Правило вертикальної структури капіталу

Під час розробки фінансових планів для фінансових служб підприємств важливе значення мають два параметри, які характеризують капітал: вартість і структура. Структура капіталу підприємства — це співвідношення власних і позичкових джерел у структурі пасивів. Вартість капіталу — це плата за користування залученими фінансовими ресурсами, в т. ч. сплата процентів, дивідендів, комісійних, негативних курсових різниць та інші затрати. Вважається, що чим гірша структура, тим вища середньозважена вартість капіталу.

Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив’язка до активів, тобто напрямів використання фінансових ресурсів підприємства, в даному разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства. Результати аналізу структури використовуються під час прийняття рішень щодо фінансування підприємства, зокрема при оцінці інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та санаційної спроможності. Показники, що характеризують структуру капіталу підприємства, наведені в табл. 6.5 (розд. 6).

На практиці здебільшого розраховують коефіцієнт заборгованості та коефіцієнт незалежності. Перший характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу і визначається як відношення позичкового капіталу (ПК) до джерел власних коштів (ВК). Прийнято вважати, що зростання рівня заборгованості свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливості втрати платоспроможності. І навпаки, при заданих напрямах інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позич­кового капіталу в загальній сумі пасивів.

Чим більше значення коефіцієнта незалежності (К авт), тим менш ризиковою є структура капіталу підприємства (менша залежність від кредиторів). Якщо питома вага власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то К авт => 1; якщо спостерігається тенденція до фінансування за рахунок позичок, то К авт => 0.

Щодо структури капіталу існують різні погляди. Окремі економісти вважають, що співвідношення власного і позичкового капіталу підприємства має становити 1: 1. Згідно з даним підходом загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення К авт = 0,5. Згідно з іншими трактуваннями правила вертикальної структури капіталу для промислових підприємств частка власного капіталу повинна становити не менше 60 %, для торгівлі — 50 %. Існують також думки, що співвідношення власного і позичкового капіталу має становить 2: 1.

На практиці на структуру капіталу підприємств впливають такі основні фактори:

галузь виробництва, до якої належить підприємство;

форма організації бізнесу;

обсяги діяльності підприємства та його місцезнаходження;

прибутковість активів;

процентні ставки за користування позичками;

оподаткування розподіленого і нерозподіленого прибутку;

особливості законодавства про банкрутство;

інші специфічні фактори.

При формуванні структури капіталу фінансисти як орієнтир можуть враховувати середньогалузеві значення коефіцієнтів заборгованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об’єктивності в процесі аналізу структури капіталу слід визначати рівень відхилення фактичних значень показників структури капіталу конкретного підприємства не лише від середньогалузевих значень вітчизняних підприємств, а й у світовому розрізі. Враховуючи перехід українських підприємств на міжнародні стандарти звітності, світові тенденції до гармонізації та глобалізації, на нашу думку, саме середньогалузеві значення показників структури капіталу в країнах з розвинутою ринковою економікою повинні служити орієнтиром для українських суб’єктів господарювання. В табл. 12.2 і 12.3 наводяться значення відповідних показників у розрізі окремих галузей по вітчизняних підприємствах та підприємствах ФРН і Швейцарії.

Таблиця 12.2

СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ України (1998—2000 рр.)

Галузь виробництва	Коефіцієнт автономії (власні кошти / валюта балансу)	Коефіцієнт заборгованості (позичковий капітал / власний капітал)
1998 р.	1999 р.	2000 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Промисловість	0,31	0,57	0,54	2,27	0,77	0,86
Хімічна промисловість	0,80	0,79	х	0,25	0,26	х
Транспорт та зв’язок	0,51	0,61	0,58	0,97	0,61	0,70
Будівництво	0,70	0,64	0,56	0,44	0,55	0,77
Торгівля та громадське харчування	0,17	0,09	0,09	4,96	9,65	10,4
Постачання та збут	0,25	0,19	0,18	3,04	4,23	4,39
Сільське господарство	0,75	0,75	0,72	0,33	0,34	0,39
Всього по підприємствах	0,48	0,56	0,53	0,78	0,76	0,87

