Препарування зубів та отримання робочих відбитків при виготовленні пластмасових коронок.

Препарування твердих тканин зубів під пластмасові коронки визначається особливостями конструкції коронки й фізичних властивостей пластмаси (крихкістю й недостатньою міцністю). Тому стінки штучної коронки повинні бути достатньої товщини, щоб протистояти жувальному тиску.

Відомо два способи препарування зубів під пластмасову коронку:з уступом і без уступу. Вибір способу залежить від конкретної клінічної картини, зокрема від ступеня збереженості зуба. При збереженні пришийкової частини зуба, куксу препарують з уступом. Він робиться для того, щоб край пластмасової коронки не поринав у ясеневий жолобок, а зливався із зубом. Препарування починають з сепарації апроксимальних поверхонь. Тканини зуба знімають рівномірно з усіх боків до отримання циліндричної форми, потім надають зубу незначну конусність (3-5 градусів). При більш вираженому конусі з'являється небезпека погіршення фіксації коронки. З жувальної поверхні або ріжучого краю знімають до 2-2,5 мм тканини зуба, обов'язково з огляду на топографію порожнини зуба.

У пришийковій частини зуба формують коловий уступ шириною від 0,5-0,8 до 1,0 мм.(залежить від групової приналежності зуба, його форми та положення), разом знімаючи тканини по периметру зі всіх поверхонь зуба. Уступ препарується під кутом 90 градусів до вісі зуба на рівні ясеневого краю.

Відбиток, як правило, отримують за допомогою силіконової маси. Найбільш доцільний - подвійний відбиток. До зняття відбитка проводять ретракцію ясен за допомогою ретракційної нитки. Потім отримують допоміжний відбиток з протилежної щелепи.

 

 

Препарування зубів та отримання робочих відбитків при виготовленні суцільнолитих коронок.

Препаровка зубів проводиться в декілька послідовних етапів:

1) маркування глибини препарування за допомогою маркеровочних борів;

2) сепарація контактних поверхонь для відділення зуба від сусідніх;

3) зішліфування екватора вестибулярної і оральної поверхонь;

4) зішліфування оклюзійної поверхні для розімкнення із антагоністами;

5) згладжування граней зуба;

6) препарування приясневої частини зуба;

Зішліфовують тканини зуба з урахуванням обраної конструкції та естетичних вимог пацієнта на товщину коронки 1.0мм (без обличкування) та 2.0мм (з обличкуванням). Бокові стінки формують з конвергенцією 3-5°. У випадках препарування зубів із збереженою пульпою зуба необхідно враховувати: аналіз зон безпеки (Аболмасов Н. Г., Гаврилов Е. И.) (мал 3), аналіз діагностичних моделей, аналіз рентгенівських знімків, вік пацієнта. Препарування зубу проводиться із формуванням надясеневого або приясеневого уступу на куксі зубу. Уступ являє собою площадку для коронок, яка бере на себе навантаження, створюючи певну пришийкову товщину коронки і запобігає тим самим її розколюванню. Уступ повинен бути рівномірним за шириною. Існують різні форми уступів. Основні з них прямий (90°) та скошений (135°) уступи.

Наступним клінічним етапом є отримання відбитків, який передбачає такі дії: підбір відбиткової ложки; отримання основного подвійного силіконового відбитка; отримання допоміжного альгінатного відбитка зубного ряду протилежної щелепи, та фіксація центральної оклюзії.

За період знаходження нитки у зубоясеневому з’єднанні отримують відбиток, застосувавши перший (базовий) шар відбиткової маси. Далі видаляють нитки, висушують тканини протезного поля стислим повітрям (особливо зубоясеневе з’єднання) і отримують остаточний (корегуючий) відбиток.

 

 

Матеріалознавство. Відбиткові маси – класифікація, вимоги. Відбиткові ложки.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДТИСКНИХ МАТЕРІАЛІВ (Оксман І. М.): 1) Ті, що кристалізуються (гіпс, Дентол, Репин та ін.). 2) Термопластичні (гутаперча, стенс, маси Ванштейна, стомопласт, дентафоль, ортокор, маса Керра та ін.). 3) Еластичні (гідроколоїдні, альгінатні, тіоколові). 4) Ті, що полімеризуються (сіеласт, силлит, екзафлекс та ін).

Є багато природних і синтезованих препаратів, що мають пластичність, проте для відтисків придатні лише деякі з них, оскільки відтискна маса крім пластичності повинна мати цілий ряд додаткових властивостей. Вона повинна задовольняти таким вимогам:

1) давати точний відбиток рельєфу слизової оболонки порожнини рота і зубів; 2) не деформуватися і не скорочуватися після виведення з порожнини рота; 3) не прилипати до тканин протезного ложа; 4) не розчинятися в слині; 5) розм'якшуватися при температурі, що не погрожує опіком слизової оболонки; 6) легко вводитися і виводитися з порожнини рота; 7) не занадто швидко або повільно тверднути, дозволяючи лікарю провести всі необхідні функціональні проби; 8) не з'єднуватися з гіпсом моделі і легко відокремлюватися від неї; 9) зберігатися при кімнатній температурі тривалий час не змінюючи властивостей; 10) дозволяти повторне застосування матеріалу після його стерилізації; 11) легко піддаватися розфасуванню і дозуванню, бути зручною для збереження і транспортування, дешевою.

