історія встановлення інституту військового аташе.

В Російській імперії початок становленню інституту військових аташе поклав імператор Олександр ІІ, підписавши 22 червня 1856 року указ про прийняття «положення про військових агентів та осіб, що їх заміняють». Процес становлення завершився в 1905–1913 рр. І пов'язане це з військовою напруженістю, яка була тоді у світі. В Україні прототипи такої служби існували в 1917–1920 рр.

Необхідність створення в збройних силах Української Держави спеціальних розвідувальних органів для здобуття різнопланової військової, воєнно-політичної та військово-технічної інформації щодо країн імовірного чи діючого противника зумовлювалась низкою конкретно-історичних обставин.

Адміністрацію Гетьмана П.Скоропадського відзначав серйозний, конструктивний підхід до військового будівництва. У червні 1918 р. було реорганізовано Генеральний штаб Збройних сил України, начальником якого залишився полковник О.Сливинський, котрий займав цю посаду й за Центральної Ради. До складу Генштабу ввійшли: перше генерал-квартирмейстерство, яке очолив генерал Дроздовський; друге генерал-квартирмейстерство під керівництвом генерала Прохоровича. В структурі Генштабу були розвідочний відділ — головний орган військової розвідки та закордонний відділ, що організовував роботу військового аташату. 24 липня 1918 р. Рада Міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок та затвердила вироблений Генштабом план організації Збройних сил.

Як свідчить штат Головного управління Генштабу, що був прийнятий 21 червня 1918 р. на Раді військового міністра, розвідочний відділ очолив полковник Колосовський з помічником в ранзі осавула. Відділ мав три частини, спрямованість діяльності яких дає уявлення про пріоритетні напрямки оборонних зусиль Гетьманату. Перша частина — Румунія, Болгарія, Туреччина. Керівництво частиною здійснював штаб-старшина Матвієнко. В його розпорядженні перебували два старших офіцери для доручень, два перекладачі, військовий канцелярист. Друга частина — Росія, Кавказ та інші регіони (тобто ті держави, що утворилися після розпаду Російської імперії). Начальником цієї частини був штаб-старшина Щербицький. Йому підпорядковувались два старших офіцери для доручень і військовий канцелярист. Третя частина — зв'язок з союзними арміями, їх командуванням, тобто державами Чотвірного блоку. Керівництво здійснював старший офіцер в ранзі полковника Генштабу. Йому підпорядковувались два старших офіцери для доручень, діловод, перекладач, військовий канцелярист. Перша та друга частини організовували добування, збір і вивчення даних про воєнно-політичну ситуацію в країнах, котрі були об'єктами зацікавленості, їх збройні сили, військово-економічний потенціал, склад, розташування, стан, характер дій та намірів їх військ.

Перші військові та військово-морські аташе Української Держави були акредитовані влітку-восени 1918 року в Румунії (військовий аташе полковник В.Середін, якого восени 1919 року замінив генерал-хорунжий С.Дельвіг) та військово-морський аташе капітан ІІ рангу С.Багманов, Османській імперії (військовий аташе полковник В.Васильєв та військово-морський аташекапітан І рангу О.Зарудний), Австро-Угорщині (військово-морський аташе капітан ІІ рангу Л.Дашкевич-Горбатський) Швейцарії (військовий аташе хорунжий Л.Дроздовський. Роком пізніше, уже в період Директорії військові аташати були відкриті при посольствах України у Франції, Польщі, Грузії, Італії.

 

62.Основні функції військового аташе.

1) захист інтересів безпеки і оборони країни;

2) представлення військового командування своєї країни і здійснення його зв’язку з

військовим командуванням приймаючої країни;

3) забезпечення функціонування структур, необхідних для здійснення політики безпеки і оборони, які здатні діяти в умовах погіршення взаємних стосунків країн;

4) здійснювати функції радника з питань оборони і безпеки для посла країни і всього

дипломатичного штату посольства;

5) здійснювати моніторинг ситуації приймаючої країни у напрямках, що стосуються безпеки і оборони, і докладати про це своєму керівництву;

6) спостерігати і здійснювати управління діяльності у сфері збройних приготувань,

військової дипломатії і співпраці у сфері безпеки, як у двосторонніх, так і в багатосторонніх угодах, наприклад у рамках програми НАТО «Партнерство заради миру»;

7) сприяти просуванню на закордонний ринок продукції національної оборонної

промисловості;

8) сприяти підвищенню потенціалу реагування на кризову ситуацію, а у разі виникнення - її розв’язанню.

