Корисність продукту. Гранична корисність продукту.

Корисність продукту. Гранична корисність продукту.

Вартість товару залежить від важливості та необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, від його граничної корисності. Наприклад, є 5 ємкостей води. Перша з них визначення для пиття, друга – для приготування їжі, третя – для туалетних потреб, четверта – для поливу квітів, п”ята – для побудови фонтану.

Вартість кожної буде визначена граничною корисністю при наявності їх всіх. При скороченні кількості цих ємкостей їх необхідність буде зростати, що вплине на їх цінність для людини. Чим менше на ринку цього товару, тим він дорожчий, тим вища його цінність. Але із збільшенням його пропозиції цінність даного товару падає до його граничної корисності.

Економічний інтерес, його об’єкти і функції.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати нсамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси

Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи.

Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб.

Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.

 

12. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів.

Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.

Основні складові частини економічної системи:

1)виробничі сили суспільства, представлені особистими, речовими, соціальними факторами;

2)техніко-економічні відносини;

3)соціально-економічні відносини;

4)господарчий механізм.

Виробничі сили та техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Господарчий механізм-сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в галузі господарства та громадянського права та економічної політики.

 

13. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.

Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

Домогосподарства, підприємства і держава як суб’єкти економічної системи.

Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.

Перетворення грошей у капітал. Загальна формуда руху капіталу та її суперечності.

Одним із факторів виробництва є капітал в його різноманітних формах, включаючи форми людського капіталу.

Якщо капіта, це фактор виробництва, то для організації будь-якої справи, будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в грошовій формі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання великої кількості грошей, а можна взяти позичковий капітал.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей.

Відносини власності в с/г.

колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Кожен член колективного с/г отримує сертифікат на право власності на земельну частку із зазначенням розміру її в умовних гектарах, а також у вартісному виаженні.

Частину землі передають у власність селянським господарствам, засновники яких не були членами кооперативів.

Продаж земельних ділянок також здійснюється підприємцям, що займаються несільськогосподарською діяльністю (під будівлі, сферу обслуговування тощо).

Економічні функції держави.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, іключаючи економічні. Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об”єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільності території держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої та внутрішьної безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо.

Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати прогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб”єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.

Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет; побудову цивілізованого суспільства.

Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах – забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення.

84. Роль держави в кругообігу продукту Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виобництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо.

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

Заощадження та інвестиції.

Економічне зростання характеризує цілі економічної системи. Головна увага приділяється таким показникам як валовий продукт, національний дохід, зайнятість, суспільний капітал.

Економічне зростання – це регулярне розширення масштабів діяльності державної системи, яке визначається у збільшенні розмірів предметів суспільної праці виробленого товару. Загальні фактори: територія та природні ресурси, народонаселення, накопичення тощо.

Економічний розвиток – збільшення ролі та частини виробництва.

101. Ек-не зростання та ек-ний розвиток Найбільш поширені два шляхи використання вільних коштів – вкладення їх в банк під проценти або покупка цінних паперів. В сучасних умовах можливість отримати прибуток на вкладена гроші значно розширилась, бо вже виникла ціла низка комерційних банків, страхових компаній тощо.

Прийняття будь-якого інвестиційного рішення неможливе без оцінки інформації, яка характеризує суть проблеми найбільш вигідного вкладення грошових коштів.

В умовах інфляції найбільш прийнятними є умови поквартальної виплати відсотків у банку.

103=102. Економічне зростання та економічні цикли.

Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.

Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва.

Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двума черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.

Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішня структура циклів мають різні тлумачення. Так:

Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.

Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.

Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль – кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

Корисність продукту. Гранична корисність продукту.

Вартість товару залежить від важливості та необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, від його граничної корисності. Наприклад, є 5 ємкостей води. Перша з них визначення для пиття, друга – для приготування їжі, третя – для туалетних потреб, четверта – для поливу квітів, п”ята – для побудови фонтану.

Вартість кожної буде визначена граничною корисністю при наявності їх всіх. При скороченні кількості цих ємкостей їх необхідність буде зростати, що вплине на їх цінність для людини. Чим менше на ринку цього товару, тим він дорожчий, тим вища його цінність. Але із збільшенням його пропозиції цінність даного товару падає до його граничної корисності.