Критерії ліквідації туберкульозу, як найпоширенішого

Епідеміологія туберкульозу

 

Епідеміологія туберкульозу вивчає:

- Джерела туберкульозної інфекції.

- Шляхи передачі інфекції.

- Поширеність туберкульозу як інфекційного захворювання серед населення і груп ризику.

 

Джерела інфекції:

- Хвора людина (бактеріовиділювач), • хвора тварина.

 

Шляхи виділення: з мокротинням (найчастіше), із слиною, сечею, калом, потом, сльозою, гноєм (при туберкульозі кісток, периферичних лімфатичних вузлів).

Шляхи зараження:

- Аерогенний (90%): повітряно–пиловий (найчастіше)і повітряно–крапельний.

- Аліментарний (м’ясо, молоко, сир, яйця) – 1 – 2%.

- Контактний (через пошкоджену шкіру та слизові оболонки) – 5 – 6%.

внутрішньочеревний (трансплацентарний).

Одна третина населення земної кулі (1,9 млрд.) інфіковані мікобактеріями туберкульозу. Щороку в світі захворюють 10 млн. осіб, в тому числі - 4-4,5 млн. з бактеріовиділенням, помирає від нього приблизно 3 млн. дорослих. Загальна кількість хворих на туберкульоз досягає 50-60 млн. Щорічно одна людина з бактеріовиділенням може інфікувати 15 – 20 осіб.

 

Критерії ліквідації туберкульозу, як найпоширенішого

Захворювання (за ВООЗ)

- Виявлення не більше 1 хворого з бактеріовиділенням 10 млн. населення за рік.

- Загальна захворюваність до 20 на 100 тис. населення.

- Інфікованість 14 - річних підлітків не більше 1%.

Епідеміологічні показники поширеності туберкульозу: інфікованість, захворюваність, хворобливість (або поширеність), смертність, ризик зараження, параметр зараження.

Інфікованість -це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін до кількості обстежених, за винятком осіб з післявакцинним імунітетом:

особи з (+) реакцією на туберкулін – особи з (-) реакцією на туберкулін х 100%

Загальна кількість обстежених

 

У фтизіатрії виділяють поняття інфікованості і як стану організму – це стан, коли в організмі знаходяться і розмножуються МБТ.

Ризик зараження - це приріст у відсотках (%) кількості людей, які інфікувались протягом року. Цей показник не повинен перевищувати 1%. Якщо ризик інфікованості перевищує 2%, то в 70-річному віці буде інфіковано 90% населення. Цей показник точніше характеризує ефективність боротьби з туберкульозом

Параметр заразності - показник можливого інфікування населення протягом року одним хворим, який виділяє МБТ. Якщо профілактика туберкульозу організована і проводиться добре, то параметр заразності не перевищує 10.

Захворюваність - кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року,

Хворобливість - це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

Смертність – кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 населення даного району.

Летальність - це відношення кількості померлих за рік від туберкульозу до кількості хворих на туберкульоз, що перебуває в тому самому році на обліку в диспансері.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність - від профілактичних. Разом з тим інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов’язані з соціально-побутовими умовами життя людей.

Збудник туберкульозу

Збудник туберкульозу відкритий Р. Кохом 24 березня 1882 року.

Класифікація МБТ

Патогенні Атипові

 

1. М. Tuberculosis 1. Умовно патогенні

(викликає захворювання в (викликають мікобактеріоз)

людей у 95-97% випадків)

2. M. Bovis 2. Сапрофіти (не патогенні для людей)

3. M. africanum

Властивості МБТ

 

Біологічні	Біохімічні (обумовлені головними компонентами МБТ)	Фізичні	Мінливість(виникає під дією різних факторів)
МБТ є факультативними аеробами.   Ростуть повільно - перші колонії з’являються на 12-30 день, а іноді через 2 міс.   Розмножуються МБТ переважно простим діленням на дві клітини, іноді - розгалуженням або відбрунькуванням окремих зерен.	Антигенні властивості МБТ - забезпечуютьсябілками.   Патогенність, вірулентність, стійкість до кислот, лугів та спиртів МБТ пов’язані з ліпідами.   Токсичність МБТ,зумовлюютьполісахариди. Також з ними пов’язують виявлення певних антитіл у сироватці крові.	Стійкість МБТ до нагрівання, охолодження, висушування.	Утворення ниткоподібних, зернистих, кокоподібних, фільтрівних, оскольчастих, L-форм МБТ.   Виникнення стійкості МБТ до одного або декількох антимікобактеріальних препаратів.

