Сутність позичкового проценту. Рівень позичкового проценту та основні фактори, що на нього впливають.

Процент за кредит - це плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами (позичковим капіталом), його ціна. Позичальник оплачує здатність капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є специфіч. товаром, який продається і купується на грош. ринку. Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір % визначається не величиною вартості, яку несуть в собі запозичені гроші, а іх споживчою вартістю - здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від ії строку, а процентні ставки визначаються на певний період - звичайно на рік. Кількісним виміром позичкового проценту є процентна ставка або норма процента. Норма % - це співвідношення доходів від отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту. Норма% знаходиться в межах вів 0 до норми прибутку під–ств і тому залежить від середньої норми прибутку підпр–ва. Норма прибутку що існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою нормою %. Розрізняють декілька видів %: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський та інші. Рівні ставки по окремим видам процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує своє спеціфічні задачі. Так облігаційний % повинен забезпечити зацікавленість інвесторів в т.ч. банків вкласти іх в ЦП. Тому цей % повинен мати вищу ставку, ніж % по банківських депозитах, оскільки останній більш ліквідні чим ЦП. Проте ставки облігаційного % можуть істотно коливатися в залежності від виду ЦП, рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повинні бути нижчими ставок позичкового %, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках, що називається маржею, банки отримують доход і формують прибуток. В ринковій економіці % ставки на гр.ринку залежать одна від одної. Орієнтиром виступає так звана безризикова ставка - ставка по короткостроковим державним ЦП (на заході казначейські векселя), а також офіційні облікова ставка. Подібну сигнальну функцію на ринку виконують: ставка першокласних позичальників, ставки пропозицій міжбанківських кредитів. Особливе місце серед усіх видів % ставки займає ставка облікового %, що встановлюється ЦБ на основі ретельного вивчення сану гр. ринку. Вона виступає своєрідним барометром гр. ринку та орієнтиром для визначення процентних ставок по всіх видах операцій на гр. ринку. Викор-ня облікової ставки ЦБ при видачі позичок комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює ії в офіційний норматив ціни грошей, на якій орієнтуються всі суб'єкти гр. ринку. На норму % впливає (крім середньої норми прибутку) співвідношення між попитом і пропозицію позичкового капіталу, а на попит і пропозицію позичкового капіталу найсильніше впливають такі фактори: 1.Величина сукупних ресурсів кредитн. системи. 2.Циклічні коливання в економіці. 3.Інфляція. 4.Сезонність. 5.ГКП держави. 6.Особистість позичальника. 7.Термін і розмір позики. 8. Вид кредиту. 9.Забеспеченність кредиту. Для більш повного вияснення механізму дії % на ринку важливо встановити зв'язок зміни %ої ставки з інфляцією. Внаслідок інфляційного зростання товарних цін зростає номінальний обсяг націон-го продукту. Для його реалізації повинно пропорційно зростати поточна каса економічних суб'єктів, що спричинює відповідне зростання попиту на позички. А це в свою чергу підштовхує вверх номінальні ставки %. Норма % є нормою економічної ефективності б.я. підприємницької діяльності. В цьому її важлива економічна роль. Особливо важливу роль видіграє % у банківський справі. Банки-провідні суб'єкти гр.ринку. З процентом пов'язані основні банківські ризики(нестабільність % ставок породжує %ий ризик небезпекою втрат для кредиторів від зниження %их ставок і позичальників від підвищення % ставок). На основі % формується значна, а в Україні переважна маса доходів і витрат банків. %-важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, і разом з тим, важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без вірного вик-ня цього інструменту неможливо забеспечити ефективне функціонування банківської системи. Отже ек. роль % за кредит полягає в тому, що він є інструментом збереження позичково фонду і нагромадження капіталу; інструментом перерозподілу прибутків у суспільстві; регулятором виробничої активності; важл. інструментом ГКП.

Суть банківського кредиту та характеристика окремих його видів.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит - провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремлений від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі -продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником, так і кредитором. Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу -це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей - це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва.

Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов’язаними між собою діловими стосунками суб’єктів господарювання, а й між більшим числом таких суб’єктів.

За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива, тари і ін); на споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будівель і ін.)

Процес кредитування.

Кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення певних частин задач, а в сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій – їх надійність і прибутковість для банку.

ПЕРШИЙ ЕТАП.

Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказується: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення. За проханням банку, крім клопотання заявки позичальник подає до розгляду інші матеріали.

Якщо клієнт вперше звернувся за кредитом, він подає копію установчого договору, статуту, положення чи інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту. Подається також техніко-економічне обґрунтування кредиту з розрахунком надходжень від реалізації; копії контрактів, угод та ін. документів, що стосуються кредитної операції; зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше); бухгалтерська звітність, звіт «Про фінансові результати та їх використання», декларація про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках. Банк може вимагати іншу фінансову звітність та матеріали для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Названі документи надходять до відповідного кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з‘ясувати важливі деталі, пов‘язані з кредитуванням; сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства (директора і головного бухгалтера), визначити перспективи його розвитку.

ДРУГИЙ ЕТАП - вивчається кредитоспроможність клієнта і оцінка ризику по позичці.

Цей етап можливий тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди. Спеціаліст банку, що провів перший етап кредитного процесу чи інший працівник банку, проводить поглиблене та сумлінне обстеження фінансового стану клієнта. В банках України попередню бесіду з потенційним позичальником проводить керівник кредитного відділу, його заступник, головний чи ведучий спеціаліст, тому другий етап процесу кредитування здійснює, як правило, інший працівник банку. При цьому особа, що прийняла кредитну заявку, приймає рішення, хто з працівників кредитного відділу краще підходить для проведення експертизи кредитної заявки.

З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків.

При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

· матеріали, що були отримані безпосередньо від позичальника;

· дані про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

· інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував раніше кредит від банку, то в архіві знаходяться дані про затримки в повернені боргу чи дані про інші порушення. Із зовнішніх джерел найбільш важливим є інформація, отримана від інших банків, які обслуговують цього клієнта та від його господарських партнерів.

При вивченні заявки на кредит може проводитись перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з‘ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідання клієнта можна з‘ясувати багато питань, що не були висвітлені під час попередньої бесіди, а також скласти уяву про стан майна, яке знаходиться у власності підприємства.

ТРЕТІЙ ЕТАП складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Він можливий тільки за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх етапів, тобто вивчення кредитоспроможності та оцінки ризику. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички:

* вид кредиту;

* суму кредиту;

* термін дії кредиту;

* спосіб видачі та погашення кредиту;

* забезпечення кредиту;

* вартість кредиту, тощо.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП переговори про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть суттєво відрізнятись від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів.

Щоб уникнути помилки та забезпечити об‘єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладанню кредитних угод. Таке обмеження залежить від суми кредиту, строку, ризику та від інших факторів. В деяких банках повноваження кредитного інспектора обмежуються розробкою умов позики та підготовкою всіх матеріалів для укладання кредитної угоди. Право затвердження кредитної угоди належить керівнику банку чи кредитному комітету, що складається з адміністраторів і працівників кредитного відділу, які мають у цій сфері певний досвід. В інших банках працівник кредитного відділу може приймати рішення по всіх кредитних заявках і питаннях, що розглядаються, включаючи і укладання кредитної угоди, з подальшим затвердженням на кредитному комітеті.

В багатьох банках використовується третій варіант: працівники з меншим досвідом роботи наділені правом приймати рішення по кредитних заявках з незначною сумою. В інших випадках рішення приймається посадовими особами вищого рангу або кредитним комітетом. Кредитний інспектор, що веде переговори з клієнтом, повинен намітити обов‘язкові умови кредитної операції, без виконання яких кредит не може бути наданим, і умови, по яких можна досягнути компромісу. Як обов‘язкові умови, наприклад, можуть виступати наявність матеріального забезпечення чи гарантії третьої особи, якщо їх відсутність, на думку банку, може призвести до несвоєчасного повернення позички.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, кредитний інспектор готує висновок. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

П*ЯТИЙ ЕТАП – заключний.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування відсотків видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватись одночасно або частинами в строки, що обумовлені кредитною угодою. Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках «Чекові книжки», «Акредитиви», переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позики оформляється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. При необхідності в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми, що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позика може оформлятись заявою клієнта, що містить, крім прохання клієнта, розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу позики та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.