Проектування потокового виробництва і його ефективність.

Проектування потокового виробництва робіт доцільно розг­лянути при забудові мікрорайону, що містить різні комплекси

житлових, суспільних і культурно-побутових будинків. Розробка проекту здійснюється в такій послідовності:

виявляється характеристика об'єктів і умови їхнього будівниц­тва, визначаються обсяги, трудомісткість і вартість будівель­но-монтажних робіт (БМР);

визначається черговість забудови масиву, мікрорайону, кварталу;

встановлюється технологічна структура потоків і вироб­ляється розрахунок їхньої інтенсивності;

визначаються методи виробництва і засоби механізації основ­них будівельно-монтажних робіт;

встановлюються терміни будівництва;

виявляється потреба в матеріально-технічних ресурсах і в ро­бочих кадрах, складається план фінансування;

характеризуються будівельні організації, залучені для потоко­вого будівництва, і розробляється схема управління потоком;

зважуються питання організації будівельного господарства на площадці;

дається техніко-економічна оцінка рішень, прийнятих проек­том організації будівництва.

Стрижнем проекту є питання проектування термінів будів­ництва. Для цієї мети визначається характер продукції, що випу­скається:

для комплексного потоку — комплекс об'єктів виконуваної забудови (житловий масив, мікрорайон, квартал, вулиця — у складі комплексу будинків і споруд);

для об'єктного потоку — окремі об'єкти, закінчені пристрої, житлові будинки;

для спеціалізованого потоку — частини будинків і окремі ком­плекси робіт (підземна частина будинку, надземна частина бу­динку, виконаний комплекс опоряджувальних робіт);

для приватного потоку — окремий вид закінченої роботи.

Застосування потокових методів сприяє підвищенню ефек­тивності роботи всіх ділянок комплексу. Економічна ефек­тивність потокових методів, в основному, полягає в підвищенні продуктивності праці, скороченні термінів будівництва, зни­женні вартості і підвищенні якості робіт.

Підвищення продуктивності праці досягають завдяки наступ­ним прийомам:

скороченню, зведенню до мінімуму простоїв робітників;

підвищенню кваліфікації робітників при багаторазовому по­вторенні операцій;

Скорочення термінів будівництва в порівнянні зі звичайним методом одержують завдяки максимальному сполученню ряду складових робіт потоку і максимальної комплексної механізації робіт, зниженні їхньої трудомісткості.

Зниженню собівартості робіт сприяють такі фактори:

ощадлива втрата енергії внаслідок інтенсифікації процесів і скорочення термінів робіт;

скорочення витрати інструментів і пристосувань завдяки тех­нічно обґрунтованим типам і раціональній організації їхнього ремонту;

повне використання машин і механізмів завдяки рівномірності і безперервності процесів виробництва і зменшення простоїв;

Підвищення якості робіт досягається завдяки типізації вироб­ничих процесів і їхніх технологічних операцій, підвищення май­стерності і багаторазового повторення тих самих робіт.

 

Фактори, що визначають потужність

Виробнича потужність — це максимально можливе заванта­ження виробничих підрозділів чи можливість виробництва макси­мального випуску продукції і послуг [1]. Потужність підприємства може виражатися в натуральному (тис. шт., машин, тис. м², м³, тонн і т.п.) і вартісному вираженні випущеної продукції.

Планування величини виробничої потужності постійно вима­гає коректування під впливом ряду факторів:

стабільності попиту;

темпів технологічних змін в устаткуванні і дизайні;

використовуваної інформаційної технології в технологічному процесі;

умов конкуренції, пов'язаних, насамперед, з конкурентоспро­можністю продукції чи послуг, а також з вимогами із скоро­чення виробничого циклу.

Враховуються також короткострокові фактори— це можливі зміни у вимогах з потужності, викликані коливаннями попиту (сезонними, випадковими). Ці фактори діють в умовах, якщо відсутній графік замовлень і продукція, що випускається, призна­чена для потенційного споживача. Рішення з потужностей є од­ними з фундаментальних у виробничому плануванні: виби­рається тип потужності, її обсяг, формується графік використан­ня виробничих потужностей.

У виробничу потужність включається все наявне устаткуван­ня, за винятком резерву, величина якого залежить від специфіка­ції попиту на продукцію чи послуги.

Планування типу потужності залежить від товарів і послуг, які виробництво прийняло до використання. Обсяг потужності, кількість і склад необхідного устаткування визначаються спе­цифікацією виробів/послуг, їхньою номенклатурою, а також тех­нологією виробництва.

