Економічний інтерес, його об’єкти і функції.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати нсамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси

Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи.

Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб.

Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.

 

12. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів.

Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.

Основні складові частини економічної системи:

1)виробничі сили суспільства, представлені особистими, речовими, соціальними факторами;

2)техніко-економічні відносини;

3)соціально-економічні відносини;

4)господарчий механізм.

Виробничі сили та техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Господарчий механізм-сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в галузі господарства та громадянського права та економічної політики.

 

13. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.

Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

Домогосподарства, підприємства і держава як суб’єкти економічної системи.

Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.

Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів. А економічна система – це сфена функціонування продуктивних сил та економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів гсподарської діяльності. Специфіка економічної системи суспільства визначається економічними відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас кожна система економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.