Формування і розвиток держави франків. Державний і суспільний лад королівства за меровінгів.

Франки

Формування і розвиток держави франків. Державний і суспільний лад королівства за Меровінгів.

 

Наприкінці ІV – початку V ст. народи Європи вступили в якісно новий етап свого розвитку. Початок середньовіччя збігся з великим переселенням народів - масовою міграцією. Кордони Римської імперії безперервно атакували племена варварів. Серед них були германці, рипуарські й салічні франки – у минулому союзники (федерати) Риму.

Для Галлії п`яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. Ця багата провінція Риму (її територія майже співпадає з нинішньою Францією), як і вся імперія, була охоплена глибокою кризою. Стали частішими виступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Рим уже не міг захищати народи від вторгнення іноземних племен і, перш за все, германців – східних сусідів Галлії. Як наслідок, більша частина провінції була захоплена вестготами, бургундами, франками та іншими племенами. Із цих германських племен найбільш сильними були салічні франки. Їм знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V – початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.).

Виникнення класового суспільства у франків, яке розпочалося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилось у процесі завоювання Галлії.

Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колонів, худоби та іншого майна. Знать звеличилась над простими франками, хоч останні ще продовжували залишатись особисто вільними і спочатку навіть не відчували посилення економічного гніту. Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади.

Галло-римляни опинились у положенні залежного населення, яке за чисельністю в декілька разів переважало франків. Разом з тим галло-римська аристократія частково зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і галло-римської знаті. Це особливо позначилось при формуванні нової влади, за допомогою якої можна було зберегти у своїх руках захоплену державу, тримати в покорі колонів і рабів. Колишня родоплемінна організація необхідних сил і засобів для цього дати не могла. Установи родоплемінного ладу поступаються місцем новій організації з військовим вождем-королем і особисто відданою йому дружиною. Король і його наближені фактично вирішують найважливіші питання життя держави, хоч ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути минулого ладу франків. Формується нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складається не тільки з озброєних людей, але і з примусових закладів, яких не було при родоплемінному ладі. Встановлення нової публічної влади пов`язано з введенням територіального ділення населення. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги” (округи). У свою чергу паги ділились на менші адміністративні одиниці – “сотні ”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним особам.

Виникнення держави у франків пов`язане з іменем одного з військових вождів – Хлодвіга І (486 - 511) із роду Меровінгів.

Під його керівництвом була завойована основна частина Галлії, а також землі елеманів, вестготів, східних франків. Сини Хлодвіга І підкорили собі королівство бургундів, землі тюрінгів та баварів.

Далекоглядним політичним кроком Хлодвіга І було прийняття ним та його дружиною християнства за католицьким зразком. Це забезпечило йому підтримку галло-римської знаті і пануючої в Галлії католицької церкви.

Таким чином, держава франків виникла у зв`язку з необхідністю утримання і управління завойованими територіями. Вони поєднували у собі Францію, половину Німеччини, Італію, Бенілюкс, частину Іспанії. Це був патримоніальний утвір, доволі нетривкий і недосконалий.

 

Держава франків по своїй суті була ранньофеодальною монархією. Вона виникла на стадії переходу від общинного до феодального суспільства. При цьому стадію рабовласницьку суспільство франків обминуло.

Дві причини, що зумовили виникнення державності:

1) розклад франкської вільної общини, її класове розшарування, котре розпочалося ще в перших століттях н.е.

2) війни, завоювання, котрі прискорили процес формування держави.

Новоутворене суспільство поєднувало в собі рабовласницькі, родоплемінні, общинні, феодальні відносини. До того ж феодальні класи не були остаточно і чітко сформовані. Тому ранньофеодальне суспільство багато в чому зберігало залишки старої общинної організації, інститутів племінної демократії.

 

Розвиток держави франків прийнято поділяти на 2 періоди:

1. з кінця V до VII ст. – правління Меровінгів; збереження общинних, родових зв’язків, експлуатація не є розвинутою, нечисленною була і знать, котра сформувалась в правлячу верхівку в результаті походів Хлодвіга; відносна централізація держави.