 

Патогенність – основна видова ознака МБТ - можливість МБТ викликати захворювання.

Головний фактор патогенності - токсичний гліколіпід - корд-фактор. Корд-фактор зумовлює токсичну дію на тканини і захищає МБТ від фагоцитозу.

Вірулентність - ступінь патогенності; можливість росту і розмноження мікобактерій у певному макроорганізмі і здатність викликати специфічні патологічні зміни в органах. Вірулентним вважають штам мікобактерій, якщо він у дозі 0,1- 0,01 мг викликає захворювання на туберкульоз, а через 2 місяці - смерть гвінейської свинки масою 250-300г. Якщо після введення цієї дози тварина вмирає через 5-6 місяців, то цей штам вважають слабковірулентним.

L-форми МБТ – характеризуються вираженими морфологічними і функціональними властивостями, зниженим метаболізмом і низькою вірулентністю. Перетворення МБТ у L-форми відбувається під дією протитуберкульозних препаратів, які порушують їх ріст і розмноження, формування клітинної стінки.

Первинна резистентність – резистентність МБТ, яка визначена у вперше виявлених хворих, яким ніколи не призначали протитуберкульозні препарати.

Вторинна або набута резистентність – резистентністьМБТ, яка виявлена у хворих, яким призначали протитуберкульозні препарати протягом більше ніж 4 тижні.

Монорезистентність – резистентність МБТ проти 1 з 5 препаратів І ряду.

Полірезистентність - резистентність МБТ проти 2 протитуберкульозні препаратів І ряду.

Патогенез туберкульозу

 

Імунітет при туберкульозі

Імунітет – це спосіб захисту організму від живих тіл та речовин, які несуть на собі ознаки генетично чужорідної інформації (Р.В. Петров).

Відмінності туберкульозного імунітету - інфікування МБТ не завжди супроводжується розвитком захворювання, що свідчить про наявність природної стійкості до них.

Природна резистентність ґрунтується на спроможності організму ліквідувати збудника захворювання і запобігти хворобі. Доказом наявності природної резистентності у людини є секційні дані, що свідчать про майже 100% інфікованість дорослого населення, але захворілі складають усього частки відсотка. Це свідчить про те, що організм людини сприйнятливий до туберкульозної інфекції, але в той же час порівняно стійкий.

В основі природної резистентності лежать неспецифічні антимікробні гуморальні фактори (не імунологічні феномени). Ці фактори знешкоджують МБТ, перешкоджають їх розмноженню, руйнують токсичні речовини збудника туберкульозу.

До цих факторів належать: - лізоцим, який міститься в альвеолярних макрофагах);

- підвищений вміст молочної кислоти у клітинах; - фермент ліпопротеїнова ліпаза, що розщеплює білково-ліпідні комплекси оболонки МБТ, в результаті чого утворюються неестерифіковані жирні кислоти, що мають бактеріостатичну дію;

- цитокіни (ІЛ-І, α-інтерферон, компоненти компліменту).

У механізмі природної резистентності особлива роль приділяється фагоцитозу. При первинному потраплянні МБТ до організму відбувається їх контакт з макрофагами і МБТ піддаються фагоцитозу.

 

 

Результати фагоцитозу

 

Завершений фагоцитоз - біля 5% МБТ знищуються макрофагами. Руйнівна активність макрофагів залежить від стану макроорганізму, вірулентності МБТ.

Симбіоз макрофагів і МБТ (більшість випадків). Виникає в результаті дисфункції лізосом макрофагів, при цьому МБТ поширюються в організмі макрофагами. Ця неспроможність фагоцитозу веде до дисемінації МБТ.

Незавершений фагоцитоз. МБТ руйнують макрофаги і можуть піддаватися повторному фагоцитозу.

