Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.

Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Історію укр. культури займає значне місце серед інших дисциплін. Її можна віднести як до соціальних, так і до гуманітарних наук, так як культура має велике значення не тільки в житті окремої людини, а і для цілого суспільства.

Культурно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи.

Територія, яка належить українському народові, починаючи від доби найстаршого кам'яного віку — палеоліту — й до наших часів, ніколи не залишалася пусткою. «Покоління людей виростали одне по одному. Над краєм пролітали хуртовини воєн, але покоління від поколінь переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурна тяглість на українських землях не переривалася ніде, ніколи.» Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Люди жили в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Основні заняття: збиральництво, полювання. Знаряддя праці: рубила, скребла. Існуючий на той час вид людського соціального устрою — стадо в пізньому палеоліті поступається місцем вищій формі організації людей — родовій общині із загальною власністю на засоби побуту та полювання. Рід стає основою організації людського життя. У стосунках між жінками і чоловіками в одній общині не було жодних обмежень. За таких обставин поняття батька як глави родини не існувало. Головною була лише мати — жінка, що народжувала дитину, рід якої у подальшому визначався по материнській лінії. Тобто панував матріархат. За палеоліту виникають перші релігійні уявлення та вірування, пов'язані з анімізмом, тотемізмом, фетишизмом, магією тощо. Важливі зміни в житті людського суспільства відбулися за мезоліт у. Провідне місце в господарстві первісних людей поряд з полюванням і збиральництвом посіла нова галузь — рибальство. Почали застосовуватися лук і стріли. Тривало вдосконалення знарядь мисливства. Серед найпоширеніших були мікроліти — дрібні крем'яні знаряддя геометричних форм (переважно у вигляді трикутника); їх застосовували як нако­нечники стріл, списів, дротиків, гарпунів або леза ножів у дерев'яних чи кістяних оправах. Напри­кінці мезолітичної епохи виникла нова форма людського устрою: об'єднання споріднених родів у племена. Заключним періодом кам'яної доби був неоліт. Людина переходить від привласнюючих форм господарювання — збиральництва, полювання, до відтворюючих— землеробства й скотарства. Відбувається також подальший розвиток обробки дерева, каменю і кістки, застосовуються шліфування й свердління. Широко використовуються сокири, тесла, серпи, пили тощо. Виникають ткацтво, гончарство. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. За часів неоліту почали споруджувати човни. Поширюється культ жінки, жіночого божества. За бронзової доби з’являеться майнова нерівність, родова община змінюється сусідською, на зміну матріархату приходить патріархат. Суспільна організація - плем я на чолі із старійшинами родів.

Художній метал скіфів: пам’ятки з курганів Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила.

Скіфи(7-3 ст. до н. е.) – це іраномовні кочівники, які витіснили кіммерійців і поселилися між Доном і Дунаєм. Мали велике, добре озброєне кінне військо. Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи. Поховальні кургани скіфських царів з численними високомистецькими золотими виробами і водночас убогі могили простих людей свідчать про суспільно-економічне розшарування серед “царських” скіфів. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодих жінок. Чортомлик — велика скіфська могила, розташована біля села Чкалове(Дніпропетровська область). Тут відкрито поховання скіфського царя і цариці та рабів чи воїнів, скелети коней, багато золотих і срібних оздоб та зброї. Найціннішою знахідкою є срібна ваза-амфора, на якій зображено скіфів, що приборкують диких коней. Знайдені мистецькі об'єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва; зберігаються в Санкт-Петербурзі. Куль-Оба - скіфський царський курган (могила). В кургані Куль-Оба було поховання вождя скіфського племені, що жили біля Пантікапею. Знайдені речі(коштовні прикраси, уламки статуй, античний посуд, давні монети) свідчили про впливи скіфського мистецтва на вироби грецьких ремісників, а також про вплив грецької культури на побут скіфських можновладців. «Солоха» — одна з найбагатших скіфських царських могил (Запорізька обл.) відкрита й досліджена М.І. Веселовським. Під насипом виявлено два поховання. У центральному, пограбованому, були знайдені кістки покійника, амфора, бронзові вістря до стріл, золоті бляшки тощо. У пізнішому впускному похованні виявлений кістяк царя з золотими оздобами на шиї і руках, бронзовий шолом греко-скіфської роботи, бронзова булава, золотий гребінь, срібний посуд грец. роботи тощо. Також знайдено кістяки слуг і царських коней. Речі з «Солохи» зберігаються в Санк-Петербурзі. Товста могила - скіфський курган IV століття до н. е. (Дніпропетровської обл) досліджена 1971 р. Борисом Мозолевським. Вній булознайдено гончарні вироби(зокрема глиняняна амфора, бронзові, чаші казани), посуд із срібла, зброю. Також виявили кістки коней, слуг кістяк жіночої статі і малолітньої дитини. Тіло дитини було покладене у дерев'яний саркофаг, що містив золотий браслет і золотий перстень, масивну золоту гривну, золоті сережки. Одяг був повністю обшитий золотими бляшками.

