формаліновою сумішшю, нітратом срібла) можуть виникнути токсичні та медикаментні періодонтити.

Найчастіше запальний процес у періодонті зумовлений надходженням інфекційно-токсичного вмісту кореневих каналів через верхівковий отвір. При цьому вірулентність мікрофлори відіграє меншу роль, ніж вплив на навколоверхівкові тканини ендотоксину, що утворюється при пошкодженні оболонок грампозитивних бактерій. Якщо ендотоксин потрапляє в періодонт, у результаті утворюються біологічно активні продукти, які посилюють проникність капілярів. Внаслідок цього різко збільшується кількість мононуклеарних лімфоцитів і макрофагів, лізосомальні ферменти яких активують діяльність остеокластів, що призводить до деструкції періодонту і кісткової тканини.

За етіологією періодонтити бувають:

- інфекційні;

- неінфекційні:

- зумовлені механічними факторами;

- викликані дією хімічних речовин;

- алергічного походження.

Класифікація періодонтиту за І. Г. Лукомським (1960).

За клінічним перебігом виділяють гострий і хронічний періодонтит.

І. Гострі періодонтити:

1. Серозний періодонтит;

2. Гнійний періодонтит.

ІІ. Хронічні періодонтити:

1. Фіброзний періодонтит;

2. Гранулюючий періодонтит;

3. Гранульоматозний періодонтит.

ІІІ. Загострений періодонтит.

На основі клініко-рентгенологічної характеристики С.А. Вайндрук виділяє дві форми хронічних верхівкових періодонтитів – проліферативну (грануляційний) та гнійну. В кожній із цих форм розрізняють три стадії розвитку процесу:

1) початкову або фазу розвитку;

2) фазу відмежування або стабілізації;

3) фазу зворотного розвитку або репаративних (регенеративних) явищ.

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) хвороби верхівкового періодонтиту роглядають разом з хворобами пульпи (ендодонта), вони включені у 6 розділів – „Хвороби органів травлення„ під шифром К04: К04.4, К04.5, К04.6, К04.7, К04.8.

 

 

Контрольні питання поточного матеріалу

1. Анатомо-фізіологічна характеристика періодонту.

2. Гістологічна будова періодонту.

3. Клітинні елементи періодонту.

4. Види та розташування волокон періодонту.

5. Функції періодонту.

6. Інервація та кровопостачання періодонту.

7. Етіологічні фактори виникнення періодонтитів.

8. Патогенез гострого періодонтиту.

9. Етіологія та патогенез токсичних періодонтитів.

10. Етіологія та патогенез травматичних періодонтитів.

11. Класифікація періодонтиту за локалізацією запального процесу.

12. Класифікації гострих форм періодонтиту.

13. Класифікації хронічних форм періодонтиту.