Фагоцитоз

 

Завершений фагоцитоз Незавершений фагоцитоз

 

Є одним з механізмів Результатом його є утворення

природної резистентності підготовленого макрофага (тільки

до туберкульозу з таким макрофагом буде взаємодіяти Т-лімфоцит)

 

Імунітет при туберкульозі складається з 5 основних реакцій: клітинні реакції, гуморальний фактор, алергія, імунологічна пам’ять, імунологічна толерантність.

Основна роль належить клітинним імуннимреакціям, що обумовлені Т-лімфоцитами.

Серед Т-лімфоцитів найвивченими є популяції Т-хелперів (CD₄₊), Т-кілерів і Т-супресорів (CD₈₊). Хелпери індукуються під час контакту з антигеном і зумовлюють імунологічний процес, супресори його врівноважують, кілери - виконують активну фагоцитарну роль.

Клітинний імунітет. Основу клітинного імунітету складає взаємодія макрофагів і Т-лімфоцитів.

Суть взаємодії: Макрофаги фагоцитують МБТ і частково їх перетравлюють, в результаті чого утворюються невеликі фрагменти МБТ (пептиди). Ці пептиди виводяться з глибини макрофага на його поверхню у сполученні з молекулами головного комплексу гістосумісності (ГКГ) класу ІІ. Тільки у цьому разі Т-хелпер (СD₄₊) може розпізнати антиген (пептид) мікобактерії туберкульозу.

Одночасно макрофаг продукує цитокін інтерлейкін – 1 (ІЛ-1 ), який примушує Т- хелпери продукувати інтерлейкін - 2 (ІЛ-2). В свою чергу ці медіатори впливають на: а) макрофаги – активується їх міграція до зони розміщення МБТ, підвищується їх ферментативна і бактерицидна активність, що зумовлює загибель внутрішньоклітинних МБТ (завершений фагоцитоз);

б) Т-кілери (СD₈₊ ), які руйнують інфіковані макрофаги (макрофаги з фагоцитованими МБТ);

в) В-ліфоцити (гуморальний імунітет) - продукують специфічні антитіла.

Пригнічують дію – ІЛ-1 та ІЛ-2Т-супресори.

Клінічні форми туберкульозу

Характеристика туберкульозного процесу:

Локалізація ураження

Локалізацію ураження в легенях наводять за номером (назвою) сегментів, назвою часток легені; а в інших органах і системах — за анатомічною назвою місця ураження.

Наявність деструкції

(Дестр+) наявна деструкція

(Дестр–) немає деструкції

Факультативно можна зазначити фазу туберкульозного процесу:

активність процесу відображають фази інфільтрації, розпаду (відповідає Дестр+), обсіменіння;

згасання туберкульозного процесу – фази розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапнення (кальцинація).

Медичні групи ризику

 

Дорослі	Діти
Пацієнти з професійними захворюваннями легень	З ознаками підозрілими на туберкульоз (кашель, дефіцитмаси тіла; втомлюваність; лихоманка; потіння вночі)
	Часто хворіють на ГРЗ (понад 4 разів на рік)
	З віражем туберкулінових проб та наростаючими туберкуліновими реакціями
	Лімфаденопатія невстановленого ґенезу
Хворі на цукровий діабет, ВІЛ-інфіковані, Хворі, які постійно приймають глюкокортикоїди, цитостатики

 

Різні хвороби (кір, кашлюк, грип, захворювання щитовидної залози, що супроводжуються її гіпофункцією), психічні травми та білково-калорійна недостатність також є несприятливими щодо захворювання на туберкульоз.

 

Скарги

Слабість, субфебрильна температура пітливість, зниження апетиту, втрата маси тіла, дратівливість, зниження працездатності –ранні і найчастіші скарги хворих на туберкульоз. Причина цих скарг - туберкульозна інтоксикація, що виникає внаслідок життєдіяльності МБТ, а також накопичення продуктів білкового розпаду в ураженому органі.

Хворі на туберкульоз часто не вважають ці симптоми проявом захворювання, пов’язуючи їх з перевтомою або фізичним перенавантаженням.