Відбіток – визначення; класифікація відбитків. Ускладення при отриманні відбитків та їх профілактика. Моделі, що використовуються в ортопедичній стоматології.

У клініці ортопедичної стоматології відбитком називають зворотнє (негативне) відображення тканин, розміщених у зоні протеза та його меж. Його знімають для отримання робочих, допоміжних, контрольних або діагностичних моделей. Розрізняють анатомічні (орієнтовні) та функціональні відбитки. Перші знімають стандартною або індивідуальною ложкою без застосування функціональних проб і, отже, без урахування функціонального стану тканин, розташованих на межах протез­ного поля. Анатомічні відбитки використовують для відображення тканин у порожнині рота при протезуванні вкладками, коронками, мостоподібними протезами, часткови­ми знімними протезами й ін.

Функціональний відбиток отримується тільки індивідуальною ложкою з викори­станням спеціальних функціональних проб, що дозволяють відобразити рухомість пе­рехідної й інших складок слизової оболонки, розташованих на межі протезного ложа. Функціональний відбиток, як правило, знімають із беззубих щелеп, а за показаннями -і з щелеп, що частково втратили зуби.

Найбільш часте ускладнення під час отримання відбитка з верхньої щелепи - поява блювального рефлексу. Його можна загальмувати, попросивши хворого глибо­ко дихати через ніс. У тих випадках, коли не вдається зняти позиви на блювання, межу між твердим і м'яким піднебінням знеболюють, змазуючи розчином 3 % дикаї-ну, або зрошують 10 % розчином пропосолу.

Другим ускладненням є можлива аспірація шматочків гіпсу, що потрапляють на корінь язика. Щоб запобігти цьому ускладненню, необхідно під час отримання відбит­ка надавати хворому вертикального положення, не закидаючи його голову.

Третім ускладненням є травма слизової оболонки гострими краями шматків гіпсу внаслідок грубого виймання частин відбитка без попередніх надрізів.

Четверте ускладнення - випадкове видалення рухомих зубів із високою клінічною коронкою. Цього можна уникнути, обережно виймаючи гіпс та звільнюючи зуб відпо­відними надрізами.

 

 

Матеріалознавство. Гіпс.

В природі гіпс зустрічається у вигляді водяного сульфату кальцію, має кристалічну структуру, утворюючись шляхом хімічної взаємодії між розчиненими у воді водойм солями сульфітів.

Для одержання медичного гіпсу природний гіпс піддається спеціальній термічнійобробці, в ході якої він із двохводного перетворюється у напівводний. Застосовуються два методи одержання зуботехничного гіпсу: а) в автоклаві при підвищеному тиску (a-модифікація); б) при нормальному атмосферному тиску (b-модифікація). a-модифікаціяутворюється при термічній обробці гіпсу (124°С) і підвищеному тиску (1,3 атм), відрізняється значною щільністю і міцністю (водопоглинаємість 40-45%); b-півгідратодержують при нормальному тиску і температурі 165°С. Він не дуже щільний, але має велику водопоглинаємість (60-65%).

При опалюванні гіпсу до 600°С утворюється ангідрид, який не спроможний приєднувати воду (СаS0). При використанні в якості відтискного матеріалу порошок гіпсу змішують із водою в співвідношенні 1,8-1,5: 1 до одержання гомогенної маси. Затвердіння гіпсу супроводжується розширенням його об¢єму до 1%. Гіпс дає чіткі відбитки зубів і слизової оболонки, довго зберігається без деформації, безпечний, дешевий. Серед недоліків слід відмітити неприємні відчуття здавлювання та нагрівання при затвердінні, можлива аспірація мілкими часточками при поломці, довгий час затвердіння, труднощі у відділенні моделі від відтиска, неможливість повторного застосування. Гіпс в ортопедичній стоматології застосовується майже на всіх етапах виготовлення протезів різноманітних конструкцій: для одержання відбитків (в останні роки для цих потреб застосовується набагато рідше), виготовлення моделей, масок лиця, паяння, у разі загіпсовки в оклюдатор (артикулятор) або в пресформу. Діапазон його застосування дуже широкий. Відомо багато різновидів гіпсу, що випускається для потреб ортопедичної стоматології.

Відповідно до вимог міжнародного стандарту (ISO) за ступенем твердості виділяють 5 класів гіпсу: 1) м'який, використовується для одержання відбитків (оклюзійних); 2) звичайний, використовується для накладання гіпсових пов'язок у загальній хірургії (даний тип гіпсу в літературі іноді позначається терміном "медичний гіпс"), наприклад "Галіпластер" (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 3) твердий — використовується для виготовлення діагностичних і робочих моделей щелеп у технології знімних зубних протезів, наприклад «Плас-топ-L» (фірма "ДжіСі", Японія), «Гіпсогал» (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 4) надтвердий, супергіпс, використовується для одержання розбірних моделей щелеп, наприклад, «Фуджирок-ЕР» (фірма "ДжіСі", Японія), «Галіг-раніт» (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 5) особливо твердий супергіпс із домішками синтетичних компонентів. Даний вид гіпсу має підвищену поверхневу міцність. Для замішування потрібна висока точність співвідношення порошку і води. Так, наприклад «Дураліт-S», матеріал на основі синтетичного а-напівгідрату сульфату кальцію, характеризується дуже низьким розширенням під час затвердіння, що забезпечує одержання точних робочих моделей.