Традиційність в українській культурі; календарна святково-обрядова діяльність народу.

Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію.

У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Обрядовість зимового циклу поступово переходила у весняну, весняна - у літню і т.п. Кожний цикл ніс своє сезонне смислове навантаження (підготовка ґрунту, сівба, посадка - весною; збір і збереження врожаю восени). Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет, які також зв'язують пори року.

Зимові свята починалися 21 листопада з Введення, “коли вводилося лiто у зиму”. Цей день віщував, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками - Різдвом, Новим роком і Хрещенням.

7 січня починалися колядки. Цілі ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою (з різьбленого розфарбованого дерева або решета, прикрашеного кольоровою фольгою і папером) ходили по селу. Часто це було справжнє дійство - з рядженими, співцями, музикантами, танцюристами (вертеп). Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти, їм бажали щастя і здоров'я, достатку у господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять - вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. Господарі зобов'язані були щедро обдарувати колядників харчами.

Особливо виділяється давньослов'янське свято літнього сонцестояння - Купала або Івана Купала (7 липня). Це свято не сприйняло християнські риси і залишилося в архаїчній язичницькій формі. Більш того, церква намагалася боротися з традицією проведення Купала, оголошуючи його гріховним, диявольським і т.д. Але, незважаючи на всі заборони, Івана Купала залишився одним з найбільш поширених і улюблених народних свят. Він об'єднував у собі елементи солярного культу (культу Сонця), аграрної магії, очисних і еротичних обрядів. На Купала запалювали колесо і пускали його з гори, неодружені юнаки і незаміжні дівчата стрибали через багаття, водили хороводи, плели вінки і пускали їх за течією річки. Ця гра мала велике значення. Вважалося за честь “очиститися вогнем” - тричі перескочити через багаття. Якщо юнак стрибнув вище за всіх, це провіщало його сім'ї добрий урожай, а якщо ступив ногою у вогонь, зачепив дрова - накличе біду. Якщо юнак з дівчиною вдало разом перестрибнуть багаття - обов'язково одружаться і проживуть вік в любові і злагоді. Уважно стежили за поведінкою вінків на воді. Дівчата плели, як правило, два вінки - для себе і нареченого. На віночках ставили запалені свічки і пускали за течією. Згасла свічка провіщала біду. Якщо вінки пливли поруч - в цьому році молоді одружаться, якщо нарізно - не судилося бути разом.

Трипільський керамічний комплекс: форми, асортимент, декор, функції. «Знакова активність» і підвищений символізм трипільського мистецтва (III тис. до Р.Хр.). Глиняні статуетки, птахоподібні посудини і рогоподібні наліпи - букранії (бичачі голови). «Лінія портрета» в мистецтві модельованих черепів.

Трипільську кераміку за якістю перевершували лише китайські вироби, але й вони програвали у оздобленні орнаментом. Малюнки на гончарних виробах переважно мають вигляд спіралі та її елементів у сполученні з різними знаками, серед яких трапляються зображення сонця, місяця, тварин і рослин. Часто знахідки доби Трипільської культури, залягають на глибині десяти сантиметрів під землею, тому їх дуже легко пошкодити Для орнаментації трипільської кераміки характерні трьохярусні композиції, які свідчать про триярусний поділ світу на землю, небо та "небеса” (або "верхнє небо”), якими управляла велика космічна володарка. Вона зображалася на посуді у вигляді "личин” з очима-сонцями.

У світогляд трипільців ввійшли всі чотири виміри: довжина, ширина (земля розорана "повздовж і поперек”), висота (висота світу, який зникає в "небесах”), час (безперервний рух світу). Орнаментація трипільців була суспільним явищем, яке давало можливість розповісти про відношення до світу та об'єднати людей для різних спільних дій. Вона складалася із окремих знакових систем, розвивалася самостійно, являла собою один із центрів розвитку піктографії і існувала в першу чергу як засіб магічного спілкування з вищими силами. Трипільські піктографічні знакові системи, за дослідженнями вчених, ще не були справжньою писемністю, тобто не передавали графічно слова, вони були підказкою тому, хто говорив, засобом для кращого запам'ятовування і відтворення якихось повідомлень.