2. з VIII до середини IX – правління Каролінгів; в цей період фактично і склалась феодальна держава в формі сеньйоральної монархії. В цей період завершується створення крупної феодальної земле власності, двох основних класів феодального суспільства: експлуататорів-феодалів, замкнутого, ієрархічного, поєднаного васально-ленними зв’язками класу та селянства, котре експлуатували феодали. Характеризувалась феодальною роздробленістю.

 

За Меровінгів, як свідчить правова пам’ятка франків V ст. Салічна правда, суспільство ділилося на такі соціальні групи:

- невільні – раби; прирівнювалися до речі; при шлюбі з вільним останній втрачав статус вільного;

- напіввільні – літи; літ – неповноправний член общини франків, котрий перебував у особистій та матеріальній залежності від свого пана. Літи могли вступати в договірні відносини, відстоювати свої інтереси в суді, брати участь в воєнних походах разом з своїм паном. Літ, як і раб, міг бути звільнений своїм господарем, але у пана залишалося майно літа. За злочин покарання для літів було переважно таким же, як і для рабів.

- вільні – общинники та служила знать.

Можна також сказати, що почав зароджуватися майновий поділ суспільства на стани.

 

Салічна правда ділить галло-римлян (римлян, котрі проживали на тій території) на

- сотрапезники царя: найбільш привілейовані, великі землевласники

- посесори: середнього ґатунку землевласники

- трибутарії: мали нести повинності за те, що користувалися чужою землею

Багатоукладовість життя – існують і галло-римляни, і франки поряд. Після цього починається асиміляція та ін.

 

Палацово-вотчинна система управління і її еволюція. Імперія Каролінгів

Палацово-вотчинна система управління

!!!Разом з тим відносне посилення центральної влади потягло за собою формування органів державного управління, особливостями яких було:

– посадові особи, які очолювали господарське управління володіннями феодалів, одночасно здійснювали адміністративно-судову владу над населенням, що там проживало;

– нагородою за службу були земельні пожалування, а також право залишати собі частину зборів з населення;

– було відсутнє послідовне розмежування між окремими сферами державного управління. Посадові особи, як правило, поєднували військові, фінансові, судові функції. Лише в системі центрального управління спостерігалось певне розмежування в компетенції. Але і там спеціального відомчого апарату ще не було.

Салічна правда про державний та суспільний лад франків.

Основні риси державного ладу

Завершується ліквідація феодальної роздробленості. Держава приймає форму станово-представницької монархії, в якій відносно сильна королівська влада існувала поряд з представництвом від станів – Генеральними штатами.

 

Суд

 

У розвитку судових установ визначились наступні тенденції:

– частина судових повноважень окремих феодалів і церкви у них були вилучені і передані королівській юстиції. Королівські суди могли переглянути будь-яке рішення сеньйорального суду;

– розпочалось поступове відокремлення судів від адміністративних органів. Розпочинає формуватись судова система централізованої монархії.

Ще за Людовіка ІХ був створений вищий суд королівства – Парламент. Він розглядав найважливіші кримінальні та цивільні справи, переглядав рішення й вироки нижчестоящих судів. Але основну масу кримінальних і цивільних справ в якості королівських суддів на місцях розглядали бальї, сенешали (на півдні) і прево. Тобто, на цьому рівні юстиція ще не відокремилась від адміністративних органів.

Церковний суд

Збройні сили

Створюється регулярна королівська армія, основи якої були закладені під час військових реформ другої половини ХІV ст. – першої половини ХV ст. Дворянство одержало переважне право заміщення офіцерських посад. Армія мала сучасне озброєння і, перш за все, артилерію. За її підтримки були взяті раніше неприступні замки непокірливих васалів.

Генеральні штати

Об’єднання держави могло бути успішно завершене тільки в обновленій державно-правовій формі, яка забезпечила консолідацію всіх сил, що виступали за об’єднання. Починають скликатися збори представників станів.

Королі одержали можливість звертатись за підтримкою до станів, минаючи представників найбільших сеньйорій. За їх допомогою королівська влада вперше ввела постійні загальнодержавні податки. Це дало змогу уряду сформувати найману армію, замість рицарського ополчення, а також централізований апарат управління.

Перші зібрання станового представництва – штати (від франц. “stat” – стани) виникли ще у XІІІ ст. в окремих провінціях. Спочатку вони скликались місцевими правителями, але потім їх став контролювати король.

