Філософська думка України в світовій філософії

Філософська думка України в світовій філософії

Історія філософії України - органічна частина всесвітньої філософії, тому проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним розв'язанням цих проблем світовою філософією. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи, і шляхи розв'язання цих проблем, які спираються на національні культурні традиції.

Національна специфіка філософії полягає в тому, що вона черпає свій зміст із джерел народної мудрості, яка знаходить яскравий вираз у міфології, легендах, піснях, казках, віруваннях тощо. Характерні риси українського світогляду знаходять своє виявлення у філософських вченнях, які виявляють специфіку української духовності (і цим відрізняються від усіх останніх філософських течій), і тому мають загальну назву "українська національна філософія".

 

 

Етнічні особливості філософії.

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдський ідеал, є ідея необмеженої свободи, визнання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалася у глибинах самого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла утворенню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вважався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіда. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, сприяв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму виявляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності та за життя суспільства. Творчий індивідуалізм — це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця — це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чогось священного і недоторканного. Історичний взірець такого суб'єкта свободи — волелюбний козак і козаччина в Україні.

 

 

Християнство як джерело української філософії

Християнська релігія, що стала визначальним джерелом філософсько-світоглядних ідей, докорінно змінила світобачення народу, стиль його мислення, напрями духовних устремлінь; почалося інтенсивне розповсюдження християнської літератури. Руські мислителі надзвичайно зважено й вибірково підходили до основоположних джерел та ідей. Головним джерелом світоглядних і філософських ідей, визначальним чинником, який формував ідеали, способи осмислення світу й людини, були Євангеліє і перекладені руською мовою книги Старого Завіту. Тому без ґрунтовного знання їх змісту і духу неможливо проникнути в духовно-метафізичну суть тогочасного світобачення, філософську думку українського народу X—XIX ст.

Поширювався також тлумачний тип біблійних рукописних книг, у яких тексти Святого Письма супроводжувалися екзегетичними (богословськими) тлумаченнями. Майже всі вони належать візантійським богословам IV ст.: Феодоріту Кірському, Іоанну Златоусту, Григорію Нисському, а також мислителям XI—XII ст. Феофілакту Болгарському й Микиті Іраклійському.

Руська філософська думка однозначно орієнтувалася на писемні твори представників ранньої патристики. Значно збагачувала давньоруську філософію антична філософська думка, втілена у християнській канонічній і неканонічній літературах, різноманітних за жанрами релігійних і світських творах.

 

Характерні особливості філософської думки України

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдсь­кий ідеал, є ідея необмеженої свободи, ви­знання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах са­мого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла ут­воренню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вва­жався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, спри­яв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму вияв­ляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий інди­відуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою

Волелюбність визначає всі інші риси світогляд­ної ментальності українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, важливий внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше - є й світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька - Україна, що переживається глибокими почуттями. В ній ра­дощі й печалі кожного, доля, існування, воля. Таке ставлення до землі рівнозначне ставленню героя стародавньогрецької міфології Антея до Богині Землі - своєї матері, яка дає. йому непереможну силу.

 

Особливості функціонування філософських ідей Київської Русі.

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з XI століття (найбільш ранньою оригінальною пам'яткою цієї доби слід вважати «Слово про закон і благодать» Їларіона), й триває до середини XIV (загибель 1340 року князя Юрія II кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі). Впродовж зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що -структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

Державотворчі процеси, суспільні відносини, культура в цілому і філософія зокрема формуються спочатку на власній родо-племенній основі, на перших порах без впливу досягнень більш розвинених цивілізацій.

Вагомий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі (988 р.). Ця подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література. Завдяки цьому Київська Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через твори християнських авторів і в христянській «обробці». Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, причому така частина, яка підпорядкована теології.

Ще одна особливість культури Київської Русі полягає в тому, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу суспільства, духовній еліті. Основна ж маса населення продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів — Перуна, Даждьбога, Стрибога та ін. Все це зумовило той факт, що філософія Київської Русі на перших етапах розвитку мала перш за все просвітницький характер; основне завдання вбачалося в тому, щоб роз'яснити народу основні положення християнства і християнської філософії. Тому-то давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань і т.п.

 

Етика Київської Русі

 

Етична проблематика періоду Київської Русі (IX—XII ст.) обґрунтовується відповідно до потреб державотворення та згідно з християнським моральним ідеалом. Він утверджується, з од­ного боку, під впливом ідей візантійських отців церкви, праці яких приходять на Русь разом із християнством. З іншого боку, складається власна проповідницько-повчальна традиція, що задіює досвід доброчесного життя києворуських отців церкви. По­вчальність у культурі Київської Русі розвивається у двох основ­них напрямках. Перший пов´язаний з церковною ортодоксією і звернений до монахів та служителів церкви. У ньому проти­ставляється два світи: земний та небесний. Земний — це світ зла, світ плинний і неістинний, світ плотського життя. Інший тип повчальності має виражений світсько-гуманістичний характер. У ньому органічно поєднані тенденції світської вченості гре­цького взірця та народно-міфологічні уявлення про світ і місце людини у ньому

Образ моральної злагоди як ідеал доброчесності містить ви­значна пам´ятка писемності "Поучения" Володимира Мономаха Автор обстоює думку про доброчесне життя не у монашій аскезі, а в мирському житті, в активному творенні добра у державі, у родині, у стосунках між людьми. Повчаль­ність цього плану цінна не лише корисністю порад як такою, а й філософією життя, опертою на духовних зв´язках між людь­ми.

Етична проблематика порушена також у відомих пам´ятках книжності — проповідях Кирила Туровського та Климента Смо-лятича, "Слові" Данила Заточеника. Особливе місце у культурі Київської Русі посідає визначна пам´ятка світської літератури XII ст. "Слово про Ігорів похід".

Філософська думка України в світовій філософії

Історія філософії України - органічна частина всесвітньої філософії, тому проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним розв'язанням цих проблем світовою філософією. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи, і шляхи розв'язання цих проблем, які спираються на національні культурні традиції.

Національна специфіка філософії полягає в тому, що вона черпає свій зміст із джерел народної мудрості, яка знаходить яскравий вираз у міфології, легендах, піснях, казках, віруваннях тощо. Характерні риси українського світогляду знаходять своє виявлення у філософських вченнях, які виявляють специфіку української духовності (і цим відрізняються від усіх останніх філософських течій), і тому мають загальну назву "українська національна філософія".