Козацький міф

В давні часи спільного для всіх образу козака не існувало, як не існувало єдиного козацтва. Нам відомо про запорозьке, гетьманське, слобідське козацтво, разом з тим існувала і надвірна міліція великих польських магнатів, яку також сприймали як одну з верств омріяних народних героїв. Але найближчим образом для нас є козак-запорожець, який і вважався справжнім лицарем. Проте і саме Запорожжя було далеко не однорідним.

Лицарський образ козака тьмянішає перед багатьма історичними фактами. Скажімо, під час альянсів с татарами запорожці уганяли невільників для того, щоб продавати їх на ринку Кримського ханства. Це є наслідком того, що на Запорожжі з одного боку існувала старшинська верхівка, яка зазвичай мала шляхетне походження і усвідомлювала свою відповідальність перед українським народом. А з іншого боку були так звані “сорома”, або “галота” з якою і пов’язують антисоціальну поведінку козаків. Співвідношення шляхти та сороми і створювало в різні часи більш негативний чи навпаки більш позитивний образ запорожців.

Згодом цей образ змінювався в залежності від ідеологій. Так, за радянських часів козак, це борець проти феодального гноблення, ревносний поборник єднання братських народів. Історичні факти, що не вписувалися у цей погляд рішуче відміталися. Щоб уникнути національних заворушень на підставі ідеї козацтва, радянському громадянину пояснювали, що зруйнування Запорозької Січі Катериною ІІ, це органічне явище яке сприяло колонізації Південних українських земель дружним російським народом. Проте наприкінці вісімдесятих на початку дев’яностих років українців охопила безоглядна романтизація запорожців. Козак перетворився ледь не на своєрідну ікону, а його образ, навіть, використовувався в дискусії стосовно виходу України з Радянського Союзу.

Рекомендації

1. Посилити увагу державних органів, що визначають культурну політику України, до масової культури як до важливої галузі сучасного культурного життя світу.

2. Активізувати з боку держави процес створення масового культурного телепродукту.

3. Стимулювати створення власної радіо-та телепродукції з метою поступової відмови, або принаймні скорочення відтворення західних або російських проектів або принаймні значного скорочення їхньої частки в теле- та радіоефірі.

4. Провести конференції, круглі столи з метою аналізу ролі і місця фольклора в сучасній культурі.

5. Вживати заходів до актуалізування народної спадщини: сприяти проведенню фестивалів народного мистецтва, культурних акцій.

6. Неухильно дотримуватися вже існуючих в Україні механізмів захисту вітчизняного культурного виробника, зокрема, бюджетного фінансування місцевих закладів культури, квот на національний продукт в ефірі, пільг для вітчизняних кіновиробників тощо.

 

 

 

 

 

Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Історію укр. культури займає значне місце серед інших дисциплін. Її можна віднести як до соціальних, так і до гуманітарних наук, так як культура має велике значення не тільки в житті окремої людини, а і для цілого суспільства.