Застосування господарським судом окремих норм Закону України «Про третейські суди».

Про деякі питання практики застосування Закону України "Про третейські суди"

(Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.09.2012 № 01-06/1258/2012)

Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 02.04.2009 №01-08/194 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (далі - Закон) звертав увагу господарських судів на зміни, що відбулися в чинному законодавстві, та інформував про правові позиції Вищого господарського суду України у застосуванні в судовій практиці норм Закону України "Про третейські суди".

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних з правом сторони чи сторін спору на звернення до господарського суду у випадку, коли згідно з третейською угодою, укладеною до набрання чинності Законом, відповідний спір було передано на вирішення третейському суду, вважаємо за необхідне додатково до названого Інформаційного листа Вищого господарського суду України звернути увагу господарських судів на таке.

Якщо третейську угоду укладено до набрання чинності Законом, а відповідний спір згідно зі статтею 6 Закону "Про третейські суди" не було у подальшому віднесено до переліку спорів, які не можуть розглядатися третейськими судами, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (див. також підпункт 4.2. з пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Якщо ж третейську угоду укладено до набрання чинності Законом і відповідно до цієї угоди на вирішення третейського суду було передано спір, який згідно зі змінами, внесеними Законом до статті 6 Закону України "Про третейські суди" не може бути розглянутий третейським судом, то така угода не позбавляє сторону чи сторони зазначеного спору права на звернення до господарського суду в установленому законом порядку з додержанням правил підвідомчості та підсудності справ.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

11.02.2009

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди"

 

Основна причина виникнення проблем у зазначеній сфері є недосконалість законодавства, що регламентує діяльність третейських судів та їх взаємодію із судами та іншими державними органами, насамперед Закону N 1701-IV (1701-15). Справа в тому, що низка положень цього Закону (1701-15) внаслідок їх юридично-технічної недосконалості не узгоджується з положеннями інших законодавчих актів (зокрема, з положеннями Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК) та Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК), що призводить до складних системних колізій, вирішувати які доводиться саме судам. Крім того, у чинному законодавстві з питань, пов'язаних з діяльністю третейських судів, наявна велика кількість прогалин, які на сьогодні вже виявлені завдяки напрацьованій практиці. Наявність колізій і прогалин неминуче призводить до неоднакової практики вирішення спорів, у першу чергу судами, що негативно позначається на рівні захисту прав осіб, а також створює ґрунт для численних зловживань. Аналіз рішень третейських судів свідчить, що ці суди часто фактично не вирішують спори, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб'єктивні інтереси нерідко з порушеннями при цьому прав третіх осіб та держави. Найбільш типовими справами, які розглядають третейські суди, є:

- справи про визнання дійсності договорів про відчуження нерухомого майна, при розгляді яких за допомогою третейського суду особи у кращому випадку уникають укладення таких договорів у встановленій законом нотаріальній формі, якою передбачено сплату відповідних платежів та державну реєстрацію, а в гіршому - фактично укладаються договори, які не можуть бути нотаріально посвідчені у зв'язку з тим, що вони суперечать закону;

- справи щодо визнання права власності на земельні ділянки, у тому числі про відчуження та визнання права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення;

- спори щодо визнання права власності на самочинне будівництво та на об'єкти незавершеного будівництва, метою яких є визнання права власності на самочинно збудовані або незаконно реконструйовані об'єкти та отримання рішення, яке б зобов'язувало відповідні органи здійснити дії з його оформлення;

- спори, метою яких є захоплення контролю над юридичними особами тощо. Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

 

 

38. О скарження рішення третейського суду: підстави, порядок, проблеми правозастосування.

6.1. Питання розгляду заяв про оскарження рішень третейських судів.

6.1.1. Компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу виконавчого документа, може бути в розумінні Закону (1701-15) як місцевий загальний суд, так і місцевий господарський суд, за місцем розгляду справи третейським судом.

У вирішенні питання про те, який суд - загальний чи господарський - компетентний розглядати заяви про скасування рішення третейського, господарським судам необхідно виходити з вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) та статей 1, 12 ГПК (1798-12).

6.1.2. Строки оскарження рішення третейського суду, передбачені Законом (1701-15) і частиною другою статті 122-1 ГПК (1798-12), є процесуальними і за заявою особи, яка звернулася до господарського суду, можуть бути поновлені.

З урахуванням частини першої статті 53 ГПК (1798-12) підставою для такого поновлення є поважна причина (причини) пропуску строку, наявність якої обґрунтовується заявником. Водночас згаданою статтею 122-1 ГПК (1798-12) не передбачена можливість поновлення відповідних строків з ініціативи господарського суду.