Таблиця 12.3

СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ФРН ТА Швейцарії

Галузь виробництва	Коефіцієнт автономії (власні кошти / валюта балансу)	Коефіцієнт заборгованості (позичковий капітал / власний капітал)
Німеччина[135]	Швейцарія*	Німеччина	Швейцарія
Хімічна промисловість	0,38	0,42	1,6	1,38
Машинобудування	0,20	0,29	4,0	2,44
Електротехніка	0,24	0,22	3,0	3,54
Будівництво	0,06	х	16,2	х
Харчова промисловість	0,21	0,28	4,2	2,57
Текстильна промисловість	0,21	0,34	3,4	1,94
Одяг, взуття тощо	0,18	0,34	5,8	1,94
Торгівля (велика)	0,15	0,28	6,2	2,57
Торгівля (дрібна)	0,03	0,04	32,3
Всього по підприємствах	0,18	0,38	4,6	1,63

* Середні за величиною підприємства.

Як бачимо, розмах варіації значень показників, які характеризують структуру капіталу підприємств, досить великий: у тих галузях виробництва, де обіговість засобів є високою, частка позичкового капіталу також висока, і навпаки, там, де обіговість менша, коефіцієнт заборгованості теж менший.

На вітчизняних підприємствах можна спостерігати дещо викривлену картину (відповідні показники є надто високими). Це можна пояснити, з одного боку, недоліками діючих до 2000 р. методичних вимог до складання звітності підприємств, згідно з якими цілий ряд позицій капіталу, що за своєю економічною сутністю є позичковим, відносились до власного капіталу (наприклад, резерви майбутніх витрат і платежів, відстрочений податковий борг тощо). З іншого боку, низький рівень коефіцієнта заборгованості є наслідком нерозвиненості кредитних відносин в Україні, високим рівнем кредитного ризику та прагненням підприємств його зменшити завдяки поліпшенню структури капіталу.

Високий рівень позичкових ресурсів у структурі джерел фінансування німецьких підприємств пояснюється, з одного боку, сприятливою щодо використання банківських позичок податковою політикою і традиційно високим рівнем довіри між кредитними установами та позичальниками, а з іншого — високим обсягом забезпечення наступних витрат і платежів, які є внут­рішнім джерелом формування позичкового капіталу. Відносно високий рівень власних джерел фінансування швейцарських підприємств пояснюється меншим рівнем оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим.

Якщо аналізувати структуру капіталу підприємств у розрізі окремих форм організації бізнесу, то можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, особливо тих, акції яких котируються на біржі, частка власного капіталу є майже в 2 рази більшою, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу. Це можна пояснити тим, що звітність акціонерних товариств публікується в пресі і для інвесторів, які оцінюють ризиковість своїх вкладень, причому рівень заборгованості підприємства відіграє вирішальну роль. Саме тому акціонерні товариства прагнуть підвищити рівень показника своєї фінансової незалежності.

Ефект фінансового лівериджу

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою діяльності будь-якого підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Ця мета, як правило, конфліктує з іншим важливим завданням — мінімізацією фінансових ризиків, тобто ризиків, пов’язаних з фінансуванням підприємства. Таким чином, оптимальною буде така структура капіталу підприємства, за якої досягається оптимальне співвідношення між ризиком структури капіталу та рентабельністю власного капіталу, наслідком чого буде максимізація ринкової вартості підприємства і його корпоративних прав. Згідно з теорією середньозваженої вартості капіталу (WAСС = Weighted Average Cost of Capital) оптимальна структура капіталу перебуватиме в точці, в якій значення середньозваженої вартості капіталу буде мінімальним[136].

Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству буде вигідно залучати позички. Однак обсяг можливої заборгованості підприємства обмежується готовністю кредиторів надавати позички та кредитної ставки, які залежать від рівня ризику неповернення кредитів. У разі, якщо ризики зростають, то підвищуються і проценти за користування позичками. Якщо процентна ставка перевищує рентабельність активів, рівень фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Функціональну залежність між рентабельністю власного капіталу та його структурою можна дослідити на основі визначення ефекту фінансового лівериджу (Ефл). Цей показник певною мірою дозволяє знайти наближене значення оптимальної структури капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства. Економічний зміст ефекту фінансового лівериджу розглянемо за допомогою умовного прикладу.

Приклад 12.4 [137]

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємство одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Ставка податку на прибуток (s) = 25 %. У разі, якщо частина інвестицій профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних (відносяться на валові витрати), одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу:

Показники	Варіант 1	Варіант 2	Варіант 3	Варіант 4
1. Загальний обсяг інвестицій	100 000	100 000	100 000	100 000
2. Позичковий капітал	—	25 000	50 000	75 000
3. Власний капітал	100 000	75 000	50 000	25 000
4. Коефіцієнт фінансового лівериджу		0,33	1,00
5. Прибуток перед сплатою процентів за кредит	10 000	10 000	10 000	10 000
6. Проценти за кредит (7 %)	—
7. Прибуток після сплати процентів за кредит	10 000
8. Податок на прибуток (25 %)
9. Чистий прибуток
10. Рентабельність власного капіталу, %	7,5	8,2	9,75	14,2
11. Зростання чистого прибутку за рахунок ефекту економії на податках, Пс × S / 100
12. Вартість позичкового капіталу з урахуванням оподаткування (ряд. 6 – ряд. 11)

Якщо відома (Ра = ROI) — рентабельність активів підприємства (відношення чистого прибутку до вартості активів); обсяг власного капіталу (ВК) та сума кредиту (ПК), то прибуток (П) від здійснення інвестицій можна розрахувати за такою фор­мулою:

П = Ра × (ВК + ПК). (12.1)

Дану величину можна виразити також підсумовуванням прибутку після сплати процентів за кредит і суми процентів. Це можна записати в такому вигляді:

П = Рв × ВК + Пс × ПК, (12.2)

де Рв = ROE — рентабельність власного капіталу; Пс — ставка процента за кредит.

Якщо рівняння 12.1 та 12.2 звести в одне, то одержимо таку рівність:

Ра × (ВК + ПК) = Рв × ВК + Пс × ПК. (12.3)

Звідси можна вивести формулу для обчислення рентабельності власного капіталу:

(12.4)

Останнє рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталу, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт заборгованості).

На практиці менеджмент підприємства та його власників насамперед цікавить рентабельність власного капіталу після оподаткування (відношення чистого прибутку до величини власного капіталу). Розглянемо, яким чином впливає на ефект фінансування підприємства за рахунок позичок чинник податку на прибуток. Якщо S — фактор податку на прибуток (податковий мультиплікатор), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, тобто зменшують об’єкт оподаткування, то рентабельність власного капіталу після оподаткування (Рв s) можна подати в такому вигляді:

; (12.5)

. (12.6)

За інших рівних умов і у разі зростання частки позичок
та обсягів процентних платежів розмір податку на прибуток підприємства зменшуватиметься. Економія на податку на прибуток (Е s) виникає в результаті зменшення об’єкта оподаткування на суму процентних платежів і дорівнює різниці між сумою податкових платежів за відсутності позичок та за їх наявності:

Е s = Пс × S / 100. (12.7)

Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (як у прикладі 12.4), то між коефіцієнтом заборгованості та рентабельністю власного капіталу існує лінійна залежність (див. теорему Міллера—Модильяні): чим більше позичкових ресурсів у структурі джерел фінансування, тим вища рентабельність, причому одним із чинників зростання рентабельності власного капіталу є економія на податкових платежах.

Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля. Він характеризує ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.

