Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Взаємодія простих речовин з киснем

Поиск

2Ca + О2 = 2СаО

S + О2 = SO2

2Zn + O2 = 2ZnO

 

Безпосередньо здатні окиснюватись більшість простих речовин, за винятком благородних газів, галогенів та деяких металів (Au, Agта ін.). Цим способом на практиці одержують ряд оксидів, наприклад: CuO, РbО, SnO2, P2O5, SO2, тощо.

 

Окиснення складних речовин

 

4NH3 +5O2 = 4NO + 6H2O

2ZnS + 3O2 = 2ZnО + 2SO2

 

Часто таким чином одержуюсь оксиди з вищим ступенем окиснення елемента з оксидів з нижчим ступенем окиснення:

 

2NO + O2 = 2NO2

2SO2 + O2 = 2SO3

Термічний розклад (тобто розклад при нагріванні) деяких основ, кислот, солей

 

Cu(OH)2 CuO + H2O

2H3BO3 B2O3 + 3H2O

CaCO3 CaO + CO2

Витіснення одного оксиду іншим, менш летким, при нагріванні.

K2CO3 + SiO2 K2SiО3 + СО2

Са3(РО4)2 + 3SiO2 3CaSiO3 + P2O5

 

Основи

Згідно з теорією електролітичної дисоціації основи – це електроліти, здатні дисоціювати на позитивно заряджені йони металу (або деякі складні катіони) та негативно заряджені йони ОН (і жодні інші аніони).

У загальному вигляді формулу основ можна записати так:

Меn+(OН)n,

де Меn+ – катіон металу зі ступенем окиснення +n.

Число n може приймати значення 1, 2, 3, рідше 4. Число гідроксид-йонів ОН визначає кислотність основи. За кислотністю основи поділяються на:

· однокислотні (наприклад, КОН, TlОН);

· двокислотні (наприклад, Мg(ОН)2, Ca(ОH)2, Fe(OH)2);

· трикислотні (наприклад, Al(ОН)3, Со(ОН)3);

· чотирикислотні (наприклад, Th(OH)4).

Структурні формули основ

Для написання структурної формули основи необхідно до символу атому металу приписати через риски таке число груп –OН, яке дорівнює ступеню окиснення металу. Наприклад:

 

 

 

 

Номенклатура основ

 

Назви основ утворюються наступним чином:

NaOH – натрій гідроксид

Са(OH)2 – кальцій гідроксид

Mn(ОН)2 – манган (II) гідроксид

Mn(ОН)3 – манган (III) гідроксид

 

Як виняток, розчин аміаку в воді не є гідроксидом, так як він практично не дисоціює за схемою:

NH3·H2O = NH4+ + OH

Тому в цьому випадку більш доцільно давати назву сполуці NH3·H2O –аміак гідрат.

Властивості основ

Основи за звичайних умов – тверді речовини (за винятком амоній гідроксиду, який існує тільки у водному розчині). У воді добре розчинні основи лужних металів (Rb, Cs, Fr), лужноземельних металів (Са, Sr, Ba, Ra) а також талій (І) гідроксид TlОН. Розчини цих основ у воді (а інколи самі основи) називають лугами. Розчинні у воді основи практично повністю дисоціюють на йони, тобто є сильними електролітами.

Надлишок гідроксид-йонів ОН, який утворюється при розчиненні у воді основ, зумовлює лужне середовище і викликає зміну забарвлення деяких речовин – індикаторів.

Так, наприклад, лакмус у лужному середовищі забарвлюється в синій колір, фенолфталеїн – малиновий.

Для деяких основних оксидів відповідні основи не існують. Так, наприклад, невідомі: AgOH, AuOH, HgOH, Hg(OH)2.

Основна загальна хімічна особливість усіх основ поляє в їх здатності реагувати з речовинами кислотної природи (кислотними оксидами, кислотами) та з речовинами амфотерної природи (останні поводять себе в даному випадку як кислотні) з утворенням солей. Наприклад:

 

2LiOH + SO2 = Li2SO3 + H2О

Ca(OH)2 + 2HNO3 = Ca(NO3)2+ 2H2О

2NaOH + ZnO = Na2ZnO2+ H2О

Cd(OH)2 + Be(OH)2 = CdBeO2+ 2H2О

 

Основи не здатні вступати в реакції солеутворення з речовинами основного характеру (основами та основними оксидами).

