Сутність фактору економіко-географічного положення території для РПС. Рівні економіко-географічного положення.

Розташування кожного об’єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. ЕГП об’єкта – сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою зв’язків з іншими об’єктами. Залежно від економічної природи об’єкта найважливішими вважаються його відношення до природних і ТР, ринку збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з ін.об’єктами, транспортна забезпеченість, екологія. ЕГП – це категорія історична: якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, це відбивається на економічному потенціалі самого об’єкта. Рівні ЕГП: макро, мезо і мікро.

Макроположення відбивають економічні відносини об’єкта з великими регіонами чи міждержавний рівень відносин.

Мезоположення характеризує об’єкта за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення.

Мікроположення означає розташування об’єкта в межах локального територіального положення Академії на 3 рівнях. Мікроположення хар.об’єкт відносно найближчого положення. Це може бути розташування об’єкта у місті, положення с/г ферми відносно консервного заводу або найбл.ринку збуту.

Щоб оптимально розташувати об’єкт у місті треба визначити: відстань до центру міста, заселеність прилеглої території, потенціал роб.сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розм.об’єкта. Вплив ЕГП виявляється в тому,що район отримує певні економ переваги при оптимальній взаємодії економічних зв’язків з ін. об’єктами або районами

ЕГП є найважливішим фактором для ств.вільних економічних зон.

 

Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.

З НТП все більше зростає значення екологічного фактора в РПС. Існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Зменшення тиску та природу можна досягнути шляхом істотного скорочення світового виробництва, але практична його реалізація сьогодні малоймовірна. Фактори, що обумовлюють забруднення і деформацію природного навколишнього середовища: використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництві; зростаючі обсяги викидів;радіоактивне забруднення; збільшення транспортних засобів; забруднення Світового океану; ерозія і засолення ґрунтів; знищення лісового покриву Землі.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем:

1. Істотне зниження матеріаломісткості вир., зменшення витрат сировини на одиницю прод

2. Зниження електроміст-кості вир., зменшення витрат електричної та теплової енергії на од. продукції.

3. Зменшення питомої ваги традиційних галузей вир. (ч.м., маш.буд.), підв. нематеріало-, наукомістких вир. (електроніка).

4. Впровадження технологій з повним циклом вир.

 

 

Вільні економічні зони у світі та проблеми їх створення в Україні.

Інтернаціоналізація господарського життя, потреба більш ефективного використання географічних і інших переваг визначених територій привели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В'єтнаму, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї й у ряді інших держав.

У світі було створено близько 600 зон, в основному в другій половині XX століття, хоча перша зона класичного типу — митна існувала в Гібралтарі вже в XIX столітті. У Західній Європі на початку 90-х років діяло близько 100 вільних економічних зон. Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).

Відомо, що до революції в Одесі, існували "порти франко" — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:

зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості);

ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т.п.);

Отже, вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.

 

Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України.

Вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.

Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).

Відомо, що до революції в Одесі, існували "порти франко" — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:

зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості);

ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т.п.);

У АРКрим проробляється проект створення в Керчі вільної економ. зони, а також можливість створення такої зони у всій Республіці, що буде тісно зв'язана не тільки з Україною,але і з Росією.Так, плану-валося вільне звертання в зоні російської валюти.Парламент АРКрим проголосив створення в цій зоні загального відкритого режиму. Це підтверджено Указом Президента України від 23 червня 1993 р.

 

 

Економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил.

Економічний район – це цілісна складна територіальна економічна система, яка є нерозривною ланкою та важливою складовою господарського комплексу України, виконує певну фун-ю в межах національного простору та якому властиві такі ознаки: спеціалізація і комплексність гос-ва.

Економічне районування-науково обгрунтований поділ території країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку ПС на основі суспільного поділу праці. Воно сприяє раціональній тери-ій орга-ії госп-ва. Разом з тим спеціалізація екон-их районів, як і спецалізація у ви-ві взагалі, сприяє економії сусп-ої праці. Система ек-го районування відображує тери-ий поділ праці, тому районоутворення є важливою умовою регіо-го управління госп-вом. Раціональна тери-на орга-ія ПС в ек-их районах сприяє більш повному використанню природних, труд-их і мате-их ресурсів, підвищенню ефективності ви-ва в усіх тери-их ланках країни. Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на тери-ії країни науково обгрунтованих госп-их комплексів.

За ознакою безперервності охоплення території виділяють райони індивідуальні та типологічні.

За принципом виділення розрізняють райони однорідні і вузлові.