 

Температура

Нормальна або Фебрильна температура (38 - 39°С), а

субфебрильна (37-38,0°С) також гектична (більше 39°С),

у більшості хворих характерні для гострого початку чи

на туберкульоз тяжких форм туберкульозу (

міліарний туберкульоз, казеозна

пневмонія, гострий плеврит, емпієма плеври)

 

Підвищена пітливість голови і грудей - нерідко турбує хворих на туберкульоз переважно вночі або зранку. При тяжких формах туберкульозу (міліарний туберкульоз, казеозна пневмонія) відмічається профузний піт. Піт має неприємний запах “прілого сіна” (Яновський Ф.Г.).

Кашель на початку захворювання може бути відсутнім або спостерігається покашлювання, яке мало помітне для самого хворого і турбує його рідко. З прогресуванням хвороби кашель поступово посилюється, а у випадках фіброзно-кавернозного туберкульозу стає виснажливим і нерідко не дає змоги хворому заснути. Гучний кашель характерний для хворих на бронхоаденіт, туберкульоз бронхів.

Кашель може бути сухим (непродуктивним) і з виділенням мокротиння (продуктивний). З прогресуванням туберкульозного процесу, особливо після утворення порожнин розпаду, кількість мокротиння збільшується. Спочатку воно має слизовий характер, потім слизово-гнійний і нарешті може бути гнійним.

Біль у грудях часто зумовлений поширенням процесу на парієтальну плевру і розвитком перифокального адгезивного плевриту. Плевральний біль має колючий характер, пов’язаний з актом дихання, підсилюється при кашлі, глибокому диханні. При хронічних формах туберкульозу тупий або ниючий біль може виникати внаслідок зморщування легені.

Задишка - клінічний симптом дихальної та серцево-судинної недостатності. Головні причини задишки у хворих на туберкульоз - порушення дифузії газів через аерогематичний бар’єр, зменшення дихальної поверхні легень, порушенні бронхіальної прохідності, вплив токсичних продуктів на дихальний центр у довгастому мозку. На початку захворювання на туберкульоз вона частіше відсутня. У разі прогресування туберкульозу задишка різко посилюється і відмічається навіть у стані спокою.

Кровохаркання ілегенева кровотеча спостерігаються, в основному, у випадках деструктивних форм туберкульозного процесу і особливо часто - цирозу легень, тобто при виражених морфологічних змінах у легенях.

Слід мати на увазі, що туберкульоз органів дихання нерідко розпочинається під маскою грипу або пневмонії (“маски” туберкульозу).

 

Зміни перкуторного звуку

 

Тимпанічний звук	Вкорочений і тупий перкуторний звук
1. Над гігантськими або великими кавернами (діаметр не менший 4 см). 2. У хворих з емфіземою легень (може розвиватись при дисемінованому, фіброзно-кавернозному, міліарному туберкульозі легень).	1. Над безповітряною легенею 2. В ділянці зниженої її пневматизації при інфільтратах, ателектазах, фіброзних і циротичних змінах, а також у випадках ексудативного плевриту

Аускультація

Туберкульоз - інфекційне захворювання, тому під час аускультації лікар повинен стояти збоку (перпендикулярно) до хворого.

Для туберкульозу є певні точки вислуховування - над верхнім кутом лопатки, під ключицею

(так звані “ тривожні зоні ”).

 

Зміни везикулярного дихання	Патологічні зміни у легенях/бронхах
Ослаблене	Над ділянками ателектазу, емфізема, ексудативний плеврит, стовщена плевра, пневмоторакс.
Посилене	Інфільтративний процес.
Жорстке	Вогнищево-фіброзні зміни.
Бронхіальне (амфоричне)	Над великими (4-6 см в діаметрі) або гігантськими (більше 6 см в діаметрі) порожнинами розпаду.
Додаткові дихальні шуми
Хрипи	Вислуховуються тільки над патологічно зміненою легенею (ознака активності туберкульозу). У хворих на ТБ часто вислуховуються тільки на висоті вдиху після покашлювання хворого.
Фокусні (локальні)	Хрипи, що вислуховуються над обмеженою ділянкою легені.
Сухі	Частіше вислуховуються при ураженні бронхів.
Вологі	Виникають над ділянками інфільтрації легеневої тканини, особливо казеозного некрозу.
Шум тертя плеври	Фібринозний плеврит.

 

Анаускультативні форми туберкульозу - дихання може бути малозміненим, а хрипи зовсім не вислуховуються.

 

 

Результати бактеріоскопії

(методом бактеріоскопії виявляємо КСБ!)