Одержання основ

1 Деякі основи можна одержати при взаємодії основних оксидів з водою. Наприклад:

 

Cs2O + H2O = 2CsOH

BaO + H2O = Ba(OH)2

Eu2O3 + 3H2O = 2Eu(OH)3

 

Так можна одержати луги та нерозчинні у воді гідроксиди лантану та лантаноїдів.

 

2 Найбільш загальний метод одержання нерозчинних у воді основ полягає у взаємодії розчинної солі металу, основу якого необхідно одержати, з розчином лугу. Наприклад:

 

NiSO4 + 2NaOH = Ni(OH)2↓+ Na2SO4

BiCl3 + 3KOH = Bi(OH)3↓+ 3KCl

Th(NO3)4 + 4KOH = Th(OH)4↓ + 4KNO3

 

3 Основи утворюються при взаємодії деяких металів з водою.

 

2Na + 2H2O = 2NaOH + H2

 

При кімнатній температурі з водою взаємодіють тільки найбільш активні метали (лужні та лужноземельні), при температурі кипіння води взаємодіють магній, лантан та лантаноїди. Деякі менш активні метали здатні взаємодіяти при високих температурах з водяною парою.

 

4 Серед інших методів одержання основ слід назвати електроліз водних розчинів деяких солей.

Кислоти

Кислотами називаються гідрати кислотних оксидів. Деякі кислоти можна одержати при безпосередній взаємодії відповідного оксиду з водою.

Наприклад:

 

SO2 + H2O = H2SO3

CrO3 + H2O = H2CrO4

 

Але не всі кислотні оксиди взаємодіють з водою (наприклад, нерозчинний і не взаємодіє з водою SiO2), а також не всяку кислоту можна розглядати як гідрат кислотного оксиду (наприклад, не є гідратами кислотних оксидів хлоридна HСl та сульфідна H2S кислоти).

Згідно з теорією електролітичної дисоціації кислоти – це електроліти, здатні при дисоціації давати позитивно заряджені йони одного різновиду – гідроген-йони.

Усі кислоти поділяються на два типи: безкисневі та кисневмісні.

Безкисневі кислоти

Безкисневі кислоти утворюються при взаємодії гідридних сполук неметалів з водою. Гідридні сполуки неметалів за звичайних умов є газами. Їх водні розчини проявляють кислотні властивості. Назви складаються з назви аніону з додавонням суфікса –ідн, –идн та слова кислота:Н2Se – селенідна кислота, H2S сульфідна кислота, H2F2 флуоридна кислота. До безкисневих кислот належать також ціанідна HСN, роданідна HNCSта деякі інші.

 

Кисневмісні кислоти

Як уже відмічалось, кисневмісні кислоти можна розглядати як продукт взаємодії кислотного оксиду з водою. При цьому слід пам’ятати, що деякі кислотні оксиди нерозчинні у воді, а для деяких кислот відповідного оксиду не одержано (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Кисневмісні кислоти

Елемент Ангідрид Кислоти Назви кислот
B B2O3 HBO2 H2B4O7 H3BO3 метаборатна тетраборатна ортоборатна
C CO2 H2CO3 карбонатна
Si SiO2 H2SiO3 H4SiO4 метасилікатна ортосилікатна
N N2O3 N2O5 HNO2 HNO3 нітритна нітратна
P P2O3 P2O5 HPO2 H3PO3 HPO3 H4P2O7 H3PO4 метафосфітна ортофосфітна метафосфатна дифосфатна ортофосфатна
S SO2 SO3 H2SO3 H2SO4 сульфітна сульфатна
Se SeO2 SeO3 H2SeO3 H2SeO4 селенітна селенатна
Te TeO2 TeO3 H2TeO3 H6TeO6 телуритна ортотелуратна
Cl – – – Cl2O7 HClO HClO2 HClO3 HClO4 гіпохлоритна хлоритна хлоратна перхлоратна
Cr CrO3 H2CrO4 H2Cr2O7 хроматна дихроматна
Mn – Mn2O7 H2MnO4 HMnO4 манганатна перманганатна
Fe H2FeO4 фератна

 

Загальна формула кисневмісних кислот:

m ExOy∙nH2O

де ExOy – кислотний оксид.

