Фінансові,валютно-кредитні та правові методи регулювання зовнішньої торгівлі

Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому гарантуванні та субсидуванні урядом національних експортерів.

Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговель­ної політики є такі:

— субсидування;

Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньо­торговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, ок­ремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізич­них чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв.

Основними ознаками субсидії є:

— використання бюджетних коштів для надання такої під­тримки;

— вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утри­мувачами субсидії.

Розмір субсидування через цільове кредитування розраховуєть­ся як різниця між відсотковою ставкою за пільговим кредитом та поточною відсотковою ставкою.

— Експортне кредитування — це фінансовий метод зовнішньо­торговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:

— субсидування кредитів національним експортерам — кре­дитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

— державних кредитів іноземним імпортерам за умови обо­в'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);

— страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оп­латити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед ек­спортером).

— Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди про­мисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який сут­тєво затримує утворення такої.

Матеріальна шкода — це підтверджені доказами несприятливі економічні наслідки ввезення товару за демпінговими цінами, які настають для галузей, продукція яких конкурує з товаром, що вво­зиться за демпінговими цінами.

Загроза матеріальної шкоди — висновок, який базується на фак­тах, про те, що завдання шкоди є неминучим.

Демпінг може здійснюватися за рахунок:

— ресурсів приватних фірм;

— державних субсидій експортерам.

Антидемпінгові мита — це мита, які застосовуються в рамках антидемпінгових заходів на тимчасових засадах і з дотриманням відповідних правил та процедур, і які спрямовані на усунення еко­номічних наслідків демпінгу. Вони збираються у додаток до зви­чайних мит.

Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних інструментів об'єднує сукупність елементів валютного ринку, відносин експортерів та імпортерів з банками, системи національного та міждержавного валютного регулювання.

Умови здійснення експортно-імпортних операцій багато в чому залежать від сукупності елементів регулювання валютного ринку, які використовуються, рівнів валютного курсу, позикового процента та умов надання кредиту, способів валютної інтервенції тощо.

До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать наступні:

— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації. Головна функція ВК — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна сила відносно товарів всередині країни.

- валютні обмеження-система правил, що регламентують операції з валютними цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, золотом, цінними паперами тощо. Метою валютних обмежень є скорочення зовнішнього оборотного капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей.

- валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та процентними ставками - реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти.

- маневрування банківськими процентними ставками - впливає на переміщення ліквідних коштів з однієї країни в іншу, а також сприяє зміні ВК.

- набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках, їх мета — полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.

До міжнародного регулювання економічних відносин, зокрема міжнародної торгівлі, перш за все, застосовують такі загальновизнані норми міжнародного права:

— принцип суверенної рівності держав;

— принцип невтручання у внутрішні справи;

— принцип співробітництва;

— принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

— принцип мирного розв'язання суперечок;

— принцип непорушності кордонів;

— принцип загальної поваги прав людини;

— принцип самовизначення народів та націй.

Дія спеціальних або галузевих принципів, розроблених у МЕВ, спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів.

Торгово-політичний режим (ТПР) — це сукупність різноманіт­них інструментів державного регулювання зовнішньоторговельно­го обігу, закріплених у формі норм національного права та ме­ханізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та прин­ципів міжнародного права. Або:

ТПР — це сукупність заходів, які застосовуються в певний мо­мент часу в певній країні для регулювання доступу іноземних то­варів та послуг на внутрішній ринок, а також для забезпечення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.

До спеціальних галузевих принципів міжнародного економіч­ного права належать такі:

— принцип найбільшого сприяння (Режим найбільшого сприяння (РНИС) — це не менш сприятли­вий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового ста­новища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде нада­ний кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.)

— принцип національного режиму (передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчиз­няні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.)

— принцип преференційного режиму(Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит.);

— принцип свободи транзиту (Значення принципу свободи транзиту полягає у забезпеченні завдяки йому стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає прин­цип рівноправності у питаннях транспортного доступу товарів, за­безпечуючи рівність усіх суб'єктів міжнародного торгового обігу.);

— принцип транспарентності (забезпечення прозорості систе­ми регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та одно­значність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосу­вання.);

— принцип нотифікації (інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.).