 

Результат	Значення
Негативний	Кислотостійкі бактерії не знайдено у 100 полях зору (п/з)
Позитивний Сумнівний + ++ +++	1-9 КСБ в 100 полях зору 10-99 КСБ в 100 полях зору 1-9 КСБ в полях зору Більш ніж 10 КСБ у кожному полі зору

 

 

Дослідження крові

Зміни в загальному аналізі крові у хворих на туберкульоз не є патогномонічними. У гострому періоді спостерігається незначний лейкоцитоз (10-14х10⁹ /л), зсув лейкоцитарної формули крові вліво (збільшення паличкоядерних нейтрофілів). Лімфопенія характерна для тяжких форм туберкульозу.

Особливо характерним для туберкульозу є підвищення ШОЕ. При запальних процесах, в тому числі при туберкульозі, у кров надходять продукти білкового розпаду, які адсорбуються на поверхні еритроцитів. Еритроцити при цьому втрачають однойменний заряд, склеюються і швидше осідають.

Біохімічне дослідження крові проводять для оцінки фази туберкульозного процесу, особливостей його перебігу, визначення функціонального стану печінки.

Туберкулінодіагностика

Туберкулінодіагностика- це метод виявлення специфічної сенсибілізації організму людини, що виникла внаслідок інфікування МБТ або вакцинації БЦЖ. Цей метод базується на здатності туберкуліну викликати в сенсибілізованому збудником туберкульозу організмі реакцію уповільненого типу. Ця реакція появляється індивідуально якісно і кількісно.

Туберкулінодіагностика

Масова Індивідуальна

Це обстеження великих груп Використовується з метою

дітей і підлітків для отримання диференціальної діагностики

епідеміологічних і клініко- після вакцинного та інфекційного

діагностичних даних імунітету, для контролю за стоном дітей і підлітків з групи підвищеного ризику захворювання на туберкульоз

 

 

Постановку туберкулінових проб здійснюють за допомогою туберкуліну.

Препарати туберкуліну: - старий туберкулін Коха (Alttuberculin Koch – нім.) – перший туберкулін, отриманий у 1890 р. Р.Кохом. Він містив багато баластних речовин (в основному білків) поживного середовища, на якому росли МБТ, які викликали різні неспецифічні реакції при його введенні.

- Сухий очищений туберкулін (Purified protein derivative – PPD-S), виготовлений Ф. Зайберт і С. Гленн у 1934 р.

- ППД-Л – туберкулін Ліннікової, отриманий під керівництвом М.А. Ліннікової у 1939 р. в Ленінградському НДІ вакцин і сироваток.

Препарат дозується в туберкулінових одиницях (ТО). За міжнародний стандарт прийнятий

PPD-S. 1 ТО містить 0,00002 мг PPD-S або 0,00006 мг ППД-Л.

В нашій крайні застосовують внутрішньошкірну пробу Манту і підшкірну пробу Коха.

Пробу Манту використовують з метою:

- Ранньої діагностики туберкульозу - виявлення туберкульозу невстановленої локалізації у дітей та підлітків.

- Вивчення інфікованості населення.

- Відбору дітей для ревакцинації.

- Виявлення осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз (вперше інфіковані, гіперергічні реакції).

Пробу Манту з 2 ТО ППД-Л проводять з першого року життя дитини, щорічно (при відсутності протипоказань), незалежно від результатів попередньої реакції.

 

Проведення проби по роках: парні роки - права рука, непарні роки - ліва рука.

 

Протипоказання для постановки проби Манту:

- гострі та хронічні (в період загострення) інфекційні захворювання;

- реконвалесценти (не менше 2-х місяців після одужання);

- шкірні захворювання; • алергічний стан (ревматизм, бронхіальна астма);

- епілепсія; - пологові травми.

Реакцію на пробу Манту враховують через 72 години (реакція є проявом підвищеної чутливості сповільненого типу). Вимірюють тільки діаметр інфільтрату (перпендикулярно до осі руки), а при його відсутності - діаметр гіперемії.

Функціональна діагностика

 

Головні задачі дослідження функції зовнішнього дихання у хворих на ТБ легень:

- оцінка стану ФЗД;

- діагностика типу і ступеня вентиляційної недостатності;

- визначення рівня порушення бронхіальної прохідності;

- визначення можливості проведення хірургічного втручання.