У 1302 р. Філіп ІV Красивий вперше скликав загальнофранцузькі збори станів. Їх стали називати Генеральними штатами на відміну від штатів в окремих провінціях. Кожний стан представляла окрема палата, яка засідала також окремо. Кожна палата, приймаючи рішення, мала один голос.

Король скликав Генеральні штати, коли відчував потребу в грошах, збирався ввести нові податки або підтвердити старі, іноді хотів дістати схвалення своєї політики.

Існування Генеральних штатів зміцнювало королівську владу, сприяло централізації держави. За згодою штатів у першій половині XV ст. було видано ордонанс, який забороняв феодалам мати власне військо.

Зобов’язання

За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.

Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.

Спадкове право

Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді.

Едикт короля Хільперика (561 – 584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не “сусіди”, як це було раніше.

З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут аффатомії, через який можна було внес-ти зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія поля-гала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі.

Шлюбно-сімейне право

Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.

У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за не-винність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені.

Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

 

Феодальна англія

 

1. Англосаксонська ранньофеодальна монархія (правовий статус населення, державний лад).

 

Стани:

- родоплемінна знать – ерли

- вільні общинники – керли

- напіввільні літи

- слуги-раби

Окремо виділяли короля та духовенство.

 

Гези́ти (англо-сакс.: gesithes; лат. comites) — шар військової служилої знаті у ранній період існування англосаксонських королівств. У соціальному відношенні гезити протистояли вільним селянам — керлам та дали початок прошаркам тенів та ерлів, які пізніше склали феодальний клас англосаксонського суспільства.

 

Давньоанглійське слово «гезит» спочатку означало товариша, соратника і свідчило про те, що гезити являли собою на ранніх етапах історії Англії членів королівської дружини. Інститут військових соратників короля благородного походження існував ще у давніх германців і був перенесений англами, саксами та ютами у Британію в V столітті. Переселення знищило аристократичний принцип формування цього соціального шару, однак військовий характер ранньої англосаксонської знаті продовжував існувати. Обов'язок супроводжувати короля у походах і особисто брати участь у його військовій дружині залишався найважливішим соціально зобов'язуючим фактором для прошарку гезитів.

 

Глафорд – покровитель, інститут, введений з 8 ст. кожен мав шукати собі такого патрона; з 10 ст. кожен мав мати глафорда котрий представляв би його у суді. Вводився інститут поручительства – за людину мав поручитися глафорд.

Тан – дружинник; це були як ерли, так і керли, котрі повинні були нести військову службу на користь короля, брати участь у побудові мостів та побудові украплень. Щоб увійти до цього стану треба було володіти певною кількістю землі. Поступово з них оформляється стан «тих, що воюють».

Державний лад

В англосаксонський період інститут влади короля укріпився, але все ж до короля ставилися як до військового ватажка, при зміні престолу відбувалися вибори.

Поступово монарх утверджує права:

- верховної власності на землю

- монопольне право чеканки монет

- на військову службу підданних

- особливий податок на користь короля – «датські гроші»

Поступово формується двірцево-вотчинна система управління.

 

Поступово набувають певних прав короля і великі землевласники: право збирати податки, судити своїх людей, скликати ополчення. Часто могутні тани ставали місцевими управлінцями.

 

Вищий державний орган носив назву вітанагемот – рада вітанів, «мудрих». Це було зібрання короля, світської знаті, духовенства. Всі важливі рішення приймались після погодження на цій раді. Його основні функції – вибори короля та вищий суд. У 9-10 ст. його владу дещо обмежили королі.

 

Землі ділилися на сотні та десятки, тут діяло самоуправління. Сотнею керував сотник з загальною радою, сотні ділились на десять десятків – сім’ї на чолі з десятником.

Приблизно в цей же час землю було поділено на 32 графства в військових цілях. На чолі графства стояв елдормен, котрий призначався королем за погодженням з вітанагемотом з-поміж місцевої знаті.

Якщо брати загалом, десятки, сотні, графства управлялись автономно і дещо хаотично, не залежачи одне від одного.

 

Герефа – королівський міністеріал, призначався королем з середнього прошарку населення для управління певним округом або містом.

 

Висновок: вже в цей період починає складатися механізм централізованого бюрократичного апарату.

 

Реформи Генріха ІІ.