Зрозуміло, якщо різниця (Ра – Пс) позитивна, то будь-яке збільшення коефіцієнта заборгованості вестиме до зростання рентабельності власного капіталу. Фінансист повинен враховувати, що доти, доки капіталодавці (як кредитори, так і власники) не вимагають підвищення плати за користування капіталом, ціну останнього підприємство може знижувати за рахунок збільшення заборгованості. Однак підвищення частки позичок у структурі капіталу підвищує ризик, а отже, кредитори вимагатимуть підвищених процентних ставок за кредитами, що одержує підприємство. Це, в свою чергу, знижує згадану різницю, а отже, зменшується ефект фінансового лівериджу. В прикладі 12.5 наведено варіанти рентабельності власного капіталу за умови, що процентна ставка за позичками залежить від рівня заборгованості підприємства.

Приклад 12.5

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємство одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій — 10 %. Частину інвестицій планується фінансувати за рахунок кредиту. Процентна ставка за користування позичками зростає залежно від зростання коефіцієнта заборгованості: до критичного співвідношення 2: 1 включно, ставка становить 7 % річних; вище такого співвідношення (до рівня 1: 1) ставка підвищується на 3 %; вище згаданого рівня ставка зростає ще на 5 %. За даних обставин одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу.

Показники	Варіант 1	Варіант 2 (ставка 7 %)	Варіант 3 (ставка 10 %)	Варіант 4 (ставка 15 %)
1. Загальний обсяг інвестицій	100 000	100 000	100 000	100 000
2. Позичковий капітал	—	25 000	50 000	75 000
3. Власний капітал	100 000	75 000	50 000	25 000
4. Коефіцієнт заборгованості		0,33	1,00
5. Прибуток перед сплатою процентів за кредит	10 000		10 000	10 000
6. Проценти за кредит	—			11 250
7. Прибуток до оподаткування (ряд. 5 – ряд. 6)	10 000			–1250
8. Податок на прибуток				—
9. Чистий прибуток				–1250
10. Рентабельність власного капіталу, %	7,5	8,2	7,5	–5,0
11. Зростання чистого прибутку за рахунок ефекту економії на податках Пс × S / 100	—
12. Вартість позичкового капіталу з урахуванням оподаткування (ряд. 6 – ряд. 11)	—

У наведеному прикладі можна спостерігати залежність між збільшенням коефіцієнта заборгованості, процентної ставки, оподаткуванням та зменшенням рентабельності власного капіталу. Останній показник зростає до рівня заборгованості в 25 %, після чого під впливом підвищеної ставки за ризик вона починає зменшуватися.

У разі, якщо Ра < Пс, то будь-яке зростання рівня заборгованості веде до зниження рентабельності власного капіталу, тим стрімкіше, чим вища питома вага позичкового капіталу в структурі пасивів підприємства. Можна спостерігати ситуацію, за якої вартість позичкового капіталу (Вп) за рахунок економії на податкових платежах буде меншою за рентабельність активів, хоча остання буде меншою за процентну ставку за кредит: Вп < Ра < Пс. Цю обставину слід також враховувати в процесі фінансового планування.

На основі аналізу наведених прикладів можна виявити такі закономірності:

1. Доти, доки рентабельність активів перевищує проценти за користування позичковими коштами і процентна ставка за кредитами є стабільною, рентабельність власного капіталу зростає пропорційно зі зростанням частки заборгованості в структурі капіталу.

2. Якщо рентабельність активів дорівнює процентам за кредит, то незалежно від рівня заборгованості рентабельність власного капіталу до оподаткування дорівнюватиме рентабельності активів і процентам за кредит.

3. При використанні як джерела фінансування позичкового капіталу проявляється ефект економії на податках, у результаті чого вартість позичок зменшується.

4. Якщо рентабельність активів нижча за проценти за користування позичками, то рентабельність власного капіталу падає і може досягати негативних значень. Негативна рентабельність власного капіталу означає, що в результаті одержаних збитків реальний капітал підприємства зменшився на відповідну величину збитків.