Головною метою електрокардіографічного обстеження хворих на ТБ:

- визначення функціонального стану міокарду;

- визначення електрокардіографічних ознак хронічного легеневого серця.

Для оцінки ФЗД, встановлення типу, ступеня вентиляційної недостатності (ВН), використовують показники: ЖЄЛ – життєва емність легень, ФЖЄЛ – форсована життєва ємність легень, ОФВ ₁ – об’єм форсованого видиху за першу секунду, відношення (ОФВ_1/ЖЄЛ)х100% - тест Тіффно, МОШ₂₅ – максимальна об’ємна швидкість при видиху 25% ЖЄЛ, МОШ₅₀ - максимальна об’ємна швидкість при видиху 50%ЖЄЛ, МОШ₇₅ - максимальна об’ємна швидкість при видиху 75%ЖЄЛ. Показники МОШ₂₅, МОШ₅₀, МОШ₇₅ – відображають рівень порушення бронхіальної прохідності, а саме: МОШ₂₅ характеризує стан прохідності крупних бронхів, МОШ₅₀ – середніх бронхів, а МОШ₇₅ – дрібних бронхів.

На інші показники меншою мірою звертають увагу, через те, що вони суттєво не підвищують інформацію про стан вентиляційної функції легень.

Дослідження функції зовнішнього дихання проводять у стані спокою чи після фізичного навантаження. Обстеження слід проводити зранку, натще або через 1,5-2 години після їжі.

Прилади, що здійснюють комп'ютерну обробку даних, автоматично за введеними антропометричними параметрами обчислюють належні величини /н.в./ таких показників як: ЖЄЛ, ФЖЄЛ, ОФВ₁, ПОШ, МОШ₂₅, МОШ₅₀, МОШ₇₅, МВЛ і порівнюють з ними фактичні значення.

Схема визначення типу порушень вентиляційної функції легень.

Рестриктивний тип:

ЖЄЛ < 80% н.в., ОФВ₁ > 70% н.в., ОФВ₁/ЖЄЛх100% >70%.

Всі швидкісні показники (МОШ_50, МОШ_75,) в нормі

Обструктивний тип:

ЖЄЛ > 80% н.в., ОФВ < 70% н.в., ОФВ₁/ЖЄЛх100% < 70%.

Рестриктивно-обструктивний (змішаний) тип:

ЖЄЛ < 80% н.в., ОФВ < 70% н.в., ОФВ₁/ЖЄЛх100% < 70%, а також зменшення швидкісних показників.

Одночасне зниження ОФВ_1, ОФВ₁/ЖЄЛх100% /тест Тіффно/, ПОШ, МОШ₂₅, МОШ₅₀, МОШ₇₅, СОШ_25-75, СОШ_75-85.вказує на наявність вираженої, більш поширеної чи генералізованої бронхіальної обструкції.

Дихальна недостатність - це стан, коли не забезпечується нормальне насичення крові киснем і виведення вуглекислого газу. Тобто, про її наявність свідчить порушення вентиляційної функції і гіпоксемія.

У нормі концентрація кисню (або насичення киснем НвО₂) становить 96-98%. Розрізняють три ступені гіпоксемії: І ступінь – насичення артеріальної крові киснем знижується до 90%, II ступінь - в межах 89-80%, ІІІ - від 79 до 60%. Вміст кисню у крові більше характеризує стан компенсаторних механізмів функції дихання, ніж ступінь недостатності дихання. Тому насичення крові киснем не повністю відбиває функціональну повноцінність апарату зовнішнього дихання.

Серцево-судинна система. Порушення діяльності серцево-судинної системи при туберкульозі зумовлено специфічною інтоксикацією і змінами гемодинаміки в малому колі кровообігу, що призводить до гіпертрофії правого шлуночка.

За даними Г. Відімскі для хронічного легеневого серця характерні наступні прямі та непрямі ознаки.