Для більшості кислот т =п = 1, рідше 2 або 3. При цьому, якщо кислотоутворюючий елемент має парний ступінь окиснення, в результаті реакції оксиду з водою утворюється одна молекула кислоти, а якщо непарний – дві. Наприклад:

 

CO2 + H2O = H2CO3

SO3 + H2O = H2SO4

B2O3 + H2O = 2HBO2

N2O5 + H2O = 2HNO3

Cl2O7 + H2O = 2HClO4

 

Одному і тому ж кислотному оксидові часто відповідає не одна, а більше кислот. Наприклад:

 

P2O5 + H2O = 2HPO3

P2O5 + 2H2O = H4P2O7

P2O5 + 3H2O = 2H3PO4

 

Структурні формули кислот

Для написання структурних формул більшості безкисневих кислот потрібно сполучити рисками відповідну кількість символів атому Гідрогену з символом атому кислоутворюючого елемента.

Наприклад: HCl Н–Cl

H2Se H–Se–H

У кисневмісних кислотах Гідроген-катіони, здатні заміщуватись на катіони металу, зв’язані з кислотоутворюючим елементом не безпосередньо, а через атоми Оксигену. Це необхідно враховувати при написанні їх структурних формул. Для написання структурної формули кисневмісної кислоти необхідно визначити ступінь окиснення кислотоутворюючого елемента, приєднати до нього всі атоми Гідрогену через атоми Оксигену, а решта атомів Оксигену приписати через подвійні зв’язки. Наприклад:

H2S+6O4 H3P+5O4

 

 

Якщо до складу кислоти входить два атома кислотоутворюючого елемента (а в деяких кислотах і більша їх кількість), то їх необхідно сполучити через атом Оксигену, далі до кожного з них приєднати атоми Гідрогену через атоми Оксигену і приписати решта атомів Оксигену через подвійні зв’язки. Наприклад:

H4P+52O7

 

 

Основність кислот

За кількістю атомів Гідрогену, що здатні заміщуватись на катіони металу, кислоти (як кисневмісні, так і безкисневі) поділяються на:

· одноосновні (наприклад, HNО3, НСl),

· двоосновні (наприклад, H2SO4, H2S),

· триосновні (наприклад, H3PO4),

та в рідкісних випадках більш багатоосновні.

У деяких кислотах не всі атоми Гідрогену здатні заміщуватись на катіони металу. Це стосується всіх органічних кислот. Наприклад, оцтова кислота СН3СООН є одноосновною:

В органічних кислотах основність визначається не загальною кількістю атомів Гідрогену (в оцтовій кислоті їх чотири), а числом кислотних функціональних груп – карбоксильних груп (в оцтовій кислоті – одна).

У переважній більшості неорганічних кислот усі катіони Гідрогену здатні замішуватись на катіони металу. Як приклад неорганічної кислоти, для якої основність не збігається з загальним числом атомів Гідрогену в молекулі, можна привести одноосновну гіпофосфітну кислоту H3PO2:

 

 

Лише атом Гідрогену, зв’язаний з атомом Оксигену, здатний замішуватися на катіон металу.

 

 

Назви кисневмісних кислот

1 Якщо кислотоутворюючий елемент проявляє в кислотах тільки один ступінь окиснення, то у назвах кисневмісних кислот до кореня латинської назви відповідного елемента додають суфікс „ат“.

Наприклад: C+4, H2СO3 – карбонатна кислота.

 

2 Якщо елемент здатний прявляти два ступені окиснення, то у вищому ступені окиснення в назві кислоти застосовується суфікс „ат“, а у нижчому – „ит“ або „іт“.

