Виникнення класового суспільства у франків, яке розпочалося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилось у процесі завоювання галлії.

Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колонів, худоби та іншого майна. Знать звеличилась над простими франками, хоч останні ще продовжували залишатись особисто вільними і спочатку навіть не відчували посилення економічного гніту. Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади.

Галло-римляни опинились у положенні залежного населення, яке за чисельністю в декілька разів переважало франків. Разом з тим галло-римська аристократія частково зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і галло-римської знаті. Це особливо позначилось при формуванні нової влади, за допомогою якої можна було зберегти у своїх руках захоплену державу, тримати в покорі колонів і рабів. Колишня родоплемінна організація необхідних сил і засобів для цього дати не могла. Установи родоплемінного ладу поступаються місцем новій організації з військовим вождем-королем і особисто відданою йому дружиною. Король і його наближені фактично вирішують найважливіші питання життя держави, хоч ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути минулого ладу франків. Формується нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складається не тільки з озброєних людей, але і з примусових закладів, яких не було при родоплемінному ладі. Встановлення нової публічної влади пов`язано з введенням територіального ділення населення. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги” (округи). У свою чергу паги ділились на менші адміністративні одиниці – “сотні ”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним особам.

Виникнення держави у франків пов`язане з іменем одного з військових вождів – Хлодвіга І (486 - 511) із роду Меровінгів.

Під його керівництвом була завойована основна частина Галлії, а також землі елеманів, вестготів, східних франків. Сини Хлодвіга І підкорили собі королівство бургундів, землі тюрінгів та баварів.

Далекоглядним політичним кроком Хлодвіга І було прийняття ним та його дружиною християнства за католицьким зразком. Це забезпечило йому підтримку галло-римської знаті і пануючої в Галлії католицької церкви.

Таким чином, держава франків виникла у зв`язку з необхідністю утримання і управління завойованими територіями. Вони поєднували у собі Францію, половину Німеччини, Італію, Бенілюкс, частину Іспанії. Це був патримоніальний утвір, доволі нетривкий і недосконалий.

 

Держава франків по своїй суті була ранньофеодальною монархією. Вона виникла на стадії переходу від общинного до феодального суспільства. При цьому стадію рабовласницьку суспільство франків обминуло.

Дві причини, що зумовили виникнення державності:

1) розклад франкської вільної общини, її класове розшарування, котре розпочалося ще в перших століттях н.е.

2) війни, завоювання, котрі прискорили процес формування держави.

Новоутворене суспільство поєднувало в собі рабовласницькі, родоплемінні, общинні, феодальні відносини. До того ж феодальні класи не були остаточно і чітко сформовані. Тому ранньофеодальне суспільство багато в чому зберігало залишки старої общинної організації, інститутів племінної демократії.

 

Розвиток держави франків прийнято поділяти на 2 періоди:

1. з кінця V до VII ст. – правління Меровінгів; збереження общинних, родових зв’язків, експлуатація не є розвинутою, нечисленною була і знать, котра сформувалась в правлячу верхівку в результаті походів Хлодвіга; відносна централізація держави.

2. з VIII до середини IX – правління Каролінгів; в цей період фактично і склалась феодальна держава в формі сеньйоральної монархії. В цей період завершується створення крупної феодальної земле власності, двох основних класів феодального суспільства: експлуататорів-феодалів, замкнутого, ієрархічного, поєднаного васально-ленними зв’язками класу та селянства, котре експлуатували феодали. Характеризувалась феодальною роздробленістю.

 

За Меровінгів, як свідчить правова пам’ятка франків V ст. Салічна правда, суспільство ділилося на такі соціальні групи:

- невільні – раби; прирівнювалися до речі; при шлюбі з вільним останній втрачав статус вільного;

- напіввільні – літи; літ – неповноправний член общини франків, котрий перебував у особистій та матеріальній залежності від свого пана. Літи могли вступати в договірні відносини, відстоювати свої інтереси в суді, брати участь в воєнних походах разом з своїм паном. Літ, як і раб, міг бути звільнений своїм господарем, але у пана залишалося майно літа. За злочин покарання для літів було переважно таким же, як і для рабів.

- вільні – общинники та служила знать.

Можна також сказати, що почав зароджуватися майновий поділ суспільства на стани.

 

Салічна правда ділить галло-римлян (римлян, котрі проживали на тій території) на

- сотрапезники царя: найбільш привілейовані, великі землевласники

- посесори: середнього ґатунку землевласники

- трибутарії: мали нести повинності за те, що користувалися чужою землею

Багатоукладовість життя – існують і галло-римляни, і франки поряд. Після цього починається асиміляція та ін.

 

Реформи Карла Мартелла. Алод, бенефіцій і феод (лен): загальна характеристика.

Карл Мартелл був майордомом у період з 715 по 741 рр. Свою діяльність він розпочав з того, що:

- впорядкував внутрішніх відносин у країні;

- конфіскація земель політичних противників;

- часткова секуляризація церковних земель.

Таким чином було сформовано земельний фонд. З цього земельного фонду знать стала отримувати земельні наділи, що мали назву бенефіції. Та спершу мабуть варто сказати про аллод, котрий став основою виникнення бенефіція.

Аллод – перша форма приватної феодальної власності. Аллод – відчужувана земельна власність вільних франків, що могла бути передана у спадок, він утворився в процесі розкладу общинної власності на землю. Таким чином, аллод був основою виникнення, з одного боку, вотчинного землеволодіння феодалів, а з іншого – земельного утримання залежних від них селян.

Бенефіцій, що з латини означає благодіяння, милість – це по життєве умовне право власності за землю, котру отримували за несення тої чи іншої служби (частіше за все кінної воєнної). Землю отримував той, хто міг служити королю та приводити за собою військо. Відмова від служби або ж зрада короля позбавляли права власності. Бенефіціарій отримував землю разом з людьми, що проживали на ній. Вони працювали на нього або ж платили оброк. Інші великі землевласники перейняли цю форму дарування, що призвело до утворення відносин сюзеренітету-васалітету між крупними та малими феодалами.

Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов’язані нести повинність на користь свого господаря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи.

На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його.

Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності. Їхній обов`язок служити в королівському війську став формальним, що певною мірою при-скорило процес феодальної роздробленості.

Феодом називалося земельне пожалування, надане сеньйором своєму васалу у спадкове володіння за умови виконання феодальних служб: військової, придворної тощо.

Феод або лен – це спадковий маєток, те, що прийшло на зміну бенефіцію. Умовне безстрокове тримання. Воно передавалося великим феодалам, ними передавалося своїм васалам, тобто, цей інститут тримався не лише на чистій совісті, але й на землі.

 

Латифундія - велике приватне земельне володіння, помістя.

 

Палацово-вотчинна система управління і її еволюція. Імперія Каролінгів