5. Якщо рентабельність активів дорівнює нулю або є негативною, рентабельність власного капіталу із зростанням рівня заборгованості набуває негативних значень стрімкіше.

6. У разі, якщо негативне значення рентабельності власного капіталу перевищує мінус 100 %, наприклад становить мінус 110 %, це означає, що реальна вартість активів підприємства зменшена на 110 % власного капіталу, тобто статутного, додаткового капіталу та інших складових власного капіталу не вистачило для покриття збитків. Таким чином, усіх активів підприємства не вистачає для виконання зобов’язань з погашення позичок. Подібна структура балансу є незадовільною.

Наявність ознак незадовільного балансу в багатьох країнах, наприклад у ФРН, Франції, Польщі, Росії, є підставою для порушення справи про банкрутство підприємств, які організовані у формі акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю. Неплатоспроможність таких підприємств настає при настанні строків виконання зобов’язань.

Планування прибутків і збитків

Головним напрямом бюджетування є розробка бюджету прибутків і збитків підприємства, які очікуються в плановому періоді. Прогноз фінансових результатів доцільно складати за формою, передбаченою для складання відповідного звіту (форма 2). Інформація, яка міститься в бюджеті фінансових результатів, є основою для подальшого планування руху грошових коштів та платоспроможності підприємства. Необхідність планування фінансових результатів зумовлена такими чинниками:

по-перше, потребою в інформації щодо майбутніх фінансових результатів і можливих джерел фінансування інвестицій і виплати дивідендів;

по-друге, необхідністю визначення потреби в капіталі, зокрема капіталі для фінансування затрат, відповідно оборотних активів у плановому періоді;

по-третє, необхідністю оцінки рівня податкового навантаження в плановому періоді.

Планування фінансових результатів може мати як короткостроковий, так довгостроковий характер. За одиницю періоду планування може братися місяць, квартал, рік. Основою планування фінансових результатів є інформація, що міститься в бюджетах реалізації та виробництва продукції.

Планування фінансових результатів здійснюється зіставленням прогнозів доходів і витрат за всіма видами діяльності (наприклад, виручки від реалізації та собівартості реалізованої продукції). Зрозуміло, що найскладнішим завданням при цьому є прогнозування обсягів реалізації продукції.

Прогнозні показники плану реалізації розраховуються на основі аналізу ситуації на ринку, наявних виробничих та фінансових потужностей. При цьому можуть братися до уваги:

статистичні показники, що характеризують загальноекономічну ситуацію в країні (чи регіоні), ріст населення та його доходи;

економічні огляди;

існуючі тенденції в соціальній та культурній сферах життя населення (можливих споживачів продукції);

вплив сезонних, циклічних коливань на обсяги реалізації;

довготривалі тенденції зміни економічних показників;

дані економічної розвідки тощо.

Обираючи ті чи інші методи прогнозування (експертні, екстраполяції, каузальні), доцільно узагальнити інформацію щодо методик, які використовуються аналогічними підприємствами чи типовими представниками галузі, до якої належить суб’єкт господарювання.

Оскільки прогнозні показники значною мірою залежать від зовнішніх чинників (кон’юнктура, структурні зміни в економіці тощо), альтернативні планові розрахунки фінансових результатів доцільно будувати на оптимістичних чи песимістичних очікуваннях щодо обсягів реалізації продукції, а отже, рівня завантаженості потужностей (наприклад, 80, 100, 120 %). Прогноз реалізації набуде вигляду бюджету після аналізу можливих альтернатив та виявлення найреальнішої з них (базовий прогноз). Важливим елементом планування фінансових результатів є розрахунок точки беззбитковості, який полягає у визначенні мінімального обсягу реалізації продукції, за якого підприємство може забезпечити беззбиткову операційну діяльність у короткостроковому періоді (див. розд. 11). Для цього слід скористатися даними стосовно прогнозних цін реалізації, величини умовно постійних та умовно змінних витрат.

Базовий бюджет реалізації може бути складений за формою, наведеною в табл. 12.4.