Наприклад: N+3, HNO2 – нітритна кислота,

N+5, HNO3 – нітратна кислота,

S+4, H2SO3 – сульфітна кислота,

S+6, H2SO4 – сульфатна кислота;

 

3 Якщо елемент здатний проявляти більшу кількість ступенів окиснення, то до кореня латинської назви елемента додають:

· при найнижчому ступені окиснення – префікс „гіпо“ та суфікс „ит“ або „іт“,

· при дещо вищому ступені окиснення – суфікс „ит“ або „іт“,

· при ще вищому ступені окиснення – суфікс „ат,

· при найвищому ступені окиснення – префікс „пер“ та суфікс „ат“.

Наприклад: Cl+1, HClO – гіпохлоритна кислота,

Cl+3, HClO2 – хлоритна кислота,

Cl+5, HClO3 – хлоратна кислота,

Cl+7, HClO4 – перхлоратна кислота.

 

4 Якщо до складу кислоти входять два або більше атомів кислотоутворюючого елемента, то для позначення їх кількості в назві кислоти застосовують префікс – відповідний грецький числівник.

Наприклад: H2Cr2O7 – дихроматна кислота,

H4P2O7 – дифосфатна кислота,

H2B4O7 – тетраборатна кислота.

 

Загальна назва таких кислот – ізополікислоти (від грецьких слів „ізос“ – однаковий та „полі“ – багато, тобто в кислоті є багато атомів кислотоутворюючого елемента).

Для H2SO4, HNO3, НСl та деяких інших кислот поширені також давні назви – сірчана, азотна, соляна кислоти.

Назви кислотних оксидів часто утворюють від назв відповідних кислот і складають із двох слів: перше слово – назва аніону кислоти з суфіксом „н“, друге слово – ангідрид. Наприклад:

SO3 – сульфатний ангідрид,

P2O5 – фосфатний ангідрид,

Cl2O – гіпохлоритний ангідрид.

 

Слово „ангідрид“ походить від грецького „ангідріс“, що означає безводний: утворення кислотного оксиду можна уявити як процес відбирання води від відповідної кислоти.

Наприклад:

SO3 = H2SO4 – H2O

P2O5 = 2H3PO4 – 3H2O

Cl2O = 2HClO – H2O

 

Мета- та ортокислоти

Для двох кислот того жангідриду, які відрізняються вмістом води, назви утворюють так: до назви аніону кислоти з меншим вмістом води додається префікс „мета“, з більшим вмістом води – префікс „орто“.

Наприклад:

HPO3 – метафосфатна кислота,

H3PO4 – ортофосфатна кислота,

HBO2 – метаборатна кислота,

H3BO3 – ортоборатна кислота.

 

Cтупінь окиснення кислотоутворюючого елемента в мета- та ортокислотах однаковий (вони походять від одного ангідриду).

Для того, щоб вивести формулу метакислоти з формули ортокслоти в більшості випадків потрібно від останньої відняти молекулу води

 

H3PO4 – H2O = HPO3

 

І, навпаки, щоб вивести формулу ортокиcлоти з формули метакислоти до останньої необхідно додати молекулу води

 

HBO2 + H2O = H3BO3

 

Метакислота завжди одноосновна для елементів у непарному ступені окиснення (наприклад, , )та двоосновна для елементів у парному ступені окиснення (наприклад, , ). Основність ортокислоти звичайно більша за основність метакислоти на дві одиниці, наприклад:

HBO2 H3BO3

HPO3 H3PO4

H2SiO3 H4SiO4

 

 

Властивості кислот

Деякі кислоти за звичайних умов є рідинами (наприклад, H2SO4, HNO3), інші – твердими речовинами (наприклад, H3BO3, H2SiO3, H3PO4). Багато кислот, наприклад, Н23, H23, НМnО4 існують тільки у водних розчинах і у вільному стані їх одержати не вдається.

Водні розчини кислот кислі на смак, змінюють колір деяких індикаторів (наприклад, лакмус у кислому розчині приймає червоне забарвлення, метилоранж – червоне).