Подання заяви про скасування рішення третейського суду після закінчення встановленого для цього строку і без клопотання про його поновлення за змістом статті 122-1 ГПК (1798-12) також тягне за собою наслідки у вигляді залишення такої заяви без розгляду, що, однак, не виключає можливості повторного звернення з нею з клопотанням про поновлення пропущеного строку.

6.1.3. Перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасоване рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, у разі оскарження рішення третейського суду з інших підстав, ніж наведені в частині другій статті 122-5 ГПК (1798-12), у прийнятті відповідної скарги слід відмовити з посиланням на частину четверту статті 122-1 і відповідний пункт частини другої статті 122-5 ГПК (1798-12) названого Кодексу (1798-12).

Якщо заява про скасування рішення третейського суду обґрунтована посиланням як на підставу (підстави), зазначені в Законі (1701-15) та в ГПК (1798-12), так і на іншу підставу (підстави), які не передбачені цими законодавчими актами, то відповідна заява підлягає розглядові в тій частині, що підпадає під ознаки частини третьої статті 51 Закону (1701-15) та частини другої статті 122-5 ГПК (1798-12), а в прийнятті її в іншій частині слід відмовити.

6.1.4. Статтею 122-3 ГПК (1798-12) передбачено можливість витребування господарським судом за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду матеріалів справи третейського розгляду, рішення в якій оскаржується. Таке витребування здійснюється ухвалою господарського суду, яка в силу приписів пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР), частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) та статті 115 ГПК (1798-12) є обов'язковою на всій території України, в тому числі для третейського суду. її невиконання останнім тягне за собою загальні наслідки невиконання судових рішень згідно із законодавством України. Господарський суд може, зокрема, реагувати на відповідну бездіяльність, а так само на інші порушення законності та недоліки в діяльності третейського суду в порядку, передбаченому статтею 90 ГПК (1798-12). Окремі ухвали господарських судів, винесені у зв'язку з виявленням порушень

законності або недоліками в діяльності третейських судів, мають надсилатися засновникам третейських судів, при яких утворено останні; копії таких ухвал доцільно надсилати до відома Третейській палаті України.

6.1.5. Господарський суд з метою розгляду справи про оскарження рішення третейського суду витребує й інші необхідні для цього матеріали і докази в порядку пункту 4 статті 65 ГПК (1798-12) (у тому числі й з власної ініціативи, наприклад, матеріали третейського розгляду, якщо відповідне клопотання не було заявлено учасниками судового процесу) та частин першої - третьої, п'ятої статті 38 названого Кодексу (1798-12). 6.1.6. Ухвала господарського суду про відмову в прийнятті заяви про скасування рішення третейського суду або про повернення такої заяви надсилається за адресами, що містяться в рішенні третейського суду чи в заяві і вважається одержаною адресатом у день доставки, хоча б адресат за даною адресою був відсутній. У такому разі посилання особи на неодержання процесуальних документів не може бути підставою для скасування відповідної ухвали господарського суду.

6.1.7. Повідомлення осіб, які беруть участь у справі про оскарження рішення третейського суду, про час і місце судового розгляду справи здійснюється з додержанням вимог статті 64 ГПК (1798-12).

6.1.8. У судовому розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд з'ясовує компетенцію третейського суду щодо вирішення спору між сторонами відповідно до укладеної ними третейської угоди, перевіряє відповідність заяви підставам для скасування рішення третейського суду, передбаченим Законом (1701-15) та ГПК (1798-12). Якщо господарський суд встановить наявність інших підстав для скасування такого рішення, ніж ті, які наведено в заяві, то він з урахуванням припису частини четвертої статті 122-4 ГПК (1798-12) скасовує рішення третейського суду з підстави (підстав), передбаченої названим Кодексом (1798-12).

6.1.9. За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу, зміст якої, з огляду на припис частини першої статті 122-6 ГПК (1798-12), має відповідати статті 84 (а не статті 86) названого Кодексу (1798-12), з урахуванням особливостей відповідної категорії справ. Одна з таких особливостей полягає в тому, що господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених частиною другою статті 122-5 ГПК (1798-12).

6.1.10. У резолютивній частині судового рішення про скасування рішення третейського суду зазначаються, окрім іншого, дані, які ідентифікують скасоване рішення, - не лише місце, а й дата його прийняття, предмет вимоги.

39. Судовий розгляд скарги на рішення третейського суду.