Таблиця 12.4

Бюджет реалізації продукції

Показник	У середньому за 1 день	Квартал
І	ІІ	ІІІ	ІV
1. Обсяг реалізації, шт.: продукт А продукт Б
2. Ціна одиниці продук­ції, грн: продукт А продукт Б
3. Обсяг реалізації в оп­тових цінах: продукт А продукт Б

Маючи дані щодо прогнозних обсягів продажів, можна розрахувати, з одного боку, прогнозний обсяг виручки від реалізації продукції, а з іншого — необхідну кількість матеріальних і трудових ресурсів, визначити матеріальні і трудові затрати на вироб­ництво планових обсягів продукції. На основі прогнозів реалізації розробляється бюджет виробництва продукції (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

Бюджет виробництва продукції

Показник	У середньому за 1 день	Квартал
І	ІІ	ІІІ	ІV
1. Плановий обсяг реалізації, шт.: продукт А продукт Б
2. Залишок готової продукції на складі на початок періоду, шт.: продукт А продукт Б
3. Плановий залишок готової продукції на складі на кінець періоду, шт.: продукт А продукт Б
4. Обсяги виробництва в плановому періоді, шт.: продукт А продукт Б
5. Виробнича собівартість одиниці продукції, грн: продукт А продукт Б
6. Виробнича собівартість товарної продукції, грн: продукт А продукт Б
7. Середня тривалість виробництва партії продукції, днів: продукт А продукт Б
8. Середня тривалість зберігання сировини та матеріалів на складі, днів: продукт А продукт Б
9. Середня тривалість зберігання готової продукції на складі, днів: продукт А продукт Б

Наведені в табл. 12.5 показники, які складають бюджет вироб­ництва, можуть доповнюватися іншими або наводитися в інших комбінаціях. Загалом же в цьому бюджеті доцільно відображати таку інформацію:

асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти;

обсяги виробництва;

витрати на виробництво продукції;

необхідний запас сировини та матеріалів;

інша інформація, пов’язана з виробництвом продукції.

Прогнозний обсяг виробництва визначається як сума прогнозу реалізації та необхідного залишку продукції на складі на кінець планового періоду за мінусом залишку продукції на складі на початок планового періоду.

Планування ліквідності

Планування ліквідності (платоспроможності) підприємства здійснюється на основі зіставлення прогнозів грошових надходжень і виплат протягом планового періоду. До основних інструментів планування ліквідності належать оперативний фінансовий план (бюджет) та бюджет робочого капіталу.

У разі оперативного фінансового планування за одиницю планування може братися день, тиждень, декада чи місяць. Період планування ліквідності (щоденне, щотижневе, щодекадне, щомісячне) залежить від конкретних умов діяльності підприємства, обсягу щоденних оборотів грошових коштів, наявної інформації для прогнозування.

Головним завданням короткострокових фінансових бюджетів є оперативне забезпечення керівництва підприємства інформацією про очікувані грошові надходження та видатки для завчасного вирішення можливих проблем з платоспроможністю. Отже, категоричним імперативом (настійною вимогою) будь-якого короткострокового фінансового планування є принцип забезпечення платоспроможності підприємства протягом одиниці планового періоду (день, тиждень, місяць)[138].

Як правило, оперативний фінансовий план складається на 12 місяців з розбивкою по окремих місяцях. Цей вид планування має револьверний характер: із закінченням першого місяця планового періоду починається планування грошових надходжень та витрат місяця, що слідує за останнім місяцем вказаного періоду, а також конкретизуються планові показники інших місяців. Для крупних підприємств з великим обсягами грошових потоків фінансових планів може бути недостатньо для оперативного управління платоспроможністю квартальних чи місячних. На таких підприємствах доцільно запровадити щомісячне планування з розбивкою по декадах і навіть по днях.