За ступенем дисоціації кислоти можна умовно поділити на сильні (наприклад, HClO4, HCl, HNO3, H2SO4, H2SeO4), середньої сили (наприклад, H3PO4, HF) та слабкі (наприклад, H2CO3, HClO, H2S). Кислоти дисоціюють на Гідроген-йони та кислотний залишок, наприклад:

 

HCl → H+ + Cl

HNO3 → H+ + NO3

 

Багатоосновні кислоти дисоціюють ступінчато, наприклад:

H2SO4 ↔ H+ + HSO4

HSO4 ↔ H+ + SO4 2–

 

Дисоціація легше відбувається за першим ступенем.

Найбільш загальною хімічною властивістю кислот є їх здатність взаємодіяти з речовинами основного характеру (основними оксидами, основами) та амфотерного характеру, з утворенням солей.

Наприклад:

H2SO4 + FeO = FeSO4 + H2O

H2SO3 + 2KOH = K2SO3 + 2H2O

2HNO3 + ZnO = Zn(NO3)2 + H2O

3HCl + Al(OH)3 = AlCl3 + 3H2O

 

Кислоти не здатні вступати в реакції солеутворення з речовинами кислотної природи (кислотами і кислотними оксидами).

 

Одержання кислот

Найбільш загальними методами одержання кислот є:

1 Безпосередня взаємодія ангідриду з водою:

 

SO3 + H2O = H2SO4

N2O5 + H2O = 2HNO3

 

2 Витіснення більш леткої кислоти з солі менш леткою:

 

2NaNO3 + H2SO4 = Na2SO4 + 2HNO3

 

3 Витіснення більш слабшої кислоти сильнішою кислотою з розчину її солі:

 

FeS + 2HCl = FeCl2 + H2S

Na2SO3 + H2SO4 = Na2SO4 + H2SO3

Ca3(PO4)2 + 3H2SO4 = 3CaSO4 + 2H3PO4

 

4 Реакції подвійного обміну в розчині солі з кислотою, якщо один з продуктів реакції (кислота або сіль) випадає в осад:

 

AgNO3 + HCl = AgCl ↓+ HNO3

K2SiO3 + H2SO4 = K2SO4 + H2SiO3

 

5 Окиснення деяких неметалів кислотами – сильними окисниками:

 

3P + 5HNO3 + 2H2O = 3H3PO4 + 5NO

 

6 Перетворення однієї кислоти в іншу (звичайно при нагріванні):

 

H3BO3 HBO2 + H2O

2H3PO4 H4P2O7 + H2O

 

Амфотерні гідроксиди

Як і амфотерні оксиди, амфотерні гідроксиди мають двоїсту природу, тобто здатні в хімічних реакціях виступати як основи (з речовинами кислотного характеру), або як кислоти (з речовинами основного характеру).

З порівняння структурних формул основ, кислот та амфотерних гідроксидів видно, що в молекулах усіх цих речовин є групи –ОН. Наприклад:

Різниця у властивостях обумовлена різною міцністю зв’язку між атомами Гідрогену та Оксигену в rpyпі –ОНта атомом Оксигену цієї групи з атомами елементу, який утворив гідрат оксиду. В основах більш міцний зв’язок між Гідрогеном і Оксигеном і тому при їх дисоціації, а також в реакціях солеутворення, відщеплюється гідроксил-йон ОН. Наприклад:

 

NаOH → Nа+ + OН

 

В кислотах міцніший зв’язок між атомом Оксигену та атомом кислотоутворюючого елемента і тому при їх дисоціації, а також в реакціях солеутворення, відщеплюється гідроген – йон Н+. Наприклад:

 

HNO3 → H+ + NO3

 

В молекулах амфотерних гідроксидів міцність цих зв’язків приблизно однакова, тому вони здатні дисоціювати як за основним, так і за кислотним типом, залежно від природи речовини, з якою вони взаємодіють. Наприклад:

 

Zn(OH)2 ↔ Zn2+ + 2OH

H2ZnO2 ↔ 2H+ + ZnO2 2–

 

Дисоціація амфотерних гідроксидів у водних розчинах практично не відбувається, тому що вони нерозчинні у воді. Такий розрив зв’язків має місце в реакціях солеутворення.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; просмотров: 1077; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.136.22.192 (0.008 с.)