 

Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (щодо оскарження рішення третейського суду та отримання виконавчого листа)

Законодавчим актом доповнено Господарський процесуальний кодекс України новим розділом ХVI «Провадження у справах про скасування рішень третейських судів та видачу виконавчих листів за рішенням третейських судів», у якому визначити особливості розгляду скарг на рішення третейських судів та порядок видачі виконавчих листів за рішеннями цих судів.

Зокрема, передбачається, що сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду. Заява подається до господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, — протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.

За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд має право: постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін; постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду.

Ухвала господарського суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із документом, рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:

справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

третейську угоду визнано судом недійсною;

склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Скасування господарським судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом.

40. Видача виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду: підстави, порядок, проблеми правозастосування.

6.2. Питання розгляду заяв про видачу виконавчих документів. 6.2.1. У разі коли рішення третейського суду не виконується добровільно зобов'язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно з статтею 116 ГПК (1798-12) і пунктом 1 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) є наказ.

6.2.2. Строк подання заяви про видачу виконавчого документа,

передбачений частиною другою статті 122-7 ГПК (1798-12), є процесуальним і може бути поновлений господарським судом з урахуванням наведеного в підпункті 6.1.2 підпункту 6.1 пункту 6 цієї постанови.

6.2.3. Витребування справи з постійно діючого третейського суду здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали. Ненадання постійно діючим третейським судом такої справи на вимогу господарського суду є підставою для відмови у видачі виконавчого документа (пункт 8 статті 122-10 ГПК) (1798-12). 6.2.4. Зміст наказу на примусове виконання рішення третейського суду має відповідати вимогам частини першої статті 117 ГПК (1798-12) і статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14).

У виданому наказі має бути викладено резолютивну частину рішення третейського суду і зазначено, що його видано на виконання рішення третейського суду.

6.2.5. Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону (1701-15) та частини восьмої статті 122-11 ГПК (1798-12) сторона, на користь якої виданий наказ, одержує його безпосередньо в господарському суді.

Наведена норма не виключає можливості надіслання господарським судом виданого ним наказу зазначеній стороні разом з ухвалою про видачу виконавчого документа на підставі поданого нею клопотання (частина третя статті 122-11 ГПК) (1798-12).

6.2.6. Вичерпний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду наведено в статті 122-10 ГПК (1798-12).

У розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд перевіряє наявність чи відсутність підстав для відмови у такій видачі незалежно від змісту доводів сторін.

У застосуванні пункту 7 цієї статті господарським судам необхідно керуватися, зокрема, приписами частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (435-15) та частини другої статті 20 Господарського кодексу України (436-15).

Питання щодо законності та обґрунтованості рішення третейського суду, крім зазначених у статті 122-10 ГПК (1798-12), не можуть вирішуватися господарським судом у розгляді заяви про видачу виконавчого документа.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що відмова в задоволенні такої заяви не позбавляє жодну із сторін спору, вирішеного третейським судом, права на звернення після набрання законної сили відповідною ухвалою до господарського суду за вирішенням цього ж спору в загальному порядку (частина восьма статті 56 Закону (1701-15), частина четверта статті 122 ГПК) (1798-12).

6.2.7. В ухвалі, винесеній за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого документа, може бути зазначено, що рішення третейського суду не підлягає виконанню у певній частині з посиланням на визначену в статті 122 ГПК (1798-12) підставу, якій суперечить ця частина рішення третейського суду. Решту спірних питань у такому разі може бути передано на розгляд господарського суду в загальному порядку.

6.2.8. Частиною третьою статті 122-11 ГПК (1798-12) передбачено можливість оскарження ухвали господарського суду про відмову у видачі виконавчого документа лише в апеляційному порядку. Отже, в касаційному порядку дана ухвала не може бути оскаржена та переглянута.

Установлений згаданою нормою ГПК (1798-12) строк апеляційного оскарження є процесуальним, і в разі його пропуску може бути відновлений на загальних підставах (частина перша статті 53 ГПК) (1798-12).

6.2.9. Питання про подальшу долю матеріалів справи третейського суду після розгляду господарським судом заяви про видачу виконавчого документа вирішується в залежності від того, чи є третейський суд постійно діючим, чи утвореним для вирішення конкретного спору. В першому випадку справа підлягає поверненню до третейського суду (частина п'ята статті 56 Закону (1701-15), частина дев'ята статті 122-11 ГПК) (1798-12), в другому - зберігається у відповідному господарському суді (частина друга статті 54 Закону) (1701-15).