Але, окрім різноманітного посуду, керамічний комплекс Трипілля включає антропоморфну та зооморфну пластику, модельки жител, «саночок», кріселець, столиків, амулети, прикраси та інші вироби з глини. Найбільш чисельна — антропоморфна пластика. Численні людські фігурки свідчать, що у Трипільців був поширений культ жінки. Трипільці також шанували свійських тварин. За глиняними фігурками вдалося встановити, що тканини, які виготовляли стародавні жителі України, мали візерунки, а це вимагає від виробників знання досконалих технологій ткацтва. Та й кравці з них були вдалі, – самих лише жилеток придумали близько 123 моделей, а жінки прикрашали себе щонайменше вісьмома видами зачісок, серед яких були знані нам косички та вузли.

Білет № 9

№1. Берестейська церковна унія ті її історіко-культурні наслідки.

Ідея унії — злука Православної і Католицької Церкви. Наприкінці 1589-го або на початку 1590-го року єпископ Львівський Гедеон Балабан перший порушив питання про унію. На 6 жовтня 1596 року був призначений Собор у Бересті. Декрет підписали духовні члени Собору і надіслали митрополитові Рогозі. Світська частина Собору звернулася до короля з проханням позбавити владик-уніатів церковних дібр, якими володіти могли тільки православні. На проголошення унії Православний Собор відповів протестом, бо, мовляв, вчинили її без відома православних кілька владик.

Король затвердив ухвали Уніатського Собору, а ухвали Православного визнав неправильними. Так Україна розділилася на дві частини. По одному боці став увесь православний загал і два владики, по другому — уніати:

Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церкви. Навпаки, крім двох — православної і католицької — з'явилася третя, уніатська. На тлі цих подій поглиблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки знатних родів переходили на католицтво або унію. У перший час після Берестейської унії уніати відчули глибоке розчарування: вони сподівалися на допомогу і співпрацю латинського духовенства Польщі, на що нібито вказувало його ставлення до Собору в Бересті, насправді ж зустріли відкриту ворожість. Релігійна боротьба підкопувала силу народу; полемічна література роз'ятрювала пристрасті. Після Берестейської унії виявився трагізм Укр Уніатської Церкви: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності. Поляки прагнули такого об'єднання Церков, щоб православні цілковито відмовилися від своїх догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала тільки «терпимою» в Польщі, як терпимою була Православна.

Конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури. Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польско-католицька культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.

№2. Художнє дерево в Україні. Житлова й культова народна архітектура, меблярство. Різьблені іконостаси і християнська культура.

Дерево було найдоступнішим матеріалом не лише для спорудження житла, а й для виготовлення знарядь праці, предметів побуту, культи. Це виготовлені з липи миски, тарелі, деталі меблів, вирізані ложки, черпаки, зроблені з клепок бочки. Давні ремісники володіли багатьма способами обробки дерева. До найскладніших належало різьблення. Різьбярство як дуже давнє ремесло в Укр має декілька основних видів. Об'ємне, або ж скульптурне-найскладнішє. Воно вимагає володіння технологічними знаннями,навичками та й вродженого хисту. В побуті скульптурне різьблення не набуло ширшого розповсюдження-виготовляли забавки,деталі вжиткових речей - фігурні ручки-держаки ковшів. Рідше створювали об'ємні й рельєфні скульптури на світські мотиви. На початку 20ст. фігурна різьба - передусім сувенірного характеру - стала популярною на Лемківщині,с. Вільна та Балутянка. Згодом лемківська різьба завоювала широке визнання.. Проте поширювалася різьба обмежено-менше було там,де панувала Православна церква,яка традиційно стримано ставилася до фігурних зображень святих. Дуже популярною була на Галичині. Вже в Рукотворність стала основою неповторності різьбярських виробів, як і традиційність форм та декору. Більш розвинутішою була орнаментальна різьба. Найдавнішим її видом є плоска різьба-контурна,нігтевидна,тригранновиїмчаста.Така притаманна Подніпров'ю,Полтавщині. Складнішою є плоскорельєфна різьба- прорізна, ажурна. Інколи ці техніки поєднують. Плоскорельєфною різьбою здавен прикрашали речі культового призначення, наприклад, ручні хрести,ікони. Ажурна, пропильна різьба, використовується в іконостасах, а також обрамленні ікон. У 19ст. на Прикарпатті, Буковині,Полтавщині було поширене виробництво речей різноманітного призначення-точених,різьблених,прикрашених техніками інкрустації,інтарсії, випалювання. Інкрустація - спосіб прикрашування предмета, коли на його поверхню наноситься візуренок з шматочків дерева іншого кольору, перламутру, вставляється бісер, метал. Коли ж орнамент або зображення виконуються через вставлення на декоровану річ лише кусочків різноколірного дерева-це інтарсія.. Поширене декорування дерев'яних різьблених, точених речей випалюванням. Декоративні мотиви, композиції наносяться на поверхню предмета декількома способами, найпростіше — розпеченим штампиком.