Важливість цих рішень визначається потенційним їхнім впли­вом на здатність виробництва задовольняти майбутній попит на товари і послуги.

Велике значення потужності й у мінімізації виробничих вит­рат. Однак відмінність реального попиту від очікуваного, циклічність попиту, сильне падіння попиту приводять часто до зниження завантаження устаткування.

Низький рівень завантаження веде до того, що багато вітчиз­няних виробництв через високі постійні витрати на одиницю ви­пуску продукції використовують свої потужності нижче точки беззбитковості і несуть прямі збитки.

Важливість рішень з виробничих потужностей (питання ви­буття, перепрофілювання, а також введення нових потужностей) полягає в оцінці величини капітальних витрат, для яких по­тужність є основним визначальним фактором.

Деякі, цілком визначені фактори промовляють на користь створення великих централізованих підприємств, інші факто­ри —«-про перевагу невеликих, розосереджених підприємств. Фак­тором, що доводить користь великих централізованих підпри­ємств, найбільш часто є велика капіталоємність переробної підсистеми (електростанції, хімічні заводи). Великі підприємства переважніше дрібних і в тих випадках, коли виробництво носить сконцентрований характер (автозаводи, залізничні вузли, аеро­порти).

 

 

Попередні рішення

Рентабельність операцій залежить від досягнення балансу між попитом на товари і послуги і ресурсами, необхідними для їхньо­го виробництва. І хоча це питання і є центральним, потрібно прийняти правильні рішення не тільки про обсяг виробничих по­тужностей, але й про їхнє розташування і планування. У корот­костроковому періоді іноді вдається змінювати потужність слідом за коливаннями попиту, наприклад, за рахунок понаднор­мової роботи, але все-таки масштаб таких відхилень відносно ма­лий у порівнянні з загальною виробничою потужністю. Первісні рішення про обсяг потужностей пов'язані з великими матеріаль­ними витратами і носять довгостроковий характер.

Рішення з розташування і планування також деякою мірою забезпечують ефективність діяльності організації. Якщо вони ви­являться невірними, то організація не зможе працювати досить ефективно і раціонально, навіть якщо знайде недоліки, тому що для виправлення помилок у неї може не знайтися можливостей чи не вистачити часу.

Рішення про обсяг виробничих потужностей ґрунтуються на корпоративній політиці. Якщо така політика не ясна, то успіх цих рішень малоймовірний.

Розміщення виробничого підприємства, дистриб'юторського центру чи сервісного відділення визначається різними фактора­ми. Якщо організація виконує не одну, а кілька з цих функцій, то можна розглядати варіанти розміщення з різних точок зору.

У сфері послуг, де попит вкрай непостійний, а користуватися запасом як буфером неможливо, рішення про інвестиції у вироб­ничі потужності повинні враховувати, що які б потужності не ство­рювалися, завжди може виникнути попит, що буде їх перевищува­ти. У компанії повинні бути прийняті рішення про максимальна до­пустиму довжину черги, максимальний обсяг устаткування, що простоює, і про управління довжиною черг.

Теорія черг (теорія масового обслуговування) [4] — загально­визнана методика вивчення виробничої діяльності, покликана знайти оптимальний баланс між часом чекання й обсягом потуж­ностей, що простоюють. Вона застосовна в будь-якій ситуації, коли мається перемінний попит і фіксована продуктивність. Це можуть бути ситуації, коли утворяться звичайні черги, як у мага­зинах, квиткових касах, приймальнях, а також у таких випадках, як прийом телефонних дзвінків, пропускна здатність портів, ае­ровокзалів і навіть автодоріг.

Центральним поняттям теорії черг є функція вартості, рівна: Вартості часу чекання покупця в черзі + вартість простою устаткування.

Головною метою вивчення цієї функції є пошук можливостей її мінімізації. Вартість простою устаткування визначити просто, але ось втрати, пов'язані з чеканням покупця в черзі, набагато менш очевидні і більше залежать від обставин. На найпростішо­му рівні дана вартість дорівнює витратам на утримання приміщення для чекання, але сюди неодмінно потрібно включи­ти і деяку компенсацію за терпіння: клієнти, яким приходиться чекати занадто довго, можуть піти і більше вже не повернутися.

Рішення можна розбити на два рівні: капітальні й оперативні. При проектуванні, наприклад, супермаркету рішення про кількість (незмінну) кас і площі для черг приймається на етапі планування на підставі максимально очікуваного попиту. У ході функціонування супермаркету до роботи залучається стільки ка­сирів, скільки необхідно для обслуговування очікуваного в кон­кретні години чи дні тижня попиту.