63 нема

64 нема

65нема

66.

Торговельні представництва (місії) – це зарубіжні органи зовнішніх зносин, які на території держави перебування представляють та захищають інтереси своєї держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

На діяльність торговельного представництва (місії) поширюється дія Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., оскільки вони розглядаються як структурний підрозділ дипломатичного представництва. Порядок організації та компетенція торговельного представництва (місії) визначається національним законодавством акредитуючої держави, зокрема Законами України “Про дипломатичну службу” та “Про дипломатичні ранги України”, Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, а також Положенням про торговельно-економічну місії у складі дипломатичного представництва України за кордоном, затвердженим Указом Президента України від 30.04.1994 р. № 200/94.

Торговельне представництво (місія) виконує такі функції:

· представництво інтересів держави в галузі зовнішньоекономічної діяльності та сприяння розвитку торговельних відносин із зарубіжними країнами;

· вивчення загального стану економіки держави перебування та її ринків;

· видача дозволів на здійснення зовнішньоекономічної діяльності на території держави перебування, якщо видача таких дозволів передбачена законодавством держави перебування чи акредитуючої держави;

· інформування держави перебування та її суб’єктів господарювання про умови та особливості господарської діяльності в акредитуючій державі;

· затвердження та реєстрація укладених зовнішньоекономічних угод у встановленому порядку;

· здійснення зовнішньоекономічних операцій та угод тощо.

 

67. Одним з головних елементів розвитку міжнародного співробітництва України з країнами світу є поглиблення двосторонньої співпраці в рамках спільних міжурядових комісій, діяльність яких буде спрямована на реалізацію таких заходів:

· формування пріоритетних напрямів співпраці на коротко- та середньостроковий період з країнами-партнерами;

· забезпечення виконання домовленостей, досягнутих під час двосторонніх засідань;

· розвиток співробітництва в рамках міжнародних організацій, зокрема вдосконалення двосторонньої договірно-правової бази;

· забезпечення виконання міжнародних зобов’язань;

· вирішення питань лібералізації та диверсифікації зовнішньої торгівлі;

· покращення торговельних режимів з країнами-партнерами, насамперед у напрямі зняття торговельних обмежень, запроваджених щодо української продукції;

· розвиток прикордонного співробітництва;

· залучення іноземних кредитів, інвестицій та технічної допомоги;

· забезпечення захисту інтересів України на зовнішніх ринках;

· пошук та розширення нових зовнішніх товарних ринків;

· залучення новітніх технологій в економіку України;

· розроблення програм довгострокового співробітництва з найважливішими торговельно-економічними партнерами України;

· вирішення проблемних питань двостороннього торговельно-економічного співробітництва з країнами-партнерами;

· визначення та реалізація національних пріоритетів під час багатосторонніх торговельних переговорів у рамках СОТ;

· надання підтримки участі українських підприємств у реалізації масштабних міжнародних економічних проектів.

На майбутню структуру українського експорту у подальшому суттєво можуть вплинути переговори України з Європейським Союзом та Європейською асоціацією вільної торгівлі про створення зони вільної торгівлі; адаптація національних промислових, санітарних, фітосанітарних стандартів до європейських; заходи з підтримки бізнесу, у т. ч. у контексті податкової реформи, реформування дозвільної системи, спрощення митних процедур тощо.

 

68.Основними завданнями та функціями торговельно-економічної місії є такі:

· захист економічних інтересів України, у тому числі у сфері оподаткування, та прав суб’єктів підприємницької діяльності України в державі перебування;

· сприяння розвитку торговельно-економічних зв’язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України й виконанню міжнародних договорів України, укладених з державою перебування;

· інформування Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ України та інших органів виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України;

· підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів та послуг, залучення кредитів з держави перебування, виходячи із запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо.