Прямі ознаки:

1) зубець R у V ₁> 5(7) мм; 2) відношення R / S у V₁> 1;

3) власне відхилення в V₁ - 0,03-0,05 с;

4) R V₁ + S V₅> 10,5 мм (індекс Соколова);

5) qR у V₁за умови відсутності вогнищевих уражень міокарда;

6) неповна блокада правої ніжки пучка Гіса з зубцем R V ₁> 10 мм;

7) повна блокада правої ніжки пучка Гіса з зубцем R V ₁> 15 мм;

8) ознаки перевантаження правого шлуночка у V₁—V _2.

Непрямі ознаки:

1) зубець R у V₅< 5 мм; 2) зубець S у V₅> 5 мм; 3) відношення R / S у V₅< 1;

4) неповна блокада правої ніжки пучка Гіса з зубцем R V₁< 10 мм;

5) повна блокада правої ніжки пучка Гіса з зубцем R V₁< 15 мм;

6) відношення R / S у V_5: R / S у V₁< 10 (індекс Салазара-Содді-Палареса);

7) зубець Т у V₁—V₂негативний; 8) зубець S у V₁< 2 мм;

9) легеневі зубці Р _II— P _III; 10) відхилення електричної вісі серця вправо;

11) тип S _I— S _II— S _III; 12) співвідношення R / Q в аVR> 1.

 

 

тельство “Медицина”, 2004. –520 с.

Епідеміологія туберкульозу

 

Епідеміологія туберкульозу вивчає:

- Джерела туберкульозної інфекції.

- Шляхи передачі інфекції.

- Поширеність туберкульозу як інфекційного захворювання серед населення і груп ризику.

 

Джерела інфекції:

- Хвора людина (бактеріовиділювач), • хвора тварина.

 

Шляхи виділення: з мокротинням (найчастіше), із слиною, сечею, калом, потом, сльозою, гноєм (при туберкульозі кісток, периферичних лімфатичних вузлів).

Шляхи зараження:

- Аерогенний (90%): повітряно–пиловий (найчастіше)і повітряно–крапельний.

- Аліментарний (м’ясо, молоко, сир, яйця) – 1 – 2%.

- Контактний (через пошкоджену шкіру та слизові оболонки) – 5 – 6%.

внутрішньочеревний (трансплацентарний).

Одна третина населення земної кулі (1,9 млрд.) інфіковані мікобактеріями туберкульозу. Щороку в світі захворюють 10 млн. осіб, в тому числі - 4-4,5 млн. з бактеріовиділенням, помирає від нього приблизно 3 млн. дорослих. Загальна кількість хворих на туберкульоз досягає 50-60 млн. Щорічно одна людина з бактеріовиділенням може інфікувати 15 – 20 осіб.

 

Критерії ліквідації туберкульозу, як найпоширенішого

Захворювання (за ВООЗ)

- Виявлення не більше 1 хворого з бактеріовиділенням 10 млн. населення за рік.

- Загальна захворюваність до 20 на 100 тис. населення.

- Інфікованість 14 - річних підлітків не більше 1%.

Епідеміологічні показники поширеності туберкульозу: інфікованість, захворюваність, хворобливість (або поширеність), смертність, ризик зараження, параметр зараження.

Інфікованість -це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін до кількості обстежених, за винятком осіб з післявакцинним імунітетом:

особи з (+) реакцією на туберкулін – особи з (-) реакцією на туберкулін х 100%

Загальна кількість обстежених

 

У фтизіатрії виділяють поняття інфікованості і як стану організму – це стан, коли в організмі знаходяться і розмножуються МБТ.

Ризик зараження - це приріст у відсотках (%) кількості людей, які інфікувались протягом року. Цей показник не повинен перевищувати 1%. Якщо ризик інфікованості перевищує 2%, то в 70-річному віці буде інфіковано 90% населення. Цей показник точніше характеризує ефективність боротьби з туберкульозом

Параметр заразності - показник можливого інфікування населення протягом року одним хворим, який виділяє МБТ. Якщо профілактика туберкульозу організована і проводиться добре, то параметр заразності не перевищує 10.

Захворюваність - кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року,

Хворобливість - це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

Смертність – кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 населення даного району.

Летальність - це відношення кількості померлих за рік від туберкульозу до кількості хворих на туберкульоз, що перебуває в тому самому році на обліку в диспансері.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність - від профілактичних. Разом з тим інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов’язані з соціально-побутовими умовами життя людей.