Тема 8. Кримінальне право України

Поняття, предмет, система та джерела кримінального права України.

Поняття і ознаки злочину.

Склад злочину.

Обтяжуючі та пом'якшуючі обставини.

Стадії вчинення злочину.

Співучасть у вчиненні злочину.

Кримінальна відповідальність.

Види кримінальних покарань.

 

Методичні рекомендації

Перше питання має загальнотеоретичне значення і полягає у з'ясуванні змісту, предмету та системи кримінального права. Кримінальний кодекс України є основним джерелом кримінального права, тому студентам слід знати його структуру.

Під час розгляду другого питання студентам слід звернутися до ст. 11 Кримінального кодексу України, де міститься законодавче визначення злочину. Також треба вміти виділити ознаки злочину і дати їм коротку характеристику (суспільна небезпека, протиправність, караність, винність цього діяння).

Розглядаючи трете питання, варто знати, що складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких конкретно вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином. А також необхідно назвати елементи складу злочину (об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона злочину) і пояснити, що кожен з них означає.

У четвертому питанні необхідно визначити обставини, що пом'якшують або обтяжують кримінальну відповідальність. Дня цього треба проаналізувати статті 66 та 67 КК України.

Відповідь на п'яте питання слід розпочати з того, що стадії вчинення злочину - це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. Потім треба назвати, які стадії вчинення злочину передбачені у статті 17 КК України.

Вивчення питання співучасті у злочині слід розпочати з ознайомлення зі статтями 26 і 27 КК України, де міститься визначення співучасті та види співучасників. Слід звернути увагу на форми співучасті (ст. 28 КК України): вчинення злочину групою, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією, кожне з яких має відповідний склад співучасників.

При розгляді сьомого питання, насамперед, слід з'ясувати, що таке кримінальна відповідальність, з якого віку вона настає. А також карто звернути увагу та проаналізувати відповідні статті КК України що стосуються обставин, що виключають злочинність діяння і правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності (Розділи VII і IX КК України)

Останнє питання семінару стосується кримінального покарання. Студентам слід звернути увагу на ст. 50 КК України, в якій є визначення поняття покарання та його мета, а ст. 51 КК України визначає основні та додаткові види покарання.

Джерела для підготовки

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Рада України 28 червня 1996 р. // http://zakon.rada.gov.ua

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2768-Ш. // http://zakon.rada.gov.ua

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999р. № 9 //Бюлетень Конституційного Суду України. – 1999.

Література:

Основна:

1. Бурдін В Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - № 36. - С. 472- 477.

2. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони П Право України. - 1998. - № 11.-С. 116-118.

3. Володарський В. Необхідна оборона і перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. 2000. - № 6. - С. 93-45.

4. Дячук С. Проблеми кримінально-нравової оцінки діяння посадової особи, яка віддала протиправний наказ // Право України. - 1999. - № 9. - С. 94-98.

5. Кирись Б.О. Виникнення судимості // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - Випуск 36. - С. 444-453.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком інтер-Право, 2001.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. / Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.1. - К.: Правові джерела, 2002.

8. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. - 2001. - №11. - С. 69-74.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Межника, М.І. Хаврошока. -- К., 2009.

11. Правознавство: підручник для студ. вищ. навч. закд. / А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О. Карпенко та ін. — 2-гє вид., доп. — К.: Правова єдність, 2009.

12. Савченко А. Практичне значення мотиву злочину (результати дослідження) // Право України. - 1999. - № 1.

13. Скоков С. Рецидивпа злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі // Право України. - 1999. 2. - С. 84-86.

Додаткова:

1. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. – М., 1970.

2. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М., 1963.

3. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К., 1985.

4. Елеонский В.А. Уголовное наказание и воспитание позитивной ответственности личности. – Рязань, 1797.

5. Звечаровский И.Э. Уголовная ответственность. – Иркутск, 1992.

6. Звечаровский И.Э., Прахина Н.И. Реализация идеи позитивной юридической ответственности в уголовном законодательстве //Вестник Ленинградского университета. Серия 6, право. – Вып. 3. – 1989.

7. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М., 1974.

8. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972.

9. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – Київ: Атіка, 1999.

10. Козаченко И.Я. Уголовная ответственность: формы и меры выражения. – С., 1987.

11. Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л., 1982.

12. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. – Саратов, 1977.

13. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957.

14. Хомич В.М. Теоретические проблемы уголовной ответственности (формы реализации). – Минск, 1997.

 

ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Самостійна робота у вищому закладі освіти - це різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності студентів, що здійснюється ними на аудиторних і позааудиторних заняттях (читальний зал, місце проживання і ін.) без безпосередньої участі викладача. Виконання цих завдань вимагає від студентів активної, вдумливої праці самостійного вирішення різних пізнавальних операцій, застосування раніше засвоєних знань, у процесі такої підготовки студенти удосконалюються у самоконтролі, в них виховується відповідальне ставлення до навчання, прагнення до товариської взаємодопомоги.

Роль самостійної робота студентів у наші дні особливо актуалізується входженням України в науковий простір Європи, включення до Болонського процесу, спрямованого на модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Основним методичним забезпеченням самостійної робота студентів с: першоджерела, підручники, навчальні посібники й кінофільми, наочний матеріал і т. ін.

Найбільш розповсюдженими видами такої роботи є розв'язання задач, виконання вправ, виклад самостійних спостережень тощо.

За дидактичними цілями самостійну роботу студентів можна розділите на підготовчу, тренувальну, узагальнено-повторювальну і контрольну.

Підготовча самостійна робота найчастіше мас своєю метою в основному повторення раніше вивченого матеріалу, необхідного для формування майбутніх умінь і навиків та включення їх до загальної системи знань з цього чи іншою навчального предмета.

Самостійна робота студентів, особливо на старших курсах, може бути широко застосовувана і для засвоєння нових знань. При плануванні теми в цілому чи окремого заняття викладач виділяє частину матеріалу, найбільш доступного розумінню студентів. З цією метою застосовуються: робота з першоджерелами й довідковою літературою, прослуховування навчальних звукозаписів, перегляд тематичних, телепередач і ін.

Найбільше застосування самостійна робота знаходить при закріпленні й удосконаленні знань, умінь і навиків. Студентам доручається виконання окремих тестових завдань, різних варіантів модульних робіт тощо.

Узагальнено-повторювальні роботи студентів зазвичай завершуються вивчення теми чи розділу програми. Зміст їх повинен, з одного боку, сприяти широким узагальненням, з іншого — виокремленню з усієї суми засвоєних знань найбільш суттєвого, основного. Часто вони передують коротким контрольним письмовим («бліц-контрольна»), залікам або екзаменам.

У більшості випадків усі види аудиторної самостійної роботи студентів виконуються індивідуально, але можлива і колективна (групова) форма організації такої роботи.

В сучасних умовах навчання (забезпечення бібліотек необхідною літературою, технічне оснащення аудиторій, наявність наочного матеріалу і т. ін.), все більшої питомої ваги в самостійній роботі набувають елементи наукового дослідження.

Ефективність самостійної роботи студентів значною мірою залежить від якості керівництва нею з боку викладача.

Самостійне опрацювання матеріалу з правознавства покликане сприяти прищепленню навичок наукового аналізу законодавства у всіх галузях права, володінню основними термінами, виробленню уміння застосовувати набуті знання у повсякденній діяльності, орієнтуватися в сучасному громадсько-політичному житті.

Для самостійного вивчення студентам пропонуються тема «Правоохоронні органи та судочинство в Україні», яка не викликає труднощів у її засвоєнні студентами.