Генріх II (1154-1189) другий домігся:

- украплення королівської позиції

- бюрократизації та професіоналізації апарату

- створення судової та бюрократичної системи, не пов’язаної з сеньйоральною системою королівського управління.

Цього було досягнуто такими заходами:

1. чітка структуризація системи королівської юстиції, удосконалення форм процесу, створення королівського роз’їзного правосуддя та центрального постійно діючого суду (Велика ассиза – право проводити судовий процес щодо землі через розслідування присяжних, для чого треба було купити спеціальний дозвіл – наказ проправо (writ of rignt), таку процедуру вершив тільки королівський суд; Кларендонська ассиза вводила інститут обвинувачу вальних присяжних, котрі відали кримінальними справами, такі справи передавалися в королівський суд, шерифи отримували право втручатися у приватні володіння для перевірки на кругову поруку)

2. реформація армії на основі поєднання принципів ополчення та наємників

3. нова система податків

Ассиза – юридичні норми, укладені на засіданні васалів.

 

4. Станово-представницька монархія. Велика Хартія вільностей 1215 року.

 

 

"Вели́ка ха́ртія во́льностей" 1215 р. (Магна Карта) — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини.

 

15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Carta ), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.

 

Велика хартія вольностей обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом.

 

Ця хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини. Тут зокрема, говориться: "Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни"

Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії в Сполученому Королівстві.

 

Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів (інших осіб, які володіли землею) та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Наприклад, ст. 39 Хартії проголошувала, що жодна вільна людина не буде заарештована чи ув’язнена, чи позбавлена володіння, чи якимось іншим шляхом знедолена без наявності на те законного вироку згідно із законами країни. Статтями 41 і 42 Хартії закріплені права кожного вільно пересуватися в межах країни та виїжджати за межі королівства. Саме Хартія започаткувала нормативне закріплення обмеження свавілля абсолютизму і мала значення не лише для Англії, а й для світової юридичної думки.

 

Уcі cтaтті умовно поділяють нa тpи гpyпи:

- Cтaтті, що cтocyютьcя мaтepіaльниx інтepecів pізниx coціaльниx гpyп населення (cт. 1, 2, 9, 13, 15, 18).

- Cтaтті, що peфopмyють дepжaвний мexaнізм англійської дepжaви (cт. 12, 14, 61).

- Cтaтті, що встановлюють принципи діяльнocті судово-адміністративного aпapaтy (cт. 17, 20, 21, 39, 40).

 

Beликa Xapтія вольностей бyлa підтвepдженa кopoлeм Генpіxoм ІІІ в 1225 p. і ocтaтoчнo Едуардом І в 1297 poці. Paзoм з тим, зміcт Великої Xapтії вжe в XІІІ cт. піддався cyттєвим змінaм. Пepш зa вce, бyлa виключенa cтaття 61, якa cтaвилa кopoля під нaгляд баронської oлігapxії.

 

Згіднo з Xapтією “щитoві гpoші” й допомогу кopoль міг стягувати лишe зa згодою Paди королівства. Порядок збиpaння гpoшeй нa викуп кopoля з полону, a також нa випадок пocвячення в лицapcтвo пepвopoднoгo cинa, oдpyження cтapшoї дочки мoнapxa бyв тaким, як і paнішe, aлe cyмa мaлa бyти помірною.

 

Крашеніннікова.

Франки

Формування і розвиток держави франків. Державний і суспільний лад королівства за Меровінгів.

 

Наприкінці ІV – початку V ст. народи Європи вступили в якісно новий етап свого розвитку. Початок середньовіччя збігся з великим переселенням народів - масовою міграцією. Кордони Римської імперії безперервно атакували племена варварів. Серед них були германці, рипуарські й салічні франки – у минулому союзники (федерати) Риму.

Для Галлії п`яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. Ця багата провінція Риму (її територія майже співпадає з нинішньою Францією), як і вся імперія, була охоплена глибокою кризою. Стали частішими виступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Рим уже не міг захищати народи від вторгнення іноземних племен і, перш за все, германців – східних сусідів Галлії. Як наслідок, більша частина провінції була захоплена вестготами, бургундами, франками та іншими племенами. Із цих германських племен найбільш сильними були салічні франки. Їм знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V – початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.).