Храмова дерев’яна архітектура Буковини становить вагому форму культурної спадщини укр народу, в якій матеріалізувалось поєднання канонично-церковних регламентаций з обрядово-ритуальними народними традиціями.

Своєрідністю благопобажань відзначалися етапи вивершення покрівлі храму і хати. На даху хати встановлювали деревце “квітку”, яка мала забезпечити щасливе життя мешканцям, а на краях гребеня даху храма або на його куполах встановлювали хрести, як знаки спасіння душ вірних парафіян.

Збереженню та відтворенню архаїчних форм дерев’яної культової архітектури Буковини значною мірою сприяли традиційні прийоми спорудження храмів за подібністью до вже існуючих.

Вертикальний розвиток житла і храму відбувався паралельно. В житлі він закінчився влаштуванням стелі, несучим елементом якої виступав сволок. Його сакралізація проявлялась в нанесені на видимій грані (різьбленням, розписом) культових знаків (хрестів, розеток,безконечника, виноградної лози,імені господаря).

Буковинська культова дерев’яна архітектура виступає монументальним витвором духовності українського народу, який поєднав в собі професіонально-культові та традиційно-побутові аспекти української культури, яку репрезентують буковинці.

Дерев яні мебли. Дерево завжди було є і буде найціннішим матеріалом для виготовлення меблів. У давні часи майстри роботи по дереву, виробляли на світ шедеври теслярського мистецтва: і красиві, акуратні хати, і різьблені дерев’яні лави, і масивні домашні столи. Меблі з дерева могли прикрасити як прості дерев’яні хати, так і сліпучі царські палаци.. Меблі з дуба вважається класикою, показником високого смаку. дуб вважається символом відповідальності та мудрості. Деревина дуба світла в природному вигляді і має дуже гарну структуру. Дуже гармонійно на дубових меблях виглядають елементи ручної різьби. Дубові меблі, дубові двері – це інтер’єр на кілька поколінь, тому що вони надзвичайно міцні і довговічні, що відбивається і в численних народних приказках.Меблі з натурального дерева впишуться в будь-який стиль та інтер’єр, користуючись цим дизайнери і створюють свої оригінальні композиції.

Білет №10

№1. Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія у 18 ст. Діяльність Петра Могили.

Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія - стародавній навчальний заклад в Києві, 1659-1817 р. Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на наслідування традиції Києво-Могилянської академії. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (алгебра, геометрія, оптика, діоптрика, фізика, гідростатика, гідравліка, архітектура, механіка, математична хронологія), музика, нотний спів, малювання, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою.

Діяльність Петра Могили протікала в часи загострення соц, нац і релігійних відносин в Україні. Могила до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й првославної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення Украіни до складу вільних Європ держав. 20 років він керує видавничею діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише укр та церковно-слов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує правослані храми - Софійський собор, Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Головна справа його життя - заснування Києво - Могилянської колегії, яка повина була стати забралом православ'я і укр національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом". Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. Єдине чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офиційного статусу вищої школи.

№2. Етнорегіональні компоненти в народному мистецтві. Художня культура й етнос.

Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури,культурної спадщини.

На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави тощо При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорно-етнографічні шари, і внесок в неї різних верствнаселення протягом тривалого історичного шляху, і вплив культури інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес — конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого — загальнолюдських компонентів.

Білет №11

№1.Г.С.Сковорода – визначний філософ і поет.