Оперативний фінансовий план являє собою балансову таблицю, що містить інформацію про грошові надходження та видатки підприємства. За структурою він може складатися з таких елементів (див. табл. 12.6):

залишок грошових коштів на початок планового періоду;

грошові надходження;

грошові видатки;

залишок (дефіцит) грошових коштів на кінець планового періоду;

операції в рамках збалансування планових показників.

З метою запровадження контролю виконання фінансового бюджету, у формі фінансового плану, поряд із плановими показниками, доцільно ввести колонку для відображення фактичних даних.

Таблиця 12.6

Структура оперативного фінансового плану підприємства

Плановий період Показники	Місяці
І	ІІ	ІІІ	…
план	факт	план	факт	план	факт
1. Залишок грошових коштів на початок періоду
Грошові надходження від реалізації продукції
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Комерційні позички (аванси одержані)
Надходження від емісії облігацій
Надходження від реалізації необоротних активів
Надходження від реалізації фінансових інвестицій
Доходи від участі в капіталі
Інші фінансові доходи

Закінчення табл. 12.6

Плановий період Показники	Місяці
І	ІІ	ІІІ	…
план	факт	план	факт	план	факт
2. Всього грошових надходжень
Видатки на закупівлю сировини, матеріалів
Заробітна плата та нарахування на неї
Податки в бюджет
Видатки на адміністративні витрати
Видатки на збут
Виплата дивідендів
Видатки на придбання необоротних активів
Видатки на придбання фінансових інвестицій
Погашення комерційних позичок
Погашення банківських позичок
Сплата процентів за кредити
Інші витрати
Всього грошових видатків
3. Надлишок / дефіцит грошових коштів на кінець періоду
4. Операції з покриття дефіциту коштів Збільшення статутного капіталу Залучення банківських позичок Додаткові дезінвестиції
5. Використання надлишку коштів Повернення внесків учасників і засновників Погашення банківських позичок Короткострокові фінансові вкла­дення
6. Залишок коштів на кінець періоду з урахуванням операцій за пп. 4 і 5

Склад окремих позицій плану може різнитися залежно від галузевої належності підприємства та рівня деталізації прогнозних показників. Можливе також складання оперативного фінансового плану в розрізі окремих проектів, видів продукції, центрів прибутковості (затрат), підрозділів тощо.

На переважній більшості підприємств основною складовою грошових надходжень є грошові доходи від реалізації продукції. Однак у результаті надання платіжних відстрочок покупцям чи порушення ними розрахунково-платіжної дисципліни фактичні обсяги грошових надходжень в окремих періодах здебільшого не збігаються з обсягами реалізації продукції (в оптових цінах) у цих періодах. З метою прогнозування грошових надходжень від реалізації в окремих періодах з урахуванням коефіцієнта інкасації дебіторської заборгованості доцільно складати прогнозний графік грошових надходжень. Цей графік формується на основі аналізу вхідних грошових потоків у попередніх періодах, галузевої специфіки (і тенденцій) здійснення розрахунків, досвіду співпраці з дистриб’юторами, іншими типами споживачів та з використанням інформації щодо умов розрахунків, яка міститься в укладених контрактах. У процесі прогнозування рекомендується використовувати метод екстраполяції: обсяги очікуваних грошових надходжень у плановому періоді можна спроектувати на основі побудови та аналізу рядів динаміки (див. розд. 11).

У табл. 12.7 наведено прогнозний графік грошових надходжень і погашення дебіторської заборгованості за умови, що розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються таким чином:

протягом 1-го місяця з моменту відвантаження продукції надходить 20 % коштів за неї;

протягом 2-го місяця — 30 %;

протягом 3-го місяця — 40 %;

протягом 4-го місяця — 8 %;

безнадійна заборгованість — у середньому 2 % від обсягів реалізації.

Складання револьверного фінансового плану може здійснюватися в такому порядку:

1. На основі бюджету реалізації слід визначити обсяги очікуваної виручки від реалізації в розрізі окремих місяців.

2. Складання прогнозного графіка грошових надходжень від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Таблиця 12.7

Прогнозний графік грошових надходжень
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Тис. грн