Торговельно-економічна місія у складі дипломатичного представництва України за кордоном

Правовий статус торговельно-економічної місії у складі дипломатичного представництва України за кордоном регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 30 квітня 1994 р. (зі змінами від 22 вересня 2000 р. № 1082/2000) «Про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном».

Торговельно-економічна місія у складі дипломатичного представництва України за кордоном (далі — торговельно-економічна місія) представляє та захищає в державі перебування інтереси України в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Торговельно-економічна місія підпорядковується главі дипломатичного представництва України за кордоном (далі — дипломатичне представництво), який здійснює контроль за її роботою.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України організовує роботу торговельно-економічної місії в державі перебування відповідно до зазначеного Положення.

Торговельно-економічна місія у своїй діяльності керується міжнародними договорами України, Конституцією України та законами України, іншими актами законодавства України, цим Положенням, а також вказівками Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ України, а в частині реалізації завдань щодо захисту економічних інтересів України у сфері оподаткування — вказівками Державної податкової адміністрації України.

71. Стратегічне значення економічної дипломатії в контексті захисту національних інтересів України- З точки зору національних інтересів в області економіки найбільш актуальним є забезпечення її функціонування в режимі розширеного виробництва, захисту інтересів віт-чизняних товаровиробників, підвищення інноваційної та інвестиційної активності, постійного контролю за стратегічними ресурсами країни, підтримки наукового потенціалу, який здатний утвердити Україну на стратегічно важливих напрямах науково-технічного прогресу.

72. Основні завдання торговельно-економічних місій:захист економічних інтересів України, у тому числі у сфері оподаткування, та прав суб’єктів підприємницької діяльності України в державі перебування;

сприяння розвитку торговельно-економічних зв’язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України й виконанню міжнародних договорів України, укладених з державою перебування;

інформування Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ України та інших органів виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України;

підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів та послуг, залучення кредитів з держави перебування, виходячи із запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо.

 

· 73.Оперативні функції торговельно-економічних місій: Здійснення заходів щодо забезпечення національних інтересів, дотримання правил міжнародної торгівлі національними суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні ними зовнішньо-економічних операцій.

· Доля у роботі міжнародних економічних організацій та їхніх органів з питань торговельно-економічного й науково-технічного співробітництва.

· Надання допомоги національним суб’єктам підприємницької діяльності в організації участі та проведення в державі перебування торговельно-промислових, науково-технічних виставок, ярмарків тощо.

· 74.Керівництво та штат торговельно-економічної місії: Торговельно-економічну місію очолює керівник, що за посадою прирівнюється до радника-посланника або радника дипломатичного представництва, який несе повну персональну відповідальність за виконання завдань і функцій, покладених на ТЕМ.

· 75.Привілеї та імунітети, якими користуються торговельно-економічні місії та члени їхнього персоналу: Особисті привілеї та імунітети персоналу торговельних представництв регулюються тими ж нормами міжнародного права, що регулюють привілеї та імунітети персоналу дипломатичних представництв. При цьому слід враховувати існування трьох категорій зазначеного персоналу: дипломатичної, адміністративно-технічної та обслуговуючої. Зі складу працівників торговельного представництва до категорії дипломатичного персоналу входять тільки глава торгпредства та його заступники (один чи два, в залежності від штату). Вони користуються дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі, мають дипломатичні паспорти і працюють у країні перебування на правах дипломатів, які належать до відповідного рангу.

· 76.Становлення гуманітарної дипломатії:

· 77.Гуманітарна дипломатія в постбіполярному світі: гуманітарна інтервенція - це використання військової сили проти інших держав із метою припинення практики порушення прав людини або створення сприятливих умов для їхньої реалізації [5]. Уперше концепція гуманітарної інтервенції була представлена прем’ єр-міністром Великобританії Тоні Блером у квітні 1999 р. В основу концепції було покладено тезу про те, що гуманітарна катастрофа не може вважатися суто внутрішньою справою тієї чи іншої держави і, що «світова спільнота» не лише має право, але й зобов’язана втручатися в гострі гуманітарні кризи з метою їх оперативного вирішення

· 78.Досвід дипломатичної діяльності Святого престолу:

· 80.Дипломатична служба у новій міжнародній системі другої половини XX і початку XXI століття:загальна характеристика

· 81.Дипломатичні структури Європейського Союзу