Григорій Сковорода нар 22 лист 1722 в містечку Чорнухи, у небагатій козацькій родині. Студіював в Києво-Мог акад, і її бібліотека стала для нього джерелом знань. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, нім, латин мови відкривали йому двері до універ зал, бібліотек, визначних людей. Після трирічної мандрівки вернувся він в Укр, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Біограф Ковалинський про Сков.: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». Під кін 70-х р XVIII ст., вибрав новий стиль життя — мандрівку,яка тривала до самої смерті, майже 30 років. Вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Катерина II забажала його побачити. Проте С. заявив: «Скажіть цариці, що я не покину Укр — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».Дуже любив свій рідний край, свою любу Укр й коли відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти.

Г.С. мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше укр громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. С. не треба було шукати читачів, — вони його шукали,які закликали читати твори укр філософа... Ці твори заходили й під сіл стріху.

№2. Архітектурно-декоративна і декоративно-ужиткова кераміка. Фарфор,фаянс: асортимент,техніки декорування

У княжу добу (Х - ХІІІ ст) керам вироб перетвор на промисел. Окрім посуду з витончено простою орнаментикою, виготовляють ліплені фігурки людей і тварин, предмети реліг вжитку. досконалою стає технічна кераміка для будів потреб: цегла, плитки, кахлі, архітектурні деталі. з кін XV ст поч його піднесення. З'яв цехові організації гончарів. Урізноманітнюється техніка вироб, форми посуду, прикраси, полив'яний посуд, поширюються орнаментовані кахлі.

У XVII - XVIII ст стиль укр бароко привносить елементи стриманої декоративності і насиченості кольорів, з'являються оригінальні орнаментальні мотиви. Посуд і кахлі відзначаються тривкістю, добрим випалюванням і міцною рівною поливою. Трапляються кахлі, на яких змальовують цілі композиції: сцени з рослинами й тваринами, побутові й історичні. Значного поширення набули монохроматичні із заглибленнями та рельєфними візерунками кахлі.

XVII - XVIII ст.: основними різновидами виробів гончарів з цих місцевостей є різноманітні типи посуду (горщики, глечики, миски,баклаги, барильця), декор посуд скульпт характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, баранчики, свищики).

Миски часто поліхроматичні з надзвичайно різноманітною орнаментикою, часом із дуже архаїчними мотивами. До архаїчніших типів орнаментики належать геом мотиви (ламані і хвилясті лінії, узгоджені з формою посуду)-Под, Вол, Закарп. На Київщ, Полт-рослинна орнаментика. Для гал орнаментики харак обидва типи узорів. Трапляються образи птахів, тварин, комах,люд.

У 20-30-ті р ХХ ст шкоди гончар промислові завдала колективізація, що сприч скороч кількості гончарів. Певного пожвавлення гончарство зазнало у повоєнні роки. За роки незал Укр спостерігається тенденція до певного відрод давніх трад.

Технологія вигот кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає: а) добування і пригот глини; б) вигот посуду та кахлів; в) випалювання. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

Фарфор - вид кераміки, непроникний для води і газу. Розписується 2 сп: підглазурним, надглазурним розписом. Глазур - склоподібне покриття на поверхні керам виробу. При підгл розписуванні фарби наносяться на неглазурований фарфор. Потім фарфоровий виріб покривається прозорою глазур'ю і обпалюється при високій тем.

При випалюванні фарба вплавляється в глазур. Серед фарб для розпису порцеляни особливо виділяється група фарб, приготованих з викор благородних металів(зол,сріб).

Надгл розпис здійсн на скипидар. Фарби попередньо замочують на добу. Після для роботи ретельно розтирають скипидаровою олією.

Фаянс -керамі вироби (архітек деталі,посуд), що мають щільний дрібнопористий черепок (звичайно білий), покриті прозорою або непрозорою глазур'ю. Особливу популярність здобули іранські вироби з розписом кольоровими емалями. Риси худ фаянсу: узагальненість форм, різноманіття способів прикрашання - розпис, рельєф.

Фарф і фаян посуд - це столовий посуд: тарілки, блюдця, чашки, салатниці. Фарфор може тривалий час зберігати тепло.

Білет №12

№1.Витоки і джерельна база давньослов”янської художньої культури. Склавіни та анти – предки укр. народу(V-VIIст.)

Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на поч. І тис. н. е. Це був динамічний і драматичний час Великого переселення народів(ІІ-VIIст.).

На межі III і II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється германо-балто-слов’янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов’янської історії. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася праслов’янська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, - культурні зв’язки із сусідніми народами.

За своїм характером українська культура належить до культур слов'янського типу. В епоху енеоліту землі України почали розподілятися на зони трьох господарських типів. Правобережжя стало колискою трипільської землеробської культури, а степовий південь - скотарства, пов'язаного з племенами так званої ямної культури, що вели кочовий спосіб життя у степах від Дністра до Зауралля.

Анти обожнювали сили природи. Вони мали капища, де стояли зображення ідолів з каменю або дерева (частина з них досліджувалася археологами). Високого рівня досягло ужиткове мистецтво, особливо — в ювелірному ремеслі. Відомі кілька орнаментних стилів — геометричний, так званий «звіриний» тощо. Своєрідна, яскрава культура антів була одним з компонентів при формуванні у пізніші часи давньоруської культури.

Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків вперше натрапив київський археолог Хвойка у 1896 р. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - із сірої глини за допомогою гончарного круга.

Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва. Важливе місце у виробничій діяльності слов´ян займала деревообробна справа.У середині І тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа.

Основою духовної культури слов´ян була усна народна творчість. У поетичних творах - історичних і обрядових піснях, в казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах - народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до несправедливості й неправди, виливав свою радість і тугу.

Особлива сторінка духовної культури слов´ян - міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. На честь Сонця слов´яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада.У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба.

№ 2.Народний стінопис і декоровані меблі.

Обшир сел хати поділяється на своєрідні тунелі за доп вікон, дверчатих прорізів, меблів. Взаємодія великих горизонтальних площин - білої стелі та візерунчастої підлоги з вертикальними - стінами підтверджують тезу про потрійну космічну вертикаль світоустрою, забезпечують багатозначність пластичного образу інтер’єру, утаємничують його «душу».

З одного боку, імітація природи, з іншого – запозичення мотивів зокола, помножені на особисте розуміння гармонії, стають визначальною передумовою формування орнаментної традиції народного стінопису півдня України. Його образна стилістика базується на декількох композиційних схемах, а саме:

- коли на обмежену орнаментною смугою, тоном або рельєфом площину вміщуються крупні елементи взору; зумовлюють той чи інший тип декоративної композиції;

- «модульний», - коли автор малює, наприклад, стеблину, галузки, а віялоподібність листя лише намічає;

- «килимова», - якщо на біле тло стіни кладуться червоно-чорні мережива або на інтенсивну смарагдову підкладку вмішується поліхромний «килимовий» елемент у подобі плескатих зображень квіткових букетів, вазонів і облямовується бордюром з «бігунців», «хмеликів», «стрічок» інших хвилястих ліній.

Меблі на півдні Укр рідко розмальовуються.У розписах покутя – своєрідного сімейного вівтаря, перевагу віддавали таким графемам, як хрест, коло, розетка, шести-, восьми променеві зірки. Настінні розписи– коло, зірки, розетки, хвилясті лінії – сприймалися суто декоративно, демонструючи уміння й художній хист жіноцтва родини.

Обшири селянської хати та її ритуальні локуси.

Архіт ансамбль трад укр житла був результатом праці представників багатьох галузей: теслі, стельмахи, столярі, ковалі, бондарі, гончарі, ткачі, вишивальниці.

Головна нар уява зверталася на піч. Слугувала своєрідним язичницьким центром. З одного боку, піч-місце домашнього вогнища-жертовника і місце приготування їжі – ідея всього житлового простору, наповненого благополуччям і добробутом. З другого боку, наявність відкритого доступу до зовн тривожного світу через димар ств небезпеку проникнення в житло негативних міф істот і надприр сил.

В архіт кераміці, розписах,витинанках,якими оформляли печі, превалювала графема. Дерева життя, яка, втративши свій першопочатковий міфологічно-символічний зміст, на початку ХХ ст. почала виконувати переважно декоративну функцію. Ці ж графеми викор в оформленні підглазурованим розписом ритуал-святков керам та порцелян посуду.